Збірка І.Франка «Зів’яле листя»: обставини її появи, передмови до першого і другого видань.

Збірка І.Франка «Зів’яле листя»: обставини її появи, передмови до першого і другого видань.

Обставини появи збірки. Перше видання «Зів’яле листя. Лірична драма Івана Франка» було здійснене у Львові 1896р. Основа – однойменний цикл з другого видання «З вершин і низин» (1893р.).

Історія створення збірки пов’язана з біографією І. Франка. Зокрема, поезія «Тричі мені являлася любов» розкриває історію взаємин з донькою священика Ольгою Рошкевич, шлюб із якою унеможливлював арешт І.Франка «за агітацію»; учителькою з міста Станіслав Йосифою Дзвонковською, яка швидко померла через сухоти; поштовою співробітницею Целіною Журковською, почуття до якої виражені також у: «Маніпулянтка», «Лель і Полель» (образ Регіни), «Перехресні стежки» (образ Регіни Твардовської), «Зів’яле листя», «Мій Ізмарагд».

Про взаємини з І. Франком Целіна Журовська (Зигмунтовська) розповіла в 1940 р.: була сиротою, мешкала в тітки у Львові, працювала на пошті; серед кореспонденції почала знаходити листи від Стефана Малевського (псевдонім Франка) з віршами, їй присвяченими («Її сміх», «До ЦЖ»). Проте за порадою тітки знайомство обірвала, відмовила.

Протягом 1888-1893 рр. І.Франко пише низку поезій (потім у збірці), зокрема в журналі «Зоря» 1891 р. було надруковано 9 творів анонімно, вперше заготовлені «Зів’яле листя». У збірці «З вершин і низин» надрукований цикл «Зів'яле листя», який став першим жмутком збірки.

Окремі поезії «Першого жмутка» також друкувалися в періодичних виданнях за кілька років до виходу збірки «Зів’яле листя».

Другий жмуток дослідники розглядають як ліричний intermezzo між першим і третім. Об’єднані поезії роздумом з приводу втрати коханої.

1896р. – поштовх до 3 жмутку – одруження Целіни, яке було нещасливим, її від’їзд у Станіслав: через три роки її чоловік, старший на 23 роки, який мав пристрасть до алкоголю, помер, залишивши дружину з 2 дітьми.

Песимістичний тон поезій зумовлювався і необранням І.Франка на посаду доцента через побоювання намісника, що він буде навертати студентів до соціалізму. Також невдале балотування до австрійського парламенту, хвороба.

У 1911 р. в Києві вийшло з друку друге видання збірки «Зів’яле листя». У збірці надрукована «Передмова» до першого видання та «Переднє слово» до другого видання.

Передмова до першого видання. У першій передмові (1896 р.) автор досліджує «Щоденник самогубця», матеріали якого – основа деяких творів. Автор записів – слабка людина з гіперболізованими пристрастями, яка керується чуттям, а не розумом, тому читати його щоденник важко. Проте серед «полови» можна знайти «сильні місця», які заримував І. Франко, щоб ті стали застереженням молодим людям від самогубства.

У передмові Франко подав епіграф: «Будь мужньою людиною і не йди моїм слідом» (слова, які Гете написав на екземплярі роману «Страждання молодого Вердера», посилаючи її знайомому).

Передмова до другого видання. Друге видання виходить 1911 р. У «Передньому слові» (10 листопада 1910 р.) до нього Франко наголосив на ліричності, суб’єктивному характері збірки, правдивості змалювання складної палітри людських почуттів. Твори доносять застережливий зміст для молодого покоління (прийом доказу від зворотного). Також Франко заперечує існування «Щоденника самогубця». Але все ж таки він існував (нарис Уляни Кравченко (Юрій Шнайдер) – «Перший рік практики. Шкільний рік 1881-1882рр. з циклу «Спогади вчительки»), був надрукований 1936р. Автор щоденника, написаного польською мовою – колега Уляни, вчитель Супрун, який нещасливо закохався в неї. Головний мотив щоденника – розпач, благання слова надії від Юлії. Фінал записів – прохання пробачити прикрощі, які він завдавав коханій і ніколи його не згадувати.

