Лекція 5. Вчення про державу і право західноєвропейського Просвітництва XVіііст. Та періоду боротьби за незалежність США.

План

1.Державно-правові концепції утопічного соціалізму.

2. Державно-правова думка доби Просвітництва.

3. Основні риси вчень про державу та право США періоду боротьби за незалежність.

 

Ключові поняття: просвітництво, утопія, деїзм.

1. Жан Мельє (1664-1729) - французький філософ-матеріаліст, атеїст, засновник революційного напрямку у французь­кому утопічному соціалізмі, попередник просвітників XV11I ст. Син сільського кустаря. Закінчив семінарію в містечку Реймс, з 1689 р. - священик в провінції Шамань. Свою працю, котру не зміг опублікувати за життя, залишив як заповіт у трьох рукописних екземплярах, один з яких незабаром потрапив до Парижа та став відомий у численних копіях. "Заповіт" Ж. Месьє був першим за часом зразком учення про суспільство та його долю.

У ньому мислитель:

- великим злом вважав присвоєння одними людьми плодів праці інших;

- закликав побудувати суспільство на основі колективної власності;

- висловив ідею об'єднання трудящих, їх повстання проти гнобителів, що є справою народу, головною передумовою пере­ходу до нового суспільства, в якому не буде багатих і бідних, гнобителів та пригноблених.

"Заповіт" Ж. Месьє був виданий тільки в 1864 р. Та вже в XVIII ст. його читачами та пропагандистами стали різні представ­ники французької громадської думки - від деїстів першої половини XVIII ст. і Ф. Вольтера до матеріалістів-просвітників та бабувіста П. С. Маршала (1750-1803 pp.).

Роберт Оуен (1771-1858) - англійський соціаліст-утопіст. Народився в дрібнобуржуазній сім'ї. З 10 років самостійно заробляв кошти на існування. У 20 років став директором фабрики. З 1800 р. як співвласник керував текстильним підприємством у Нью-Ланарке (Шотландія). Прославивсь якфабрикант-філантропіст, який запровадив на фабриці порів­няно короткий для того часу робочий день (10,5 годин), відкрив ясла, дитячий садок і зразкову школу для дітей робітників, здійснив низку заходів, спрямованих на поліпшення умов праці та побуту робітників. У 1815 р. виступив з проектом закону, що обмежував тривалість робочого дня для дітей і встановлював для них обов'язкову шкільну освіту. У 1817р. Р. Оуен склав і направив до парламентської комісії доповідну записку, в якій висловив ідею трудової комуни як засобу боротьби з безробіттям.

У 1820 р. у Р. Оуена остаточно сформувалися соціальні ідеї він дійшов висновку про необхідність радикальної перебудови суспільства на засадах спільної власності, рівності вправах колективної праці. З цього часу мислитель спрямовує всі свої зусилля на пропаганду ідей утопічного соціалізму, хоча сам "раціональну систему" організації суспільства почав називати соціалістичною лише в останній період своєїдіяльності. Він піддав різкій критиці основні принципи буржуазного суспільства: приватну власність, конкуренцію, капіталістичний розподіл праці тощо.

Майбутнє "раціональне" суспільство Р. Оуен уявляв як вільну федерацію невеликих соціалістичних самоуправлінських общин, які складалися не більш як з 3000 осіб. Основне заняття в таких общинах - землеробство. Роберт Оуен був супротивником відокремлення промислової праці від сільськогосподарської: (община організовує і промислове виробництво). За умови спільності володіння та праці не може бути ні експлуатації, і ні класів. Робота розподіляється між громадянами згідно з їхніми здібностями та інтересами общини, а продукти - за потребами. У новому суспільстві має народитися й нова людина. Правильне виховання та здорове середовище навчать її відчувати й думати раціонально, викоренять егоїстичні звички. Суди, в'язниці, по­карання стануть непотрібними.

Роберт Оуен вважав, що суспільні суперечності не можна розвязуватиреволюціями, а тому заперечував класову боротьбу. Він був переконаний, що становище народу можливо поліпшити не політичними перетвореннями, а діями урядів. Та, приділяючи важливе значення ініціативі уряду, визнавав також за доцільне й ініціативу певних груп таорганізацій. Мислитель був упевнений, що достатньо заснувати одну общину - і її переваги неминуче дадуть поштовх до утворення інших. Намагаючись продемонстру­вати на практиці здійсненність і переваги трудових комун, він вдався до їх організації ("Нова гармонія" в США, 1825-1829 pp.; "Гармоніяхол" в Англії, 1839-1845 pp.), але вони зазнали краху, що стало доказом утопічності планів Р. Оуена.

