Сюжетно-композиційні особливості.

П’єса складається з п’яти дій. Цілеспрямованою дією і глибиною розкриття характерів вона нагадує класичні п’єси, в яких кожна деталь творить загальну картину буття. З цією метою драматург вдається до промовистих образів природи. В експозиції, наприклад, дійові особи змальовуються на тлі снігової бурі, що символізує круговорот життя героїв, який затягує їх у своє коло і вийти з якого вони прагнуть, вперто шукаючи своє щастя. Такою промовистою деталлю є знаряддя вбивства, з яким увійшов до хати Задорожного жандарм у першій дії. У п’ятій — сокира в руках Миколи принесла смерть Михайлові.

Новаторство драматурга полягає в тому, що він застосував ретроспективно-аналітичну композицію. Конфлікт трьох центральних персонажів — Анни, її чоловіка Миколи Задорожного і жандарма Михайла Гурмана — сягає передісторії, яка уже відбулася в минулому. Анна походить із багатої селянської родини. Вона покохала відважного Михайла Гурмана, сина бідної вдови. Після смерті батька її жадібні і жорстокі брати знущаються з сестри. Щоб не ділитися з нею батьковою спадщиною, вони, знаючи наполегливість Михайла, бояться його як майбутнього зятя, що відбере у них Аннину долю спадку, а тому шахрайством віддають Михайла до австрійського війська. Незабаром захланні брати підробили лист, запевнивши Анну, що Михайло загинув, і силоміць одружили сестру-красуню з бідняком Миколою Задорожним, який не претендував на посаг дівчини. Цими злочинами вони забрали в Анни щастя. Отож дія починається з переддня катастрофи, коли все вже готове до вибуху.

Така композиція зумовлює концентричний сюжет драми, події в якій розвиваються у причинно-наслідкових зв’язках. Проте сюжет рухає не боротьба за майнову власність, тобто не соціальний, а морально-етичний конфлікт між головними героями драми. Конфлікт сягає внутрішнього світу людини, її багатих переживань, любові, в боротьбі за яку почуття героїв переростають у грізний акт — помсту за скривджену долю.

Всі герої драми страждають, бо жоден із них не став щасливим. Причина цього – суспільні умови. Миколі здавалося, що шлюб із Анною принесе йому душевну злагоду. Він тяжко працював на своє господарство.

Ремарки в драмі уточнюють час і місце дії, а також містять описи персонажів, які доповнюють і увиразнюють характеристику героя, наводять портретні деталі.

Пісенні аплікації з фольклорної стихії (“Ой там за горою та за кремінною”, “Ой мужу, мій мужу, не бий мене дуже”, “Ой там у лісі, ой там у лісі плужочок”) органічно вплетені в сюжетну канву твору.

Драма “Украдене щастя” І. Франка продовжила ряд типологічно подібних п’єс (“Лимерівна” Панаса Мирного, “Гроза” О. Островського тощо).

Образи.

Прямодушна і чесна, людина твердих моральних принципів, Анна лише після тяжкої внутрішньої боротьби насмілилася самій собі признатись, що жандарм Михайло для неї все. Обстоюючи право на щастя і любов, вона своєю поведінкою кинула виклик суспільству. Але, засліплена спалахом дівочих почуттів, не зважила, що Михайло – це вже не той прямодушний сільський парубок, яким він був колись. У цьому її трагічна помилка, життєва безвихідь. Доля Анни уособлює безталання українського дореволюційного жіноцтва, його прагнення вирватися з соціальної і родинної неволі.

Драматичний образ Анни – один із найяскравіших образів жінок-селянок в українській класичній літературі. Він втілює чарівні риси національного українського жіночого характеру: душевне багатство, розум, вольовитість, чесність, щирість, глибоку поетичність. Споріднений з прогресивною трагедією в українській літературі, самобутній художній тип Анни Задорожної певною мірою виражає естетичний ідеал письменника.

В образі Миколи Задорожного Франко змалював галицького селянинатрудівника у типових побутових і суспільно-правових обставинах тодішньої дійсності. З розвитком подій Задорожний закономірно виходить на передній план, набуває глибокого соціального узагальнення. Усвідомлюючи свою правоту, Задорожний кінець кінцем вступає у нерівну боротьбу зі своїм мучителем – жандармом. В усіх перипетіях драми, особливо в ІV дії, показано складний психологічний процес, зміну в настроях, психології Миколи Задорожного. Франко підкреслив у своєму герої зростання свідомості й людської гідності.

Ідейно-естетична суть образу бідняка Миколи Задорожного виявляється в тому, що він одважився підняти караючу руку на жандарма-напасника, який розбив його родинне життя. Образ Задорожного уособлює потенціальні можливості народу, здатного на протест проти соціальної несправедливості. Вчинок Миколи набуває політичного значення. На жаль, у деяких оцінках критиками літературного образу Миколи трапляються і неправильні думки.

Складний також і суперечливий образ жандарма. Сумна до сценічна історія змальовує селянського сина Михайла Гурмана жертвою шахрайських дій багачів та сільської адміністрації. Кривда, заподіяна йому в минулому, а особливо деморалізуючий вплив військової казарми та безкарної жандармської служби, зробили з нього жорстоку і немилосердну людину. Гурман став не тільки пропащою силою для свого народу, а жандармом, знаряддям гнобительського ладу. А це – ще жахливіше. Озлоблений, він поставив собі за мету будь-що-будь «відікрасти» колись у нього украдене щастя. Нечесним способом він усуває з дороги Миколу, весь час знущається з нього, зневажливо й брутально ставиться до всіх людей, часто немилосердний навіть у відносинах з Анною. Він топче в болото її жіночу честь. Його аморальні, насильницькі вчинки викликають у селян страх і обурення. Тільки помираючи, він виявляє людські почуття – бере на себе вину за свою смерть.

Жанр, жанрова форма – соціально-психологічна драма, в якій, проте, суто соціальний елемент не приорітетний (становище жандарма на селі, несправедливе судочинство). Виділені психологічні елементи, бо автору важливо розібратися в причинах внутрішньої розполовиненості персонажів.