Будова, розвиток і функціональне значення відділів центральної нервової системи.

Будова спинного мозку. Спинний мозок являє собою довгий тяж (його довжина у дорослої людини близько 45 см). Вгорі він переходить у довгастий мозок, і внизу, на рівні І—II поперекових хребців, спинний мозок звужується і має форму конуса, який переходить у кінцеву нитку.

На місці відходження нервів до верхніх і нижніх кінцівок спинний мозок має шийне і поперекове потовщення. В центрі спинного мозку проходить канал, який продовжується в головний мозок. Спинний мозок розділений двома борознами (передньою і задньою ) на праву і ліву половини.

На поперечному розрізі спинного мозку видно, що вузький центральний канал оточений сірою речовиною, яка утворює передні і задні роги. У грудному відділі між передніми і задніми рогами розташовані бокові роги. Навколо сірої речовини розташовані пучки білої речовини у вигляді переднього, заднього і бокового канатиків. Сіра речовина представлена скупченням нервових клітин, а біла складається із нервових волокон. У сірій речовині передніх рогів містяться тіла рухових (відцентрових) нейронів, відростки яких утворюють передній корінець. У задніх рогах розташовані клітини проміжних нейронів, через які здійснюється зв'язок між доцентровими і відцентровими нейронами. Задній корінець утворений волокнами чутливих (відцентрових) клітин, тіла яких розташовуються в спинномозкових (міжхребцевих) вузлах. Через задні корінці збудження передається із периферії в спинний мозок. Це чутливі корінці. Через передні корінці збудження передається від спинного мозку до м'язів та інших органів. Це рухові корінці.

У сірій речовині бокових рогів спинного мозку розташовуються вегетативні ядра симпатичної частини автономної нервової системи.

Нервові волокна, які становлять основну масу білої речовини спинного мозку, утворюють провідні шляхи спинного мозку. По цих шляхах встановлюється зв'язок між різними частинами центральної нервової системи і проходять імпульси у висхідному і низхідному напрямках.

Спинний мозок має сегментарну будову, в ньому 31 сегмент. Із кожного сегмента виходять передні і задні корінці, які, зливаючись, утворюють спинномозковий нерв. Відповідно до кількості сегментів від спинного мозку відходить 31 пара спинномозкових нервів. Спинномозкові нерви змішані, бо вони утворені відцентровими і доцентровими волокнами.

Спинний мозок вкритий трьома оболонками: твердою, павутинною і судинною.

Розвиток спинного мозку. Спинний мозок розвивається раніше, ніж інші відділи нервової системи. Коли в ембріона головний мозок знаходиться на стадії мозкових пухирів, спинний мозок досягає уже значних розмірів. На ранніх стадіях розвитку плоду спинний мозок заповнює всю порожнину хребетного каналу. Потім хребетний стовп обганяє в рості спинний мозок, і до моменту народження він закінчується на рівні III поперекового хребця. У новонароджених довжина спинного мозку 14...16 см, до 10 років вона подвоюється. В товщину спинний мозок росте повільно. На поперечному зрізі спинного мозку дітей раннього віку відмічається перевага передніх рогів над задніми. Збільшення розмірів нервових клітин спинного мозку спостерігається в дітей у шкільні роки.

Функції спинного мозку. Спинний мозок бере участь у здійсненні складних рухових реакцій організму. Це рефлекторна функція спинного мозку. В сірій речовині спинного мозку замикаються рефлекторні шляхи багатьох рухових реакцій. Прикладом цієї функції спинного мозку є колінний рефлекс. При постукуванні по сухожиллі чотириголового м'яза стегна в області коліна відбувається розгинання гомілки в колінному суглобі. Шлях цього рефлексу проходить через II—IV поперекові сегменти спинного мозку. У дітей перших днів життя колінний рефлекс викликається легко, але виявляється він не в розгинанні гомілки, а у згинанні її, що пояснюється перевагою тонусу м'язів-згиначів над розгиначами. Після року життя у здорових дітей рефлекс виникає завжди, але він менш виражений.

