Поняття екологічної ефективності.

Література: Гендельман Н.А. и др. Землеустроител. проектиров.-М.:Агропромиздат, 1986, с.336..351, Одарюк Т. С., Русіна Н. Г., Басенюк Т. І. Землевпорядне проектування: Навчальний посібник – К.: Аграрна освіта, 2010.- с. 118…134.

1. Загальним критерієм оцінки проекту внутрішньогосподарського землеустрою служить його економічна, екологічна та соціальна ефективність територіальної організації виробництва. В основі її лежить повне і раціональне використання землі, яке забезпечує збереження і підвищення продуктивності угідь, підтримки рівноваги в екологічній системі, створює сприятливі умови для проживання, праці, відпочинку населення.

Економічне обґрунтування проекту полягає у виборі найбільш ефективних рішень окремих його складових частин і елементів.

Основними показниками економічної ефективності проекту в цілому являються:

· капітальні затрати на проведення намічених проектом заходів;

· щорічні витрати виробництва зв’язані з здійсненням проекту;

· щорічний приріст продукції та інші види прибутків та економії;

· приріст чистого прибутку;

· термін окупності;

· коефіцієнт ефективності капіталовкладень.

Капітальні затрати (К) включають:

· затрати на підвищення використання земель, рекультивацію;

· затрати на інженерне обладнання;

· затрати на протиерозійні заходи;

· проектно-вишукувальні затрати.

До щорічних витрат виробництва відносять:

· амортизаційні відрахування;

· виробничі затрати;

· експлуатаційні витрати;

· транспортні витрати (це втрачений прибуток);

· подорожчання польових робіт.

Щорічний приріст продукції (П) – це вартість додаткової продукції, економія річних витрат виробництва і попередження втрат продукції.

Розмір приросту чистого прибутку визначають, як різницю між щорічним приростом (П) та щорічними витратами (В):

Термін окупності затрат визначають за формулою:

Ефективність капітальних затрат визначають за формулою:

Для економічного обґрунтування системи сівозмін і не сівозмінних ділянок використовують наступні економічні показники:

· вихід валової продукції, який залежить від попередників, від розміщення посівів на ґрунтах та з різними економічними балами;

· затрати на перевезення вантажів (залежить від розміщення доріг);

· затрати на перевезення робочої сили;

· витрати на непродуктивні переміщення сільськогосподарської техніки.

     Для визначення цих затрат визначають умовну довжину і ширину. Для визначення умовної довжини гону поля розбивають на прості геометричні фігури лініями паралельними лінії обробітку ґрунту і визначають площу кожної фігури і ув’язують. В межах кожної фігури умовну довжину гону визначають за формулою:

 

 

де В_ум – ширина умовного гону.

Для трапецій, у яких бокові сторони при основі нахилені під кутом 75-85°, L_у визначиться як середня лінія трапеції (графічно з плану).

Для трапецій з більш нахиленими сторонами необхідно визначити Вум:

 

 

Де с, d – бокові сторони.

Для трикутників за такою формулою:

 

 

Умовну довжину поля в межах всього поля визначають за формулою:

 

,

 

Тоді затрати на холості заїзди і повороти сількогосподарської техніки можна визначити за формулою:

 

на 1 га х ,

 

де х – затрати;

пр _% - відсоток просапних культур в сівозміні;

тр _% - відсоток трав’яних (багаторічних трав) в сівозміні.

Для оцінки проектних рішень по розміщенню полів вираховують показник середнього поздовжнього робочого ухилу, який визначають по формулі:

 

 

Робочий ухил (і_р) порівнюють з ухилом місцевості, який визначають по формулі:

%

 

де с – довжина горизонталей в межах поля;

h – висота січення рельєфу;

Р – площа.

2. Показниками соціальної ефективності є:

· зменшення затрат часу на переходи і переїзди робочих;

· покращення характеру обслуговування населення;

·   створення трудових колективів оптимальних розмірів і покращення умов управління виробництвом цих підрозділів;

· підвищення рівня благоустрою і рівня використання земель населених пунктів, створення сприятливих умов для ведення особистого господарства;

· усунення сезонності, регулювання балансу потреби і наявності трудових ресурсів;

· створення умов для відпочинку населення (виділення земель під парки, лісові зони);

· створення виразних антропогенних і існуючих природних агроландшафтів для естетичного виховання населення.

