Тема 5. Геодезична практика перенесення проекту в натуру

План

1. Способи перенесення проекту в натуру і умови їх застосування.

2. Етапи перенесення проекту в натуру.

3. Техніка перенесення проекту в натуру різними способа ми.

Література: А. В. Маслов, Г. І. Горохов Геодезия ІІІ часть,., Одарюк Т. С., Русіна Н. Г., Басенюк Т. І. Землевпорядне проектування: Навчальний посібник – К.: Аграрна освіта, 2010.- с. 181…199.

1. Перенесення проекту землеустрою в натуру полягає в прокладанні й закріпленні на місцевості границь ділянок, доріг, які спроектовані на плані. Для перенесення проекту в натуру вибирають найбільш прості методи, що вимагають менших затрат часу й робочої сили на виробництво цього виду робіт і які забезпечують у той же час точність, що відповідає економічним і технічним вимогам госпо­дарства. Воно забезпечує точність положення проектних точок, що закріплюються на місцевості для ясно виражених контурів, положення цих гочок повинне визначатися обчисленими значеннями координат і служити багато років додатковою опорою при виконанні геодезичних робіт на території господарства.

Перенесення проекту в натуру має велике значення дня здійснення його господарством, тому важливо, щоб керівники, фахівці й бригадири добре знали розташування на місцевості ділянок бригад,  полів сівозмін, доріг та ін.

Технічно перенесення проекту в натуру є дією зворотної  зйомки: у процесі зйомки й складання плану контури угідь і ділянок місцевості наносять на план, при перенесенні ж проекту в натуру границі ділянок із плану переносять на місцевість. Отже, точність перенесення проекту в натуру можна прирівняти до точності зйомки. Якщо перенесення проекту в натуру виконується за геодезичними даними (величинами кутів і ліній), одержаними шляхом обчислень при проектуванні аналітичним способом, то на точність перенесення в натуру ділянок будуть впливати тільки помилки польових вимірів. Якщо ж перенесення проекту в натуру виконується за даними обумовленими графічно за планом (після графічного або механічного  проектування), то на точність перенесених у натуру ділянок, крім помилок польових вимірів, будуть впливати й помилки графічного визначення величин кутів і ліній за планом.

Від перенесення проекту в натуру як завершальної землевпорядних робіт значною мірою залежить точність розташування на місцевості ділянок, паралельність або перпендикулярність їхніх сторін, розбіжність дійсних площ ділянок на місцевості із площами, зазначеними в експлікаціях (у відомостях площ ділянок). Правильно обраним методом перенесення проекту в натуру не виправити геодезично неточно складеного землевпорядного проекту, неправильно обраним методом перенесення землевпорядного проекту в натуру можна звести нанівець точність, отриману в процесі проектування.

Тому три геодезичних процеси: зйомка, проектування і перенесення проекту в натуру повинні виконуватися за  точністю узгоджено. Допустивши неточність в одному із процесів, не можна досягти необхідної точності по проекту в цілому.

Перенесення проекту в натуру - це процес закріплення на місцевості меж полів, інших господарських ділянок, які запроектовані на плані. Це дія, обернена зйомці.

Існує три способи перенесення:

• промірів (за допомогою мірної стрічки і екера);

• кутомірний (теодоліт і мірна стрічки);

• графічний (за допомогою мензули).

Вибір способів залежить:

■ від вимог до паралельності чи перпендикулярності сторін;

■ від способу проектування;

■ від топографічних умов місцевості;

■ від виду проектної лінії;

■ від планово-картографічного матеріалу.

Можуть застосовуватися різні способи в одному проекті.

Спосіб промірів - застосовується тоді, коли місцевість рівнинна, відкрита, коли кінці проектної лінії опираються на теодолітні ходи, є взаємна видимість; коли лінії можна провісити без теодоліта.

Спосіб кутомірний застосовується тоді, коли місцевість закрита, заліснена, є теодолітні ходи, проектна лінія опирається на ламані контури, точки ситуації не можуть бути опорою, місцевість горбиста.

Графічний спосіб застосовується тоді, коли для проектування використовувались матеріали мензульної зйомки, фотоплани, коли територія невелика, а необхідно перенести значну кількість точок.

 

2. Перенесення проекту в натуру складається з етапів:

1. Підготовчі роботи.