Спинний мозок іннервує всю скелетну мускулатуру, крім м'язів голови, які іннервуються черепними нервами. В спинному мозку містяться рефлекторні центри мускулатури тулуба, кінцівок і шиї. Тут же розташовано багато центрів автономної нервової системи. Рефлекси сечовипускання і дефекації, рефлекторного набухання статевого члена і викидання сперматозоонів у чоловіків (ерекція й еякуляція) зв'язані з функцією спинного мозку.

Спинний мозок здійснює і провідникову функцію. Доцентрові імпульси, які надходять у спинний мозок по задніх корінцях, передаються по провідних шляхах спинного мозку у відділи головного мозку, що лежать вище. В свою чергу, із відділів центральної нервової системи, що лежать вище, спинний мозок одержує імпульси, які можуть змінювати діяльність скелетної мускулатури і внутрішніх органів.

Діяльність спинного мозку у людини значною мірою підпорядкована координуючим впливам відділів центральної нервової системи, що лежать вище.

Головний мозок. В головному мозку виділяють три великих відділи — стовбур, підкірковий відділ і кору великого мозку. Із основи мозку виходить 12 пар черепних нервів.

Довгастий мозок і міст (задній мозок). Довгастий мозок і міст становлять задній мозок. Довгастий мозок — це безпосереднє продовження спинного мозку, його довжина близько 28 мм. Ширина його постійно збільшується в напрямку вперед, і в найширшому місці вона дорівнює 24 мм. Центральний канал спинного мозку продовжується в канал довгастого мозку, значно розширюючись в ньому і перетворюючись в четвертий шлуночок. У речовині довгастого мозку є окремі скупчення сірої речовини у вигляді ядер черепних нервів. Біла речовина довгастого мозку утворена волокнами провідних шляхів. Попереду довгастого мозку у вигляді поперечного валу розташований міст.

Від довгастого мозку відходять корінці XII черепного нерва (під'язиковий), XI—додатковий нерв, X — блукаючий нерв, IX — язико-глотковий нерв. Між довгастим мозком і мостом виходять корінці VII і VIII черепних нервів — лицевогоі  присінкові-завиткового (слухового). Із моста виходять корінці VI і V нервів — відвідного і трійчастого.

В задньому мозку замикаються шляхи багатьох складно-координованих рухових рефлексів. Тут розташовані життєво важливі центри регуляції дихання, серцево-судинної діяльності, функцій травних органів, обміну речовин.

Ядра довгастого мозку беруть участь у здійсненні таких рефлекторних актів, як виділення травних ферментів, жування, смоктання, ковтання, блювання, чхання

Розвиток довгастого мозку. Довгастий мозок разом з мостом у новонародженого має масу близько 8 г, що становить 2% маси головного мозку (у дорослого— 1,6%).

Ядра довгастого мозку починають формуватися ще у внутрішньоутробному періоді розвитку і до періоду народження вони в основному сформовані. До 7 років дозрівання ядер довгастого мозку в основному закінчується.

Мозочок. Позаду довгастого мозку і моста міститься мозочок Він має дві півкулі, з'єднані черв'яком. Сіра речовина мозочка лежить зверху, утворюючи його кору. Товщина цього шару 1...2,5 мм. Поверхня мозочка помережена численними борозенками. Біла речовина знаходиться під корою мозочка. Всередині білої речовини міститься четверо ядер сірої речовини.

Волокна білої речовини здійснюють зв'язок між різними частинами самого мозочка, а також, утворюючи нижні, середні і верхні ніжки мозочка, зв'язують його з іншими відділами мозку.

До мозочка надходять імпульси від всіх рецепторів, які подразнюються під час рухів тіла. Мозочок бере участь в координації складних рухових актів. Двобічні зв'язки мозочка і кори великого мозку дають йому змогу впливати на довільні рухи.