Наприклад, соціальна ефективність рішень по розвитку господарських центрів в кінцевому результаті зводиться до зміни умов праці, зменшення міграційних процесів.

Соціальна ефективність по організації угідь, їх покращенню полягає в поліпшенні умов праці шляхом створення великих масивів сільськогосподарських угідь, в позбавленні населення боліт, пісків, в оздоровленні оточуючого середовища.

Важливим завданням проекту внутрішньогосподарського землеустрою є організація території сільських населених пунктів, відмежування присадибних земель, земель при будинках, всередині кварталів. Навести порядок в цій справі, значить і вирішити соціальні завдання: покращити благоустрій, допомогти населенню в організації присадибного господарства, при сільських пасовищ.

3. Поряд з економічною і соціальною ефективністю необхідно враховувати і екологічну ефективність. Ефективність природоохоронних заходів, які потребують капітальних затрат визначають за допомогою показників, що застосовують для економічного обґрунтування проекту. Деякі природоохоронні заходи вимагають значних капіталовкладень, але не приносять економічного ефекту, а навпаки тягнуть за собою втрати сільськогосподарського виробництва (виділення водоохоронних зон, санітарно-захисних). В таких випадках необхідно враховувати їх соціальний ефект.

 

Контрольні питання

1. Поняття про економічну ефективність проектів внутрішньогосподарського землеустрою.

2. Поняття про соціальну ефективність проектів внутрішньогосподарського землеустрою.

3. Поняття про екологічну ефективність проектів внутрішньогосподарського землеустрою.

4. Розрахунок середньої довжини гону.

5. Розрахунок транспортних витрат.

 

Тема 3. Технічне проектування

План

1. Вимоги до точності вирахування площ і розміщення ділянок

2. Способи та правила складання технічних проектів.

3. Проектування господарських ділянок графічн им,  аналітичним та механічним способами

4. Особливості проектування полів в умовах дрібної контур н ості

Література: В.М. Голубкін, Н.І.Соколова, І.М. Палехін, М.І. Софорер Геодезія.-К.:Вища школа 1970., Одарюк Т. С., Русіна Н. Г., Басенюк Т. І. Землевпорядне проектування: Навчальний посібник – К.: Аграрна освіта, 2010.- с. 162…176.

1. При проведенні землеустрою, планування сільських населених пунктів, меліоративних робіт потрібно, щоб проект був складений і  перенесений в натуру технічно правильно. Показником технічної правильності проекту є точність, яку необхідно забезпечити при проектуванні окремих об’єктів, не завищуючи вимог. Та все ж таки  недостатня точність виконання геодезичних робіт викликає недопустимі помилки в розмірах сторін та формі ділянок, в їхніх площах, а також помилки при проектуванні ділянок відносно рельєфу місцевості, що погіршує умови праці сільськогосподарських підприємств.

    Ці недоліки часто призводять до того, що в полях залишаються клини при оранці, посіві та інших роботах, у прямокутних полях не виходить квадратів при квадратно-гніздовому способі посіву, посадки й інше.

Внаслідок того, що сторони ділянок не паралельні, кути не прямі, є помилки в площах, знижується продуктивність тракторних робіт, збільшується витрата пального, ускладнюється організація польових процесів. Крім того, при неточному визначенні площ ділянок порушується правильність обліку земель, урожайності, планування сільськогосподарських робіт, розрахунку кормів та ін. Неточно спроектовані канали будуть неправильно функціонувати.

Основним документом графічної частини проекту внутрі­господарського землевпорядкування є проектний план, на якому фіксуються межі, плоші і місце розташування землекористування, земельних угідь, сівозмінних масивів і їх елементів, сінокосозміни, пасовищезміни та ін.