2. Виготовлення робочого креслення.

3. Робота по перенесенню проекту в натуру.

4. Завершальні роботи.

Обираючи порядок дій по перенесенню проекту в натуру, слід прагнути до того, щоб виконання їх відрізнялося найбільшою простотою, відповідало вимогам належної технічної точності й при цьому дотримувалася економія в часі й робочій силі. Тому перед перенесенням проекту в натуру проводять підготовчі роботи з метою встановлення порядку геодезичних дій при перенесенні проекту.

Мета підготовчих робіт - зібрати необхідні дані:

• обстеження місцевості;

• встановлення методів перенесення проекту в натуру;

• підготовка геодезичних даних для перенесення в натуру;

• згущення геодезичної мережі та прокладання проектних теодолітних ходів.

При огляді місцевості уточнюють можливості застосування різних методів перенесення проекту, перевіряючи наявність закріпленої в натурі опори для перенесення проекту й установлюють необхідність її ущільнення. Геодезичну опору ущільнюють, якщо між зйомкою й перенесенням проекту в натуру пройшов великий проміжок часу, у який могли виявитися знищеними закріплені точки опори необхідні для перенесення проекту. Ущільнення геодезичної опори  роблять також перед складанням технічного проекту.

Підготовка даних для перенесення проекту в натуру  методом промірів полягає у визначенні на плані відстані між існуючими опорними точками і проектними точками (лініями). Відстань береться з плану вимірювачем і за допомогою масштабної лінійки. Враховуючи масштаб плану, визначається довжина проектної лінії в метрах. Обов’язковою умовою є визначення проміру від проектної точки до наступної опорної точки. Якщо лінія опирається на лінію, довжина якої відома, го величина проектних відрізків ув’язується з цією довжиною. Точність визначення проектної лінії залежить від масштабу плану.

Підготовка даних для перенесення проекту в натуру кутомірним  методом передбачає прокладання на плані проектних теодолітних ходів. Початок і кінець ходу повинні починатись і закінчуватись точками з відомими координатами.

Підготовка даних для перенесення проекту в натуру графічним методом передбачає прокладання мензульних маршрутів. Дані перенесення визначаються із плану.

Роботи із перенесення проекту в натуру передбачають виготовлення робочого креслення. Розмічувальне креслення містить всі проектні елементи, побудовані кути, міри ліній, ширину проектних доріг (рис. 3.20).

Ширину доріг і довжину відрізків виписують паралельно лініям. На кресленні показують напрямок маршруту, місця постановки віх та інструментів. На відрізках зображають довжини ліній у наростаючому порядку. Ці дані виписуються перпендикулярно напрямку руху.

 

 

3. Спосіб промірів передбачає прокладання ліній заданої  довжини.

Процес відкладання лінії заданої довжини полягає в тому, довжину проектної лінії, яка є горизонтальним положенням, будують вздовж заданого напряму. Попередньо компанують мірну стрічку. Мірною стрічкою в створі заданого напряму відкладають довжину проектної лінії, згідно з правилами вимірів. Правильність відкладання контролюють, вимірюючи довжину лінії. Якщо великої помилки немає, лінію закріплюють на місцевості.                               

Перенесенню проекту мірною стрічкою варто завжди віддавати перевагу перед іншими методами, особливо в тих випадках, коли

· місцевість відкрита, прокладанню проектної лінії місцевості не перешкоджають дерева, будівлі, рельєф;

· положення кінців ліній, які переносяться в натуру, визначаються проміром між точками, які позначені на плані й точно виражені в натурі (знаки, стовпи, коли, вершини кутів поворотів виражених контурів ситуації).

                                  а

Рис. 3.22.Схема відкладання проектної лінії

Якщо проектування проводилося аналітичним або графічним способом, то як опора при перенесенні проекту використавуються точки раніше прокладених теодолітних ходів.

При проектуванні планіметром у поєднанні із графічним способом як опора для перенесення проекту в натуру можуть використані прямі лінії контурів орних земель, прямі дороги, вершини кутів поворотів чітко виражених контурів ситуації величиною менше 40° і не більше 140°.

Перенесення проекту в натуру здійснюється згідно з робочим кресленням, на якому записані всі проміри, що визначають положення проектих точок.

