Тема 1: «мета, зміст і організація управлінського обліку». 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Тема 1: «мета, зміст і організація управлінського обліку».



ТЕМА 1: «МЕТА, ЗМІСТ І ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ».

План

1. Еволюція управлінського обліку і його розвиток в Україні.

2. Економічна сутність управлінського обліку, його принципи та функції.

3. Організація управлінського обліку на підприємстві.

4. Професійні організації та етичні норми фахівців з управлінського обліку.

 

Професійні організації й етичні норми фахівців з управлінського обліку

У багатьох країнах (США, Велика Британія, Канада, Австралія, Японія що) діють професійні організації бухгалтерів-аналітиків. Найбільшими є організації бухгалтерів-аналітиків США та Великої Британії, які за своїм складом, власне міжнародні.

Американський Інститут управлінських бухгалтерів (Institute of Managern Accountants — IMA) було створено у 1919 році. Зараз він об'єднує понад 90 членів зі США та інших країн світу. Головною метою діяльності інституту с її готовка висококваліфікованих фахівців у галузі управлінського обліку та фінансового менеджменту.

Обсяг знань, що вимагає ІМА, не є постійним і періодично переглядається оскільки мірою розвитку технологій та ускладнення бізнесу фахівці у галузі управлінського обліку потребують нових знань та навичок.

З 1972 року ІМА розпочав програму підготовки сертифікованих управлінських бухгалтерів (Certified Management Accountants — СМА).

Інститут управлінських бухгалтерів проголосив норми професійної поведінки фахівців з управлінського обліку та фінансового менеджменту, які охоплюють такі важливі аспекти як:

1. Компетентність

2. Конфіденційність

3. Чесність

4. Об’єктивність


ТЕМА 2: «СКЛАД ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА»

План

1. Економічна сутність витрат

2. Класифікація витрат за елементами та статтями калькуляції

3. Витрати, які складають виробничу собівартість продукції

 

Економічна сутність витрат

Методичні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства визначаються П(С)БО 16 "Витрати".

Згідно П(С)БО 16 під витратами розуміють зменшення економічних вигід або збільшення зобов'язань, які приводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу в результаті його вилучення або розподілу власниками) за умови, що ці витрати можуть бути вірогідно оцінені.

Витратами визнаються витрати певного періоду одночасно з визнанням доходу, для одержання якого вони здійснені.

Не визнаються витратами:

- Передоплата запасів, робіт, послуг;

- Погашення отриманих кредитів;

- Витрати, які приводять до зменшення власного капіталу; ін.

Стосовно виробничого процесу витрати операційної діяльності поділяються на:

- Основні - витрати, безпосередньо пов'язані із виробничим процесом. У свою чергу основні витрати за умови виробництва цехом підприємства декількох видів продукції діляться на прямі (прямі матеріальні, прямі на оплату праці, інші прямі) і непрямі (амортизація устаткування цеху, опалення і т.п.). Прямі і непрямі витрати, пов'язані з виробництвом продукції, виконанням робіт і наданням послуг у сукупності є основними витратами, які відображуються на рахунку 23 "Виробництво" (по Дт).

- Накладні - пов'язані з організацією, обслуговуванням виробництва і управління ним на рівні фахівців-технологів. Розмір цих витрат залежить від структури управління підрозділами, цехами і підприємством. До них відносяться заробітна плата фахівців, що здійснюють керівництво цехом, амортизація устаткування загальновиробничих призначень, витрати на охорону праці. Вони відображуються на рахунку 91 "Загальновиробничі витрати". Регулярно накладні витрати з рахунки 91 списуються (розподіляються) у сільськогосподарському виробництві на витрати виробництва (на рахунок 23) - пропорційно прямим витратам за мінусом вартості насіння у рослинництві, кормів у тваринництві і сировини та напівфабрикатів у промисловому виробництві.