Складається він в такій послідовності:

• побудова координатної сітки;

• нанесення за координатами зовнішньої межі, меж поселень, магістральних шляхів та ін.;

• нанесення ситуації з використанням абрисів зйомки, за допомогою кальки з нанесенням на неї по квадратах координатної сітки меж контурів ситуації. Ситуація може наноситись також за допомогою світлокопіювального столу;

• з виготовленого проектного плану викреслюється копія, яка використовується в процесі рекогносцировки;

• на основі рекогносцировки визначаються методи коректування планової основи (при зміні не більше 50% контурів) або необхідність нової зйомки;

• коректування планового матеріалу зйомок минулих років може проводитись шляхом прокладання теодолітних ходів або полярним способом за допомогою мірної стрічки і екера, з використанням матеріалів аерофотозйомки.

Створена таким чином планова основа (проектний план) є документом, на якому проводиться розробка технічного проекту.

В роботі землевпорядника доводиться виконувати значні обсяги проектних робіт на плані. При виконанні виробничих процесів сучасними машинно-тракторними агрегатами і при проведенні квадратно-гніздового посіву просапних культур необхідно точно дотримувати паралельності проходів цих агрегатів.

Якщо погрішність у паралельності сторін ділянки більша й якщо вона досягає 15-20 м, як це іноді зустрічається, то щорічно залишаються клини в границях полів і ділянок не тільки при посіві, але й при оранці, збиранні врожаю та ін. Непаралельність сторін ділянки, викликає незручності при виконанні механізованих польових робіт, особливо в сівозмінах, насичених просапними культурами. Для успішного застосування квадратно-гніздового або квадратного способу посіву посадки сільськогосподарських культур необхідно, щоб погрішність у побудові прямих кутів і на місцевості не перевищувала 8-10`.

 У міру вдосконалювання техніки сільського господарства неминуче будуть підвищуватися й вимоги до точності робіт з організації території. Тому необхідно забезпечити вже при сучасних землевпорядних роботах деякий запас точності.

Вимоги сільськогосподарського виробництва до точності площ полів сівозмін і інших господарських ділянок розрізняються залежно від господарського значення тих або інших ділянок, особливостей організації процесів виробництва на них. Більш точно повинні бути визначені площі полів овочевих та інших спеціальних сівозмін насичених цінними трудомісткими культурами.

Але точність землевпорядних робіт повинна бути такою, яку в змозі освоїти сільськогосподарське виробництво. Висока точність бажана, але виробництвом вона звичайно не освоюється, тому площі полів і інших відособлених ділянок при кожній новій оранці трохи міняються.

Відносна величина погрішностей залежить від площі діл площі великих ділянок будуть виходити з меншими віднос: помилками, ніж площі дрібних. Таким чином, при визначег проектуванні площ окремих полів і ділянок, використовуваних оброблення цінних сільськогосподарських культур, досягн відносної погрішності менш 1/600 для ділянок із прямолініі границями й 1/300 для ділянок із криволінійними граї недоцільно, тому що вона однаково знизиться внаслідок пото змін.

Залежно від трудомісткості й цінності сільськогосподарсі культур, якості й властивостей грунту змінюються вимоги до точй а отже, буде змінюватися допустима погрішність зизначення окремих ділянок, сівозмін і їхніх ділянок.

Для забезпечення визначення точності площ окремих ділянок полів, що характеризується відносною помилкою 1/300, загальну плошу землекористування, у яку входить кілька сільськогосподар­ських угідь і десятки ділянок, потрібно одержувати з більш високою  точністю, у протилежному випадку при ув’язуванні площ ділянок у загальній площі землекористування спотворяться площі цих ділянок. Варто прагнути до того, щоб виправлення в площу ділянки при ув'язуванні не перевищувало 1/3 середньої квадратичної помилки визначення площі, тобто загальну площу землекористування потрібно одержати із середньою відносною помилкою порядку 1/1000.

Тому загальні площі землекористування варто обчислювати за способом Савича, якщо не застосовується аналітичний спосіб.

Вимога до точності визначення ухилів залежать від цілей, для яких виконуються геодезичні роботи. При проектуванні ділянок для механізованої обробки необхідну точність визначення ухилів вибирають, виходячи із впливу рельєфу на продуктивність машинно- тракторних агрегатів.

