Мета й напрямки класифікації витрат.

Головним об'єктом аналізу в процесі управління с виграти. Тому класифікація витрат дуже важлива для розуміння того, як ними управляти.

Можна вирізнити три напрями класифікації витрат, в основу якої покладено принцип: різні витрати для різних цілей.

1. Оцінка запасів та визначення фінансового результату:

- вичерпані та невичерпані;

- витрати на продукцію та витрати періоду;

- прямі і непрямі;

- основні і накладні;

2. Прийняття рішень:

- релевантні та не релевантні;

- постійні та змінні;

- маржинальні та середні;

- дійсні та альтернативні;

3. Контроль виконання:

- Контрольовані та неконтрольовані.

Стосовно продукції витрати операційної діяльності класифікуються на витрати, які:

- враховуються при калькуляції (вирахуванні) собівартості - складаються з витрат виробничого підрозділу (прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці й інших прямих витрат, а також змінних загальновиробничих і розподілених постійних загальновиробничих витрат. У сільському господарстві загальновиробничі витрати не діляться на постійні й змінні).

- не враховуються при калькуляції собівартості (витрати на збут, адміністративні витрати, інші операційні витрати).

По відношенню до визначення прибутку витрати підрозділяються на витрати, які:

- формують собівартість реалізованої продукції, робіт, послуг. Вона складається з виробничої собівартості продукції, роботи, послуг, які були реалізовані протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат і наднормативних виробничих витрат.

- витрати діяльності - це витрати, які не включаються в собівартість продукції, робіт, послуг і розглядаються як витрати того звітного періоду, у якому вони були здійснені. До них ставляться адміністративні витрати й витрати на збут.

Стосовно завданих параметрів витрати бувають:

- стандартні (нормативні) - витрати, які відповідають певним розрахованим на підприємстві розмірам витрат розраховуючи на одиницю продукції.

- фактичні - витрати, розмір яких сформувався в результаті виконання передбачених планом завдань і зафіксований у первинних документах

Різниці між фактичними й нормативними витратами є відхиленнями, розділ яких на "+" та "-" залежить від завдань, що ставляться при їхньому аналізі.

За сферою повноважень керівництва витрати підрозділяються на:

- контрольовані - витрати, які менеджер або керівник структурного підрозділу може контролювати або істотно впливати на них; заробітна плата, матеріали.

- неконтрольовані - менеджер або керівник структурного підрозділу не може контролювати - амортизація, страхування.

За єдністю складу витрати можуть бути:

- одноелементні витрати включають економічні витрати, які діляться на різні компоненти, незалежно від їхнього місця й цільового призначення (сировина, матеріали, паливо, енергія й т.д.).

- комплексні витрати складаються з декількох економічних елементів. Характерним прикладом статті комплексних витрат є загальновиробничі витрати, у які входять практично всі економічні елементи.

За доцільністю витрати поділяють:

- продуктивні витрати, до яких ставляться виправдані або доцільні для даного виробництва витрати.

- непродуктивні витрати, причиною виникнення яких є недоліки в технології й організації виробництва. Такі витрати повинні враховуватися в розрізі причин і винних осіб. У випадку ідеальної організації технології виробництва й праці всі витрати повинні бути тільки продуктивними.

 Окремо ведеться облік поточних та одноразових витрат.

До поточних відносять витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції даного періоду. Це, як правило, основна частина витрат на виробництво.

Одноразовими є витрати, пов'язані з підготовкою виробництва (впровадження нової продукції, її істотна модернізація), резервуванням витрат на оплату відпусток і виплату одноразової премії за вислугу років.

Для прийняття управлінських рішень необхідно розрізняти релевантні й нерелевантні витрати.

Релевантні витрати - це витрати, які залежать від ухвалення управлінського рішення.

Нерелевантні витрати - витрати, які не залежать від ухвалення рішення.

Маржинальні витрати (граничні витрати) - це витрати на виробництво кожної наступної додаткової одиниці продукції.

Диференційні витрати - це витрати, які становлять різницю між декількома альтернативними рішеннями.

Дійсні (реальні) витрати - це витрати, для яких необхідно витратити гроші або інші ресурси.

