Поняття, предмет і система кримінології. КріхМ системи кримінологічних знань існує їхня структура

 

КріхМ системи кримінологічних знань існує їхня структура. Поняття «система» і «структура», як відомо з теорії систем, відрізняються, оскільки відтворюють різні властивості дифе­ренціації своїх елементів (об'єктів).

Як зазначалося, системна побудова об'єктів здійснюється за си­стемними принципами, серед яких першочергове значення мають системний зв'язок і взаємозалежність, що обумовлюють змістов­но-цільову належність та призначення системи, її підпорядкуван­ня системоутворюючим елементам, єдиній меті, реалізація якої відображається через результуючий елемент.

Структура будь-якого об'єкта є результатом його структури-зації, яка є різновидом класифікації сукупності складових цього об'єкта (щодо нього — мікрооб'єктів). Класифікація об'єктів про­водиться за будь-якою їх спільною ознакою, що виступає в ролі підстави диференціації. Оскільки таких ознак (підстав), як прави­ло, багато, то і різновидів класифікації, структуризації одних і тих самих об'єктів також велика кількість. Наведене повною мірою стосується структуризації та структури кримінологічних знань.

Структуризація кримінологічних знань фактично розпочалася у період відродження радянської кримінології у 60-х роках XX ст. Спочатку російські, а за ними й українські кримінологи, більшість яких вважали, що кримінологія виокремилася як галузь з науки кримінального права, почали за аналогією до останнього структу-ризувати кримінологію на загальну та особливу частини. До пер­шої вони відносили загальнотеоретичні положення кримінології, до другої — кримінологічну характеристику окремих видів зло­чинів та заходів запобігання їм. Із розвитком кримінологічних досліджень та теоретичних узагальнень збільшувався обсяг кримі­нологічних знань, що привело до поглиблення розгляду та появи нових структурних елементів загальної частини, більш детального структурного поділу злочинності на види, збільшення обсягу кримінологічної характеристики останніх та інформації щодо за­побігання їм в особливій частині. Незважаючи на те, що криміна­льно-правовий підхід до структуризації кримінологічних знань все більше виявлявся обмеженим та недостатнім, він у своїх прин­ципових підходах фактично зберігся до наших днів, принаймні в українській кримінології.

ЗО

Водночас, у 90-х роках XX ст. у російській кримінології за ініціативи деяких представників Санкт-Петербурзької школи (В. В. Орехов, Д. О. Шестаков, В. М. Бурлаков, пізніше Я. І. Гілін-ський та ін.), а також московського кримінолога Г. Ф. Хохрякова у структурі кримінологічних знань почали виокремлювати дещо більші їх сукупності, ніж «видові одиниці», які почали іменувати окремими (рос. — частными) кримінологічними теоріями. Пізніше кримінологічний аналіз окремих видів злочинів та окремих теорій назвали «кримінологіями».

У такий спосіб були виокремлені: «сімейна кримінологія» — вчення про вплив сім'ї на злочинну поведінку її членів; «еконо­мічна кримінологія» — вчення про економічну злочинність та еко­номічні чинники злочинності; «пенітенціарна» та «політична» кримінології, а також «кримінологія злочину», «кримінологія за­собів масової інформації», до якої відносили розгляд криміноло­гічних проблем названих засобів, тощо. Згодом кримінологічне вивчення будь-якої проблеми у різних масштабах, різних галузях, щодо різних вікових категорій тощо також почали називати відповідною окремою кримінологією. Порівняно з традиційною структурою кримінологічних знань, яку прихильники нового погляду на неї називають «формальною», своїм «новаціям» дали назву «неформальна структура». Прихильник її П. О. Кабанов запропонував майже десяток підстав класифікації криміно­логічних знань про злочинність, за якими виділив близько п'ятде­сяти кримінологій, зазначивши, правда, що запропонована ним класифікація структури кримінологічних знань «не є остаточною та вичерпною»¹.

Як зазначалося, підстав для класифікації структури криміно­логічних знань існує безліч, у тому числі з використанням як структурних елементів окремих вчень, кримінологічних теорій, напрямів тощо. Але зазначимо, що немає підстав виділені при цьо­му структурні елементи іменувати «кримінологіями». Криміно­логія є визнаною цілісною наукою, яка має свій предмет, функції, систему, методологію, наукові засоби, інші атрибути, що, з одного

¹ Кабанов П. А. Структура криминологических знаний: диалектика развития и современное состояние. 1 Лекция. — Нижнекамск, 2005.