«Щоденник» зберігається у відділі рукописів інституту літератури ім. Т.Шевченка в Києві. Автограф І.Франка: «Серце страсті рвуть на часті, хто позаздрить цій напасті?».

 

Діти у малій прозі Франка

 «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука» - дитячі оповідання.

У оповіданні «Грицева шкільна наука» (1883) Франко осуджує антипедагогічну систему австрійської школи. У цьому оповіданні автор змалював образ психологічний портрет дитини, де центральною проблемою виступає неможливість отримання кваліфікованої освіти через бідність. Психологізм портрету дитини поєднує риси інтервертності та екстравертності.

У цьому оповіданні Франко висміює систему навчання часів іноземного панування в Галичині. Неможливо було тоді пробитись дітям з народу до світла науки, а кому й пощастило попасти до початкової школи, то їх учителі гнали «йти свині пасти», як це було й з Франком. Одні через шкільні умови змушені були кидати навчання, а інші, прагнучи вибитися з темряви, гинули в розквіті молодих сил.

У оповіданні перед нами предстає хлопчик Гриць, якого батько відправляє до школи. Тобто маємо філософсько-теологічний вузол проблеми - це відсутність головних умов та засад викладання, та освітня «відсутність» шкільного процесу. Так професор будував його на свій власний розсуд, учні такі, як Гриць дійсно мало чому могли навчитися. Вони не мали навіть основ для розуміння, не мали уявлення, як складати букви в слова, і як їх правильно читати, вимовляти. Професор не переймався тим фактом, що дитина уперше прийшла до школи, не має розуміння шкільних наук, і навчити розумінню учнів намірів не мав.

Перед нами картина психологізму дитячого оповідання де спираючись на психологічний підхід ми бачимо дитину, яка не розуміє свого місця та мети у школі. Де в її внутрішній світ мало що позитивного увійшло з боку описаного способу викладання освіти. Так коли діти піддавалися фізичному покаранню з боку професора за найменшу провинність, яке професор називав «неуцтвом». Цей гіркий досвід здобування освіти викладений у творі, як найкраще зображує вплив фізичної кари на сприйняття освіти, як такової.

І знову Гриць – пастух. Він з великим здивуванням почув від гусака «а баба галамага» - саме те, що рік вчив у школі.

Також на фоні такої освітницької діяльності у школах тогочасної України можна прослідити той факт, що Франко використовуючи різні прийоми вибудовує такий психологізм оповідання де основною лінією можна прочитати-антагоністичну боротьбу з системою держави, а вірніше гнітом держави через систему виховання та освіти намагався створити змалечку поневоленого раба, у особі пересічного українця волевиявлення і свободомислення якого він бачив тільки у своїх мріях. Так Гриць пас худобу до школи, так і радий був повернутися до цього заняття й після «річної муки». Ніяких шляхів не дала йому така школа далі по життю, ні одну струну у серці не зачепила. Тобто у суспільстві не йшов «ріст» економістів, юристів, малярів, пекарів, а було лише зростання пастухів. Так основна проблема оповідання простої людина з народу, яка не мала ніяких шляхів для подальшого зростання та самовдосконалення, виводить психологізм оповідань на новий рівень не просто пригніченого дитячого внутрішнього світу, а несе в собі величезний протест, насіння антропоцентричної, соціально-орієнтованої ідею боротьби проти свавілля держави та чиновників.

І в першу чергу такі «жернова державної система» несли заклади освіти для маленьких дітей та підлітків, щоб закласти першооснови світосприйняття і волевиявлення, вірніше їх повну відсутність. Тепер нам є над чим подумати адже перше «спілкування з системою держави» нові покоління мають загалом в образі закладів освіти, своїх викладачів та педагогів. Аналізуючи дане оповідання, можна з повною впевненістю одне з провідних місць по вихованню моральному та психологічному надати саме представникам освітньо-педагогічної діяльності—вчителям. Та також не варто лишати без уваги що саме вчитель несе всю масу відповідальності за свою роботу та безпосередній вплив на формування та збагачення світогляду, внутрішнього світу своїх учнів. Свій психологічний вплив на підростаюче покоління, і те які приклади, моральні образи він дасть своїм учням для подальшого життя та наслідування.