Півкулі великого мозку через мозочок регулюють тонус скелетних м'язів (розподіляють і перерозподіляють його) і координують скорочення їх. У людини при порушенні або втраті функцій мозочка порушується регуляція м'язового тонуса: рухи рук і ніг різні, некоординовані, хода хитка, що нагадує ходу п'яного, кінцівки і голова безперервно тремтять або хитаються. Працями Л. А. Орбелі доведена участь мозочка в регуляції вегетативних функцій (діяльність серцево-судинної системи, ди­хання, травлення, терморегуляція).

Розвиток мозочка. У новонароджених мозочок розвинений погано, черв'ячок мозочка розвинений краще, ніж півкулі. Найінтенсивніше мозочок росте в перший рік життя. Далі темпи розвитку його знижуються. До 15 років мозочок досягає розмірів дорослої людини.

Середній мозок. Середній мозок складається з ніжок великого мозку і чотиригорбикового тіла. Порожнина середнього мозку представлена вузьким каналом — водопроводом мозку, який знизу сполучається з четвертим шлуночком, а зверху — з третім. В стінці мозкового водопроводу містяться ядра III і IV черепних нервів — окорухового і блокового. Через середній мозок проходять всі висхідні шляхи до кори великого мозку і мозочка і низхідні, які несуть імпульси до довгастого і спинного мозку.

В середньому мозкові розташовані скупчення сірої речовини у вигляді ядер чотиригорбикового тіла, ядер окорухового і блокового нервів, червоне ядро і чорна речовина. Передні бугри чотиригорбикового тіла є первинними зоровими центрами, а задні бугри — первинними слуховими центрами. За їхньою участю здійснюються орієнтувальні рефлекси на світло і звук: рухи очей, поворот голови, нашорошування вух у тварин. Чорна речовина зв'язана з координуванням складних актів ковтання і жування, регуляцією тонких рухів пальців рук та ін. Червоне ядро безпосередньо стосується регулювання м'язового тонуса.

Ретикулярна формація. По всьому стовбуру мозку, від верхнього кінця спинного мозку до згір'я і підзгір'я включно, розташоване утворення, яке складається із нейронів різних типів і форм, які густо переплетені волокнами, що йдуть в різних напрямках. На сьогодні в ретикулярній формації стовбура мозку людини описано 48 окремих ядер і клітинних груп. При подразненні структур ретикулярної формації ніякої помітної реакції не відмічається, змінюється лише збудливість різних відділів центральної нервової системи.

Через ретикулярну формацію проходять як висхідні, доцентрові, так і низхідні, відцентрові шляхи. Тут здійснюється їхня взаємодія і регуляція збудливості всіх відділів центральної нервової системи.

Ретикулярна формація по низхідних сітчасто-спинномозкових (ретикулоспинальних) шляхах здатна чинити полегшуючий або гальмівний, вплив на рухові реакції спинного мозку.

По висхідних шляхах ретикулярна формація справляє активізуючий вплив на кору великого мозку, підтримуючи в ній стан неспання.

В свою чергу ретикулярна формація стовбура мозку одержує волокна, які йдуть від кори великого мозку, і імпульси, що йдуть від неї, регулюють діяльність ретикулярної формації.

Передній мозок. Передній мозок складається з проміжного і кінцевого мозку. До кінцевого мозку належать кора і підкіркові вузли, а до проміжного  - згір’я, підзгір’я, надзір’я та колінчасті тіла.

Проміжний мозок. Проміжний мозок людини, як уже зазначалось, складається з чотирьох частин, які оточують порожнину третього шлуночка: надзгір'я (епіталамус), згір'я (таламус) і підзгір'я (гіпоталамус) та колінчастого тіла.

Основна частина проміжного мозку — згір'я. Це парне утворення сірої речовини, велике, яйцеподібної форми. Сіра речовина згір'я тонкими білими прошарками розділена на три області: передню, медіальну і латеральну. Кожна область являє собою скупчення ядер. Згірні ядра поділяють на дві групи: на специфічні і неспецифічні (або дифузні) ядра.

