Економічні погляди Р. Клауєра і П. Давідсона

 

Початок посткейнсіанству поклав Р. Клауэр. У роботі „Кейнсіанська контрреволюція” він зосередився на взаємозв'язку ситуації нерівноваги на ринку й обмежень, що в цьому випадку виникають, для всіх економічних агентів. У ситуації нерівноваги, коли який-небудь ринок „не розчищається”, або планований і реальний обсяги угод для деяких учасників ринку не збігаються, останні виявляються змушеними переглянути свої плани щодо угод на інших ринках. Звичайні бюджетні обмеження рівноважної моделі перетворюються у свого роду двоступінчасті: по-перше, в обмеження на витрати, котра припускає, що сукупна вартість покупок не повинна перевищувати суму наявних коштів; по-друге, в обмеження на доходи, яка припускає, що сума коштів у розпорядженні економічного агента обмежена обсягом продажів товарів або послуг, здійснених даним агентом. Якщо працівникам не вдається продати свою працю, вони не можуть реалізувати плановані покупки, якщо фірми не можуть продати все, що вони планували, то вони скорочують попит на працю. Таким чином, нерівновага, яка виникла на одному ринку, передається всій економіці, підкреслимо, грошовій за своєю природою.

У цьому ж дусі міркував і А. Лейонхуфвуд у відомій роботі „Кейнсіанська економіка й економіка Кейнса” (1968), що, як видно з назви, претендувала на з'ясування істинного змісту теорії Кейнса в противагу пізнішим її інтерпретаціям і спрощенням. Розвиваючи ідеї Клауэра, Лейонхуфвуд особливу увагу приділив факторові невизначеності при поясненні не тільки механізму передачі імпульсу нерівноваги в системі, але й причин відхилення цін на якому-небудь з ринків від рівноважного значення, при цьому він підкреслював значення розходжень у швидкості реакції цін і кількостей.

Фактор невизначеності виявляється в моделі Лейонхуфвуда в поводженні економічних суб'єктів: виникла на одному ринку розбіжність між дійсною і передбачуваною величиною бюджетних обмежень, а отже, між передбачуваною та дійсною величиною ефективного попиту завдяки наявності грошей, передається по всій системі, в результаті чого агенти одержують перекручені цінові сигнали, що викликають їх дії, які не обов'язково ведуть до рівноваги. Проблема безробіття в рамках цієї моделі заключалася в тому, що зниження заробітної плати сприймається працівниками як сигнал зниження попиту на працю, а інша сторона цього процесу – збільшення попиту на продукт праці в результаті зниження витрат – сигналом для них не стає. У результаті ефективним для всієї системи виявляється завжди саме „тверде” бюджетне обмеження.

На відміну від розглянутого вище напрямку, представники якого прагнули до більш глибокого розуміння теорії Кейнса, представники іншого напрямку прагнули скоріше запропонувати альтернативу моделі Кейнса на шляху радикального переосмислення моделі Вальраса. Головними нововеденнями у відповідних моделях Бэрроу, Гроссмана, Беннаси й інших [17] є відмовлення від вальрасіанської гіпотези про зроблену рухливість цін, розгляд ситуації змушеного скорочення попиту або пропозиції, що припускає здійснення угод по так званій „короткій стороні”, тобто здійснення за мінімальним обсягом планованих угод, і виникнення ситуації змушуваності для інших агентів, яким не вдалося реалізувати свої плани. Подібна ситуація приводить до того, що економічні агенти при прийнятті рішень цікавляться не тільки цінами, але й кількістю товарів, насамперед обсягом угод, що реально укладаються, на всіх ринках. Таким чином, ціни і кількості товарів стають перемінними функцій попиту та пропозиції. Ситуація змушеного скорочення попиту або пропозиції трактується агентом не як тимчасове відхилення від норми, а як звичайна, в якомусь змісті нормальна норма, змушуючи відповідним чином пристосовуватися. У результаті тенденція вирівнювання попиту та пропозиції в економіці має місце, але це вирівнювання відбувається не в ході відновлення потенційного рівня, а на більш низькому рівні угод, включаючи угоди на ресурси.