Загально-соц та соц-кримінологічне попередження злочинності, їх співвідношення

Загально-соц та соц-кримінологічне попередження злочинності, їх співвідношення

Попередження злочинності - комплекс взаємопов'язаних заходів, що проводяться державними органами і громадськістю з метою зниження рівня злочинності і усунення причин, що її породжують.

Як правило, називають два види попередження: загальна профілактика й індивідуальна.

Загальносоціальна профілактика злочинів здійснюється в господарському і культурному будівництві, організації праці, відпо­чинку, побуті, вихованні (по суті в усіх сферах життя суспільства). Заходи цього виду профілактики переслідують мету здійснювати позитивний вплив на формування особи всіх членів суспільства.

Спеціально-кримінологічна профілактика злочинів - це діяльність державних органів і громадських організацій щодо реалізації заходів, спрямованих спеціально на те, щоб у суспільстві не вчинялися злочини, і адресованих усім членам суспільства.

 

Поняття віктимної поведінки потерпілих від злочину. Їх роль в детермінації злочину.

Дослідження показують, що поводження злочинця нерідко обумовлено як поводженням його жертви, так і особливими якостями її, а також взаєминами злочинця з потерпілим, сформованими раніше або в процесі зіткнення. Нерідко злочинне поводження провокується негативним поводженням потерпілого. У злочинах, де є в наявності мотиви міжособистісного порядку, це видно особливо чітко. Українські вчені-кримінологи НАВС України розрізняють такі види поведінки жертви:

- провокуюча — образа, приниження, напад, знущання тощо;

- позитивна (не провокуюча);

- нейтральна щодо впливу на поведінку злочинця;

- пасивна — найхарактерніша для взаємодії близьких родичів.

Роль жертви у кримінологічному механізмі злочину може бути найрізноманітнішою — від нейтральної до максимально провокуючої злочинця на вчинення злочину. Жертві може бути завдано шкоди і в результаті її необачливих дій, неправильної оцінки ситуації, а через це й неправильної поведінки. Віктимологічно значущою може бути також позитивна поведінка жертви, якщо вона полягатиме у здійсненні захисту будь-якої особи від злочинних посягань, при виконанні службових або громадських обов’язків. У таких випадках, якби жертва не діяла певним способом, вона б не викликала відповідної насильницької реакції з боку злочинця.

Поняття злочинності. Її основні ознаки

Злочинність - соціальне зумовлене, історично мінливе, порівняно масове та кримінологічне явище, що проявляє себе в системі кримінально-карних діянь на певній території за певний період часу, а також осіб, які їх вчинили.

Ознаки злочинності

ü явище негативне, що завдає шкоди суспільству загалом, так і конкретним його членам зокрема.

ü є соціальним явищем, наслідком причин й умов, що мають соціальний характер.

ü Є історично мінливим явищем - вона з'явилася на визначеному етапі розвитку людства та разом із суспільними відносинами змінювались поняття злочинного та незлочинного.

ü Є перехідним явищем. Злочинність - це система, яка має свою внутрішню логіку розвитку, а тому революційна зміна одного суспільного ладу на інший не знищує її.

ü не механічна сукупність, а цілісна сукупність, система злочинів. Вона має визначені системні властивості, тобто стійкі взаємозалежності злочинів усередині цілісності та з іншими зовнішніми соціальними явищами.

ü складається з конкретних злочинів, вчинених на певній території у відповідний період часу.

ü притаманна іррегулярність. Іррегулярність стосовно злочинів проявляється в тому, що індивідуальні акти поведінки (крім співучасті), належні до масової сукупності,

ü здійснюються незалежно один від одного. Неможливо сказати заздалегідь, ким безпосередньо, коли та як буде вчинено злочин.

ü має масовий характер. Стосовно злочинності це означає, що вона проявляється не в окремих злочинах, а в постійно наявній (тій, що зростає чи зменшується) сукупності дій.

ü характеризується стійкістю. Стійкість злочинності означає, що не можна чекати різких змін у її структурі за рівні короткі проміжки часу (місяць, квартал, рік).

ü

Класифікація жертв злочинів

Жертва злочину – це людина, якій злочином заподіяно фізичну, майнову або моральну шкоду незалежно від того, визнано її у встановленому законом порядку потерпілим чи таким вона сама себе вважає. Велике значення у розкритті змісту даного поняття має вивчення особи на соціально-психологічному рівні – це її соціальний статус, позиції, ролі. Статус потерпілого визначається сукупністю його прав і обов’язків у межах кримінального процесу і його відносинами з іншими особами, втягнутими в орбіту злочинної діяльності. Позиція жертви – це особливості відносин між „співпотерпілими”, між ними і третіми особами або свідками злочину, між жертвою й злочинцем. Роль жертви – це поведінка потенційної жертви перед вчиненням злочину та в момент вчинення злочину. Адже її поведінка може так вплинути на розвиток конфлікту, що перетворить її з об’єкта злочину на його суб’єкт. У межах криміногенної ситуації поведінка жертви може бути оцінена як: а) правомірна; б) нейтральна; в) неправомірна. Типи жертв злочинів: 1. Випадкова жертва – коли особа стає такою внаслідок збігу обставин. 2. Жертва з незначним ступенем ризику – віктимність виникла під впливом конкретної несприятливої ситуації. 3. Жертва з підвищеним ступенем ризику – володіє низкою віктимних властивостей: а) жертва необережних злочинів; б) жертва умисних злочинів. 4. Жертва з дуже високим ступенем ризику – особа, морально-соціальна деформація якої не відрізняється від правоворушників. Особа потерпілого вивчається віктимологією на двох основних рівнях: - на першому, індивідуальному рівні, вивчають фактори, що можуть упливати на виникнення та розвиток наміру в майбутнього злочинця вчинити злочин, а також на механізм вчинення злочину; - на другому рівні вивчається сукупність жертв, яким злочином завдано шкоди, з метою визначення реальних наслідків злочинності.

 

Загально-соц та соц-кримінологічне попередження злочинності, їх співвідношення

Попередження злочинності - комплекс взаємопов'язаних заходів, що проводяться державними органами і громадськістю з метою зниження рівня злочинності і усунення причин, що її породжують.

Як правило, називають два види попередження: загальна профілактика й індивідуальна.

Загальносоціальна профілактика злочинів здійснюється в господарському і культурному будівництві, організації праці, відпо­чинку, побуті, вихованні (по суті в усіх сферах життя суспільства). Заходи цього виду профілактики переслідують мету здійснювати позитивний вплив на формування особи всіх членів суспільства.

Спеціально-кримінологічна профілактика злочинів - це діяльність державних органів і громадських організацій щодо реалізації заходів, спрямованих спеціально на те, щоб у суспільстві не вчинялися злочини, і адресованих усім членам суспільства.