Відомий англійський гуманіст, політичний діяч та історик, один із засновників утопічного соціалізму Томас Мор (1478— 1535) народився в Лондоні в сім'ї юриста. Виховувавсь у домі кардинала Дж. Мортона, в 1492-1494 pp. навчався в Оксфорд­ському університеті. Наставниками та друзями Т. Мора були відові гуманісти Д. Колег, Г. Гроцій, Й. Лінакр, Е. Роттердам-ський та ін.

У 1504 р. був обраний до парламенту, де виступив проти фінансової політики короля Генріха VII. Під загрозою репресій був змушений залишити парламент і переховуватися. У 1510-1518 pp. став помічником шерифа Лондона. В 1515—1516 pp. як довірена особа англійського купецтва виконував диплома­тичні доручення в європейських країнах. У 1521 р. був посвяче­ний у рицарі. В 1523-1529 pp. очолював Палату громад парламенту. В 1529 р. став лорд-канцлером Англії, але будучи рішучим супротивником Реформації (громадський рух в Західній і Центральній Європі в XVI ст., спрямований проти Римо-католицької церкви) та не поділяючи церковної політики Генріха VIII, в 1532 р. пішов у відставку. За відмову присягнути королю як главі Англіканської церкви Т. Мор був ув'язнений в Тауері, звинувачений у зраді й 6 липня 1535 р. страчений. Через 400 років - у 1935 р. - Т. Мор був канонізований Римо-католицькою церквою як святий.

Найвідоміші праці Т. Мора-трактат "Утопія" (від грецьк. и -ні та topos — місце, тобто "місто, якого немає"), написаний у 1516 р. У ньому автор критикує тогочасний суспільно-політичний лад, описує бідування народних мас. Основним джерелам усіх суспіль­них негараздів Т. Мор вважав приватну власність. Цьому ладові ^в'н протиставляє ідеальний лад острова Утопія, на якому: немає приватної власності; люди живуть у самоврядних містах; земля та власність перебувають у спільному користуванні; все вироб­лене здається на громадські склади, його розподіляють між батьками сімей; посадовців не призначають, а обирають; батьки сімейств керують усім виробництвом і по черзі два роки працюють на приміських фермах; склад сімей регулюють посадові особи; мешканці харчуються в громадських їдальнях; праця - обов'язок всіх громадян; 6-годинний робочий день забезпечує потреби, необхідні для всебічного розвитку людини; на острові скасовано смертну кару; політичний лад грунтується на демократичних принципах.

Історію людства Т. Мор трактував з раціоналістичних позицій, керуючись принципами загальнолюдської моралі. У поглядах: цього мислителя на історичний прогрес відобразилася його; гуманістична віра в освіченого монарха, що поєднувалася з ненавистю до деспотизму. Гуманістичні погляди Т. Мора набули відбиття в його "Історії Ричарда III", де провідною є думка, що правитель не повинен бути злодієм і тираном. Історичне трактування подій цієї праці повністю сприйняли англійські історики XVI ст., а через них і В. Шекспір.

Томазо Кампанелла (1568-1639) (до постригу в монахи -Джовані Доменіко) — італійський мислитель, поет, філософ, політичний діяч. Народився 5 вересня 1568 р. в містечку Стіло. В 1582 р. став монахом-домініканцем, розірвавши зв'язки з Римо-католицькою церквою, виступив з власною релігійно-філософською доктриною. Захоплення ідеями Б. Телезіо (матеріалізмом з теологічним забарвленням) і вільнодумство спричинили конфлікт з орденом. У 1589 p. T. Кампанелла втік з монастиря. В 1591 р. опублікував "Філософію, засновану на відчуттях", в якій, подібно до багатьох діячів епохи Відрод­ження, звів до рівня божества природу. Зокрема, Землю називав "великим звіром", а людей порівнював з паразитами на його тілі. Захоплювався астрономією та магією, за що був заарештований інквізицією. Вийшовши з в'язниці, до мона­стиря не повернувсь, а подався в мандрівку Італією, під час якої неодноразово був заарештований за звинувачення в єресі. Повернувшись на Батьківщину, Т. Кампанелла почав готувати повстання з метою повалити владу іспанського короля (одночасно й короля Сицилії) та встановити республіку. У вересні 1599 р. був виданий зрадниками. Світська влада звинуватила його в зраді (немов би хотів закликати турків і за їх допомогою розбити іспанців), а інквізиція - в єресі. Та вмілий захист і мужність, проявлена при тортурах, допомогли Т. Кампанеллі уникнути страти. Його було засуджено до тривалого ув'язнен­ня, котре він відбував з 1599 до 1626 р. і яке стало для нього часом створення багатьох творів, котрі ще за життя автора стали відомими в Європі.