Цикл «Борислав»

У циклі «Борислав» (1877) Франко обєднав три твори: «Ріпник» (2-га редакція створювалася у 1899 році), «На роботі», «Навернений грішник», які жанрово об’єднуються одним визначенням – оповідання.

Тематика творів дозволяє обґрунтувати визначення жанрової форми як виробничі оповідання, оскільки йдеться про зображення процесу пролетаризації села – масового відходу селян на заробітки до Борислава і Дрогобича; процесу первісного нагромадження капіталу, коли все чіткіше окреслюється суть соціального протиборства між робітниками та підприємцями.

Проте, художня інтерпретація теми свідчить про прагнення Франка уникати техніцизму в описі праці, натомість наголошувати на психологічному підґрунті нових суспільних відносин.

Прикладом тут може бути оповідання «Ріпник», яке від першої до другої редакції переросло з побутового оповідання на соціальній основі у соціально-психологічне оповідання, в якому обвинувачується не одиниця, а злочинна система визиску.

На межі між оповіданням і повістю постає соціально-психологічний твір «Навернений грішник», в якому Франко показав процес ламання патріархальних відносин на селі.

Селянин Василь Півторак бореться проти нової сили, що наступає на село, - проти капіталізму, відмовляючи новоявленим підприємцям продати свою землю. Тримається, але, зрештою піддається мрії розбагатіти і береться за видобуток нафти. Та швидко не витримує конкуренції, гине, втративши землю, родину, власне здоровя.

Наскрізним мотивом цього твору є мотив воскресіння: перед лицем смерті на сповіді приходить до висновку, що матеріальні цінності примарні, натомість запорука справжнього життя – любов до ближнього.

В оповіданні «На роботі» Франко використав образ-символ задухи, уособлення пріоритету матеріального в діалектиці матеріального і духовного.

Проблематика виявляється через синтез соціальних: нові соціальні умови (розвиток капіталізму в Галичині) зумовили зміну морально-етичних пріоритетів і орієнтирів (мрія про швидке збагачення відривана від землі) і приводима до змін внутрішнього єства нівеляційних (у більшості випадків) або винищуючи (у Півторака перед відходом у вічність, у Гриня з оповідання «На роботі» через спостереження символічного царства задухи.

Село в зображенні Франка

Темою творів є зображення життя пореформеного села крізь призму соціальної моралі.

Відповідно домінуючими проблемними рівнями є:

А) соціальний

Б) морально-етичний,

які у творах існують в єдності, постійно накладаючись один на одного.

Соціальна мораль, смисл якої полягає у пізнанні національних народних уявлень про людські чесноти, вироблених як тлумачення вічних цінностей з огляду на особливості національного менталітету минущими догмами вищості однієї людини над іншою, зумовлюючи певні стереотипи поведінки, залежно від щабля, який займає людина в соціальній ієрархії.

Тому щодо аналізованих творів говорить про діалектику соціальних, морально-етичних уявлень про добро і зло з одного боку і про індивідуальне сприйняття цих вічних категорій окремою людиною.

Підтекстово звучить філософський рівень проблематики, представлений проблемами смислу буття опосередковано в усіх творах,оскільки йдеться про соціально розшароване суспільство, в якому одні живуть, а інші – виживають, відтак, встановлюється пріоритет матеріального над духовним, що призводить до внутрішньої деградації особи, гідності і безчестя (у всіх творах вражена честь спонукає до роздумів над проблемою віднайдення в собі людського), пошуку істини, добра, справедливості.

Підтекстовість філософської проблематики зумовлена вибором оповідача – простої людини, яка через неосвіченість не може робити далекосяжні висновки про причини існування, а головне – про перспективи усунення соціального антагонізму.

Жанрові форми творів:

А) соціальне оповідання («Ліси і пасовиська»)

Б) соціально-політичне оповідання-мозаїка («Свинська конституція», оскільки розповіді Антіна Грицюняка, торкаючись різних аспектів життя народу після прийняття конституції, вцілому змальовують загальну картину виродження і зубожіння)

В) соціально-побутове оповідання («Історія кожуха»)

Г) соціально-побутове оповідання з елементами новелістичного мислення («Добрий заробок»). Цей твір не є власне новелою, тому що відсутній показ екстремальної ситуації, яка зумовлює вибір людини.

