Філософські мотиви малої прози Франка: образи ,образи-символи, жанрові форми.

Мала проза письменника 1900-х рр. показ. суміщення реального та ірреального: «Терен у нозі»(1902), «Як Юра Шикманюк брів Черемош»(1903). У центрі кожного з них персонаж, який намаг. віднайти своє місце в системі координат: я-добро-зло. Зокрема, для М.Кучеранюка «Терен..» такий пошук набуває сенсу межової ситуації між життям і смертю. Філософський смисл твору полягає в тому, що пояснює біблійну істину про незвідність для людини господніх шляхів: добро і зло є поняттями настільки складними, що людині далеко не зажди вдається осягнути складність їх взаємоіснування аби вписати себе в складну систему координат власного буття, іноді слід здолати шлях, що дорівнює життю. Саме такий шлях долає Микола Кучеранюк.

Тема амбівалентності добра і зла розвивається в наступному творі, яке разом із попереднім утворює своєрідну дилогію:

А) схожість тематики,

Б) гуцульський колорит,

В) елементи умовності і фантастики.

 Його 1 розділ позбавлений умовно фантастичних елементів і являє собою історію взаємин із Мошком. Автор реалістично описує його життя: поховавши дружину, старий Шикманюк перебрався до сина, проте сварлива невістка вигнала його і Юра відписав свою частину землі корчмарю Мошкові, а той зобов*язався утримувати його до смерті. Згодом селом поширилися чутки, що корчмар поступово труїть Шикманюка, Юра спробував позиватися з кривдником,але програв процес, тому й вирішив убити корчмаря. Щоб здійснити свій намір, іде потаємною стежкою і виходить до Черемоша.

Отже, люд. життя – це постійне змагання між добром і злом, однак воно не є спонтанним, а «регулюється» Богом, якому одному відомі дороги, що ними іде окрема людина і рухається цілий світ.

За жанровою формою обидва твори є філософськими: оповідання(«Терен..»), повість(«Як Юра..»), смисл яких розкривається за допомогою притч, фантастичних елементів.

 

 

Твір Франка «Сойчине крило»: смисл заголовка й підзаголовка, проблем но-тематичні комплекси, образи, образи-символи, колористика, звукопис, географія подій, сюжетно-композиційн і особливості, жанр, жанрова форма, естетика світобачення.

Написаний 1905 року.

Твір Франка «Сойчине крило» з підзаголовком «Із записок відлюдька» проблемою замкненого простору, в якому людина добровільно замикає себе, перегукується із подібними у творчості Івана Франка («Лель і Полель», «Основи суспільності», «Для домашнього огнища»), хоча тональність зображення у «Сойчиному крилі» інша: це бачення психологічних глибин головних персонажів, представлене через символіку оксюморону.

Смисл заголовка й підзаголовка. Назва твору символізує кохання Мані. Одне крило – це та частина, що залишається з нею, а іншу вона віддає на поталу Хомі. Мертве засушене крило. В молитовнику. Мертве в живому – невідповідність. Підзаголовок – «Із записок відлюдька» - свідчить про заглиблення героя у себе, про те, що він живе сам для себе і спілкується лише з собою,відсторонившись від зовнішнього світу.

Сойчине крило у творі не просто річ — це знак, це символ, який втілює безсмертне кохання, символ, який пов’язаний не тільки з дівчиною на ім’я’ Марія, Манюня, Манюся, але й з узагальненим образом української жінки. Особисто ж у долі Массіно це крило було пов’язане з найсумнішими подіями в його житті. Для нього сойчине крило — це теж кохання, яке він вже майже викреслив із свого життя. Адже лист прийшов до героя через три роки після того, як його дівчина безслідно зникла, та все одно він подихнув на нього життям і теплом.

Марії пощастило, бо у неї був її Массіно. Герой хоч і прагнув до життя відлюдька, але більш за все на світі боявся залишитися самотнім. І ось він отримав листа, який став для нього фатальним, та фатальним у гарному сенсі, адже він повертав Хому до життя, відроджував та відновлював усі притаманні живій людині почуття. Незважаючи на мінорний настрій оповіді про двох закоханих, твір дарує читачам заряд оптимізму і незламну віру в доброту людського серця. А символом сподівань на щасливе закінчення історії про Хому-Массіно та Марію-Манюню, символом сподівання на краще майбутнє стає сойчине крило, яке вселяє в людину життя і робить її щасливою.

Сюжетно-композиційні особливості. Твір виразно розпадається на дві частини: 1 – це життєва позиція і філософія головного персонажа, 2 – історія його кохання.

Хоча особливістю твору є те, що полярні на початку, у фіналі дві частини поєднуються. При чому, одні й ті ж події бачаться очима і Масіно і Марії із відповідними заглибленнями через зміну внутрішніх монологів.

Хронотоп твору так само розпадається на теперішній, який охоплює декілька годин,і минулий, протяжністю майже 4 роки.

Тип сюжету -- концентричний.

Особливість композиції «Сойчиного крила» зумовлена тим, що в новелі реалізуються дві форми викладу: щоденникова та епістолярна, оскільки герой вмонтовує у свій щоденник уривки з листа, якого читає, записує також свої рефлексії. Оскільки основна лінія сюжету — це події, про які розповідає Марія в листі, то, зрозуміло, зав’язка, розвиток дії і кульмінація мають бути складовими частинами її розповіді.