За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат:

- Змінні (умовно-змінні) - витрати, розмір яких прямо залежить від збільшення або зменшення кількості зробленої продукції, виконаної роботи або зроблених послуг. Наприклад, витрати сировини, насіння, заробітної плати.

- Постійні - витрати, розмір яких залишається незмінним при збільшенні виробництва продукції, робіт, послуг. Наприклад, амортизація, орендна плата, страхові платежі (умовно-постійні - адміністративні витрати й витрати на збут).

 

План

1. Мета й напрямки класифікації витрат.

2. Моделі поведінки витрат.

3. Визначення функції витрат

 

Моделі поведінки витрат.

Поведінка витрат - це характер реагування витрат на зміни діяльності підприємства.

Зміни в складі й величині витрат відбуваються під впливом певних подій й операцій, що мають місце в процесі господарської діяльності. Тому діяльність, що впливає на витрати називається фактором витрат. Наприклад, для виробництва фактором витрат є обсяг виробництва, кількість переналагоджень устаткування, основна заробітна плата, для маркетингу - кількість рекламних оголошень, кількість продавців, виторг.

Дуже важливо розуміти взаємозв'язок між витратами й певними факторами, тому що це дає можливість передбачити майбутні релевантні витрати, що необхідно для прийняття управлінських рішень.

Для опису поводження витрат використають поняття зміни "змінні витрати", "постійні витрати", "умовно-постійні витрати", "умовно-змінні витрати". При цьому основним фактором витрат розглядають обсяг діяльності (виробництва або реалізації).

Загальна сума змінних витрат збільшується або зменшується прямо пропорційно обсягу діяльності, а розмір змінних витрат на одиницю пропорції є постійним для всіх рівнів діяльності. Наприклад, прямі матеріальні витрати.

Загальна сума постійних витрат не підсумується при збільшенні або зменшенні обсягу діяльності, але сума постійних витрат на одиницю пропорції відповідно зменшується при збільшенні обсягу діяльності й збільшується при його зменшенні.

Умовно-змінні витрати - витрати, які змінюються, але не прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності (або іншого фактора витрат). Наприклад, витрати на придбання матеріалів в умовах одержання знижки при покупці великої партії й оплата наднормативної роботи.

Значну частину умовно-змінних витрат становлять змішані витрати - це витрати, що містять елементи як постійних так і змінних витрат. Наприклад, плата за телефон, що включає постійні витрати у вигляді абонентної плати й змінні витрати - плата за міжміські розмови.

В основу поділу витрат на постійний і змінні покладений релевантний діапазон (проміжок) і час.

Релевантний діапазон - це діапазон діяльності підприємства. Релевантним звичайно є нормальний очікуваний діапазон діяльності підприємства. Постійні витрати є постійними, тільки в рамках релевантного діапазону діяльності й тільки протягом певного періоду часу. Наприклад, витрати на оренду будуть збільшуватися, якщо збільшення обсягу виробництва зажадає додаткової площі, і навпаки.

У багатьох випадках при досягненні певного рівня діяльності витрати змінюються різко, стрибками. Такими витрати називають умовно-постійними або східчастими. Наприклад, заробітна плата ремонтних працівників за умови, коли для обслуговування встаткування на кожні 1000 машино-часов необхідний один працівник. Таким чином, за короткий період (місяць) витрати можуть бути змінними (умовно-змінними) і постійними (умовно-постійними). Але протягом тривалого періоду всі витрати здобувають тенденцію до зміни, тобто постійні витрати стають умовно-постійними й змінюються східчасто.

 

Визначення функції витрат

Вивчення динаміки витрат уможливлює оцінювання витрат і побудову їх функції. Оцінка витрат (Cost Estimation) — це процес обчислення динаміки витрат, тобто встановлення кількісного взаємозв'язку між витратами й різними факторами на підставі дослідження діяльності

Функція витрат (Cost Function) це математичний опис взаємозв'язку між тратами та їх факторами. У спрощеному вигляді функцію витрат можна описати так:

У = а + Ьх                                                                                           

У— загальні витрати; а — загальні постійні витрати; b — змінні витрати на одиницю діяльності; х — значення фактора витрат.