«Свинська конституція» не фейлетон і не памфлет, тому що в основі цих жанрів, які різняться ступенями сатиричної загостреності, лежить не конкретна подія, а мука узагальнених явищ.

Особливості сюжетобудови творів

Концентричні сюжети мають «Добрий заробок», «Історія кожуха» і «Ліси і пасовиська».

Мозаїчність «Свинської конституції» зумовлює її безсюжетність, оскільки міні-оповідання Грицюняка стосуються різних прав і свобод людини.

Тюремні оповідання Фр об’єднані спільною темою – зображення соціального дна, яке Фр виписував опираючись на власний досвід, оскільки 3-чі сам сидів у тюрмі.

Специфіка зображення полягає в тому, що воно є двовимірним: тюремний побут (описи в’язниць, камер, показ взаємин наглядачів і в’язнів), описи в’язнів (хар-ки шляху кожного із них на дно). В одному випадку ця двовимірність зникає, коли в’язень уже не відчуває себе поза тюремним світом (Дід Панько, Стебельський, Прокоп), в іншому показано, як нищиться у замкнутому просторі людська індивідуальність (Панталаха, Андрій Тимера).

У цих творах виділяємо ще одну групу образів, які починають відчувати себе людьми, тільки в екстремальній ситуації: наглядач Панталахи, Бовдур – через вбивство відповідно спровоковане і здійснене іншими та безпосередньо вчинене.

В усіх творах домінує мор-етичний рівень проблематики, оскільки йдеться про збереження або втрату честі в антигуманному середовищі, також психологічний рівень, оскільки йдеться про художнє дослідження кардинальних змін, що відбуваються, коли людина потрапляє за грати і внутрішній злам, розполовиненість реальності на світ до і після ув’язнення, відчуття безпорадності, крах ідеалів, самотність (Панталаха, На дні).

П. – твір, побудований як своєрідний інтелектуально-емоційний двобій Панталахи та наглядача Спориша, який завершується фатально для обох, оскільки вони змагаються у безвиході. Панталаха тільки тоді стає вільним, коли перемагає цю стіну, падає з неї і вмирає. Для Спориша аналог символом є закон, перемогою над яким стало його божевілля і смерть, оскільки вічним докором йому стояв Панталаха, з його постійною пристрастю до волі.

За жанром усі твори є оповіданнями, окрім „На дні”.

Панталаха – психологічне оповідання (соціальні елементи не є жанроутворюючими, оскільки наглядачі і увязнені живуть в одному замкненому світі тюрми).

„До світла” – оповідання з елементами психологічного аналізу, але в ньому виявляються і соціальні елементи.

„На дні” – це соц-псих твір, в якому поєднані ознаки оповіді і провісті, оскільки достатньо уваги приділяємо описові соц вертикалі через життя мешканців камери і їх шляху на дно. Простежується внутрішня динаміка образів Бовдура від нікчемного вбивці до того моменту, коли він починає відчувати свою відповідальність за скоєне, але невідомо чи це справжнє прозріння, чи хвилинний афект.

Твір Франка «Сойчине крило»: смисл заголовка й підзаголовка, проблем но-тематичні комплекси, образи, образи-символи, колористика, звукопис, географія подій, сюжетно-композиційн і особливості, жанр, жанрова форма, естетика світобачення.

Написаний 1905 року.

Твір Франка «Сойчине крило» з підзаголовком «Із записок відлюдька» проблемою замкненого простору, в якому людина добровільно замикає себе, перегукується із подібними у творчості Івана Франка («Лель і Полель», «Основи суспільності», «Для домашнього огнища»), хоча тональність зображення у «Сойчиному крилі» інша: це бачення психологічних глибин головних персонажів, представлене через символіку оксюморону.

Смисл заголовка й підзаголовка. Назва твору символізує кохання Мані. Одне крило – це та частина, що залишається з нею, а іншу вона віддає на поталу Хомі. Мертве засушене крило. В молитовнику. Мертве в живому – невідповідність. Підзаголовок – «Із записок відлюдька» - свідчить про заглиблення героя у себе, про те, що він живе сам для себе і спілкується лише з собою,відсторонившись від зовнішнього світу.

