Поняття, предмет і система кримінології. ності. Тобто значна частина кримінології виходить за межі юри­дичних наук

 

ності. Тобто значна частина кримінології виходить за межі юри­дичних наук, хоча й оперує здебільшого правовими поняттями. І. К. Туркевич правильно заперечує проти визнання кримінології загальнотеоретичною щодо всіх наук кримінально-правового цик­лу¹, вказуючи при цьому, що вона відіграє таку роль лише стосов­но аспектів, «які торкаються її предмета»²: передусім злочинності. Водночас слід додати, що загальнотеоретична функція криміно­логії інколи стосується наукових засад проблем, які виходять за межі наук не лише кримінально-правового циклу, а й загалом юридичних наук. Наприклад, у теоретичному обґрунтуванні проблеми запобігання злочинності.

Залежно від основного предмета вивчення всі науки поділя­ються на: а) суспільні, б) природничі, в) технічні. Різновидом суспільних наук є юридичні науки. Кримінологія, основним пред­метом вивчення якої є суспільний феномен злочинності, належить до суспільних наук. А те, що у поясненні природи злочинних про­явів особи вона використовує знання з деяких природничих наук, не виводить її за межі суспільних наук в якусь «комплексну» сфе­ру. Це є також аргументом того, що кримінологія не обмежується вивченням питань, які регулюються правом, і не дає змоги повною мірою вважати її правовою, і навіть юридичною. Кримінологію слід вважати самостійною суспільною наукою, яка знаходиться на стику юридичних, економічних, політичних, соціологічних, психо­логічних і, частково, природничих наук, використовуючи крім без­посередньо кримінологічних, тобто здобутих шляхом криміно­логічних досліджень, знання зі згаданих наук.

Отже, кримінологія є самостійною теоретико-прикладною суспільною наукою про злочинність, а ще ширше — про її приро­ ду, сутність, закономірності виникнення, суспільного прояву та запобігання.

Наведене поняття визначає кримінологію як науку. Крім того, вона є навчальною дисципліною, що містить комплекс криміноло­гічних знань, якими повинен володіти фахівець, що здобуває освіту певного профілю. Останній визначається причетністю до виконан-

' Долгова А. И. Криминология. — М., 1999. — С 14-15. ² Туркевич І. К. Зазнач, праця. — С 54.

20

ня завдань кримінології, зокрема до теоретичного обґрунтування діяльності щодо запобігання та протидії злочинності. Зрозуміло, що таку діяльність можливо предметно здійснювати лише за наяв­ності знань щодо її предмета. Останній становить насамперед зло­чинність, спеціальні знання стосовно якої дає кримінологія. Отже, кримінологія визначається як навчальна дисципліна, що охоплює комплекс кримінологічних знань щодо злочинності, законо­мірностей її виникнення, функціонування та запобігання їй.

Останнім часом стає все зрозумілішим, що кримінологія через свою теоретико-прикладну сутність повинна мати й практичну реалізацію, тобто здійснюватися у вигляді кримінологічної прак­тичної діяльності. У цьому аспекті практичну кримінологію визначають як діяльність із забезпечення і здійснення кримі­нологічними засобами завдань щодо запобігання, а у загальному плані — й протидії злочинності.

§ 2. Предмет і функції кримінологічної науки

Предмет кожної науки визначає те, на що спрямоване її вивчен­ня, та мету, яка притаманна цій науці. Через предмет науки визна­чають її основний зміст, систему і структуру, співвідношення з іншими науками, мету наукової діяльності.

Основним предметом кримінології є злочинність. Інші елемен­ти предмета кримінології так чи інакше пов'язані з її основним предметом — злочинністю, є похідними від нього. їх вивчення допомагає глибше і всебічно визначити основний предмет, зрозуміти його сутність, закономірності прояву, існування та запо­бігання. До елементів предмета кримінології, що органічно пов'язані зі злочинністю, належать злочини як її діяльнісні про­яви, особа злочинця, детермінація злочинності та злочинних про­явів, запобігання дії цих детермінантів і тим самим запобігання злочинності загалом. До елементів кримінології, що дають мож­ливість глибше вивчити сутність її основного предмета, слід відне­сти методологію кримінології, організаційні та методичні засади кримінологічного дослідження, кримінологічну інформацію, в тому числі історію кримінології як джерело здобуття криміно­логічних знань. Межі предмета науки не є сталими. Вони зміню­ються відповідно до того, як розвивається наука, які нові можли-

21

Глава 1

Поняття, предмет і система кримінології

 

вості відкриває її розвиток стосовно тих суспільних функцій і завдань, які постають перед нею з урахуванням ступеня її розвит­ку. Предмет науки, зокрема кримінології, визначається її метою, функціями, які вона має виконувати.