Для визначення функції витрат використовують наступні методи:

- технологічний аналіз

- аналіз бухгалтерських рахунків

- метод вищої—нижчої точки

- метод візуальною пристосування

- регресійний аналіз

- спрощений статистичний аналіз

 


Види калькуляційних одиниць

Об'єкти калькуляції безпосередньо зв'язані з калькуляційними одиницями, які можна підрозділити на групи, виходячи з: натуральних, умовно-натуральних, приведених, експлуатаційних, вартісних і тимчасових калькуляційні одиниць.

Натуральні калькуляційні одиниці використовують при виробництві одного виду продукції і в цьому випадку всі витрати будуть прямо відноситися на виріб, наприклад, одиниці маси, довжини, площі.

Умовно-натуральні використовують в тих виробництвах, де випускаються різні види близьких виробів, витрати на виробництво яких перебуває в певному співвідношенні один до одного, наприклад, знеособлені швейні вироби, об'єднані одним прейскурантним номером.

Приведені одиниці – при використанні попроцессного методу обліку витрат, коли необхідно розрахувати кількість одиниць незавершеного виробництва залежно від ступеня їх готовності.

Експлуатаційні одиниці – це одиниці потужності машин, апаратів, двигунів.

Тимчасові одиниці – нормо-частина, машино-дні.

В управлінському обліку можуть застосовуватися різні методи обліку витрат і калькуляції собівартості, які відрізняються один від одного об'єктами калькуляції, підходами до обліку постійних накладних витрат, контролем витрат (рис. 1).

     
 


Рис. 1. Класифікація методів калькулювання собівартості

План

1. Сутність методу "витрати – обсяг - прибуток"

2. Точка беззбитковості (поріг рентабельності)

3. Маржинальний запас міцності

4. Операційний важіль

5. Застосування методу "витрати – обсяг - прибуток" для визначення бажаного рівня обсягу реалізації і прибутку

Маржинальний запас міцності

Важливим напрямом аналізу взаємозв'язку "витрати-обсяг - прибуток є передбачення реакції прибутку на зміну інших параметрів діяльності. Для визначення впливу на прибуток зниження обсягу реалізації продукції можна використовувати показник маржинального запасу міцності.

Маржинальний запас міцності – це величина, на яку фактичний (або запланований) обсяг реалізації перевищує критичний обсяг реалізації.

Маржинальний запас міцності обчислють як у грошовому вираженні, так і в процентному відношенні.

У грошовому вираженні даний показник розраховують по формулою

 

Марж и нальний

    запас           = Обсяг реалізації – Точка беззбитково сті

    міцності       

Марж и нальний    (Фактична виручка – Порогова виручка)

    запас       =

міцності                      Фактична виручка х 100 %

 

Маржинальний запас міцності в грошовому вираженні показує граничну величину можливого зниження обсягу продажу без ризику понести збиток і може бути використаний для визначення розміру операційного прибутку підприємства.

 

Операційний прибуток = Марж и нальний запас міцності в грошовому вираженні × Коефіцієнт маржинального доходу

 

Значення показника маржинального запасу міцності можна також розраховувати у процентному відношенні:

 

Маржінальний запас міцності в %

=

Маржінальний запас міцності у грошовому вираженні
Загальний доход

 

Значення маржинального запасу міцності в процентному відношенні є вимірником ризику нерентабельної роботи підприємства в ситуації зміни ринкової ситуації (скорочення попиту, погіршення конкурентоспроможності). У цьому випадку якщо виручка підприємства скоротиться менше ніж на величину даного показника, то підприємство буде одержувати прибуток, якщо більше - воно опиниться в збитку.