Специфічні ядра згір'я своїми волокнами досягають кори великого мозку і утворюють синапси на обмеженій кількості її клітин. При подразненні специфічних ядер у відповідних обмежених областях кори швидко виникає реакція у вигляді первинної відповіді.

Імпульси від неспецифічних згірних ядер надходять одночасно до різних ділянок кори великого мозку. При подразненні неспецифічних ядер реакція у відповідь виникає майже з усієї поверхні кори, дифузно.

Доцентрові імпульси від всіх рецепторів організму (за винятком тих, які надходять від нюхових рецепторів), перш, ніж досягти кори великого мозку, надходять в ядра згір'я. До них надходять зорові сигнали, слухові, імпульси від рецепторів шкіри, обличчя, тулуба, кінцівок і від пропріорецепторів, від смакових рецепторів, рецепторів внутрішніх органів (вісцеро-рецепторів). Сюди ж надходять імпульси із мозочка, які потім ідуть до моторної зони кори півкуль.

Інформація, яка надійшла, в згір'ї переробляється, дістає відповідне емоційне забарвлення і направляється до півкуль великого мозку. Один із видатних дослідників функції згір'я — Уолтер вважає, що згір'я є посередником, в якому сходяться всі подразнення від зовнішнього світу і, видозмінюючись тут, прямують до підкіркових і кіркових центрів таким чином, щоб організм зміг адекватно пристосуватися до постійно мінливого середовища.

Відносно ролі неспецифічних ядер згір'я вдалося довести, що ця система швидко і короткочасно (порівняно з ретикулярною формацією стовбура мозку) активізує клітини кори, тим самим полегшує діяльність кіркових нейронів при надходженні до них імпульсів від специфічних ядер згір'я. При ураженні згір'я прояв емоцій нерідко порушується, змінюється характер відчуттів. При цьому часто навіть незначний дотик до шкіри, звук або світло спричиняють у хворих приступи дуже тяжкого болю або, навпаки, навіть сильне больове подразнення не відчувається. Це дало підставу багатьом авторам вважати згір'я вищим центром больової чутливості. Проте є значна кількість експериментальних і клінічних даних, які показують значення кори великого мозку у формуванні больових відчуттів.

Підзгір'я прилягає до згір'я знизу, відділяючись від нього відповідно борозенкою., його передньою межею є перехрестя зорових нервів. Підзгір'я складається з 32 пар ядер, які об'єднують в три групи: передню, середню і задню. За допомогою нервових волокон підзгір'я має численні зв'язки з ретикулярною формацією стовбура мозку, з гіпофізом, а також із згір'ям. Підзгір'я є головним, підкірковим центром регуляції вегетативних функцій організму. Вплив підзгір'я здійснюється як через нервову систему, так і через залози внутрішньої секреції.

В клітинах ядер передньої групи підзгір'я виробляється нейросекрет, який по підзгірно-гіпофізарному шляху транспортується в нейрогіпофіз. Підзгір'я і гіпофіз часто об'єднують в підзгірно-гіпофізарну систему.

Описано прямий зв'язок підзгір'я і надниркових залоз: збудження підзгір'я зумовлює секрецію адреналіну і норадреналіну. Таким чином, підзгір'я регулює діяльність ендокринних залоз.

Підзгір'я бере участь також в регуляції діяльності серцево-судинної і травної систем. При подразненні передньої групи ядер підзгір'я посилюється моторика шлунка і сечового міхура, підвищується секреція шлункових залоз, уповільнюється ритм серцевих скорочень. Це дало підставу вважати, що в передній частині підзгір'я містяться ядра, які регулюють функцію парасимпатичної частини автономної нервової системи. Подразнення заднього відділу згір'я пригнічує активність травного каналу, прискорює ритм серцевих скорочень, підвищує артеріальний тиск, збільшує вміст у крові адреналіну і норадреналіну. Це свідчить про вплив задніх ядер згір'я на функцію симпатичної частини автономної нервової системи.