Найбільш відома праця - "Місто сонця" (1521 p.). Уній вміщено опис ідеальної держави, котру начебто віднайшов один з мандрів­ників у заморських краях. Місто сонця - це община рівних. Кожний її член має права на участь в управлінні державою. Очолює піраміду управління верховний правитель, який є главою світської та духовної влади, знається на всіх науках, мистецт­вах, ремеслах. Однак влада його не пожиттєва. Він може бути змінений солярієм, який має кращі здібності для управління державою. Нижчі в ієрархічній градації посади обіймають фахівці, що відають певними галузями управління, їм підпорядковані начальники загонів і головні майстри. Усі посади виборні. На них обирають тих, хто ще з дитинства зарекомендував себе найбільш до цього здібним. Влада посадовців спирається на загальну повагу та добровільний послух. Посадових осіб змінюють з волі народу.

Усі органи влади й управління в Місті сонця функціонують на демократичних засадах (діє Велика Рада всіх соляріїв; збира­ються регулярно збори вищих і нижчих посадових осіб тощо).

У вигаданому місті немає власності та сім'ї. Дітей виховує Держава. Виховання нероздільно повязане з виробництвом. Усі містяни виконують військовий обов'язок, займаються земле­робством і скотарством. Громадській праці відводиться не більше від чотирьох годин на добу. Решту часу солярії використовують Для фізичних управ, опанування наук і бесід.

Законів у Місті сонця небагато. Усі вони короткі та зрозумілі, викарбувані на мідній дошці біля дверей храму правосуддя. Суд­дями є всі головні майстри. Вони можуть накладати такі види покарань: догану, відсторонення від загальної трапези, відлучення від церкви, заборону спілкуватися з жінками, побиття батогами, вигнання. Найбільш складні справи розглядають суди, процес в яких усний, швидкий, гласний, з використанням свідків. Переслідуються невдячність, злість, неповага один до одного неправда та лінощі. До насильників у Місті сонця, на відміну від Утопії, має застосовуватися страта, діє принцип таліону, але немає в'язниць. Право помилування здійснює Верховний правитель, апеляційні справи про помякшення вироків розглядають його співправителі (їх троє).

Вірність ідеям "Міста сонця" Т. Кампанелла зберігав усе своє життя. Він, попри те, що понад 33 років провів у в'язницях, буя одним з найвідоміших учених свого часу. Йому належать роботи з філософії, військового мистецтва, медицини, економіки, богослов'я, політики, фізики й астрології. Коли інквізиція почала переслідувати Г. Галілея, Т. Кампанелла не побоявся з в'язниці І виступити на його захист ("Апологія Галілея", 1616 р.). У 1634р. втікаючи від можливих переслідувань інквізиції, Т. Кампанелла переїхав до Франції, у столиці якої 21 травня 1639 р. він і помер.

               

2. Просвітництво - суспільно-політичний рух XV1I-XVII1 століть, представники якого намагалися ліквідувати недоліки сучасного їм суспільства, змінити його мораль, політику, побут, поширюючи ідеї добра, справедливості й наукових знань. В основі Просвітни­цтва — ідеалістичне уявлення про визначальну роль свідомості в розвитку суспільства, бажання пояснити суспільні недоліки неосвіченістю людей, нерозумінням власної природи. Воно про­пагувало ідеї буржуазної демократії, суспільного прогресу, рівності, праці на благо суспільства, свободи особистості, республіканського державного ладу.

Єдиним засобом суспільного поступу просвітники вважали поширення освіти та пропаганду наукових знань, а тому пра­гнули до популяризації знань і культури серед широких мас, боролися проти релігійної догматики та схематичних методів мислення, обстоювали світський характер суспільного життя.

Просвітництво виникло у XVII ст. в Англії, а у XVIII ст. поширилось у Франції, Німеччині, Іспанії, Італії та інших краї­нах. Найвідомішими представниками просвітництва були Ф. Воль­тер, Ш. Монтеск'є, К. Гельвецій, П. Гольбах, Ж.-Ж. Руссо, Д.Дідро та ін.

Діяльність просвітників справила значний уплив на політико-правову ідеологію, звільнення державно-правової теорії від бого­словських трактувань, а їхні ідеї про природне право, права людини, суспільний договір, свободу, рівність набули розвитку в творчості наступних поколінь мислителів і стали основою багатьох законодавчих актів.