 

Кутомірний спосіб

На вершині кута у точці В (рис. 3.23) встановлюють теодоліт, центрують його, приводять в робоче положення і візують на точку А. Обертаючи алідаду, відкладають на лімбу значення кута β і відмічають на місцевості точку. Зорову трубу переводять через зеніт і в тій самій послідовності, при другому положенні вертикального кола, будують кут і відмічають точку С₂. Відстань С,С₂ ділять пополам і закріплюють точку С. Побудований таким чином кут АВС відповідає заданому куту β, він побудований при двох положеннях вертикального кута, тому вільний від колімаційної погрішності теодоліта.

 

Рис. 3.23. Приклад побудови горизонтального кута теодоліта

 

                              

 

Рис. 3.24. Приклад побудови горизонтального кута теодолітом із заданою

т очністю

Перенесення проекту в натуру теодолітом і мірною стрічкою виконується у випадках, коли:

• умови місцевості через засміченість, наявність деревних насаджень, що закривають видимість у потрібних напрямках, не дозволяють здійснити перенесення проекту тільки методом промірів;

• проектні границі - це ламані лінії й при прокладанні їх виникає необхідність будувати купи;

• точки ситуації не можуть служити надійною опорою для перенесення проекту в натуру й виникає необхідність визнаначати положення точок шляхом побудови кутів і промірів ліній від точок ліній теодолітних ходів і пунктів геодезичної мережі. 

Залежно від розташування проектних точок щодо пунктів геодезичної опори в практиці перенесення проекту в натуру теодолітом можуть бути різні випадки визначення положення проектних точок на місцевості.

Прокладання кутомірного ходу.

Для прокладання кутомірного ходу потрібно знайти місце знаходження межових знаків С і D. При цьому відміряємо місцевості кут β, величина якого відома і за заданим напрямком ВС відкладають відому величину (довжину цієї сторони). В знайденій точці С відкладають також відомий вже кут і горизонтальне прокладання СD і таким же чином йдуть в напрямку до             точки Е.

 

Рис. 3.25. Побудова теодолітного ходу

 

Полярний спосіб (спосіб полярних координат)

Положення точки визначається кутом β _і, виміряним від сторони теодолітного ходу МN (яка приймається за полярну вісь) і віддаллю D _і, від точки теодолітного ходу, яка приймається за полюс (рис. 3.26).

 

 

 

Рис. 3.26. Полярний спосіб

Спосіб  кутових засічок.

     Спосіб застосовується на відкритих ділянках, там, де неможливо проводити безпосереднє вимірювання віддалей від вершини теодо­літного ходу до точки, яка знімається (протилежний берег водоймища, яру і т.д.). Для визначення положення точки І (рис. 3.27) вимірюються два кути β ₁ і β ₁ які примикають до базису МN. Базисом може служити сторона теодолітного ходу або будь- які два пункти зйомочної основи, між якими є видимість.

 

 

                                    

Рис. 3.27. Спосіб кутових; засічок

 

Спосіб лінійних засічок.

Застосовується для зйомки об'єктів ситуації з чітким контурами (обрисами), коли відстані до точок не перевищують довжини мірного приладу та умови місцевості дозволяють легко проводити лінійні вимірювання. Положення точки при зйомці способом лінійних засічок визначається як вершина трикутника аАb (рис. 3.28), в якому відомі три сторони аА, bА, аb.

 

 

 

           Рис. 3.28. Спосіб лінійних засічок

 

Спосіб обходу

Спосіб застосовується для зйомки таких об'єктів, які через віддаленість або перешкоди не можуть бути зняті з точок і сторін основного теодолітного ходу. Якщо контур об’єкта, що знімається, має прямолінійні границі, то зйомочний хід прокладають безпосередньо по межах об'єкта (рис. 3.29, а). В цьому випадку контур ходу являє собою контур об’єкта, який знімається. Коли контур має складну форму, і його межі знімають способом перпендикулярів від сторін зйомочного ходу.

Спосіб створів

Сутність способу полягає в тому, що в створі двох відомих точок М та N за допомогою теодоліта і мірного приладу визначають положення контурів (рис. 3.30, а, б). Кінцями створної лінії можуть бути пункти геодезичної зйомочної основи, вже зняті кути кварталів, будинків та ін.