Одне із великих ядер підзгір'я — сірий горб — бере участь в регуляції функцій багатьох ендокринних залоз і обміну речовин. Зруйнування сірого горба спричиняє атрофію статевих залоз. Його тривале подразнення може привести до раннього статевого дозрівання, виникнення виразок на шкірі, виразки шлунка і дванадцятипалої кишки.

Підзгір'я бере участь в регуляції температури тіла. Доведена його роль в регуляції водного обміну, обміну вуглеводів. При пошкодженні деяких ядер підзгір'я виникає надмірне ожиріння за рахунок надмірного споживання жирів і появи так званого «вовчого голоду» (булімія); ураження інших ядер зумовлює катастрофічне схуднення при різко зниженому апетиті. У хворих з порушенням функції підзгір'я дуже часто порушується менструальний цикл, спостерігається статева слабість та ін. Ядра підзгір'я беруть участь в багатьох складних поведінкових реакціях (статеві, харчові, агресивно-оборонні).Підзгір'я бере участь у регуляції сну і неспання.

Розвиток проміжного мозку. До моменту народження більша частина ядер згір'я добре розвинена. Після народження відбувається збільшення згір'я в обсязі за рахунок дальшого росту нервових клітин і розвитку нервових волокон. Процес цей триває до 13...15-річного віку.

Диференціювання ядер підзгірної області у новонароджених не завершено, і перебіг його нерівномірний. В цілому ядра закінчують свій розвиток у період статевого дозрівання.

Базальні ганглії. Всередині великого мозку, між лобними частками і проміжним мозком, містяться скупчення сірої речовини.Це базальні, або підкіркові, ганглії. До них належать: смугасте тіло, бліда куля.

Базальні ганглії зв'язані доцентровими шляхами з корою великого мозку, мозочком, згір'ям. Функція базальних гангліїв вивчена погано, що пов'язане з трудністю анатомічних доступів до них, а також тим, що у різних видів тварин вони виконують різні функції. При ураженнях смугастого тіла у людини спостерігаються безперервні рухи кінцівок і хорея — сильні, без будь-якого порядку і послідовності рухи, які захоплюють майже всю мускулатуру. Підкіркові ядра зв'язані і з вегетативними функціями організму. За їхньою участю здійснюються найскладніші харчові, статеві та інші рефлекси.

Півкулі великого мозку. Півкулі великого мозку складаються із підкіркових гангліїв і мозкового плаща, які оточують порожнини — бокові шлуночки. У дорослої людини маса великого мозку становить близько 80% маси головного мозку. Права і ліва півкулі розділені глибокою поздовжньою борозною. В глибині цієї борозни міститься мозолисте тіло, утворене нервовими волокнами. Мозолисте тіло з'єднує ліву і праву півкулі.

Плащ у людини представлений корою великого мозку. Це сіра речовина півкуль. Вона утворена нервовими клітинами, від яких відходять відростки і клітини нейроглії.

Кора великого мозку є вищим, філогенетично наймолодшим утворенням центральної нервової системи. Вона покриває всю поверхню півкуль шаром завтовшки від 1,5 до 3 мм. Загальна поверхня півкуль кори у дорослої людини 1700...2000 см². В корі нараховують від 12 до 18 млрд. нервових клітин. Загальна поверхня кори великого мозку збільшується за рахунок численних борозен, які ділять всю поверхню півкулі на опуклі закрутки і частки.

Три головні борозни — центральна, бокова і тім'яно-потилична — ділять кожну півкулю на чотири частки: лобову, тім'яну, потиличну і скроневу.

Лобова частка розташована попереду центральної борозни. Тім'яна частка обмежена спереду центральною борозною, ззаду — тім'яно-потиличною, внизу боковою. Позаду тім'яно-потиличної борозни знаходиться потилична частка. Скронева частка обмежена вгорі глибокою боковою борозною. Між скроневою і потиличною частками різкої межі нема. Кожна частка мозку в свою чергу ділиться борознами на ряд звивин.