Вольтер (1694-1778) (справжнє ім'я-Франсуа Марі Аруе)-видатний французький письменник, філософ, публіцист та історик, один найвизначніших представників європейського Просвітництва. Народився в сім'ї паризького нотаріуса. Освіту отримав в ієзуїтському коледжі Людовика Великого, де почав писати вірші. На бажання батьків розпочав вивчення права, І але водночас серйозно займався й літературною діяльністю.

За вільнодумні ідеїу своїх ранніх творах (спрямованих проти тодішнього правителя Франції – Філіппа Орлеанського) двічі (в 1717р.ів 1725р.)ув'язнювавсявБастилії, а потім був висланий з країни, проживав у Лондоні (1726-1729 pp.). Повернувшись  до Франції, опублікував "Філософські листи" (1733 p.), "Досвід загальної історії та про звичаїй дух народів" (1765 p.), "Трактат про метафізику" (1734 p.), "Основи філософії Ньютона" (1738 p.), "Трактат про віротерпимість" (1763 p.), "Філософ­ський словник" (1764-1769 рр.)та ін. Зі зростанням популярно­сті Вольтера його намагалися долучити до двору як Людовик XV, так і Фрідріх II, Катерина II. Зокрема Людовик XV у 1745 р. призначив його королівським історіографом. Однак незабаром Вольтер своїми віршами спричинив незадоволення фаворит- 1 ки короля Помпадур і змушений був залишити двір. У 1750-1753 pp. перебував при дворі прусського короля Фрідріха II, посварившись з яким переїхав до Швейцарії, де жив до 1778 р. Після смерті Людовика XV в 1778 р. повернувся до Парижа, де його чекала тріумфальна зустріч. Не витримавши хвилю­вань, Вольтер 30 травня 1778 р. помер.

Вольтер не залишив після себе спеціальних творів на державно-правову тематику. Його погляди на державу, владу, право, закож знаходимо в різних творах письменника, де вони поєднували» з роздумами на інші теми. Суть їх зводилася до такого:

- соціальною основою нерівності вважав неосвіченість, якій сприяє католицька церква;

- високо цінував знання, але вважав, що атеїзм небезпечний для простих людей;

- вважав, що бідноя не повинна мати політичних прав;

- визнавав рівність людей як біологічних істот і заперечував рівність соціальну;

- проголошував юридичну рівність лише у сфері приватного права, заперечуючи можливість її реалізації у сфері права публічного;

- під свободою розумів не свободу суспільства загалом, а свободу індивіда, основою якої є свобода слова, віросповідан­ня, підприємництва, праці;

- вважав, що одним з основних суспільних інститутів, який відповідає природі, є право приватної власності;

- захищав такі важливі принципи правосуддя, як: законності, співмірності покарання злочину, справедливості та гласності процесу;

- виступав проти страти й катувань;

- був прибічником сильної державної влади, котру розглядав як засіб захисту від "зазіхань черні" (народу) на власність. Однак надавав перевагу не формам управління державою, а принци­пам реалізації влади, що забезпечували б свободу, законність і право власності;

- розчарувавшись у готовності європейських монархів До ліберальних реформ "зверху", дійшов висновку про право народу заради своєї свободи на повстання та скинення тиранів;

- засуджував війни, вважаючи, що вони призводять до зло­чинів, грабежів, спустошень, смерті, але виправдовував війни свободи.

Монтеск'є Шарль Луї де Секонда барон де Ла Бред (1689-1755)-французький просвітник, письменник,соціолог, історик, засновник наукового лібералізму (учення про свободу особистості). Народився в помісті Ла Бред поблизу Бордо. Представник заможного та відомого дворянського роду.

Отримав прекрасну освіту, багато мандрував Європою. У 1716 р. Я успадкував посаду голови парламенту міста Бордо.

Першим значним твором Ш. Монтеск'є був епістолярний роман "Перські листи", що анонімно вийшов в Амстердамі у 1721 р. У ньому мислитель розвінчав правлячу дворянські верхівку, засудив загарбницькі війни та оголосив необмежені монархію ладом, який суперечить розуму. У 1734 р. вийшов трактат Ш. Монтеск'є "Роздуми про причини величі та палінні римлян", в якому здійснено спробу пояснити основні події історії римлян особливостями їхніх державних установ і впливом навколишнього середовища.

