Збудження і гальмування в корі півкуль великого мозку

 Формування умовних рефлексів, об'єднання їх у складні умовнорефлекторні акти можливе завдяки взаємодії двох форм нервового процесу: збудження і гальмування. Гальмування умовних рефлексів має велике біологічне значення, оскільки забезпечує відповідність умовнорефлекторної діяльності людини і тварин умовам їхнього існування. Умовні рефлекси, що втратили своє пристосувальне значення, гальмуються. Гальмування проявляється у послабленні або повному припиненні рефлекторної діяльності організму.

Розрізняють дві форми гальмування: безумовне (зовнішнє) і умовне (внутрішнє). Зовнішнє гальмування умовнорефлекторних реакцій пов'язане з дією стороннього подразника і є природженою властивістю нервової системи. Будь-який новий або несподіваний подразник, наприклад, побічний звук, зміна інтенсивності освітлення, больового відчуття та інші подразники можуть викликати припинення умовного рефлексу.

Зовнішнє гальмування особливо швидко виникає у дітей. Причиною розвитку гальмування у них при спортивній діяльності може бути присутність глядачів, нетактовні, різкі зауваження тренера. При повторній дії стороннього подразника, крім больового, гальмування умовного рефлексу проявляється менше і, нарешті, не виникає.

Зовнішнє гальмування може виникнути і в результаті дії силь­ного умовного подразника. Внаслідок перевищення певної межі працездатності нервових клітин у них розвивається гальмування, яке називають позамежним. Воно має охоронне значення, зберігає клітини від перевиснаження. Розвиток позамежноцр гальмування залежить не тільки від інтенсивності подразника, а і від функціоального стану нейронів кори. При зниженому функціональному стані нейронів (тривале нервове напруження, розумове перевантаження) позамежне гальмування може виникнути при дії порівняно несильних умовних подразників.

На відміну від зовнішнього гальмування, яке розвивається в нервових клітинах у момент дії подразника, внутрішнє гальмування виникає при певних умовах і в результаті тривалого тренування. Умовою для виникнення внутрішнього гальмування є відміна підкріплення, яке використовувалось при утворенні умовного рефлексу. Розрізняють кілька різновидностей внутрішнього гальмування: згашувальне, запізнювальне, диференційоване і умовне. Згашувальне гальмування розвивається при повторюванні умовних подразників без підкріплення. Наприклад, у собаки був вироблений умовний рефлекс слиновиділення на дзвінок. Якщо дія дзвінка буде повторюватись і не буде супроводжуватись підкріпленням їжею, то виділення слини припиняється. Зникнення умовного рефлексу при згашувальному гальмуванні наступає не в результаті втоми або зникнення тимчасових нервових зв'язків, а внаслідок розвитку гальмування в нервових клітинах кори. Про це свідчать факти нерівномірного, хвилеподібного розвитку гальмування і появи загальмованого раніше умовного рефлексу при дії сильних сторонніх подразників. Це явище називають розгальмуванням.

Згашувальне гальмування має велике значення, оскільки за допомогою його людина і тварина позбуваються умовних рефлексів, які вже втратили життєво важливе значення. Але слід відмітити, що у людини рухові умовні рефлекси після перерви в тренуванні зберігаються тривалий час, навіть багато років.

Зміна міцного умовного рухового рефлексу іншим залежить від віку людини. В 4...6 років перероблення навичок у дітей майже неможливе. В 7...10 років, внаслідок збільшення сили нервових процесів і великої пластичності нервової системи, рухові умовні рефлекси переробляються швидше. Здатність до переробки умовних рефлексів зменшується в період статевого дозрівання. В цей же час згасання рухових умовних рефлексів може відбуватись досить швидко під впливом роз'яснення викладача, тобто при дії через другу сигнальну систему.

Запізнювальне гальмування проявляється при утворенні запізнювальних умовних рефлексів, тобто в тих випадках, коли безумовнорефлекторне підкріплення дається через значний проміжок часу після початку дії умовного подразника. Виробляється цей тип гальмування при поступовому збільшенні проміжку часу між умовним подразником і підкріпленням і при невеликій силі умовного подразника. Значення цього типу гальмування полягає в тому, що умовнорефлекторна реакція проявляється в потрібний момент. Це робить умовний рефлекс більш точним.

Диференціювальне гальмування дає можливість чітко розрізняти (диференціювати) відмінності між подразниками і таким чином реагувати тільки на необхідний подразник, що має велике пристосувальне значення. Розвивається цей тип гальмування в клітинах кори, коли один умовний подразник підкріплюється, а подібні до нього умовні подразники не підкріплюються. Наприклад, у собаки утворювали умовний рефлекс слиновиділення на звук, частотою 100 Гц. Внаслідок генералізації в корі великого мозку умовний рефлекс слиновиділення спочатку проявляється і при дії звуків інших частот (50 Гц, 200 Гц), хоч дія їх не супроводжувалась підкріпленням. Через кілька повторень дії звукових подразників умовнорефлекторне слиновиділення відбувалось тільки при дії звуку частотою 100 Гц. Диференціювальне гальмування на дуже схожі подразники виробляється тільки поступово і тривалий час.

