У будь-якому разі, як бачимо, гляціалістська теорія, яка довгий час була недоторканною в науці, нині піддається великій критиці, що історикам треба враховувати.

Поява людей на території України. Початки первісної доби надійно зберігає від людського ока невблаганний сторож – час. За сотні тисяч років стираються сліди будь-якої матеріальної культури. Однак учені твердять, що вся територія України були заселена від 1 млн. рр. тому. Шляхів початкового заселення території України наука називає основних – два: південно-західний і західний. Першим насельником України, як свідчить археологія, був пітекантроп (Homo erectus), який створив тут найдавнішу археологічну культуру, що отримала назву королевської (від назви с. Королеве, що на Закарпатті). Ця культура протягом тисячоліть зв’язувала воєдино Західну й Східну Європу. Є сліди перебування на теренах України й неандертальця (зокрема, – Крим).

Але справжнім господарем Європи й зокрема теренів України став кроманьйонець (Homo sapiens sapiens). І відразу маємо на увазі, що кроманьйонець – європеоїд. В Європі, правда, знайдено й ще один тип людини, це – грімальдійєць (знайдено в гроті Грімальді, Італія). Тож ми можемо твердити, що кроманьйонець (європеоїд) як Homo sapiens sapiens (існував ще неандерталець, але – це зовсім інший людський вид) був, як ми бачимо з літератури, на планеті не один. Ця думка далеко не в усіх підручниках присутня, тому можна казати про певне замовлення на те, щоб усі вважали, що він все ж таки був тут один (неандера, з яким воював кроманьйонець, виключаємо. Це – окрема тема). Але інформація таки просочилася, тому ми можемо тут же зробити висновок, що якщо людей сучасної анатомічної побудови археологія вимушено фіксує на планеті два типи, то не виключено, що їх було й більше. Просто інформація продовжує замовчуватися, а значить, на це є вагомі причини.

Сліди найдавніших людей виявлені у Центральній Африці й Індокитаї, тут було два центри розвитку людини. Вочевидь, звідси походять дві людські раси – негроїдна й монголоїдна. А ось звідки взявся на планеті представник третьої – європеоїдної, раси (тобто, власне, кроманьйонець як такий) так досі й невідомо. Представники офіціозного напрямку в археології просто домовилися між собою, що європеоїд походить від якоїсь (якої саме – неясно) гілки неандертальців (хоча генетика це заперечує), а потім «переселився в Європу з Африки». Водночас цілий ряд вчених зі світовими іменами (німці С. Райнах та Й. Баєр, англієць Г. Брей, француз М. Буль, поляк Ю. Полянський та ін.) вважають, що кроманьйонець ніколи в Україну нізвідки не приходив, навпаки, він і прийшов у Європу саме з Праукраїни. Тож, як бачимо, в науці щодо проблеми походження кроманьйонця існує величезна проблема.

Сучасна археологія й інші допоміжні історичні дисципліни свідчать, що стародавнє населення України не було етнічно і культурно однорідним. Але вони ж дозволяють зробити висновок, що з найдавніших часів на українських землях існувало постійне місцеве населення й саме воно визначало їхній господарсько-культурний розвиток. Численні переміщення й руйнування не призводили до повної зміни населення. Культура цього населення була землеробською, і автохтони крізь віки проносили віру в те, що дуже суворий Вишній Бог грому і блискавок не любить людей, топить їх у воді й убиває вогнем своїх блискавок, але зупиняється й не чіпає тільки тих, хто обробляє землю, любить її й поважає. (Сьогодні половина Європи потопає, половина Америки й частина Азії гине в пожежах, і все це має тенденцію до посилення й розповсюдження на планеті. А, може, давні наші пращури були праві, й Вишній Бог, дійсно, не чіпає тільки землеробів?..). За браком археологічних знахідок (хоча вчені виявили знаряддя праці, засоби зберігання їжі, прикраси тощо, але цього мало, щоб твердити про життя давніх людей щось точно) краще досліджена ця епоха в міфології, демонології, філології. Це народ зберігає довше, ніж земля залишки кераміки чи чогось іншого.

Прибульці на землі України розчинялися у місцевій культурі, хоча їм і вдавалося іноді нав’язати місцевому населенню свою назву. Місцеві традиції способу життя, матеріального виробництва, мислення, культури все одно тривали, відроджуючись і посилюючись після кожної руїни. Як довів знищений радянською владою у 1938 році виданий генетик Микола Іванович Вавилов, культура пшениці на українських чорноземах ніколи не переривалася принаймні з часів неоліту, тобто безперервно існує на українських землях як мінімум 7 тисяч років. Значить, не переривалося й існування носіїв цієї культури на цих теренах. І виходить, що автохтонна теорія походження українського народу, на відміну від міграційної, правильна. Приклади руйнацій можна навести. Так, встановлено, що внаслідок нашестя Орди на українські землі в Києві було знищено близько 400 християнських храмів; а на початок 50-х рр. ХХ ст. виявилося, що більшовицька влада з більш, ніж 200 київських храмів, які були в Києві на 1917-й рік, залишила тільки два. Тож, коли дехто з дослідників уживає інколи емоційний вираз «більшовицька орда» щодо приходу влади більшовиків в Україну та їхньої політики, то, напевне, вони мають на це вагомі причини.

Мовний аналіз дає підстави до висновку, що від далеких часів пізнього палеоліту дійшли до нас деякі назви: «ск» (ско, ску, ски, сак), «см» (сам), «лот» (лат, лит), «ар», «арт», «стр» та ін. Поєднується це так: ско-лоти, ски-ти, ску-лаби, ск-лавини, сам-арти або кім-ари (самари /кімери) тощо. Вчені, які притримуються думки, що кроманьйонець прийшов до Європи саме з теренів Праукраїни, стверджують, що саме ця пізньопалеолітична людність Праукраїни заклала основи високого духовного потенціалу мешканців цих земель і стала джерелом залюднення неосвоєних до цього просторів Європейського континенту.

Стародавні суспільства Праукраїни створили розвинену культуру, значення якої величезне: вона стала підвалиною самої культури як історичного явища, деякі риси давньої культури населення наших земель стали основою культури сучасної.

Таким чином, давня історія України є органічно самостійним і оригінальним явищем у світовому просторі й часі. Рух історії на українських землях був не просто сумою різночасових подій, а складним і багатогранним процесом. Безперервно розвиваючи традиції своїх попередників, древні суспільства склали підґрунтя української етногенези.