 

 

 

 

 

Рис. 3.30. Спосіб створів

 

Спосіб перпендикулярів

Застосовується при зйомці об’єктів ситуації, розміщених біля сторін теодолітного ходу. Положення точки визначається двома величинами:

• віддалю по стороні теодолітного ходу від точки зйомочної основи - абсцисою х;

• довжиною перпендикуляра, який побудовано з сторони теодолітного ходу до точки, що визначається, - ординатою у.

При перенесенні проекту теодолітом у всіх випадках прагнуть до того, щоб вихідними (опорними) були пункти геодезичних мереж з обчисленими значеннями координат.

Перенесення проекту в натуру.мензулою (графічним способом).

Проект у натуру мензулою переносять із планшетів мензульної зйомки або аерофогозйомки в наступних випадках: при графічному або механічному способі проектування, при проблемі перенесення проекту тільки мірним приладом через умови місцевості, або коли точки ситуації по точності не можуть бути використані як опора, а також, якщо по границях землекористування й усередині нього відсутні теодолітні ходи, наявна геодезична мережа рідка й застосування теодоліта нераціонально. Разом із цим наявність великої кількості точок у напівзакритій місцевості робить застосування мензули для перенесення проекту в натуру досить ефективним.

Оскільки при перенесенні проекту в натуру теодолітом і мірним приладом кутові й лінійні величини в деяких випадках допускається визначати транспортиром і вимірником за планом, то перенесення проекту мензулою в цих випадках буде давати більше точні й швидкі результати. Це пояснюється тим, що побудова кутів на мензулі виробляється точніше, ніж визначення їхнім транспортиром, і, крім того, на кожній станції планшет орієнтується не по одному, а по декількох пунктах. Тоді помилка побудови кута в кожній проектній точці у відкритій і напівзакритій місцевості не залежить від помилок побудови кугів у попередніх точках, як у теодолітному ході.

У цьому складається основна перевага мензули перед теодолітом, звичайно в тих випадках, коли для перенесення проекту з тих або інших причин не можна використати обчислені координати точок, обмірювані на місцевості кути й міри ліній. Крім того, при перенесенні проекту в натуру мензулою зменшується можливість одержання грубих помилок, оскільки вся робота ведеться й контролюється в полі. Застосування мензули звільняє виконавця від великої підготовчої роботи. Однак перед перенесенням проекту в натуру мензулою необхідно переконатися в наявності на місцевості опорних пунктів геодезичної й геометричної мереж.

 

    4. Межі проектних елементів на місцевості закріплюють межовими знаками.

Межа одного і того ж землекористування повинна бути закріплена  межовими знаками одної конструкції. Навкруг стовпів обкопують курган з канавою (внутрішній діаметр - 2,5-2,8 м, зовнішній - 3,5-3,8 м,  глибина канави - 0,3-0,4 м).

Стовп орієнтують таким чином, щоб позначка на ньому була орієнтована на наступний по ходу межовий знак.

       Межі полів сівозмін та інших проектних ділянок проорюють в одну борозну, проорюють з обох сторін. Межі полів, які співпадають з існуючими лісонасадженнями та іншими природними контурами, не проорюються. Межі запроектованих лісосмуг закріплюються на поворотах вказівними знаками і проорюють в одну борозну з боку орних земель. Межі сівозмін, які співпадають з існуючими лісонасадженнями та іншими природними контурами (яри, ріки) не проорюють, а лише на кінцях перегинання проектних ліній з ними встановлюють межові знаки.

Робота по перенесенню проекту в натуру приймається в господарстві керівником проектної групи або начальником проектного відділу. В процесі приймання робіт по перенесенню проекту в натуру перевіряють повноту виконання робіт і точність вимірювань в натурі. З цією метою здійснюють контрольні польові вимірювання і визначають допустимі відхилення між вимірами по перенесенню проекту в натуру і    контрольними вимірами. Результати польової перевірки оформляють актом, до якого додають абрис контрольних вимірювань. В акті роблять висновок про виконану роботу та її якість. Виявлені  відхилення від проекту підлягають виправленню.

Контрольні питання

 

1. Способи перенесення проекту в натуру.

2. Складання робочого креслення перенесення проекту в натуру.

3. Підготовчі роботи при перенесенні проекту в натуру.

4. Закріплення в натурі елементів проекту (межові знаки, проорювання меж).