31

Глава 1

Поняття, предмет і система кримінології

 

боку, виділяють її як наукову галузь, а з іншого — відрізняють цілісний загальнонауковий феномен кримінології з усіма названи­ми атрибутами від складових комплексів наукових знань (науко­вої інформації), якими є закономірності, вчення, загальні та окремі теорії. Винесення останніх на один рівень з наукою, науко­вою галуззю суперечить основам наукознавства. Виділені «нові кримінології» не мають самостійного, відокремленого від загаль­ної кримінології предмета, а навпаки — їх предмет є складовою останньої. Не мають вони будь-яких окремих функцій, методо­логій, наукових методів та засобів здобуття наукової інформації, які б відрізнялися за суттю від «єдиної» кримінології. Як видно з обґрунтувань «нововведень», іменування вчень та теорій «кримінологіями» не додає нового наукового знання, яке б вима­гало виокремлення його в самостійну наукову галузь. Автори «нововведень», напевно, забули, що кримінологія є наукою про злочинність, а не про закон, засоби масової інформації, зброю, інші засоби тощо, з якими пов'язують виділення нових «кримінологій». Піднесення результатів вивчення тієї чи іншої проблеми до рівня не лише нового слова в науці, а й до «нової» науки, очевидно, має задовольняти амбіції дослідника, проте вони ведуть до розмиван­ня цілісної науки кримінології і лише шкодять їй. Дивно, що ці тенденції не викликають критичного ставлення з боку провідних російських та українських кримінологів.

Структура кримінологічних знань та уявлень про них має виз­начатися, насамперед, за наступними критеріями (підставами):

1) належність до предмета кримінології;

2) місце в структурі злочинності та в структурі характеристики осіб, які вчиняють злочини;

3) належність до системи детермінації, передусім системи спри­чинення злочинності, окремих її видів та індивідуальних злочин­них проявів;

4) місце в системі діяльності щодо запобігання злочинності, а також її окремих видів, індивідуальних злочинних проявів.

Класифікація знань за названими підставами утворює кілька відповідних структурних груп.

У першій структурній групі класифікуються кримінологічні знання щодо теоретичного розуміння феномену злочинності та ок-

32

ремого злочинного прояву, зокрема його механізму, особи злочин­ця, теорії детермінації та спричинення злочинності й окремого злочину, теоретичних засад кримінологічного прогнозування та планування, теорії запобігання злочинності, теоретичних обґрун­тувань зв'язку останньої з алкоголізмом, наркотизмом, іншими «фоновими явищами», віктимною поведінкою, а також щодо мето­дології та методів кримінологічних досліджень. Тут же містяться (можливо, на першому місці) відомості стосовно історії розвитку теоретичних знань щодо елементів першої групи, яка охоплює знання щодо відповідних теорій, вчень, закономірностей криміно­логії та загалом слугує структуризації знань у їх загальнотеоре­тичній основі.

У другій структурній групі класифікуються узагальнені кримі­нологічні знання стосовно кожного різновиду структури злочин­ності, у тому числі диференційовані за територіальною (регіональ­ною), часовою, видовою, галузевою, мотиваційною ознакою, за спо­собом і засобами вчинення злочину, а також щодо структури особи злочинця, в тому числі відповідного виду (підвиду) злочинності.

У третій структурній групі класифікуються узагальнені кримі­нологічні знання, включаючи із споріднених наук щодо процесів спричинення і загалом детермінації злочинності, окремих її видів і злочинних проявів. Тут структуризуються знання та уявлення про них щодо окремих елементів, механізмів, зв'язків, залежностей на­званих процесів, окремих явищ, фактів, подій, проявів людської активності тощо, які виконують роль соціальних передумов, або причин і умов, або інших детермінантів злочинності, її видів (підвидів), індивідуальних злочинних проявів. Ця група знань має давати оптимальне уявлення щодо конкретних об'єктів та відповідних напрямів і безпосередніх цілей діяльності стосовно запобігання злочинності. Зміст цих знань має постійно оновлюва­тися згідно з результатами кримінологічних досліджень.

У четвертій структурній групі на підставі та відповідно до інфор­мації третьої структурної групи класифікуються деталізовані знан­ня стосовно планування, організації та здійснення діяльності щодо запобігання злочинності, видів (підвидів) останньої, індивідуаль­них злочинних проявів, включаючи знання стосовно напрямів, суб'єктів, характеру, форм, методів, засобів цієї діяльності.

33

Глава 1