У 1748 р. в Женеві анонімно був виданий головний твір Ш. Монтеск'є "Про дух законів". У ньому наведений цілісний системний огляд його державно-правових поглядів, у яких узагальнена творча спадщина як англійських, так і французьких мислителів XVII - початку XVIII століть. Суть їх зводиться до такого:

- виникнення держави є об'єктивним результатом розвитку суспільства;

- вирішальним фактором, який визначає політичний лад держави, є географічне середовище (клімат, ґрунт);

- характер народів змінюється залежно від географічної широти, на якій вони живуть, і розмірів території;

- форми правління та законодавча діяльність можуть згладжувати негативні й посилювати корисні впливи географічних умов

- виокремлено три форми правління: республіка (де верховна влада перебуває в руках або всього народу (демократіям або його частини (аристократія), монархія (правління однів людини, але за допомогою законів), деспотія (свавільне правлінні однієї особи поза всіма законами);

- засуджено абсолютизм і проголошено основні принципи демократії: свобода слова, друку, зборів, рівність усіх громадям перед законом, віротерпимість, але не визнано революційні методи здійснення цих принципів;

-свобода та рівність людей розглядаються як фундаментальні властивості людської природи;

- свобода є право робити все те, що дозволено законом, а звідси - дозволено все, що не заборонено законом;

- зловживанню владою можна запобігти лише, якщо влада в державі буде побудована за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, жодна з них не може бути необмеженою;

- закон є людський розум, який керує всіма людьми;

- закони поділяються на природні (прагнення до миру, добуван­ня їжі, бажання жити в суспільстві), політичні (визначають від­носини між правителем і підданими), суспільні (визначають від­носини громадян між собою), церковні (канонічні), міжнародні, сімейні тощо;

- оскільки суспільство не може існувати без уряду і загальних законів, то потрібна держава;

- основними принципами законодавства є: відповідність позитивних законів "духу народу", фізичним властивостям країни, принципам правління та ін.;

— складаючи закони, законодавець повинен керуватися такими правилами: стислість, простота, однозначність термінів, уникнення поверховості та змін без достатніх підстав.

Жан-Жак Руссо (1712-1778)-французький філософ, письмен­ник, композитор, просвітник. Народився в Женеві (Швейцарія) в сім'ї годинникаря, нащадка гугенотів. Систематичної освіти не отримав, оскільки в 16 років пішов з дому та багато мандру­вав, підробляв лакеєм і вчителем музики, але пізніше надолужив її читанням. У 1741 р. переїхав до Парижа, де познайомився з просвітниками, що справило значний уплив на формування світогляду Ж.-Ж. Руссо. В 1743-1744 р. був домашнім секрета­рем французького посланця у Венеції. Повернувшись до Парижа, пристав на пропозицію писати статті до "Енциклопедії", котру редагували Д. Дідро і Ж. Д'Аламбер. Незабаром Ж.-Ж. Руссо створює свої основні філософсько-політичні твори, що, з одного боку, зажили йому слави оригінального мислителя, а з іншо­го, - призвели до переслідувань з боку королівського двору, парламенту, католицького духовенства Франції та кальвіністів Женеви.

Найвідомішими творами Ж.-Ж. Руссо, в яких він порушував; багато актуальних на той час державно-правових проблем, були;! "Роздуми про походження і підстави нерівності між людьми" (1775 р.), "Про суспільний договір, або принципи політич­ного права" (1762 p.), "Роздуми про вічний мир" (1761 p.), "Проект конституції для Корсики" (1765 p.), "Листи з гори" (1764 р.) та ін. У них викладені основні ідеї вчення Ж.-Ж. Руссо, котрі пропонуємо розглянути детальніше.

1. Походження держави. У природному стані всі люди були і вільні та рівні, не було майнового розшарування, державного апарату й приватної власності. Однак з розвитком цивілізації люди поступово переходять із "природного стану" у стан "суспільний", і Сім'ї об'єднуються в роди, а ті - у племена. Встановлюється приватна власність, а разом з нею відбувається поділ суспільства на багатих і бідних, між якими розгортається запекла боротьба, природний стан суспільства розпадається. Багаті запропонували ^; бідним укласти, так званий, суспільний договір про створення! державної влади та законів, яким підпорядкуються всі членів суспільства. Отже, держава є результатом загальнолюдського! договору на засадах розуму.

2. Суспільний стан людства. У нього люди вступають з виник­ненням держави, що вирішується несправедливістю та гнобленням. З огляду на це, ідеалом майбутнього є повернення до природного стану, але за умов збереження всього позитивного, чого досягло суспільство. Нове суспільство має стати суспіль-і ством незалежних, вільних, рівноправних людей, котрі маюти спільну волю, що реалізується як народний суверенітет.