Ріст і розвиток головного мозку. Маса головного мозку новонародженого 340...400 г, що становить 1/8 - 1/9 маси його тіла, тоді як у дорослої людини маса мозку становить 1/40 маси тіла. Маса мозку змінюється з віком.

Найбільш інтенсивний ріст мозку відбувається в перші три роки життя дитини.

До 4-го місяця розвитку плоду поверхня великого мозку гладенька. До 5 місяців внутрішньоутробного розвитку утворюються бокова, потім центральна, тім'яно-потилична борозни. До моменту народження кора великого мозку має такий же тип будови, як і у дорослого. Але форма і величина борозен і звивин істотно змінюються і після народження.

Нервові клітини новонародженого мають просту веретеноподібну форму із зовсім невеликою кількістю відростків. Кора у дітей значно тонша, ніж у дорослого.

Мієлінізація нервових волокон, розташування шарів кори, диференціювання нервових клітин в основному завершуються до трьох років. Наступний розвиток головного мозку характеризується збільшенням кількості асоціативних волокон і утворенням нервових зв'язків. Маса його в ці роки збільшується незначно.

Структурно-функціональна організація кори великого мозку. Нервові клітини і волокна, які утворюють кору, розташовані в сім шарів. В різних шарах кори нервові клітини відрізняються формою, величиною, характером розташування.

Шар І — молекулярний. В цьому шарові мало нервових клітин, вони дуже дрібні. Шар утворений в основному сплетенням нервових волокон.

Шар II — зовнішній зернистий. Складається із дрібних нервових клітин, схожих на зернини, і клітин у вигляді дуже дрібних пірамід. Шар бідний на мієлінові волокна.

Шар III — пірамідний. Утворений середніми і великими пірамідними клітинами. Він товщий, ніж два перших шари.

Шар IV — внутрішній зернистий. Складається, як і II шар, із дрібних зернистих клітин різної форми. Деякі області кори цього шару можуть і не мати (наприклад, моторна область кори).

Шар V — гангліозний. Складається з великих пірамідних клітин. В руховій області кори пірамідні клітини досягають найбільшої величини.

Шар VI — поліморфний. Тут клітини трикутної і веретеноподібної форми. Цей шар належить до білої речовини мозку.

В деяких областях кори розрізняють і VII шар із веретеноподібних нейронів. Він значно бідніший на клітини і багатший на волокна.

Між нервовими клітинами всіх шарів кори в процесі їхньої діяльності виникають як постійні, так і тимчасові зв'язки.

За особливостями клітинного складу і будови кору великого мозку поділяють на ряд ділянок, їх називають кірковими полями.

Біла речовина півкуль мозку. Біла речовина великого мозку міститься під корою, вище мозолистого тіла. У складі білої речовини розрізняють асоціативні, комісуральні і проекційні волокна.

Асоціативні волокна зв'язують між собою окремі ділянки однієї і тієї ж півкулі. Короткі асоціативні волокна зв'язують між собою окремі звивини і близькі поля. Довгі волокна — звивини різних часток у межах однієї півкулі.

Комісуральні волокна зв'язують симетричні частини обох півкуль. Більша частина їх проходить через мозолисте тіло.

Проекційні волокна виходять за межі півкуль. Вони входять до складу низхідних і висхідних шляхів, по яких здійснюється двобічний зв'язок кори з відділами центральної нервової системи, що лежать нижче.

Поняття про кортиколізацію функцій. В процесі філогенезу різко зростає значення вищих відділів центральної нервової системи. Все, що набувається з організмом протягом індивідуального життя, зв'язане з функцією великого мозку: вища нервова діяльність, взаємодія організму із зовнішнім середовищем, його поведінка в навколишньому світі, разом з найближчими підкірковими центрами, стовбуром мозку і спинним мозком великий мозок об'єднує окремі частини організму в єдине ціле, здійснює нервову регуляцію всіх органів.