Операційний важіль

Операційний важіль (виробничий леверідж) – це співвідношення постійних і змінних витрат, яке забезпечує більший відсоток зростання ніж відповідний відсоток росту обсягу продажу. З його допомогою можна прогнозувати зміну прибутку підприємства залежно від зміни обсягу продажу, а також визначити точку беззбитковості діяльності.

Виходячи із суті поняття "операційний важіль", можна констатувати, що застосування його механізму засноване на використанні маржинального методу. Тому чим нижче питома вага постійних витрат у загальній сумі витрат підприємства, тим більше змінюється величина прибутку по відношенню до темпів зміни доходу підприємства.

Збільшення (зменшення) прибутку в порівнянні з доходом виражається за допомогою ступеня операційного важеля, який розраховують за формулою:

 

Ступінь операційного важеля

=

Марж и нальний дох і д
Прибуток

або

Ступінь операційного важеля

=

Пост. витрати + Прибуток

=

1 +

Пост. витрати
Прибуток Прибуток

 

Знайдене за допомогою наведених формул значення ступеня операційного важеля надалі використовується для прогнозування відсотка зміни прибутку при певному відсотку зміни обсягу продажу (доходу). Для цього використовують формулу

 

Відсоток зміни прибу тку = Відсоток зміни доходу × Ступінь операційного важеля

 

Приклад. Підприємство виробляє і реалізує один товар. Нижче наведені дані, що характеризують його діяльність:

 

Звіт про прибутки і збитки, тис. грн.

Сума продажу (виручка) 2 000,0 шт. × 2 500,0 грн. 5 000,0
Змінні витрати 3 600,0
Маржинальний доход 1 400,0
Постійні витрати 1 000,0
Прибуток 400,0

 

Використовуючи механізм операційного важеля, спрогнозуємо зміну прибутку підприємства залежно від зміни виручки, а також визначимо точку беззбитковості діяльності.

Операційний важіль, грн. = .

Коефіцієнт маржинального доходу = .

Маржинальний запас міцності в грн. = .

Маржинальний запас міцності в % = .

 

Проведені розрахунки показують, що при зниженні виручки підприємства на 1 % прибуток скоротиться на 3,5 %, а при зниженні виручки на 28,58 % досягнемо точки беззбитковості, тобто прибуток стане нульовим.

Припустимо, що виручка скоротиться на 10 % і складе

 

тис. грн.

 

У цих умовах прибуток підприємства скоротиться на 35 % і дорівнюватиме

тис. грн.

 

Операційний важіль є показником, який допомагає менеджерам вибрати оптимальну стратегію підприємства в управлінні витратами і прибутком. Його величина може змінюватися під впливом таких чинників:

- ціни і обсягу продажу;

- змінних і постійних витрат;

- комбінації будь-яких перерахованих чинників.

Слід зазначити, в конкретних ситуаціях прояв механізму операційного важеля має ряд особливостей, які треба враховувати в процесі його використання. Ці особливості полягають в наступному:

– позитивна дія ефекту операційного важеля починає виявлятися лише після того, як підприємство подолало точку беззбитковості своїй діяльності;

– у міру подальшого збільшення обсягу продажу і віддалення від точки беззбитковості ефект операційного важеля починає знижуватися;

– механізм операційного важеля має і зворотну спрямованість – при будь-якому зниженні обсягу продажу в ще більшій мірі зменшуватиметься розмір прибутку підприємства;

– між операційним важелем і прибутком підприємства існує зворотна залежність: чим вищий прибуток підприємства, тим нижче ефект операційного важеля і навпаки;

– ефект операційного важеля виявляється тільки в короткому періоді, оскільки постійні витрати підприємства залишаються незмінними тільки упродовж короткого відрізка часу.