Можливі (альтернативні) витрати - це загублена вигода, якщо вибір або ухвалення рішення вимагає відмовитися від іншого (альтернативного) рішення.

Маржинальний доход - це різниця між доходом від реалізації й сумою змінних витрат, це проміжний фінансовий результат, що забезпечує покриття постійних витрат й одержання прибутку.

 

Моделі поведінки витрат.

Поведінка витрат - це характер реагування витрат на зміни діяльності підприємства.

Зміни в складі й величині витрат відбуваються під впливом певних подій й операцій, що мають місце в процесі господарської діяльності. Тому діяльність, що впливає на витрати називається фактором витрат. Наприклад, для виробництва фактором витрат є обсяг виробництва, кількість переналагоджень устаткування, основна заробітна плата, для маркетингу - кількість рекламних оголошень, кількість продавців, виторг.

Дуже важливо розуміти взаємозв'язок між витратами й певними факторами, тому що це дає можливість передбачити майбутні релевантні витрати, що необхідно для прийняття управлінських рішень.

Для опису поводження витрат використають поняття зміни "змінні витрати", "постійні витрати", "умовно-постійні витрати", "умовно-змінні витрати". При цьому основним фактором витрат розглядають обсяг діяльності (виробництва або реалізації).

Загальна сума змінних витрат збільшується або зменшується прямо пропорційно обсягу діяльності, а розмір змінних витрат на одиницю пропорції є постійним для всіх рівнів діяльності. Наприклад, прямі матеріальні витрати.

Загальна сума постійних витрат не підсумується при збільшенні або зменшенні обсягу діяльності, але сума постійних витрат на одиницю пропорції відповідно зменшується при збільшенні обсягу діяльності й збільшується при його зменшенні.

Умовно-змінні витрати - витрати, які змінюються, але не прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності (або іншого фактора витрат). Наприклад, витрати на придбання матеріалів в умовах одержання знижки при покупці великої партії й оплата наднормативної роботи.

Значну частину умовно-змінних витрат становлять змішані витрати - це витрати, що містять елементи як постійних так і змінних витрат. Наприклад, плата за телефон, що включає постійні витрати у вигляді абонентної плати й змінні витрати - плата за міжміські розмови.

В основу поділу витрат на постійний і змінні покладений релевантний діапазон (проміжок) і час.

Релевантний діапазон - це діапазон діяльності підприємства. Релевантним звичайно є нормальний очікуваний діапазон діяльності підприємства. Постійні витрати є постійними, тільки в рамках релевантного діапазону діяльності й тільки протягом певного періоду часу. Наприклад, витрати на оренду будуть збільшуватися, якщо збільшення обсягу виробництва зажадає додаткової площі, і навпаки.

У багатьох випадках при досягненні певного рівня діяльності витрати змінюються різко, стрибками. Такими витрати називають умовно-постійними або східчастими. Наприклад, заробітна плата ремонтних працівників за умови, коли для обслуговування встаткування на кожні 1000 машино-часов необхідний один працівник. Таким чином, за короткий період (місяць) витрати можуть бути змінними (умовно-змінними) і постійними (умовно-постійними). Але протягом тривалого періоду всі витрати здобувають тенденцію до зміни, тобто постійні витрати стають умовно-постійними й змінюються східчасто.

 

Визначення функції витрат

Вивчення динаміки витрат уможливлює оцінювання витрат і побудову їх функції. Оцінка витрат (Cost Estimation) — це процес обчислення динаміки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв'язку між витратами й різними факторами на підставі дослідження діяльності

Функція витрат (Cost Function) — це математичний опис взаємозв'язку між тратами та їх факторами. У спрощеному вигляді функцію витрат можна описати так:

У = а + Ьх                                                                                           

У— загальні витрати; а — загальні постійні витрати; b — змінні витрати на одиницю діяльності; х — значення фактора витрат.

Для визначення функції витрат використовують наступні методи:

- технологічний аналіз

- аналіз бухгалтерських рахунків

- метод вищої—нижчої точки

- метод візуальною пристосування

- регресійний аналіз

- спрощений статистичний аналіз