Державно-правова концепція Леона Дюгі

Леон Дюгі (1859-1928) - французький соціолог і теоретик права, конституціоналіст, професор права та декан юридич­ного факультету університету Бордо, послідовник Огіста Конта й Еміля Дюркгейма.

У працях "Держава, об'єктивне право і позитивний закон" (1901 p.), "Суспільство, особистість і держава" (1908 р.) та інших Л. Дюгі:

- обґрунтовував закономірність нерівності людей, поділ) суспільства на класи, кожний з яких виконує соціальне необхідну функцію, що й визначає соціальну солідарність;

- вважав, що зміст соціальної солідарності розкривається у формулі: "Не роби нічого такого, що порушило б соціальну солідарність. Сприяй її зміцненню та реалізації";

-заперечував революційний синдикалізм (заклики робітників до насильств і страйків на захист своїх професійних інтересів) та визнавав мирний синдикалізм (організації з визначеною юридич­ною структурою і складом членів, об'єднаних спільністю професійних інтересів та соціальної роботи);

- пропагував нову політичну систему, котру називав "синди­калістський федералізм";

- вважаючи, що держава в колишній формі має зникнути, а її місце заступити система публічних служб, висунув концепцію "корпоративної" держави, що передбачала ліквідацію парламента­ризму, загального виборчого права та заміну його прямим професійно-корпоративним представництвом в органах держав­ної влади всіх професійних груп населення;

- був переконаний, що право виникає із соціальної солідар­ності та стоїть над державою, тож є обов'язковим для виконання;

- вважав джерелом будь-якої правової норми суспільні відносини;

- визнавав існування лише об'єктивного права, котре не надає суб'єктивних прав ні колективу, ні особистості;

- наголошував, що законодавець не створює права, а лише констатує та фіксує його;

- висловлював упевненість, що в майбутньому соціальна норма стане "органічним законом громадянського Теорії природного права

У Х1Х-ХХІ століттях подальшого розвитку набули започатко­вані ще греками концепції природного права. Вони визнають існування, поряд з позитивним правом (законним і звичаєвим), природного (незалежних від держави норм та принципів, що втілюють справедливість, об'єктивний порядок цінностей, мудрість Бога, мають пряму дію і є директивними для законодав­ця). Воно випливає із природного середовища, без будь-якої участі людей, свічним, народженим натуральним життям суспільства, єством людського буття, об'єктивними умовами життєдіяльності, природним плином речей.

Розрізняють два основні варіанти природного права. Перший- теалогічний, його представники (Ж. Дабен, В. Катрайн, Ж. Марітен та ін.) стверджували, що першоосновою всього буття, зокрема й держави та права, є Бог, від якого переходять до людей такі вічні принципи природного права, як свобода, справедливість, благо, солідарність. Звідси - позитивне право, яке твориться державою та закріплюється законами, щоб справді називатися правом, має відпо­відати цим божим принципам. Світський варіант природного права (Г. Радбрух, І. Ріттер, П. Бельда, А. Кауфман, X. Лломпарт, Ф. Горст та ін.) передбачав звернення до природи взагалі та природи людини зокрема: усі люди від природи є рівними, вільними, мають честь і гідність, право на життя, свободу пересування тощо.

Учення про природне право, розвиваючи традиції філософсько­го осмислення права, у XX ст. утворили декілька філософських течій - неокантіанство, неотомізм, персоналізм та ін., які мають багато спільних позицій у його трактуванні.

Концепції правової держави

Теоретико-правові концепції про невідчужувані природні права людини було покладено в основу формування концепції правової держави, підвалиною якої є конституційна гарантія принципу верховенства права, тобто панування правового закону. Вважається, що вперше принцип верховенства права сформулю­вав англійський публіцист Джейсон Гаррінгтон (1611-1677 pp.) ще в 1656 p., трактуючи його як "імперію законів, а не людей".

Термін "правовадержава"вперше вжили німецькі вчені-юристи К. Велькер, І. Фрахей фон Аретін, а в систему державно-правових і політичних знань увів у 30-х pp. XIX ст. німецький мислитель Р. Моль. Останній дав юридичне визначення правової держави, як держави, що функціонує на грунті закріплення у конституції прав і свобод громадян та забезпечення судового захисту індивіда.

Сучасна теорія держави і права розглядає правову державу як один з найважливіших загальнолюдських політико-правових ідеалів. Вона визначається якдержава, в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальну реалізацію основних прав і свобод людини та їх захист.