Кримінологія, як і будь-яка інша наука, насамперед реалізує загальнопізнавальну функцію. Пізнання злочинності має відбу­ватися у контексті її зв'язків з іншими суспільними явищами, у тому числі тими, що обумовлюють її детермінацію, а також таки­ми, які межують з нею, та з яких вона значною мірою відтво­рюється. Останні інколи називають «фоновими» — на їх фоні або з них відтворюється злочинність. Через це до предмета криміно­логії належать деякі форми дозлочинної (передзлочинної) поведінки, зокрема алкоголізм, наркоманія, порушення норм суспільної моралі, громадського порядку і безпеки. Деякі з них, що відзначаються протиправністю та суспільною небезпечністю, закон визначає як адміністративні правопорушення. До предмета кримінології належать окремі аморальні прояви, що не є проти­правними, але які сприяють вчиненню окремих злочинів. Серед них слід окремо виділити ті, які належать до поведінки жертви злочину. Поведінку реальної або потенційної жертви злочину, тобто особи, яка потерпає від злочину, стає потерпілою або навіть його жертвою, у разі, якщо ця поведінка сприяє злочину або ство­рює для його вчинення сприятливі умови, називають віктимною, тобто «здатною» сприяти злочину. Віктимна поведінка та віктимо­логія як вчення про жертву злочину належать до предмета кримінології.

Загальнопізнавальна функція кримінології значно розширює її предмет у частині тих елементів, які належать до детермінації зло­чинності та окремого злочину. Слід ще раз нагадати вже висловле­не застереження щодо меж кримінологічного дослідження, тобто предмета кримінології. Ці межі визначаються віднесенням проблеми до предмета кримінології, тобто до її професійно-науко­вого інтересу.

Як приклад можуть бути наведені злочини, що вчиняються особа­ми, які мають відхилення (аномалії) психіки у так званих межових формах. Вивчення природи, генезу, механізму прояву цих аномалій у поведінці є предметом не кримінології, а психіатрії, частково — па-

22

топсихології. Якщо йдеться про прояв та вплив цих аномалій на вчи­нення злочину, про опрацювання засобів запобігання останньому — це проблематика предмета кримінології, розроблення якої є продук­тивнішою у співпраці з психіатрами, патопсихологами.

Будь-яка суспільна наука, в тому числі кримінологія, виконує у суспільстві політичну та ідеологічну функції. Зокрема, до предме­та кримінології належить вплив політичних факторів та ідео­логічних засад на детермінацію злочинності та особливо на стан її запобігання через зменшення дії негативних політичних явищ і процесів. Через це кримінологія вивчає політичні відносини, дає їм оцінку з погляду їх кримінологічної значущості, тобто впливу на поширення чи скорочення злочинності.

До предмета кримінології належить розроблення основних засад державної політики у сфері запобігання та протидії злочин­ності. Ця функція кримінології є незатребованою, тому досі розви­вається обмежено, лише на загальнотеоретичному рівні. Докладніше щодо цієї галузі державної політики йтиметься далі у відповідних главах Курсу.

Близькою до названої за змістом, механізмом, формами реа­лізації та, на жаль, обмеженими результатами є соціокультурна функція кримінологічної науки. Вона через відповідне представ­лення серед елементів предмета кримінології та їх наукову реалізацію мала б сприяти розкриттю загальносоціального, гума-ністично-цивілізаційного та етико-морального змісту і значення положень та висновків, які опрацьовує кримінологічна наука. Проте вся морально-етична та соціокультурна проблематика в цілому, а також її кримінологічна частина, залишаються нині в Україні незатребуваними, принаймні необхідною мірою.

Будь-яка наука, включаючи кримінологію, має висвітлювати зміни, тенденції, закономірності розвитку свого предмета, його елементів у майбутньому. З цим пов'язане виконання прогностич­ної функції науки, зокрема кримінології. Тому кримінологічне прогнозування як на рівні злочинності загалом, так і на рівні інди­відуального (і групового) злочинного прояву є елементом предме­та кримінології.