 

2. Проекти землеустрою розробляються, як правило, у два прийоми:          1) складання попереднього, або ескізного, проекту та 2) складання остаточного, або технічного, проекту.

Ескізний проект складають на тому ж плановому матеріалі, на якому складають і технічний проект, а в ряді випадків для складання ескізного проекту користуються аміачною копією із плану або виготовленою на восківці.

Проектування об’єктів виконують за допомогою планіметра - одним обводом ділянки, яку проектуємо, а також за допомогою номограм і палеток. Застосовують також графічний спосіб проектування, округлюючи значення розмірів сторін, узятих із плану до 1 і навіть до 10 м, користуючись при обчисленнях логарифмічною лінійкою. У практиці землевпорядкування для ескізного проектування ділянок застосовують номограму професора         Г. І. Горохова. Вона складена з розрахунком обчислення площ і проектування ділянок у формі прямокутників, трапецій і трикутників.

Технічні проекти складають на основі закінчених ескізних проектів, обговорених і перевірених щодо господарської доцільності та юридичної правильності. Під час складання технічного проекту уточнюють положення меж і площ ділянок, які проектують, обчислюють необхідні геодезичні дані для технічно правильного розташування на місцевості ділянок, які слід запроектувати.

Залежно від виробничих вимог до точності площ і положення меж тих чи інших ділянок, їх конфігурації і наявності геодезичних даних по межі масиву, в якому проектуються ділянки, застосовують ті ж способи складання технічних проектів землеустрою, які застосовують при обчисленні площ. При цьому визначають положення проектної лінії та геодезичні дані, які необхідні для перенесення проекту в натуру.

 

3. Розробляється проект в два етапи:

• ескізне (попереднє) проектування;

• технічне (остаточне) проектування.

Способи технічного проектування:

■ аналітичний;

■ графічний;

■ механічний;

■ комбінований.

Ділянки часто проектують графічним способом щляхом обчислення площі попередньо запроектованої ділянки, після чого проектують відсутню або надлишкову площу до заданої. При цьому попередньо запроектована площа залежно від ступеня ламаності границь може бути обчислена планіметром або аналітичним способом. Відсутню або надлишкову площу проектують трикутником і трапецією залежно від умов напрямку проектної лінії.                                                     

Проектування трикутником виконують у тому випадку, коли проектна лінія повинна проходити через якусь певну точку, при цьому за заданою площею й відомою висотою визначають основу трикутника. З якою відносною помилкою виміряна висота, з такою ж відносною помилкою буде обчислена основа, й навпаки.

Проектування трапецією виконують, якщо проектна лінія повинна проходити паралельно заданому напрямку. У цьому випадку по заданій площі й довжині середньої лінії цієї трапеції, визначеної за планом, обчислюють висоту трапеції, а потім її бічні сторони. Проектування трапеціями менш зручно й менш точно, ніж трикутниками. Складність рішення завдання полягає в досить точному визначенні на плані довжини середньої лінії, оскільки положення її невідомо, якщо невідома висота. Відносна помилка шуканої висоти при цьому способі дорівнює відносній помилці обчислення середньої лінії. Чим менше висота трапеції в порівнянні із середньою лінією, чим менше кут, утворений бічними сторонами трапеції, тим швидше й точніше значення висоти.

Графічний і аналітичний способи проектування зручні лише в тому випадку, коли гони й ділянки мають невелику кількість поворотів і проектування не вимагає значних затрат часу на обчислення. При великій ламаності контурів землекористування застосування механічного способу (планіметра) робить процес проектування більш простим і ефективним. Але проектування ділянок тільки планіметром не виконують, тому що планіметр - прилад, який за заданою площею і одним лінійним виміром не дає можливості визначити інший лілійний вимір. Ця обставина викликає необхідність виконувати проектування послідовними наближеннями до тих пір, поки величина невистачаючої площі до необхідної або надлишкова не будуть перевищувати величини допустимої помилки обчислення площі.