Сойчине крило у творі не просто річ — це знак, це символ, який втілює безсмертне кохання, символ, який пов’язаний не тільки з дівчиною на ім’я’ Марія, Манюня, Манюся, але й з узагальненим образом української жінки. Особисто ж у долі Массіно це крило було пов’язане з найсумнішими подіями в його житті. Для нього сойчине крило — це теж кохання, яке він вже майже викреслив із свого життя. Адже лист прийшов до героя через три роки після того, як його дівчина безслідно зникла, та все одно він подихнув на нього життям і теплом.

Марії пощастило, бо у неї був її Массіно. Герой хоч і прагнув до життя відлюдька, але більш за все на світі боявся залишитися самотнім. І ось він отримав листа, який став для нього фатальним, та фатальним у гарному сенсі, адже він повертав Хому до життя, відроджував та відновлював усі притаманні живій людині почуття. Незважаючи на мінорний настрій оповіді про двох закоханих, твір дарує читачам заряд оптимізму і незламну віру в доброту людського серця. А символом сподівань на щасливе закінчення історії про Хому-Массіно та Марію-Манюню, символом сподівання на краще майбутнє стає сойчине крило, яке вселяє в людину життя і робить її щасливою.

Сюжетно-композиційні особливості. Твір виразно розпадається на дві частини: 1 – це життєва позиція і філософія головного персонажа, 2 – історія його кохання.

Хоча особливістю твору є те, що полярні на початку, у фіналі дві частини поєднуються. При чому, одні й ті ж події бачаться очима і Масіно і Марії із відповідними заглибленнями через зміну внутрішніх монологів.

Хронотоп твору так само розпадається на теперішній, який охоплює декілька годин,і минулий, протяжністю майже 4 роки.

Тип сюжету -- концентричний.

Особливість композиції «Сойчиного крила» зумовлена тим, що в новелі реалізуються дві форми викладу: щоденникова та епістолярна, оскільки герой вмонтовує у свій щоденник уривки з листа, якого читає, записує також свої рефлексії. Оскільки основна лінія сюжету — це події, про які розповідає Марія в листі, то, зрозуміло, зав’язка, розвиток дії і кульмінація мають бути складовими частинами її розповіді.

Герої Франка — різні емоційні типи, але саме цим вони, можливо, й притягують одне одного, саме через це між ними й виникають почуття, які, навіть пройшовши важкі випробування, не зникають, вони ж допомагають обом змінитися.

Образи. Герой-оповідач, Массіно. «Естет» — любить музику, книги, квіти. Глибоко ображений зрадою дівчини, викреслив її з пам’яті. У любові спокійний, самовпевнений, не розуміє жіночої психології, того, що жінку треба «завойовувати» постійно, що кохання потребує душевних зусиль, праці. Під впливом листа змінює погляди, розуміє, що таке справжнє життя і справжні пристрасті, стає «живим чоловіком»

Марія -- емоційно багата натура, життєрадісна, передбачувана, примхлива, прагне до пізнання світу й отримує це пізнання до жахливих глибин. Її приваблюють яскраві натури. Романтична, розуміє справжність свого почуття лише пройшовши важкі випробування

Образи-символи.

Образ сойки – символ самої героїні, символ волі, свободи.

Перкальова червона сукня з круглими цятками – символ вірності.

Подвійне сонце – подвійне життя, одне у побуті, інше – в душі.

Дзвінок – тривога, очікування чогось.

Барвінок — символ радісної життєвої сили, вічності усталеного буття, провісника весни та емблема викривальних сил; невмирущої пам'яті про покійних; взаємозв'язку смерті і життя та його продовження, цнотливості, чоловічого начала.

Тубероза - символ гріха і розпусти, заборонених задоволень, прихований за ніжністю, чуттєвістю і невинністю білих квітів.

Колористика. Кругом у кабінеті Хоми на столиках лежать хризантеми, різних видів і кольорів; один столик, уквітчаний барвінком. Кабінетом розставлені, окрім численних хризантем і барвінку, геліотропи й туберози. На одному зі столів розкладена їжа — яблука, помаранчі, фіги, кілька пляшок вина добірних марок.