5. Застосування методу "витрати – обсяг - прибуток" для визначення бажаного рівня обсягу реалізації і прибутку

Метод "витрати – обсяг - прибуток" крім розрахунку раніше наведених показників дозволяє також спрогнозувати обсяг реалізації, необхідний для отримання бажаного прибутку, і прибуток при певному (заданому) рівні реалізації. Так, обсяг продажу в грошовому вираженні може бути розрахований з використанням формул:

 

Ціна за одиницю × К-ть одиниць реалізованої продукції = Змінні витрати + Постійні витрати + Операційний прибуток

 

Продаж =

Постійні витрати + Операційний прибуток
Коефіцієнт маржинального доходу

Приклад. Підприємство "Орфей" виробляє один вид продукції. Нижче наведені дані, що характеризують його діяльність:

 

ціна реалізації однієї одиниці 100,0 грн.,
змінні витрати на одиницю 70,0 грн.,
постійні витрати 24 000 грн.

Треба розрахувати обсяг реалізації, необхідний для отримання прибутку в розмірі 6 000,0 грн. Для визначення такого обсягу реалізації використовуємо метод рівнянь, при цьому Х – обсяг реалізації:

 

100,0 Х = 70,0 Х + 2 400,0 + 6 000,0

30 Х = 2 400,0 + 6 000,0

Х = 10 000 од.

 

На підставі проведеного розрахунку можна зробити висновок, що для досягнення бажаного розміру прибутку підприємству необхідно реалізувати       10 000 од. продукції.

Для визначення розміру прибутку при заданому (бажаному) обсязі реалізації використовують формули

 

Прибуток = Продаж - Змінні витрати - Постійні витрати

 

Прибуток = Продаж × Коефіцієнт маржинального доходу - Постійні витрати

Продовження прикладу.

На підставі наведених вище даних визначити розмір прибутку, який одержить підприємство при обсязі реалізації 130 000,0 грн. Для визначення такого розміру прибутку використовуємо метод рівнянь, при цьому Х – прибуток, який може одержати підприємство:

 

130 000,0 = 70,0 × (130 000,0: 100,0) – 24 000,0 + Х

Х = 130 000,0 – (91 000,0 + 24 000,0)

Х = 15 000,0 грн.

 

На підставі проведеного розрахунку можна констатувати, що при заданому обсязі реалізації підприємство може отримати прибуток у розмірі 15 000,0 грн.

 


План

1. Планування господарської діяльності як одна з функцій управлінського обліку

2. Сутність бюджетування і види бюджетів (кошторисів), що складаються на підприємстві

3. Принципи розробки структури основного бюджету підприємства і окремих його складових

4. Контроль і оцінка результатів діяльності

 

Планування господарської діяльності як одна з функцій управлінського обліку

Сучасний бізнес у нашій країні дуже динамічний і досить суворий. Посилення конкуренції призводить до зниження підприємницького прибутку. З іншого боку, сам бізнес стає все більш стабільним. Вже не можна ухвалювати рішення, ґрунтуючись тільки на інтуїції і особистому уявленні про стан справ.

Все це підвищує значення такої функції управлінського обліку, як планування, яке не тільки дозволяє підвищити ефективність управління матеріальними і фінансовими ресурсами, але і оптимізувати процес прийняття управлінських рішень, оцінки їх можливих наслідків.

У процесі планування визначають:

– чого хоче досягнути підприємство в перспективі (через 5-10 років), тобто обґрунтовують основну мету його діяльності (підвищити рівень рентабельності виробництва, збільшити вартість капіталу, збільшити обсяг реалізації продукції, підвищити якість продукції, підвищити рівень кваліфікації персоналу, сформувати новий позитивний імідж підприємства тощо);

– яким чином можна досягнути поставленої мети, тобто вибирають стратегію підприємства (вийти на нові ринки з продукцією, що вже виготовляється на підприємстві, розробити нову продукцію для існуючих ринків збуту, розробити нову продукцію для нових ринків збуту тощо). На основі прогнозів ринку розробляють декілька альтернативних варіантів стратегії і вибирають ту, яка дає змогу отримати найкращі поточні результати діяльності в поєднанні з довгостроковою фінансовою стабільністю підприємства. При обгрунтуванні стратегії підприємства важливо також виявити обмежуючі фактори («вузькі місця»): обсяг реалізації продукції, якого можна реально досягнути (з огляду на місткість ринку) і масштаби конкуренції; матеріальні ресурси; потужність підприємства; кваліфікація працівників тощо.