3. Народний суверенітет. Суть цієї ідеї полягає в тому, що, укладаючи суспільний договір, усі його учасники отримують! рівні права та перетворюються на асоціацію рівних і вільних! громадян, уособленням яких є республіка. Підпорядковуючи себе спільності, індивід не підпорядковує себе нікому конкретної й лишається таким же вільним, яким був раніше. Свобода та рівність учасників договору забезпечують об'єднання народу в єдине ціле - колективну особу, інтереси якої не можуть супере­чити інтересам окремої особи ("неможливо, щоб тіло бажало шкоди всім своїм членам"). Суверенітет народу проявляється в здійсненні ним законодавчої влади, адже політична свобода можлива тільки в державі, в якій законодавцем є народ. Основ­ними ознаками народного суверенітету є невідчужуваність і неподільність.

4. Форми правління. Залежно від того, кому суверен (народ) доручає правління, можливі такі форми правління: демократія (всій або більшій частині народу; властива для малих держав), аристократія (певній групі осіб; придатна для середніх держав), монархія (одній особі; властива великим державам). Найкращою формою правління є республіка, під якою потрібно розуміти будь-яку державу (навіть монархію), що управляється за допомогою законів.

5. Правова концепція. Життя державі дає суспільний договір, а волею та рухом її наділяє законодавство, метою якого є збере­ження свободи й рівності. Поміж законів виокремлює: політичні (основні), громадянські, кримінальні закони, а також звичаї та громадську думку. Будь-який не затверджений безпосередньо народом закон є нечинним, це взагалі не закон. Участь усіх громадян у законодавчій владі унеможливлює прийняття рішень, які шкоду спричинили б певному індивідові.

Державно-правова доктрина Ж.-Ж. Руссо була покладена в основу державно-правової практики періоду Великої французь­кої революціїз усімап позитивними та негативними рисами, вона також справила суттєвий уплив на формування нових доктрин у пізніші часи.

Дені Дідро (1713-1784) - французький письменник і філософ-просвітник. Народився в місті Лонгре в родині заможного ремісника. Закінчив єзуїтський коледж в Лонгре, де вивчав стародавні мови, історію, ораторське мистецтво. У 15 років Д. Дідро переїхав до Парижа, де закінчив ще один коледж і працював помічником прокурора. З 1733 до 1744 р. заробляв випадковими уроками. Увесь свій час він витрачав на вивчення філософії, математики, історії, літератури та мов.

На 40-i-pp. XVIII ст. припадає початок самостійної літера­турної діяльності Д. Дідро та його зближення з Ж.-Ж. Руссо, Е. Б. Кондільяком, а також Ж. Д'Аламбером, разом з яким він очолив видання відомої 35-томної "Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел" (175 1-І 780 pp.). В "Енциклопедії" висвіт­лено погляди Просвітництва на довколишній світ, суспільство й людину. Над нею він працював, не жалкуючи сил. Навіть його подорож до Росії (1773-1774 pp.) мала на меті практичне впровадження ідеалів Просвітництва.

Перу Д. Дідро належить багато праць, у яких він виклав своє бачення держави та права. Найвідоміші серед них такі: численні статті до "Енциклопедії", "Доповнення до "Мандрівки" Буген-віля", "Спростування книги Гельвеція", "Племінник Рамо", "Історичний нарис про представницькі установи" тощо. У них мислитель сформулював такі ідеї:

- виникнення держави та права повязував із суспільним договором, який є волевиявленням народу;

- метою держави вважав забезпечення невід'ємних прав громадян та їхнього добробуту;

- засуджував абсолютну монархію й деспотизм, але був против­ником радикальних форм політичної боротьби. Водночас допускав за певних умов можливість повстання проти деспотизму;

- був переконаний, що найкращим засобом боротьби проти всіх суспільних негараздів є реформи, які ґрунтуються на передових, наукових, продиктованих філософами законах;

- наголошував, що закони - це міраж, якщо будь-який член суспільства може безкарно їх порушувати. Звідси — перша стаття  основного закону повинна містити гарантії, котрі забезпечать законам їхній авторитет, а перший рядок цього закону повинен обмежувати правителя;

- був переконаний, що громадяни держави повинні мати рівні права й однакові обов'язки;

- негативно ставився до надмірного багатства, але допускаючи участь народу в управлінні державними справами, вважав, що право бути обраними до представницьких органів влади повинні мати тільки громадяни, що мають власність;

- на думку філософа, республіка як форма правління для більшості держав важко здійсненна, а тому обстоював обме­жену монархію (з республікансько-демократичним змістом);

- пропонував до мінімуму звести застосування смертної кари, ганебних покарань, а замість них частіше використовувати грошові штрафи та громадські роботи;

- розрізняв законодавчу й виконавчу владу, але вважав, що монарх повинен поєднувати обидві.