Найвищим рівнем розвитку та суспільного значення кожної на­уки є виконання нею конструктивно-проективної та прикладної

23

Глава 1

Поняття, предмет і система кримінології

 

функції. На її реалізацію кримінологічна наука в Україні на почат­ку XXI ст. має спрямовувати виконання певних завдань:

1) дослідження та визначення ймовірної зміни наявних і розвит­
ку нових кримінологічних проблем та потреб відповідного форму­
вання державної політики, в тому числі стратегій, принципів, зако­
номірностей, напрямів і предметних форм вирішення цих проблем;

2) розроблення кримінологічних засобів безпосереднього за­побігання злочинності, окремих її видів і проявів, насамперед ме­тодик та засобів кримінологічного аналізу, прогнозу та плануван­ня заходів запобігання злочинності, кримінологічної безпеки, кримінологічної експертизи проектів законодавчих та інших нор­мативно-правових актів, управлінських рішень у сфері протидії злочинності, оцінки практичної діяльності у цьому напрямі;

3) зміцнення зв'язку наукових кримінологічних розробок із практичною діяльністю, надання їй більшої наукової обґрунтова­ності, надійних засобів удосконалення;

4) визначення потреб та засобів удосконалення та саморозвит­ку самої кримінологічної науки до рівня, що відповідає потребам зростання її суспільного значення та спроможності у вирішенні проблем, які стоять та постануть перед нею.

§ 3. Система та структура кримінологічних знань

Кожна наука, включаючи кримінологію, містить значний обсяг наукових знань та визначеної ними наукової інформації, яка за своїм змістом і формою узагальнення поділяється на види.

Найпростішим видом наукової кримінологічної інформації є первинна інформація, яка постає як безпосередній результат зібрання, фіксації та відображення знань, що становлять інтерес для кримінології. Відбір цих знань для кримінології визначається критерієм кримінологічної значущості, тобто тим, що це знання має значення для кримінології, кримінологічних досліджень. Значну частину первинної інформації становить емпірична інфор­мація, яка черпається з джерел, що відображають практику вирі­шення кримінологічних проблем. Детальніше про види та джерела цієї інформації йтиметься у наступних главах Курсу.

Більш змістовним є другий вид первинної інформації, яка є си­стематизованою. Системна інформація відображає знання не про

24

окремі об'єкти кримінологічного вивчення, а про їх сукупність, систематизовані, наприклад, за критеріями території (місто, район, країна), часу (місяць, квартал, рік), окремого виду злочинів, за ознаками суб'єктів їх вчинення (стать, вік, соціальна належність). Способи і прийоми систематизації первинної інфор­мації також будуть розглянуті далі. Систематизація інформації є найпростішим способом її узагальнення.

Наступним (третім) більш високим щаблем узагальненої інформації є аналітична інформація. Вона є результатом аналізу узагальненої кримінологічної інформації за спеціальними ана­літичними методами. Останні значною мірою є методами статис­тичного аналізу. За своєю формою і рівнем системного аналізу аналітична інформація може становити: а) окремі положення з констатацією відомостей про сукупну узагальнену інформацію; б) висновки, в яких інформація подається з певною оцінкою з ог­ляду на поставлену мету, завдання аналізу; в) закономірності, що відображають сукупність (систему) висновків, які певним чином, здебільшого неодноразово, на репрезентативних масивах пе­ревірені на достатньому науковому матеріалі. Поняття репрезен­тативності також розглядатиметься далі.

Четвертий вид наукової інформації — це системна сукупність висновків та закономірностей щодо певного елемента предмета кримінології, обґрунтована на теоретичному рівні та, як правило, певним чином випробована у науковому середовищі. Цей вид на­укової інформації має назву наукове вчення. Наприклад, вчення про формування особи злочинця, про жертву злочину, про меха­нізм його вчинення тощо. Наукове вчення, як правило, формуєть­ся тривалий час. У закінченому, визнаному більшістю фахівців ви­гляді вчення відображають у підручниках із кримінології.

Вищою (п'ятою) формою наукового знання є теорія, що скла­дається з комплексу наукових вчень, закономірностей і відобра­жає теоретичне осмислення, обґрунтування та викладення якісно нового наукового бачення та визначення одного з основних елементів предмета кримінології. Розрізняють загальні теорії (кримінологічної детермінації, запобігання злочинності, криміно­логічного прогнозування); галузеві кримінологічні теорії (теорії насильницької, побутової, необережної та іншої злочинності);

25

Глава 1