Умови організації та фундаментальні завдання гуманістичного виховання.

Здійснення соціалізації молоді, що є провідною функцією школи, відбувається в надзвичайно складних і суперечливих умовах, для яких характерна одночасно як глобалізація, інтернаціоналізація різних сфер матеріального і духовного життя людства, так і локалізація, загострення суперечностей, поглиблення розбіжностей між різними країнами та геополітичними регіонами. Людство постало перед цивілізаційною кризою, зумовленою, перш за все, невідповідністю між темпами розвитку матеріальної і духовної культури. Матеріальне піднялось над духовним і значно випередило його. Деградація людського духу, що призводить до дегуманізації людського суспільства, – найгостріша з глобальних людських проблем. Ії проявами є зростання вандалізму, жорстокості, злочинності, наркоманії, алкоголізму. Поширення всіх цих негативних проявів на молодь стає загрозою для виживання людства.

У цій ситуації надзвичайної ваги набувають зусилля міжнародного співтовариства у справі пошуку виходу з глобальної гуманістичної кризи. Генеральна асамблея ООН вже у 1968 році звернулась до всіх держав із закликом забезпечити виховання молоді в дусі гуманізму, поваги до людської гідності, до прав людини.

Виховання має здійснюватися на гуманістичній основі, його головний принцип – олюднювання відносин у загальновиховному процесі. Гуманістичне виховання має свої особливості.

По-перше, це – співпраця педагогів з вихованцями, а не диктат. Виховання може бути ефективним лише при взаємній повазі і порозумінні між наставником і учнем. Найважливіша педагогічна мета – навчання за інтересами і бажаннями, а не за примусом.

По-друге, це створення поля упорядкованої свободи. “Не можна” має бути мінімальним. Решта (незаборонене) є дозволеним. Треба забезпечити консенсус між різними позиціями, правами меншості та кожної особи.

По-третє, дітям треба допомогти у самовихованні.

І нарешті, найголовнішою особливістю гуманістичного виховання має бути захист дитини від життєвих знегод, конфліктів, самотності, а також створення умов для вільного розвитку її духовних і фізичних потреб.

ü З огляду на викладене першочерговим і фундаментальним завданням має бути визначення інституту Особистості в нашому суспільстві. Пошуки вирішення цього завдання потребують глибшого, ґрунтовного опрацювання теорії особистості. Спроби створити еталон особистості, до якого треба прагнути, виявились безперспективними. Це було б повторенням старих помилок філософії, педагогіки й психології.

У вихованні особистості слід скористатися найширшим простором, обумовивши лише те, чого не можна робити, що забороняється.

Система виховання в нових умовах – це поступовий перехід особи до самовиховання через створення відповідних умов і подання в цьому необхідної допомоги.

ü Наступним фундаментальним завданням виховання є соціалізація, соціальна адаптація підростаючого покоління, тобто поступове включення дитини в систему суспільних і творчих відносин. Дітям треба дати необхідні відомості про суспільство, його історію, культуру, сьогодення, навчити жити в цьому суспільстві.

Соціалізація має випереджати час і здійснюватись з урахуванням можливих змін в суспільстві через 10—15 років. Звідси випливає третє фундаментальне завдання – вміння моделювати суспільство майбутнього. Від сьогоднішнього покоління залежить завтрашній день суспільства.

Отже, виходячи із особливостей та основних завдань гуманістичного виховання, при організації виховного процесу у навчальному закладі необхідно великого значення надавати саморозвитку особистості школяра як майбутнього громадянина загальнолюдського суспільства.