Для того, щоб запобігти великій кількості наближень при проек­туванні, механічний спосіб застосовують в комплексі з графічним, тобто планіметром обчислюють площу ділянки, запроектованої на око, а невистачаючу або надлишкову площу проектують графічно трикутником або трапецією, залежно від умов проектування.

При механічному способі проектування раніше обчислені площі контурів не змінюють, тому площі частин контурів, які розділені проектною межею, ув’язують до площі цього контуру. Після обчислення площ ділянок і одержання допустимої розбіжності площі ділянок ув’язують у суму площ контурів, порівнюють ув'язані ллощі ділянок (полів) із заданими (розрахунковими) шляхом проектування відсутніх і надлишкових площ графічним способом приводять розташування границь у відповідність із заданими площами ділянок (полів).

При попередньому розміщенні ділянок, обчисленні їхніх площ, проектуванні відсутніх або надлишкових площ та ін. складають схему у зошиті проектування, у якій чітко підписують номери й площі ділянок, розділених контурів, доріг, лісосмуг, указують їхню ширину, розміри сторін ділянок. Якщо на одній схемі навантаження написів ускладнює її читання, то складають додаткові схеми в більшому масштабі з необхідними написами. Схеми й записи повинні бути виконані так, щоб у них без труднощів розібрався інший виконавець. Чіткість і ясність складання схем і написів забезпечать правильність складання експлікацій і робочого креслення для перенесення проекту в натуру.

Проектувати аналітичним способом можна до складання плану (за схематичним кресленням, на якому написані кути й лінії), користуючись відомістю координат для обчислення площ. Разом з тим проектування на проектному плані дає можливість перевіряти по ньому значення кутів між лініями, довжини ліній і дирекційних кутів, що виходять у процесі обчислень.

Проектування ділянки в один прийом роблять лише у випадках,  коли він має форму трикутника або чотирикутника. У всіх інших випадках аналітичним способом обчислюють площу попередньо наміченої ділянки, після чого проектують відсутню або надлишку площу до заданої (проектної) площі.

При проектуванні аналітичним способом всі величини площ, а також добутки сторін виражають у квадратних метрах, округляючи їх до цілих одиниць. 

Обчислення можуть робитися логарифмічним способом, але за наявності обчислювальної машини перевагу віддають нелогарифмічному способу. Особливу увагу при цьому звергають на знаки тригонометричних функцій.

 

    Рис. 3. 8. Проектування лінією, яка проходить через задану точку

 

Найточніший - аналітичний спосіб. Для цього необхідно мати координати точок, міри ліній, внутрішні кути, межі повинні бути прямими.

Графічний застосовується при проектуванні полів, лісосмуг, шляхів. Дані беруться або з натури, або з плану графічно.

Механічний спосіб застосовується тоді, коли контур має криволінійні межі. Площу вираховують планіметром,  можливо палеткою.

Проектування лінією, яка проходить через задану точку (трикутником), може проводитись всіма трьома способами.

При механічному проектуванні застосовується метод послідовних наближень. Суть його в тому, що на плані через задану точку проводиться шукана межа до тих пір, поки не буде  запроектована задана площа. Кількість наближень залежить від кваліфікації проектанта.

 

 

Рис. 3.9 Проектування господарських ділянок прямою зада ного  напрямку (трапецію).

 

 

Проектування ділянок аналітичним способом значно  спрощується при використанні комп’ютерної техніки. Якщо трапляються ділянки з вкрапленими контурами, то при проектуванні площа проектної ділянки повинна збільшуватися на розмір вкрапленого контура.

При необхідності поділу ділянки на рівні частини виконую такі дії:

• визначається загальна площа масиву графічним чи аналітичним способом;

• намічається наближено схема поділу на задану кількість ділянок;

• проектуються по межах запроектованих ділянок по шляхи, захисні лісосмуги чи інші елементи і визначається їх площа кожній запроектованій ділянці окремо;

• їх сумарна площа віднімається від загальної площі масиву (визначається чиста площа);

• чиста площа оброблюваних земель ділиться на загальну кількість ділянок і визначається площа однієї ділянки;

• проводиться проектування ділянок прямою заданого напрямку, при чому до чистої площі ділянки додаються всі інші запроектовані елементи.