Клод Адріан Гельвецій (1715-1771) - французький філософ-матеріаліст, ідеолог революційної буржуазії XVIII ст. Народив­ся в Парижі в родині придворного лікаря. Закінчив (єзуїтський коледж. У 1738-1751 pp. обіймав посаду генерального відкуп­ника. З 1751 р. займався тільки науковою діяльністю.

Важливий уплив на формування поглядів К. Гельвеція спра­вили його спілкування з Ф. Вольтером, Ш. Монтеск'є, Д. Дідро, П. Гольбахом та іншими відомими французькими мислите­лями XVIII ст.

У 1758 р. завершив роботу над трактатом "Про розум", спрямо­ваним проти феодального ладу, релігійної ідеології та католиць­кої церкви. Книга зазнала злісних нападів тогочасних реакцій­них кіл суспільства, була засуджена та заборонена, у 1759 р„ публічно спалена. Основні ідеї цієї книги розвинув й обґрунтував К. Гельвецій утворі "Про людину, її розу мові здібності та вихо­вання", який був завершений у 1767 p., але через побоювання переслідувань за життя мислителя так і не був опублікований. Лише після смерті К. Гельвеція його книга "Про людину" була видана в Лондоні в 1773 р. зусиллями російського посланця в Гаазі князя Д. Голіцина. Суть поглядів К. Гельвеція на державу та право зводилася до такого:

• держава - це закономірний продукт суспільного розвитку. Вона утворюється людьми для задоволення особистих інтересів які спонукають їх до укладання суспільного договору, в основу якого покладено охорону приватної власності;

• форма правління в державі безпосередньо залежить від її мети. Вона може бути доброю (гарантія прав і свобод людей, забезпечення їхнього добробуту) чи недоброю (задоволення не народних, а особистих інтересів правителів);

• основою суспільного ладу та поділу суспільства на класи є власність, а тому її потрібно всіляко захищати, водночас одним із завдань держави є пом'якшення надмірної нерівності в її розподілі;

• усі зміни в суспільстві повинні бути поступовими та здійснюватися через реформи;

• закони майбутнього суспільства повинні мати на меті загальне благо та забезпечувати інтереси більшості громадян,

Поль Анрі Гольбах (1723-1789) - представник французького Просвітництва, філософ, атеїст. Народився в місті Едесхеймі (Німеччина) в родині великого торгівця, барона. Виховувався та мешкав у Парижі. Одержав прекрасну освіту. В 1751 р. по­знайомився з Д. Дідро, з 1752 р. став співробітником "Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел", яка видавалася з ініціативи останнього. Салон П. Гольбаха був своєрідним штабом енциклопедистів, де збиралися Д. Дідро, Ж. Д'Аламбер, К. Гельвецій та ін.

Головна праця П. Гольбаха- "Система природи" (1770 р.-)-була спалена за рішенням Паризького парламенту. Інші його праці ("Розвінчане богослів'я", "Природна політика", "Суспільна система", "Здоровий глузд" тощо) друкувалися в Голландії анонім­но чи під чужим іменем. Поширення їх у Франції жорстоко карало­ся королівським судом. У них П. Гольбах відстоював, зокрема, такі ідеї щодо держави та права:

- природа наділила людей різними фізичними рисами й інте­лектуальними здібностями. Ця природна нерівність привела людей до усвідомлення, що вони потрібні одне одному. З огляду на це та внаслідок різного уявлення людьми щастя та засобів досягнення його, виникла потреба в силі, здатній утримувати їх у межах необ­хідної поведінки. Такою силою стала держава з її законами;

- найкращою формою правління є обмежена (конституційна) монархія, в якій забезпечено участь народу в управлінні держав­ними справами. Та право бути обраними до представницьких органів влади мають тільки власники землі;

- закони є втіленням волі суспільства, а тому тлумачити їх мають право обрані ним і наділені певною владою громадяни. Так виникає Уряд, який є законним, оскільки спирається на згоду суспільства;

- суспільство завжди зберігає свій пріоритет над урядом і, якщо того вимагають його інтереси - свобода, власність і без­пека, - може усунути цю владу, змінити форму свого уряду.