Функції окремих ділянок кори неоднакові, хоч кора великого мозку функціонує як єдине ціле.

Окремі області кори мають різне функціональне значення. Проте суворої локалізації функцій в корі не існує. В дослідах на тваринах після руйнування певних ділянок кори через деякий час сусідні ділянки брали на себе функції зруйнованої ділянки. Ця особливість пов'язана з великою пластичністю клітин кори великого мозку.

В кору великого мозку надходять доцентрові імпульси від рецепторних утворень. Кожному периферичному рецепторному апаратові відповідає в корі область, яку І. П. Павлов назвав кірковим ядром аналізатора. Області кори, де розташовані кіркові ядра аналізаторів, називають сенсорними зонами кори великого мозку.

Ядерна зона рухового аналізатора, куди надходять збудження від рецепторів суглобів, скелетних м'язів і сухожилля, розташована в передньоцентральній і задньоцентральній областях кори. Зона шкірного аналізатора, зв'язаного з температурною, больовою і тактильною чутливістю, займає задньоцентральну область (позаду центральної борозни). Найбільшу площу займає кіркове представництво рецепторів кисті рук, голосового аналізатора і обличчя; найменшу — тулуба, стегна і гомілки. Ядерна зона зорового аналізатора розташована в потиличній області. В скроневій області розташована кіркова частина слухового аналізатора, а поблизу від бокової борозни – ядерна зона смакового аналізатора.

Із сенсорними зонами взаємодіє моторна зона кори великого мозку, при подразненні якої виникає рух. Ця область розташована наперед від центральної борозни.

Ядерні зони аналізаторів — це ділянки кори, в яких закінчується основна маса провідних шляхів аналізаторів. За межами ядерних зон розташовані розсіяні елементи, куди надходять імпульси від тих же рецепторів, що і в ядро аналізатора. Останнім часом одержані дані, які підтверджують, що локалізація функцій у корі не обмежується певним полем кори, а лише переважно сприйняття того чи іншого виду чутливості зв'язане з певним полем кори; разом з тим воно може бути представлене і в сусідніх ділянках кори у вигляді полісенсорних нейронів, які реагують специфічними реакціями на подразнення різних рецепторів.

Автономна (вегетативна) нервова система

Значення автономної нервової системи. Автономна нервова система регулює діяльність внутрішніх органів і судин, секрецію залоз, роботу серця та процеси обміну. Вегетативні волокна підходять і до скелетних м'язів, але при збудженні вини не викликають скорочення м'язів, а лише підвищують у них обмін речовин, тобто стимулюють їхню працездатність. Такий вплив нервової системи на діяльність органа називають трофічним. Автономна нервова система справляє трофічний вплив і на центральну нервову систему.

Загальний план будови автономної нервової системи. Центри автономної нервової системи розташовані у стовбурі мозку і спинному мозкові. Периферична частина складається з нервових вузлів і нервових волокон. Відростки клітин ( з яких утворені вегетативні  центри ) виходять із спинного мозку у складі передніх корінців спинномозкових нервів, а з головного мозку — у складі черепних нервів і закінчуються у периферичному нервовому вузлі (ганглії). Ці відростки називають прегангліонарними волокнами. Вони білого кольору, вкриті мієліновою оболонкою, їхні тіла розташовані в центральній нервовій системі. Відростки клітин (нервові волокна), які відходять від гангліїв і закінчуються біля органів які вони іннервують називаються постгангліонарними. Вони не покриті мієліновою оболонкою, мають сірий колір.

Таким чином, шлях від центра до органа, що іннервується, у автономній нервовій системі складається з двох нейронів. І це типова ознака автономної нервової системи. У цьому відношенні так звана соматична нервова система, що іннервує скелетні м'язи, шкіру, зв'язки, сухожилля, відрізняється від вегетативної нервової системи. У соматичній нервовій системі нервові волокна від центральної нервової системи доходять не перериваючись до органа, що вони іннервують.