У практиці технічного проектування використовують комбіновані способи проектування. При проектуванні господарських ділянок механічним способом для зменшення кількості наближень застосовують графомеханічний спосіб, при якому площі ділянок визначають, як правило, механічним способом, а довжини сторін вимірюють графічно з плану. При графоаналітичному способі частина даних береться графічно з плану, частина - розраховується аналітично. Більш ефективно можна проводити проектування з використанням програмування.

Технічне проектування доцільно відображати в зошиті технічного проектування, в якому наочно відображається існуюче положення на момент розробки проекту весь процес проектування та проектна експлікація.

Зошит технічного проектування скдадається із двох частин - лівої і правої. В лівій частині наводяться схематичні креслення, в межах яких будуть проектуватись земельні ділянки. На цьому кресленні також показуються всі проектні елементи з показом їх площ і розмірів. В правій частині зошита показується весь процес проектування: назва проектних ділянок, проміри або відліки планіметра, ув’язка площ в межах контурів.

По кожній проектній ділянці вказується, за рахунок яких угідь вона запроектована. Цим самим показується трансформація угідь за проектом, що дає можливість провести трансформацію угідь і визначити експлікацію земель за проектом.

Під час проведення відповідних обчислень слід дотримуватись певних правил, які спрощують і прискорюють процес проектування.

1. Перед початком проектування необхідно продумати і намітити хід рішення, підібрати інструменти і матеріали.

2. Обчислення слід проводити вдумливо, не спішити.

3. Записи проводити чітко, охайно, в певному порядку, вказуючи, що обчислюється.

4. Цифри необхідно писати чітко щоб їх міг прочитати кожний.

5. Вирахування проводити в зошиті, а не на окремих листах, в записних книжках чи на полях креслень.

6. Невірні цифри слід акуратно закреслити, а не виправляти, зверху написати вірні цифри.

7. Записи цифр писати по розрядах.\

 

 

3. В умовах наявності великої кількості дрібних контурів проек­тування ділянок виконують методом набору контурів. В такому ви­падку, замість поділу великих масивів на ділянки, їх складають із окре­мих дрібних масивів, як правило не розділених, проектними межами.

В таких випадках не виникає необхідності в обчисленнях пов’язаних з визначенням положення проектних ліній проектуванням недостатніх площ до заданої площі. Контури ділянок можуть розділятись на частини лише в тих випадках, коли:

• при проектуванні виробничих центрів потрібно виділити ділянку певної площі для ферми чи бригадного двору;

• серед дрібних контурів угіддя зустрічається крупний контур та необхідність отримання ділянки нормального розміру і форми потребує поділу цього контуру на окремі частини;

• в одному контурі виявлена велика різниця в якості ґрунту;

• виникає необхідність трансформації частини контуру в інший вид угіддя.

Разом з тим необхідно намагатись, щоб дрібні контури одного і  того ж угіддя об'єднати у великі ділянки і цим забезпечити кращі умови для обробітку сільськогосподарською технікою. Для цього вивчають можливості переходу одних угідь в інші, тобто трансформацію угідь. Але трансформація не завжди можпива, тому в результаті набору контурів межі ділянок не будуть прямими лініями,  а з'єднаються з контурами існуючих угідь.

Після утворення ділянки угіддя проводять її межу, яка місцями може проходити по контуру запроектованого угіддя і є твердою, а місцями пересікає інші угіддя і є умовною.

Проведення умовних меж на плані робить його більш зрозумілим, забезпечує зручне читання і дозволяє за кресленням легко визначати, які контури входять до даної ділянки.

Знаки (стовпи), що закріплюють границі ділянок, у таких випадках установлюють на видних місцях, на поворотах твердих границь і на контурах угідь, поділених умовними границями.

При проектуванні набором контурів велике значення має належним чином складена відомість проектування. Відомості ув'язування площ контурів інших угідь, що розділяються умовними границями, складають окремо й прикладають до відомості проектування.