У новелі Хома вперше зустрічає Маню, вбрану в зелену «стрілецьку куртку». Тоді ми бачимо образ гармонійного, сповненого яскравих барв життя юної дівчини, душа якої глибоко закорінена у світ навколо себе, яка веде з усім світом життєствердний діалог.

Червона ж сукня Мані стає символом. Символом повернення до витоків, до себе, до свого справжнього кохання.

Звукопис. Звукові образи пронизують твір, стаючи умовними елементами сюжету: імітація сміху, передзвін годинника, крик птаха.

Перший дзвінок продовжується в наступному, за яким на порозі будинку Хоми зявляється щоб висповідатися Маня.

Її сповідь складає 2-гу частину твору, в якій виділяється кілька ключових образів, які створюють філософський підтекст твору.

Насамперед це образ вікна (характерно, що в 1-й частині, в якій поданий детальний опис житла відлюдька, про вікна нічого не сказано, бо їх немає. Тому образ вікна, який зявляється у листі-сповіді героїні, є символічною спробою випустити душу Масіно в світ.

Читання листа-сповіді порівнюємо із катарсисом, оскільки через лист приходить усвідомлення того, що філософія Масіно, яку виплекав він за роки самотності, є самообманом.

«Сойчине крило» - поезія у прозі через абсолютну перевагу суб’єктивного начала, вагомість підтексту, внутрішніх монологів, потоків свідомості, музичності фрази.

Географія подій. Краків — Варшава — Лодзь — Домброва — Радом — Одеса — Нижній Новгород — Москва — Іркутськ — Сибір — Порт-Артур.

За жанровою формою твір можна назвати психологічною повістю-оповіданням, оскільки обсяг життєвого простору і перепитій є повістевим, але форма його художнього втілення характерна для оповідання – «один день і ціле життя» (у цьому випадку навіть кілька годин).

Проблематика твору є особливою, оскільки синтезує психологічну і філософську площину в одній проблемі: усвідомлення індивідом власної відповідальності за спосіб буття у світі.

Значна частина дослідників у «Сойчиному крилі» виділяють новелістичний елемент, але насправді новелі стичність у творі відсутня, що пояснюється наявністю маркуючи деталей (інтер’єру помешкання Масіно: барвінок-квітка, яка висаджується на кладовищі; 40-літній ювілей персонажа; тернова колючка, процес виймання якої розтягується у безкінечність, оскільки це скульптура; крім того, перший дзвінок, який сповістив про лист, дає підстави сподіватися, що за ним з’явиться його відправник.

Проблематика твору є особливою, оскільки синтезує психологічну і філософську площину в одній проблемі: усвідомлення індивідом власної відповідальності за спосіб буття у світі.

Витоки психології персонажів знаходимо саме в минулому: три роки тому дівчина, в яку був закоханий Масіно і яка відповідала йому взаємністю, втекла з іншим. Відтоді Масіно, сприйнявши цей вчинок як зраду, відгородився від дійсності і спробував переконати себе, що немає нічого кращого від самоти.

Усамітнення, монотонність існування стали маскою персонажа, якою він прикривається від оточуючих, бо не хоче більше нікого підпускати у свій світ. Але життя сильніше за людину, і в творі Франка таким духовно відновлюючим моментом став дзвінок у двері, який обернувся листом із минулого.

 

Твори І. Франка «Boa constrictor», «Борислав сміється»: спільне в тематиці, проблематиці, образній системі. Основні конфлікти, сюжетно-композиційні особливості, образи-символи, естетика світобачення, жанри, жанрові форми.

Вперше «Боа Констріктор» був надрукованийу журналі «Громадський друг» у 1876 році та збірках «Дзвін» і «Молот». У 1884 році твір вийшов окремим виданням у Львові накладом редакції «Зорі».

У 1905-07 роках Франко докорінно переробив твір, створивши його нову редакцію, яка вийшла окремим виданням у Львові у 1907 році.

У 2-й редакції Франко значно розширив твір: докладніше змальоване дитинство Германа, введено образ Вольфа, з яким Герман займався гендлярством (махінації з продажем худоби), інакше поданий образ Рифки (дружини), її сімї, одруження Германа, їх син зветься вже не Готліб, а Дувідко.

Відсутня сцена, в якій син душить батька, знято розповідь про Півторака і його сім’ю. Іншим є закінчення твору: Герман гине від вибуху в штольні.