Джамбаттіста Віко (1668-1744) - італійський мислитель і енциклопедичного рівня (філософ, лінгвіст, історик, право­знавець). Народився в Неаполі в родині бібліотекаря. Після 1 закінчення школи навчавсь у Неапольському університеті, І а згодом (у 1697 р.) став його професором. Добре знав римське та канонічне право. Написав праці: "Про сдине начало і єдину мету загального права" (1720 p.), "Основи нової науки t про загальну природу націй" (1725 p.). Звернімося до основних його поглядів на державу та право.

1. Розглядав державу та право, як природно-історичні явища, котрі закономірно виникають і розвиваються в контексті виник­нення та розвитку людської культури.

2. Усі народи, незалежно від раси та географічних умов, про­ходять одні й ті ж етапи розвитку: відбувається подібна зміна форм сім'ї та власності, виробництва, державного ладу, право­вих інститутів тощо.

3. Процес утворення людства та його розвитку проходять-^ три періоди (епохи), аналогічні вікові людини:

1) божественний (дитинство) - період дикунства, обожню­вання сил природи, відсутності державності та юридичних норм. Суспільством керують жерці, а право базується на божествен­ному авторитеті;

2) героїчний (юності) - аристократична республіка, що визна-; чає і відповідні риси права та законодавства. Закони створюються для користі правителів. За допомогою них аристократи захищаюти свої інтереси та нав'язують власну волю всьому суспільстві Право перебуває на зародковому етапі, стосується лише прйИ вілейованої правлячої меншості, воно не народне та загально* людське, а патриціанське, аристократичне;

3) людський (зрілості) -демократична республіка чи представ- ^:. ницька монархія. Встановлюється громадянське суспільство, для всіх людей. Основні принципи політико-правового життя -свобода, юридична рівність, загальне благо. Отримують розвиток три взаємопов'язані засади права: власність (можливість розв поряджатися своєю річчю), свобода (охоплює всі права, які виплив вають із розуму), захист (однакове мірило, що можливе за умов» рівності всіх перед законом).

4. Після сходження за цими трьома етапами, настає падіння, повернення до варварства й історичний процес розпочинається знову, але вже на значно вищому рівні, ніж раніше.

5. Демократія - це найвищий результат розвитку людської культури, але через мінливість речей він не є довговічним, атому демократія є і часом зіткнень різних інтересів, після існування народної республіки народ повертається до монархії, за якої відпочи­ває від громадянських війн та політичної боротьби.

6. Основними формами людського правління є монархія та вільна народна республіка, позаяк вони найбільше відпові­дають людській природі.

Значення вчення Д. Віко полягає в тому, що він обгрунтував історично закономірний процес становлення та розвитку суспіль­ства, загальнолюдських цінностей і свобод.

Чезаре Беккаріа (1738-1794) - італійський мислитель-просвітник, гуманіст, економіст, публіцист, юрист, один із заснов­ників науки кримінального права. Народився в заможній родині в Мілані, куди повернувся після закінчення юридич­ного факультету в Павії й одержання (1758 р.) ступеня доктора права. В 60-х pp. XVIII ст. брав участь у роботі гуртка італій­ських просвітників, які видавали журнал "Кафе" (був одним з його редакторів і авторів).

У 1764 р. побачила світ головна праця Ч. Беккаріа "Про злочини та покарання", основні положення якої зводилися до такого:

- з огляду на несправедливість законів (закріплюють станові привілеї, нерівність перед законом, право сильного), необхідно Реформувати весь механізм юстиції, поклавши в його основу принципи законності та розподілу влади;

- законність має забезпечуватися свободою громадян і дотриманням законів владою;

- право видання законів І право покарання має належати лише суверену як представникові суспільства;

-покарання за злочини можуть встановлювати тільки закони;

- законодавець повинен не свавільно визначати певні діяння як кримінальне карані, а робити це лише тоді, коли в цьому є "абсолютна необхідність";

-єдиним об'єктивним та істинним критерієм злочину є посягання на свободу й безпеку громадян і реальна шкода, що ті чи ті дії завдають суспільному благу;

- метою покарання є перешкоджання винному знову вчинити злочин і запобігання вчиненню таких дій іншими людьми;

- покарання має здійснюватися на грунті принципів: співмірності зі злочином; рівності громадян перед кримінальним законом при призначенні покарань; неминучості покарання»

-суд повинен чинитися засідателями (присяжними), обраними; за жеребом;

-кримінальна відповідальність і покарання потребують гуманізації, оскільки їхня жорстокість є свідченням жорстокостЯ не тільки політичної