     Щоб переконатися, чи не допущено грубих помилок, пропущені й чи не переплутані контури у виконаній роботі складають зведену відомість проектування.

 

 

Проектування набором контурів застосовують в тому випадку, коли в господарстві складна ситуація з великою кількістю контурів. В цьому випадку площі всіх контурів виписують на схемі і проектні ділянки набирають, включаючи в них необхідну кількість контурів до необхідної площі. Як правило, окремі контури на частини не діляться, а входять в запроектовану ділянку повністю. Може допускатись дещо більше відхилення від середнього розміру поля. Якщо всередині масиву є вкраплені контури, то площа ділянки поля, що проектується, збільшується на розмір вкрапленого контура. Якщо проектна лінія пересікає вкраплений контур, то із проектної довжини середньої лінії трапеції чи прямокутника виключають ширину цього вкрапленого контура.

 

Контрольні питання

1. Який порядок створення планової основи для розробки гехнічного проекту землеустрою?

2. Які основні способи проектування господарських ділянок на плановій основі?

3. Умови застосування кожного із способів.

4. В чому суть методу проектування господарських ділянок за  допомогою прямої, що проходить через задану точку?

5. В чому суть методу проектування господарських ділянок за  допомогою прямої заданого напрямку?

 

Тема 4. Оформлення, розгляд і затвердження проекту

План

1. Особливості оформлення проекту внутрігосподарського землеустрою.

2. Розгляд і затвердження п роекту внутрігосподарського землеустрою.

Література: В.М. Голубкін, Н.І.Соколова, І.М. Палехін, М.І. Софорер Геодезія.-К.:Вища школа 1970., Одарюк Т. С., Русіна Н. Г., Басенюк Т. І. Землевпорядне проектування: Навчальний посібник – К.: Аграрна освіта, 2010.- с. 176…181.

 

1. Проектна документація із землеустрою складається із:

♦ пояснювальної записки;

♦ графічних матеріалів;

♦ матеріалів погоджування та затвердження.

Пояснювальна записка передбачає:

♦ завдання на виконання робіт;

♦ коротку природно-економічну характеристику об'єкту землеустрою;

♦ пояснювальну записку із розрахунками таблиць обґрунтування проекту;

♦ розрахунок вартості запроектованих заходів із зазначенням термінів їх виконання;

♦ документи про розгляд проекту та його затвердження.

Враховуючи, що внутрігосподарський землеустрій передбачає проведення підготовчих робіт, розробку проекту та винесення його в натуру, пояснювальна частина може складатися із трьох частин. Кожна частина буде мати пояснювальну записку та оформлений графічний матеріал. Пояснювальна записка містить:

■ загальні відомості про господарство та характеристику його  природних умов;

■ характеристику існуючої організації території;

■ відомості про перспективи розвитку господарства та його міжгосподарські зв’язки;

■  вимоги до розміщення виробничих підрозділів, виробничих центрів, а також внутрігосподарських доріг й інших елементів інфраструктури:

■ дані про організацію угідь і сівозмін, про влаштування тери­торії ріллі та кормових угідь, про способи проектування та перенесення проекту в натуру;

■ план здійснення проекту;

■ план природоохоронних заходів;

■ техніко-економічні показники проекту.

Пояснювальну записку до проекту внутрішньогосподарського землеустрою складають за програмами, наявними в інструкціях. Звичайно в ній висвітлюють загальні відомості про господарство, його спеціалізацію й міжгосподарські зв'язки, про землекористування, сучасний стан сільськогосподарського виробництва й перспективи його розвитку. На початку в записці наводять основні показники проекту, що характеризують основний напрямок господарства, кількість виробничих підрозділів і населених пунктів, використання земель, сівозміни, структуру використання ріллі, урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність кормових угідь, поголів'я худоби, його продуктивність, виробництво основної продукції і її вартість. До цих показників варто додати: кількісні і якісні територіальні характеристики запроектованих виробничих підрозділів, масивів і полів сівозмін, пасовищних і сінокісних ділянок; дані про дорожню забезпеченість, довжини внутрішньогосподарських доріг і їхню щільність; дані про захищеність території запроекто­ваними різними протиерозійними заходами та ін.

