Упорядкування території сівозмін

6.Упорядкування території кормових угідь

1. Поняття і суть осушення

В Україні 5,5 млн. га перезволожених земель, переважно на території Полісся та частково Лісостепу. Тут розташовані низинні торфовища, які сформувалися в заплавах річок Прип'яті з її притоками (Тетерів, Ірпінь, Остра, Трубіж, Супой, Сула, Тяснін, Стоход, Стир), а також рік Дністра та Бугу.

Найбільші площі перезволожених земель зосереджені у Волинській, Рівненській, Львівській, Івано-Франківській, Житомирській, Київській та Закарпатській областях.

Усі ці землі умовно можна поділити на дві великі відмінні між собою групи: мінеральні та органічні (торфові). До мінеральних належать всі надмірно зволожені ґрунти, яких є 4,3 млн. га. Характерною ознакою є їх оглеєння і наявність нерозкладених органічних решток.

Торфові ґрунти найбільш поширені в Західному Поліссі, часто займають суцільні масиви заплави малих річок у Лісостепу, рідко трапляються в зоні Прикарпаття та Карпат і майже відсутні у Степу. Загальна площа їх в У кращі 1,2 млн. га.

Без докорінного поліпшення (меліорації) перезволожених ґрунтів їх не можна залучити в сільськогосподарський оборот.

Оскільки перезволожені землі на території господарства розташовані не єдиним масивом, осушення їх здійснюється різними способами, то питання подальшого їх використання вимагає всестороннього обґрунтування. При розробці проектів землевпорядкування господарств з наявними меліорованими землями слід провести належну підготовчу роботу, як в камеральних, так і в польових умовах.

Болото — ландшафт або ділянка, яка характеризується постійним надлишковим зволоженням застійної води. Переважаюча частина земельно-болотного фонду зосереджена на Поліссі.

Для залучення в сільськогосподарський оборот перезволожених і болотних ґрунтів здійснюється їх осушення. Під осушенням розуміють систему штучного відведення поверхневих і надлишкових вод з території з метою підвищення родючості ґрунтів, що забезпечить підвищення продуктивності цих ґрунтів.

Осушувальна система займає певну площу, яка зайнята болотами або перезволоженими ґрунтами із системою водорегулюючого обладнання (водорегулююча мережа відкритих каналів або закритих дрен, водоприймач, гідротехнічні та водопропускні споруди тощо).

 До завдань осушувальних систем входить прискорення відведення поверхневих вод, зниження рівня ґрунтових вод, регулювання надходження ґрунтових з водозбірної території, захист земель від замулювання та підтоплення водами рік, річок тощо. Осушувальна мережа може бути відкритою, закритою або комбінованою. Відкрита мережа складається з відкритих каналів; закрита — з трубчастих, кротових або щілинних дрен; комбінована - з відкритої і закритої мережі.

Перевага відкритої осушувальної мережі в тому, що будівництво її просте і дешевше, ніж закритої, менше потрібно матеріалів, допускаються більші відстані між осушувачами порівняно із закритим гончарним дренажем. Недоліки: регулююча мережа створює незручності та призводить до зниження продуктивності сільськогосподарських машин, підвищується вартість експлуатації мережі, потрібна велика кількість водопропускних споруд (мостів і труб), знижується коефіцієнт корисного використання площі.

У камеральних умовах вивчають наявність планово-картографічних матеріалів та інформації щодо стану зволоження, причин перезволоження, площі і перспективи подальшого їх використання.

У польових умовах проводять відповідні вишукування (гідрологічні, гідротехнічні, топографічні знімання, агроекологічні та інші).

Після проведення підготовчих робіт починається процес проектування осушувальних систем. Розробку проекту на крупній території починають з техніко-економічного обґрунтування (ТЕО). У ньому визначають стадійність проектування і вартість будівництва. Проектування у дві стадії -технічний проект і робочі креслення - допускається для крупних і складних об'єктів. В інших випадках ТЕО здійснюють в одну стадію - техноробоче (робоче) проектування. У таких проектах розробляють технічні рішення, визначають кошторисну вартість, потребу в будівельних матеріалах, техніко-економічні показники, послідовність будівельно-монтажних робіт.

Розробку проекту осушення ведуть самостійно без ув'язки з проектом землевпорядкування, хоч оправданою була б розробка комплексного проекту, особливо там, де площа осушених земель невелика.

2. Осушувальною системою називають комплекс інженерних споруд і обладнання, який створює необхідні умови для поліпшення водного режиму перезволожених земель. До складу осушувально-зволожувальної системи входять: регулююча мережа, провідна мережа, огороджувальна мережа, водоприймач-накопичувач, гідротехнічні споруди, дорожня мережа, лісосмуги, експлуатаційна мережа.

Регулююча мережа (осушувані, збирачі, вертикальні свердловини) служить для збору та відведення з території надмірної (підґрунтової і поверхневої) води, що спричиняє перезволоження.

Перехоплювальна мережа (нагірні та вловлювальні канали, дамби) служить для захисту осушуваної території від поверхневих і підґрунтових вод, що надходять ззовні. Часом ці споруди відіграють роль регулюючої мережі.

Провідна мережа (магістральний канал, транспортуючі збирачі, колектори) з'єднує регулюючу й перехоплювальну мережу з водоприймачем, транспортує воду за межі осушуваної території.

Водоприймач (ріка, озеро, ставок) служить для прийому води, яка збирається з осушуваної території.

Гідротехнічні споруди (шлюзи, перепади, оглядові колодязі) служать для перерозподілу води при її нагромадженні.

Дорожня мережа (дороги, мости, труби) служить для безперешкодного руху транспорту і сільськогосподарських машин по осушуваній території.

Лісосмуги регулюють мікроклімат на полях, перешкоджають дефляції.

Експлуатаційна мережа (будівлі, гідрометричні щити) служить для контролю і нагляду за роботою всіх ланок осушувальної системи, що забезпечує її безперебійну роботу.