– які ресурси і в якій кількості необхідні підприємству, тобто розробляють оперативний план (бюджет) підприємства;

– як здійснюватиметься контроль за виконанням планових показників.

Існуюча система планування має такі недоліки:

– планування є дуже трудомістким процесом;

– планово-економічні служби продовжують готувати величезну кількість документів, при цьому більшість з них не придатна для фінансового аналізу і прийняття оперативних управлінських рішень;

– процес планування затягнутий в часі, що робить його непридатним для прийняття оперативних управлінських рішень;

– планові дані значно відрізняються від фактичних даних;

– процес планування за традицією починається від виробництва, а не від збуту продукції;

– при плануванні переважає витратний механізм ціноутворення: ціна формується без урахування ринкових цін, виходячи з повної собівартості й нормативу рентабельності;

– калькуляція собівартості проводиться на одиницю випуску продукції, а не на одиницю проданої продукції;

– відсутній розподіл витрат на змінні й постійні; при плануванні й аналізі не використовується поняття маржинального прибутку, не проводиться її аналіз з метою розрахунку беззбиткового продажу;

– при плануванні не оцінюється ефект операційного важеля, коефіцієнта внеску на покриття, що приводить до неможливості визначення запасу фінансової міцності підприємства;

– економічне планування традиційно не доводиться до планування фінансового, тому не дає можливості визначити потребу у фінансуванні діяльності підприємства;

– при існуючій системі планування неможливо достовірно проводити сценарний аналіз і аналіз фінансової стійкості підприємства до умов діяльності, що змінюються.

Виходячи з перерахованих недоліків традиційного планування, що існує на підприємствах України, витікає необхідність реформування цього процесі шляхом впровадження сучасних систем бюджетування.

 

2. Сутність бюджетування і види бюджетів (кошторисів), що складаються на підприємстві

Бюджетування – це, з одного боку, процес складання планів і кошторисів, а з другого – технологія фінансового планування, обліку і контролю доходів і витрат, що одержуються від бізнесу на всіх рівнях управління, яка дозволяє аналізувати прогнозовані фінансові показники з метою підвищення фінансової обґрунтованості ухвалюваних управлінських рішень.

Бюджетування виконує різні функції внутрішньофірмового планування:

– бюджет як економічний прогноз є основою для прийняття планових рішень при розробці стратегічних напрямів діяльності підприємства;

– бюджет є основою для контролю фактичних результатів діяльності компанії;

– бюджет як засіб координації є виражений у вартісних показниках план в області виробництва, закупівель сировини або товарів, реалізації продукції, інвестиційної діяльності і т.д.;

– бюджет як основа для постановки завдання стимулює керівництво ухвалювати рішення завчасно, до початку діяльності в цей період.

Основними принципами бюджетування є:

– безперервне складання і коригування бюджетів;

– уніфікована форматів, процедур і регламентів;

– використання постулатів фінансового менеджменту в поєднанні з національною специфікою діяльності.

При побудові системи бюджетування на підприємстві виділяють такі об'єкти обліку:

– центри прибутку;

– центри доходів;

– центри витрат;

– центри інвестиції і т.п.

Структура центрів відповідальності передбачає їх поділ за рівнями управління (центр відповідальності першого рівня, другого рівня і т.д.) залежно від їх підпорядкування, цілей і завдань планування та контролю.

