Схильність до споживання: об'єктивні фактори

Схильність до споживання й обсяг нових інвестицій спільно визначають обсяг зайнятості, що, в свою чергу, певним чином пов'язана з величиною реальної заробітної плати. Якщо схильність до споживання й обсяг нових інвестицій призводять до недостатності ефективного попиту, тоді дійсний рівень зайнятості буде меншим, ніж потенційна пропозиція праці при існуючій реальній заробітній платі, а реальна заробітна плата, яка відповідає станові рівноваги, буде більшою, ніж граничний тягар праці при цьому ж стані рівноваги.

Проведений аналіз дає нам ключ до пояснення парадокса бідності серед достатку. Одна лише недостатність ефективного попиту може призвести і часто призводить до припинення росту зайнятості ще до того, як буде досягнутий рівень повної зайнятості. Недостатність ефективного попиту буде заважати зростанню виробництва, незважаючи на те, що граничний продукт праці усе ще перевищує величину граничного тягаря праці при даному рівні зайнятості.

Більш того, чим більш багате суспільство, тим сильніша тенденція до збільшення розриву між фактичним і потенційним обсягом виробленої продукції, отже, тим більше очевидні й обурливі недоліки економічної системи. Справа в тім, що бідне суспільство воліє споживати значно більшу частину своєї продукції, так що навіть досить скромний рівень інвестицій буде достатнім для забезпечення повної зайнятості, в той час як багате суспільство повинне відшукати значно більш широкі можливості для інвестування, щоб схильність до заощаджень більш багатих представників була сумісна з зайнятістю більш бідних членів. Якщо в потенційно багатому суспільстві спонукання до інвестування слабке, тоді, незважаючи на його потенційне багатство, дія принципу ефективного попиту змусить це суспільство скорочувати обсяг виробленої продукції.

Більш того, у багатому суспільстві слабша не тільки гранична схильність до споживання. Через більшу величину раніше накопиченого капіталу перспективи подальших інвестицій тут менш сприятливі (за винятком випадків, коли норма відсотка не знижується досить швидко). Ми підходимо, таким чином, до теорії відсотка і до з'ясування причин, чому його норма не падає автоматично до потрібного рівня.

Таким чином, аналіз схильності до споживання, визначення граничної ефективності капіталу і теорія відсотка — от три головних пробіли в нашому теперішнім знанні, які необхідно заповнити. Коли це буде зроблено, ми побачимо, що теорія цін займе підлегле місце в нашій загальній теорії. Крім того, ми переконаємося, що гроші відіграють істотну роль у теорії відсотка, і спробуємо розкрити і особливі властивості грошей, і те, що відрізняє їх від інших товарів.

Ідея, начебто ми можемо спокійно зневажити функцією сукупного попиту, представляє принципову рису рикардианської теорії, що лежить в основі того, чому нас учили протягом більше ста років. Мальтус не зумів чітко пояснити, як і чому ефективний попит може бути недостатнім або надлишковим. Він тільки посилався на факти, правда загальновідомі, і власної теорії не розробив. Рикардо скорив Англію настільки ж повно, як свята інквізиція скорила Іспанію. Не тільки його теорія була прийнята Сіті, державними діячами й академічним світом, але й сама суперечка припинилася. Альтернативна точка зору зовсім зникла, її просто перестали обговорювати. Велика загадка ефективного попиту, за рішення якої настільки завзято взявся було Мальтус, зникла з економічної літератури. Ми жодного разу не знайдемо згадування про неї у всіх без винятку творах Маршалла, Эджуорта і проф. Пігу — авторів, яким класична теорія зобов'язана своїм найбільш зрілим утіленням. Вона могла жити лише нишком, у підпіллі, на задворках у Карла Маркса, Сільвіо Гезеля або майора Дугласа.

Повнота перемоги рикардіанської теорії — явище досить цікаве і навіть загадкове. Зв'язано це з тим, що теорія Рикардо в багатьох відносинах досить підійшла тому середовищу, до якого вона була звернена. Вона приводила до висновків, зовсім несподіваних для непідготовленої людини, що, як я думаю, тільки збільшувало її інтелектуальний престиж.