Па підставі особливостей будови і деяких фізіологічних відмінностей автономну нервову систему поділяють на симпатичну і парасимпатичну частини.

Симпатична частина. Центри симпатичної частини автономної нервової системи розташовані в грудних і поперекових сегментах спинного мозку (від І грудного до І—IV поперекового). Тут у бокових рогах сірої речовини спинного мозку лежать тіла нейронів, аксони яких виходять із спинного мозку у складі передніх корінців і у вигляді окремої гілки спрямовуються до симпатичного стовбура. Симпатичні ганглії розташовані по обидва боки хребта, утворюючи два симпатичних стовбури. Кожний симпатичний стовбур являє собою ланцюг нервових вузлів, з'єднаних один з одним.

В гангліях пограничного стовбура переривається більшість симпатичних прегангліонарних нервових волокон. Проте деяка частина їх тут не переривається і доходить до вузлів нервових сплетень (черевне, серцеве, верхньо-і нижньокрижове). В них перериваються симпатичні прегангліо-нарні нервові волокна, які пройшли без перерви вузли пограничного стовбура.

Симпатичні нерви іннервують фактично всі органи і тканини організму.

Парасимпатична частина. Тіла центральних парасимпатичних нейронів містяться в спинному, довгастому і середньому мозку. В спинному мозку парасимпатичні нервові клітини розташовуються від II до IV крижового сегмента.

В стінках органів малого таза розташовані внутрішньостінні вузли, від яких відходять постгангліонарні волокна, які іннервують гладенькі м'язи і залози нижньої частини травного каналу, сечовидільні, внутрішні і зовнішні статеві органи.

Із довгастого мозку виходять парасимпатичні волокна VII, IX, X і XII черепних нервів. Головна маса парасимпатичних волокон, які виходять із довгастого мозку, покидає його в складі блукаючого нерва. Його численні волокна іннервують органи шиї, грудей і живота.

Парасимпатичні нейрони середнього мозку утворюють ядро, яке лежить на дні водопроводу мозку. У складі III пари черепних нервів (окоруховий нерв) волокна підходять до війкового вузла, який міститься в задній частині очної ямки. Післявузлові волокна іннервують м'яз, який звужує зіницю.

Ганглії парасимпатичної частини автономної нервової системи розташовані у стінках внутрішніх органів або поблизу від них. Це відмітна особливість парасимпатичної частини автономної нервової системи. Внутрішньоорганні ганглії розташовані в м'язових стінках серця, бронхів, стравоходу, шлунка, кишок, жовчного міхура, сечового міхура, а також у залозах зовнішньої і внутрішньої секреції. В парасимпатичній частині автономної нервової системи постгангліонарні волокна, на відміну від симпатичних волокон, короткі.

Функції автономної нервової системи. Більшість внутрішніх органів має подвійну іннервацію: до кожного з них підходять два нерви — симпатичний і парасимпатичний. Автономна нервова система регулює роботу внутрішніх органів, обмін речовин, пристосовуючи органи до поточних потреб організму. На численні органи симпатичний і парасимпатичний нерви справляють протилежний вплив. Так, симпатичний нерв прискорює і посилює роботу серця, а парасимпатичний (блукаючий) гальмує; парасимпатичний нерв зумовлює скорочення кільцевої мускулатури райдужної оболонки ока і у зв'язку з цим звуження зіниці, а симпатичний нерв спричиняє розширення зіниці (скорочення радіальної мускулатури райдужної оболонки).

Симпатична частина автономної нервової системи сприяє інтенсивній діяльності організму, особливо в екстрених умовах, коли потрібне напруження всіх його сил. Парасимпатична частина автономної нервової системи — система «відбою», вона сприяє відновленню витрачених організмом ресурсів.

Всі відділи автономної нервової системи підпорядковані вищим вегетативним центрам, розташованим у проміжному мозкові. До центрів автономної нервової системи надходять імпульси від ретикулярної формації стовбура мозку, мозочка, підзгір'я, підкіркових ядер і кори великого мозку.