Герої Франка — різні емоційні типи, але саме цим вони, можливо, й притягують одне одного, саме через це між ними й виникають почуття, які, навіть пройшовши важкі випробування, не зникають, вони ж допомагають обом змінитися.

Образи. Герой-оповідач, Массіно. «Естет» — любить музику, книги, квіти. Глибоко ображений зрадою дівчини, викреслив її з пам’яті. У любові спокійний, самовпевнений, не розуміє жіночої психології, того, що жінку треба «завойовувати» постійно, що кохання потребує душевних зусиль, праці. Під впливом листа змінює погляди, розуміє, що таке справжнє життя і справжні пристрасті, стає «живим чоловіком»

Марія -- емоційно багата натура, життєрадісна, передбачувана, примхлива, прагне до пізнання світу й отримує це пізнання до жахливих глибин. Її приваблюють яскраві натури. Романтична, розуміє справжність свого почуття лише пройшовши важкі випробування

Образи-символи.

Образ сойки – символ самої героїні, символ волі, свободи.

Перкальова червона сукня з круглими цятками – символ вірності.

Подвійне сонце – подвійне життя, одне у побуті, інше – в душі.

Дзвінок – тривога, очікування чогось.

Барвінок — символ радісної життєвої сили, вічності усталеного буття, провісника весни та емблема викривальних сил; невмирущої пам'яті про покійних; взаємозв'язку смерті і життя та його продовження, цнотливості, чоловічого начала.

Тубероза - символ гріха і розпусти, заборонених задоволень, прихований за ніжністю, чуттєвістю і невинністю білих квітів.

Колористика. Кругом у кабінеті Хоми на столиках лежать хризантеми, різних видів і кольорів; один столик, уквітчаний барвінком. Кабінетом розставлені, окрім численних хризантем і барвінку, геліотропи й туберози. На одному зі столів розкладена їжа — яблука, помаранчі, фіги, кілька пляшок вина добірних марок.

У новелі Хома вперше зустрічає Маню, вбрану в зелену «стрілецьку куртку». Тоді ми бачимо образ гармонійного, сповненого яскравих барв життя юної дівчини, душа якої глибоко закорінена у світ навколо себе, яка веде з усім світом життєствердний діалог.

Червона ж сукня Мані стає символом. Символом повернення до витоків, до себе, до свого справжнього кохання.

Звукопис. Звукові образи пронизують твір, стаючи умовними елементами сюжету: імітація сміху, передзвін годинника, крик птаха.

Перший дзвінок продовжується в наступному, за яким на порозі будинку Хоми зявляється щоб висповідатися Маня.

Її сповідь складає 2-гу частину твору, в якій виділяється кілька ключових образів, які створюють філософський підтекст твору.

Насамперед це образ вікна (характерно, що в 1-й частині, в якій поданий детальний опис житла відлюдька, про вікна нічого не сказано, бо їх немає. Тому образ вікна, який зявляється у листі-сповіді героїні, є символічною спробою випустити душу Масіно в світ.

Читання листа-сповіді порівнюємо із катарсисом, оскільки через лист приходить усвідомлення того, що філософія Масіно, яку виплекав він за роки самотності, є самообманом.

«Сойчине крило» - поезія у прозі через абсолютну перевагу суб’єктивного начала, вагомість підтексту, внутрішніх монологів, потоків свідомості, музичності фрази.

Географія подій. Краків — Варшава — Лодзь — Домброва — Радом — Одеса — Нижній Новгород — Москва — Іркутськ — Сибір — Порт-Артур.

За жанровою формою твір можна назвати психологічною повістю-оповіданням, оскільки обсяг життєвого простору і перепитій є повістевим, але форма його художнього втілення характерна для оповідання – «один день і ціле життя» (у цьому випадку навіть кілька годин).

Проблематика твору є особливою, оскільки синтезує психологічну і філософську площину в одній проблемі: усвідомлення індивідом власної відповідальності за спосіб буття у світі.

Значна частина дослідників у «Сойчиному крилі» виділяють новелістичний елемент, але насправді новелі стичність у творі відсутня, що пояснюється наявністю маркуючи деталей (інтер’єру помешкання Масіно: барвінок-квітка, яка висаджується на кладовищі; 40-літній ювілей персонажа; тернова колючка, процес виймання якої розтягується у безкінечність, оскільки це скульптура; крім того, перший дзвінок, який сповістив про лист, дає підстави сподіватися, що за ним з’явиться його відправник.

Проблематика твору є особливою, оскільки синтезує психологічну і філософську площину в одній проблемі: усвідомлення індивідом власної відповідальності за спосіб буття у світі.

Витоки психології персонажів знаходимо саме в минулому: три роки тому дівчина, в яку був закоханий Масіно і яка відповідала йому взаємністю, втекла з іншим. Відтоді Масіно, сприйнявши цей вчинок як зраду, відгородився від дійсності і спробував переконати себе, що немає нічого кращого від самоти.

Усамітнення, монотонність існування стали маскою персонажа, якою він прикривається від оточуючих, бо не хоче більше нікого підпускати у свій світ. Але життя сильніше за людину, і в творі Франка таким духовно відновлюючим моментом став дзвінок у двері, який обернувся листом із минулого.