Розрізняють такі види бюджетів:

1) за об'єктом бюджетуван ня:

– бюджети (кошториси) на виготовлення окремих виробів;

– функціональні бюджети - бюджети (кошториси) підрозділів підприємства - центрів відповідальності;

– зведені бюджети - бюджети, що узагальнюють майбутні операції усіх підрозділів підприємства;

2) за цільовим призначен ням:

– операційні бюджети - бюджети витрат і бюджети доходів, на підставі яких складають бюджет прибутку;

– фінансові бюджети - сукупність бюджетів, що відображають плановий рух грошових коштів і фінансовий стан підприємства;

3) за способом урахування впливу стохастичних факторів на діяльність підприємства:

– статичний бюджет - бюджет, в якому всі показники визначають на початку планового періоду і не коригують;

– змінний (динамічний) бюджет - бюджет, показники якого постійно коригують після завершення певного періоду (місяця, декади) у зв'язку зі зміною поточних умов діяльності підприємства;

– гнучкий бюджет - бюджет, складений для кількох можливих рівнів (обсягів) діяльності підприємства, які можуть бути досягнені в межах релевантного періоду внаслідок впливу стохастичних факторів (зміни рівня інфляції, курсу валюти, податкових ставок тощо).

Розробку бюджетів здійснюють з використанням таких основних методів:

– метод нарощування, суть якого полягає в тому, що бюджетні показники розраховують на підставі звітних показників попереднього бюджетного періоду з урахуванням перспектив діяльності підприємства у майбутньому бюджетному періоді;

– пріоритетний метод, який також грунтується на даних попереднього бюджетного періоду, але передбачає обґрунтування пріоритетних напрямів відносного скорочення або збільшення бюджетних сум (наприклад, зменшення прямих матеріальних витрат на 5%);

– метод бюджетування з нульової точки - метод бюджетування, при якому менеджери обґрунтовують значення бюджетних показників на основі детального аналізу господарських операцій та нормативів витрачання ресурсів (наче било діяльність здійснюються вперше, «з нуля»). Застосування бюджетування дозволяє отримати найточніші й об'єктивні планові показники, але вимагає значних витрат часу і коштів для розрахунків.

У фінансовому плануванні використовують чотири групи бюджетів:

1) основні бюджети;

2) операційні бюджети;

3) допоміжні бюджети;

4) додаткові бюджети.

Кожний з перерахованих видів бюджетів складається з ряду підбюджетів. Так, основний бюджет складається з бюджетів: доходів і витрат; руху грошових коштів; розрахункового балансу.

У свою чергу, операційний бюджет, що відображає окремі показники господарської діяльності, містить в собі дані бюджетів: продажу, виробничих запасів, виробництва, прямих витрат на матеріали, прямих витрат на оплату праці, загальновиробничих витрат, комерційних витрат, адміністративних витрат і звіту про прибутки та збитки.

До допоміжних бюджетів відносяться: бюджет податків, план капітальних витрат, кредитний план, а до додаткових – бюджети розподілу прибутку і бюджети окремих проектів та програм.

Ці бюджети необхідні для складання зведеного виробничого або основного бюджету, який також може мати назву бюджету майстра.

Майстер - бюджет – це сукупність взаємозв'язаних між собою трьох основних бюджетів підприємства плюс набір операційних і допоміжних бюджетів, необхідних для їх складання.

 

Приклад.

Фактична кількість придбаних матеріалів 200 од.
Фактична кількість використаних матеріалів 110 од.
Бюджетна кількість матеріалів, використаних у виробництві продукції 100 од.
Фактична ціна придбання матеріалів 8,0 грн./ед.
Бюджетна ціна придбання матеріалів 10,0 грн./ед.

Відхилення за ціною на матеріали:

200 од. × (8,0 грн./од. – 10,0 грн./од.) = 400 (сприятливе)

Відхилення щодо використання матеріалів:

10,0 грн./од. × (110 од. – 100 од.) = 100 (несприятливе)

Приклад.