Вперше твір «Борислав сміється» був надрукований у Львівському журналі «Світ» у 1881 році. У 1882 році видання журналу припинилося, відтак із твору було надруковано всього 20 розділів.

За життя Івана Франка твір не друкувався,окремою книгою вперше виданий у Львові у 1902 із закінченням,написаним сином Франка Петром,яке не відповідало авторському задумові і всій ідейно-естетичній концепції письменника.

Літературний контекст роману: Діккенс «Важкі часи», Б.Прус «Поворотна хвиля», Золя «Жерміналь», Мамін-Сибіряк «Приваловські мільйони», «Гірське гніздо», «Золото».

 

«Боа Констріктор» і «Борислав сміється» об’єднані спільною темою – зображення суспільного буття Галичини в останні третині 19 століття (процеси капіталізації соціального розшарування) крізь призмукардинальних внутрішніх змін, зумовлених пріоритетами соціальної моралі.

У «Боа Констрікторі» переважає психологічна проблематика, оскільки автор зосереджений на відтворенні через спогади, іноді соціальне марення, потік свідомості, біографію головного персонажа, яка є відповіддю на питання про причини внутрішньої нівеляції і самотності, а також йдеться про дослідження внутрішнього світу представників соціальних верхів і соціальних низів, а також про зародження робітничого руху (виписане протистояння підприємців і найманих робітників).

Через рефлексії, спомини здійснюється аналітичний розтин душі Германа Гольдкремера, засліпленого пристрастю нагромадження, що поступово переростає у своєрідний демонізм. Паталогічний характер «ділового чоловіка», якому цілком чуже духовне життя. Від оскарження Бога за власний хибний етичний вибір, скаженої безпам’яті (в ній герой нищить картину), автор веде Германа до найтяжчого сердечного болю за порушення вічних законів братолюбства, чесноти та рівноправства. Відбувається моральне відродження, яке переживає Герман, коли він у пориві зворушення й спокути кидає жменю срібняків у вікно бідної вдови. Але в епілозі, що був дописаний пізніше, Фр. підкреслює ілюзорність переродження.

«Boa constrictor» визначаємо як психологічний моно роман.

Наскрізна символіка «Boa constrictor» - будинок, у якому не живуть (помешкання Германа в Бориславі) і картина (змій полоз) – уособлює метафоричний образ капіталу, новочасного суспільного фатуму.

Сюжет «Boa constrictor» - однолінійний (життєпис Германа Голькремена, відтвореного ним самим).

Тип конфлікту у «Boa constrictor» - внутрішньо-психологічний, що пов'язаний із абсолютною відсутністю зовнішньої подієвості.

Тип будови «Boa constrictor» - доцентровий.

Естетика світобачення «Boa constrictor» - перша редакція поєднує романтичну і реалістичну естетику (романтизм виявляється у гіперемоційності, контрастності, у відтворенні почуттєвої сфери Германа, Рифки, Готліба; часової антитези (минуле-теперішнє і в середині минулого дитинство – перебування в Іцка; символізація дійсності в картині). 2-га редакція є реалістичною.

 

 «Б.См.» - визначаємо як соціально-психологічний роман.

«Борислав сміється» - символіка - щиголь у золотій могилі, кров Бенея; пожежа Борислава.

Сюжет «борислав сміється» - дволінійний (підприємці-робітники, який у кожній лінії розгалужується на кілька (сімї Гольдкремера і Гамершляга, Бенедьо, Матій, брати Басараби).

Основні композиційні плани роману: 1)змагання робітництва за свої права, 2)боротьба з ним бориславських підприємців, 3)родинне життя капіталістичних «тузів».

Тип конфлікту «Б.см.» - мішаний, що пояснюється наявністю як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників характеротворення і взаємин людини із світом і власним єством.

«Б.см.» - відцентровий (від одного центру- Борислава розгалужуються лінії у робітничий та підприємський світи).

«Б.см.» - поєднується реалістична естетика з елементами натуралістичної (описи мертвого І.Півторака, знущання з Варки – нареченої Прийдеволі і підпал нафтарні Готлібом.