Умовне гальмо. Цей тип внутрішнього гальмування дещо подібний до диференціювального. Умовне гальмо розвивається тоді, коли дія одного умовного подразника підкріплюється, а в поєднанні його з іншими додатковими подразниками не підкріплюється. Прикладом умовного гальмування є правила в спортивній діяльності, наприклад заборона певних дій у спортивній грі у певних зонах майданчика і дозвіл їх в інших зонах майданчика.

У людей тонкі диференціровки утворюються на мовні подразники. Людина неоднаково реагує не тільки на різні слова, а й залежно від інтонації, місця того чи іншого слова в реченні, його суттєвого відтінку та ін.

Утворення рухових умовних рефлексів відбувається внаслідок складних процесів диференціювання, в яких важливу роль відіграє позитивна оцінка викладачем вправ, що виконуються (мовне підкріплення). Швидкість виникнення диференціювального гальмування залежить від багатьох факторів: віку людини і її індивідуальних особливостей, функціонального стану нервової системи. У дітей спостерігається загальна закономірність: чим менший їхній вік, тим важче утворюються диференціровки.

Згідно з сучасними даними гальмування розвивається в нервових клітинах, що утворюють тимчасовий зв'язок. Фізіологічний механізм гальмування досить складний і пов'язаний із процесами взаємодії кори, згір'я і ретикулярної формації стовбура мозку.

Процеси збудження і гальмування, що виникають у певних зонах кори, поширюються (іррадіюють) і на інші її ділянки. Іррадіація нервових процесів у корі через деякий час змінюється їх зосередженням, концентрацією. Ці явища можна спостерігати при утворенні рухових умовних рефлексів, коли на першій стадії утворення рухових навичок внаслідок іррадіації збудження спостерігається скорочення багатьох м'язів, які не є необхідними длявиконання даного руху. І тільки в процесі багатьох повторень вправи внаслідок концентрації процесу збудження в необхідних ділянках кори рухи стають висококоординованими.

Зміни в діяльності ділянок кори півкуль великого мозку можуть наступати не тільки внаслідок іррадіації і концентрації процесів збудження і гальмування, а і особливим способом виникнення цих процесів — індукції. Концентрація нервового процесу в певному пункті кори викликає явище, що носить назву одночасної індукції. Розрізняють дві фази індукції: позитивну, коли гальмування підсилює збудження, і негативну, коли збудження викликає гальмування. Існує також послідовна індукція, яка полягає в зміні нервового процесу на протилежний в місці його виникнення.

В кожний даний момент у різні ділянки кори великого мозку надходить велика кількість нервових імпульсів. Іррадіація і концентрація збудження і гальмування та їх взаємна індукція призводять до того, що одні ділянки кори знаходяться в збудженому стані, інші — в загальмованому. Утворюється функціональна мозаїка із збуджених і загальмованих ділянок кори, яка постійно змінюється, тобто є рухливою, динамічною. Але не слід думати, що це хаотичні зміни нервових процесів. Виникнення функціональної мозаїки сприяє утворенню взаємокоординованих видів діяльності організму.

Динамічний стереотип. Коли різні умовні і безумовні рефлекси повторюються в певній послідовності, то вони об'єднуються в систему, яку І. П. Павлов назвав динамічним стереотипом. Проявом зовнішнього динамічного стереотипу є періодична зміна діяльності організму і функціонального стану різних фізіологічних систем протягом доби. Періодичне повторення системи подразників у певній послідовності формується в єдиний ланцюг рефлексів, у якому рефлекторна реакція на перший подразник є пусковим моментом для всього ланцюга. Багато спортивних вправ є проявом рухових динамічних стереотипів (стрибки, метання, гімнастичні комбінації та ін.). Динамічний стереотип має велике значення в умовнорефлекторній діяльності людей. Всі навички, звички, весь уклад нашого життя складаються з багатьох динамічних стереотипів. Стереотипна діяльність є автоматизованою, економічною, вона полегшує роботу кіркових нейронів, підвищує їхню працездатність, розширює аналізаторні можливості кори великого мозку.

Тема 7. Вища нервова діяльність та нейрофізіологія
поведінки людини

План

1. Загальне поняття про вищу нервову діяльність. Методики дослідження вищої нервової діяльності

2. Фізіологічні механізми емоційно-мотиваційних станів.

3. Сучасні уявлення про механізми пам'яті.

4. Типи вищої нервової діяльності.

5. Фізіологічні механізми явищ сну, сновидінь, гіпнозу.

6. Особливості вищої нервової діяльності дітей і підлітків.

Рекомендована література:

1. Костюк П.Г. Фізіологія центральної нервової системи. - К.: Вища школа, 1978.

2. Кучеров І.С. Фізіологія людини і тварин. – К.: Вища школа, 1991.