Фактична кількість відпрацьованих годин 450 год.
Нормативний час для фактичного випуску продукції 500 год.
Фактична ставка заробітної плати 20,0 грн./год.
Бюджетна ставка заробітної плати 15,0 грн./год.

Відхилення за ставкою заробітної плати:

450 × (20,0 грн./год. – 15,0 грн./год.) = 2 250,0 (несприятливе)

Відхилення за продуктивністю:

15,0 грн./год. × (450 – 500) = 750 (сприятливе)

Відхилення за виробничими накладними витратами

Відхилення за виробничими накладними витратами діляться на відхилення по змінних і постійних виробничих накладних витратах:

- відхилення по змінних накладними витратах (ЗНВ):

відхилення за використанням;

відхилення за ефективністю;

- відхилення за постійними накладними витратами (Пост.НВ):

відхилення за використанням;

відхилення за об'ємом виробництва.

Відхилення за використанням ЗНВ

Відхилення за використанням = Фактичні ЗНВ Бюджетні скоректовані ЗНВ для фактичного часу
Відхилення за використанням = Фактичні ЗНВ Фактичний відпрацьований час Бюджетна ставка ЗНВ

Якщо фактичні змінні накладні витрати вище за змінні скориговані змінні накладні витрати, то відхилення несприятливе. Якщо фактичні змінні накладні витрати нижче за змінні скориговані змінні накладні витрати, то відхилення сприятливе.

Відхилення за ефективністю ЗНВ

Відхилення за ефективністю ЗНВ = Бюджетні скоректовані ЗНВ для фактичного часу - Бюджетна сума ЗНВ, заснована на нормативних годинах для фактичного випуску продукції
Відхилення за ефективністю ЗНВ = Бюджетна ставка ЗНВ × Фактичний відпрацьований час - Фактичні вироблені одиниці продукції × Бюджетний час на одиницю продукції

 

Якщо фактичні трудо-години перевищують бюджетні показники, виходячи з фактичного обсягу продукції, то відхилення є несприятливим, і навпаки, якщо фактичний відпрацьований час менше бюджетних показників, то воно сприятливе.

Відхилення за використанням Пост.НВ

Відхилення за використанням = Фактичні Пост.НВ - Бюджетні скоректовані Пост.НВ для фактичного часу
Відхилення за використанням = Фактичні Пост.НВ - Фактичний відпрацьований час - Бюджетна ставка Пост.НВ

Відхилення за об'ємом виробництва

Відхилення за обсягом виробництва = Бюджетні скоректовані Пост.НВ для фактичного часу - Бюджетна сума Пост.НР, заснована на нормативних годинах для фактичного випуску продукції
Відхилення за обсягом виробництва = Бюджетна ставка Пост.НВ × Фактичний відпрацьований час - Фактичні вироблені одиниці продукції × Бюджетні години на одиницю продукції

Якщо фактичні трудо-години перевищують бюджетні показники, виходячи з фактичного обсягу продукції, то відхилення є несприятливим, і навпаки, якщо фактично відпрацьованих годин менше бюджетних показників, то воно сприятливе.

 

 


План

1. Поняття і принципи виділення відповідальності

2. Основні принципи встановлення відповідальності менеджерів (керівників) центрів

3. Класифікація центрів відповідальності

4. Класифікація центрів відповідальності за функціональною ознакою

 

 

План

1. Спільні риси управлінського та фінансового обліку

2. Характерні відмінності управлінського і фінансового обліку

ТЕМА 1: «МЕТА, ЗМІСТ І ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ».

План

1. Еволюція управлінського обліку і його розвиток в Україні.

2. Економічна сутність управлінського обліку, його принципи та функції.

3. Організація управлінського обліку на підприємстві.

4. Професійні організації та етичні норми фахівців з управлінського обліку.

 



Поделиться:


Читайте также:




Последнее изменение этой страницы: 2021-12-15; просмотров: 26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.17.75.227 (0.192 с.)