 

 

Збірка І.Франка «Зів’яле листя»: обставини її появи, передмови до першого і другого видань.

Обставини появи збірки. Перше видання «Зів’яле листя. Лірична драма Івана Франка» було здійснене у Львові 1896р. Основа – однойменний цикл з другого видання «З вершин і низин» (1893р.).

Історія створення збірки пов’язана з біографією І. Франка. Зокрема, поезія «Тричі мені являлася любов» розкриває історію взаємин з донькою священика Ольгою Рошкевич, шлюб із якою унеможливлював арешт І.Франка «за агітацію»; учителькою з міста Станіслав Йосифою Дзвонковською, яка швидко померла через сухоти; поштовою співробітницею Целіною Журковською, почуття до якої виражені також у: «Маніпулянтка», «Лель і Полель» (образ Регіни), «Перехресні стежки» (образ Регіни Твардовської), «Зів’яле листя», «Мій Ізмарагд».

Про взаємини з І. Франком Целіна Журовська (Зигмунтовська) розповіла в 1940 р.: була сиротою, мешкала в тітки у Львові, працювала на пошті; серед кореспонденції почала знаходити листи від Стефана Малевського (псевдонім Франка) з віршами, їй присвяченими («Її сміх», «До ЦЖ»). Проте за порадою тітки знайомство обірвала, відмовила.

Протягом 1888-1893 рр. І.Франко пише низку поезій (потім у збірці), зокрема в журналі «Зоря» 1891 р. було надруковано 9 творів анонімно, вперше заготовлені «Зів’яле листя». У збірці «З вершин і низин» надрукований цикл «Зів'яле листя», який став першим жмутком збірки.

Окремі поезії «Першого жмутка» також друкувалися в періодичних виданнях за кілька років до виходу збірки «Зів’яле листя».

Другий жмуток дослідники розглядають як ліричний intermezzo між першим і третім. Об’єднані поезії роздумом з приводу втрати коханої.

1896р. – поштовх до 3 жмутку – одруження Целіни, яке було нещасливим, її від’їзд у Станіслав: через три роки її чоловік, старший на 23 роки, який мав пристрасть до алкоголю, помер, залишивши дружину з 2 дітьми.

Песимістичний тон поезій зумовлювався і необранням І.Франка на посаду доцента через побоювання намісника, що він буде навертати студентів до соціалізму. Також невдале балотування до австрійського парламенту, хвороба.

У 1911 р. в Києві вийшло з друку друге видання збірки «Зів’яле листя». У збірці надрукована «Передмова» до першого видання та «Переднє слово» до другого видання.

Передмова до першого видання. У першій передмові (1896 р.) автор досліджує «Щоденник самогубця», матеріали якого – основа деяких творів. Автор записів – слабка людина з гіперболізованими пристрастями, яка керується чуттям, а не розумом, тому читати його щоденник важко. Проте серед «полови» можна знайти «сильні місця», які заримував І. Франко, щоб ті стали застереженням молодим людям від самогубства.

У передмові Франко подав епіграф: «Будь мужньою людиною і не йди моїм слідом» (слова, які Гете написав на екземплярі роману «Страждання молодого Вердера», посилаючи її знайомому).

Передмова до другого видання. Друге видання виходить 1911 р. У «Передньому слові» (10 листопада 1910 р.) до нього Франко наголосив на ліричності, суб’єктивному характері збірки, правдивості змалювання складної палітри людських почуттів. Твори доносять застережливий зміст для молодого покоління (прийом доказу від зворотного). Також Франко заперечує існування «Щоденника самогубця». Але все ж таки він існував (нарис Уляни Кравченко (Юрій Шнайдер) – «Перший рік практики. Шкільний рік 1881-1882рр. з циклу «Спогади вчительки»), був надрукований 1936р. Автор щоденника, написаного польською мовою – колега Уляни, вчитель Супрун, який нещасливо закохався в неї. Головний мотив щоденника – розпач, благання слова надії від Юлії. Фінал записів – прохання пробачити прикрощі, які він завдавав коханій і ніколи його не згадувати.

«Щоденник» зберігається у відділі рукописів інституту літератури ім. Т.Шевченка в Києві. Автограф І.Франка: «Серце страсті рвуть на часті, хто позаздрить цій напасті?».