Основна частина записки присвячується обгрунтуванню проект­них рішень щодо встановлення організаційно-господарської струк­тури, розміщення виробничих підрозділів, господарських центрів і внутрішньогосподарських доріг, організації угідь і проектування сівозмін, детального влаштування території сівозмін, сінокосо- і пасовищезмін, ягідників і виноградників. При цьому характеризують методи обгрунтування (розрахунково-варіантний, економіко-математичний та ін.), наводять відповідні розрахунки. У записці повинно бути обгрунтування природоохоронних заходів, відображатися соціальні аспекти, розрахунки по укрупнених нормативах витрат на здійснення запроектованих заходів. На закінчення в записці показують очікувану економічну ефективність проекту в цілому й приводять план його здійснення. Названі матеріали характеризують, якою мірою проектом передбачається поліпшення організаційно-територіальних умов для подальшого розвитку сільськогосподарського господарства Це й повинно бути основним висновком у пояснювальній записці.

Текстова документація для видачі замовникові включає:

♦ завдання на проектування;

♦ пояснювальну записку, агроекономічне обгрунтування проекту;

♦ відомості площ земельних угідь за проектом (експлікації земель по угіддях, зрошуваних і осушених земель по полях і ділянках, земель стороннього користування, характеристики якості сільськогосподарських угідь та ін.), при цьому по полях сівозмін наводять показники по грунтових різновидах, оцінних групах або класах ґрунтів, їхньому механічному складу, ухилах в градусах та ін.;

♦ матеріали розгляду й затвердження проекту.

Графічна частина проекту передбачає:

♦ план землекористування у заданому масштабі;

♦ картограма крутості схилів;

♦ картограма агровиробничих груп ґрунтів;

♦ картограма екологічної придатності ґрунтів;

♦ проектний план;

♦ розмічувальне креслення з перенесення проекту в натуру._;

Креслення супроводжуються експлікаціями земель, ситуаційним планом, розою вітрів, умовними позначеннями, описом меж.

Оформлення проектних документів повинно відповідати вимогам державних стандартів і вказівок. Графічні матеріали оформляють на аркушах строго певних форматів, використовуючи умовні знаки, прийняті в землевпорядному кресленні, а також установлені діючими інструктивно-методичними документами, стандартами й еталонами. Кожний елемент території повинен бути зображений в штриховому умовному знаку, у прийнятому шрифті для написів. Поруч дається розшифровка умовних позначень. У результаті правильного оформлення проект читається без труднощів.

На кресленні землевпорядного обстеження зафарбовують вгіддя, штриховими умовними знаками, прийнятими шрифтам й кольорами показують існуючий земельний устрій і намічувані зміни в розміщенні виробничих підрозділів, у використанні земель і  сільськогосподарських угідь (освоєння земель, трансформація й поліпшення сільськогосподарських угідь).

           На кресленні розміщення посівів (попередників) різними кольорами й штрихуванням показують місце розташування, сільськогосподарських культур.

Ґрунтову карту використовуноть у процесі проектування в оригіналі. Для проекту готовлять її полегшену копію у кольорі, на якій  наносять границі полів сівозмін і інших господарських ділянок. Її використовують надалі для визначення балів бонітету й економічної оцінки ріллі полів сівозміни (робочих ділянок і господарських ділянок на інших угіддях).

На робоче креслення для перенесення проекту в натуру наносять лише ті дані, які необхідні для постановки граничних знаків, прокладання границь полів і інших господарських ділянок, лісосмуг, польових доріг.

 

2. Завершальною стадією процесу у землеустрою є розгляд і затвер­дження землевпорядної документації з метою її легалізації. Враховуючи важливість землевпорядної документації для регулювання земельних відносин, у ЗК України визначається процедура її розгляду і затвердження..

Погодження і затвердження документації із землеустрою прово­диться у порядку, встановленому Земельним кодексом України, Законом України “Про землеустрій”.

Так, ст. 186 ЗКУ пункту г) передбачає: проекти землеустрою сіл