Тема 3. Соціально-трудові відносини як система

 

Основні питання

3.1. Сутність СТВ. Загальна характеристика їх системи

3.2. Сторони й суб'єкти СТВ

3.3. Рівні СТВ та їх предмети

3.4. Типи й принципи СТВ

 

Сутність СТВ. Загальна характеристика їх системи

 

Взаємовідносини між робітниками та роботодавцями є однією з гострих проблем в будь-які часи. Питання соціальної стабільності в повному обсязі не вирішені ні в одній країні світу. Але рівень соціально-трудових відносин в них не однаковий. На сучасному етапі економічного розвитку проходить період всесвітніх динамічних соціальних перетворень. Більшість вчених прийшла до висновку, що потрібні нові підходи до вирішення соціально-трудових проблем, бо без цього можливі негативні явища у всіх сферах життєдіяльності країн, в тому числі й в економіці. Проблему ускладнює те, що ці негативні явища не будуть обмежені лише кордонами країни, в якій виникли. Тому розв’язання соціальних проблем в кожній державі, а звідси і в кожній організації – загальносвітовий обов’язок. Особливо гостро це питання постає перед країнами, що мають перехідну економіку, до яких належить і Україна.

Система СТВ представлена на рис. 3.1.

 

Рис. 3.1. Система СТВ

 

Розглянемо основні види СТВ на рис. 3.2.

 

Рис. 3.2. Види СТВ

Суб'єкти СТВ

 

Головними суб'єктами СТВ є наймані робітники, роботодавці й держава.

Найманий робітник – це громадянин, який уклав трудовий договір з роботодавцем, і відповідно до нього придбав відповідні права й обов'язки в трудовій сфері. Цей договір найму може бути письмовим або усним, але в кожному разі він визначає соціально-трудові відносини між його учасниками. Разом з тим найманий робітник, безумовно, максимально узагальнене поняття. У реальності найманий працівник як суб'єкт соціально-трудових відносин можуть виступати й індивідуум, і групи працівників. Найманий робітник повинен мати певні якості, оцінка стану яких може дати реальне представлення про сутність і зрілість соціально-трудових відносин. Найманий робітник повинен насамперед мати готовність і здатність до особистої участі в соціально-трудових відносинах, мати певну установку на способи участі в цих відносинах.

Основними факторами, що впливають на формування трудової поведінки найманого робітника є: вік; стать; стан здоров'я; ступінь освіченості; професійна й посадова приналежність; трудова мотивація; моральність.

Розвинені трудові відносини припускають існування інститутів, що виступають від імені найманих робітників, які захищають їхні інтереси. Традиційно такими є професійні союзи – масові організації, що поєднують найманих робітників, пов'язаних спільністю соціально-економічних інтересів. Це не виключає можливості існування й інших організаційних форм об'єднання найманих робітників.

Роботодавець як суб'єкт СТВ відповідно до міжнародної класифікації статусу зайнятості – це людина, що працює самостійно й постійно наймає для роботи одного або кілька людей. Роботодавець звичайно є власником засобів виробництва. Однак у господарській практиці України роботодавцем вважається також і керівник у державному секторі економіки, що наймає працівників за договором, наприклад, директор державного заводу, хоча він сам є найманим робітником держави й не володіє засобами виробництва.

Цивілізовані СТВ припускають також наявність інститутів, які представляють інтереси роботодавців і виступають від їх імені, при вирішенні питань на територіальному, галузевому й національному рівнях.

Держава, як суб'єкт соціально-трудових відносин виконує функції гаранта, регулятора й контролера, з метою створення соціальних гарантій працівникам, формування економічних стимулів і нормативно-правових умов для здійснення виробничо-господарської діяльності.

Виконуючи функції гаранта, держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів (прожитковий мінімум, мінімальний розмір заробітної плати, мінімальний розмір пенсії за віком, неоподатковуваний мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допомоги й інші соціальні виплати).

Функція регулятора держави полягає в тому, що вона розробляє й впроваджує нормативно-правові акти, які захищають права працівників і створюють необхідні умови для суспільного виробництва.

Як контролер держава відповідає за дотримання на підприємствах законодавчо встановлених гарантій і норм стосовно персоналу, споживачів продукції або послуг, громадськості й інших суб'єктів. Для цього здійснюється постійний державний моніторинг у сфері застосування й фінансового забезпечення державних стандартів і нормативів. Контроль за дотриманням законодавства здійснюється органами державної влади й органами місцевого самоврядування із залученням громадських організацій і незалежних експертів.

Рівні СТВ і їх предмети

У системі соціально-трудових відносин, залежно від особливостей суб'єктів і характеристик соціально-економічного простору, виділяються такі їх рівні:

1) індивідуальний (працівник – роботодавець, працівник – працівник, роботодавець – роботодавець);

2) мікроекономічний (рівень підприємства), відносини на якому можуть мати як індивідуальний (працівник – роботодавець, працівник – працівник), так і комбінований характер (об'єднання працівників – роботодавець);

3) мезоекономічний рівень (рівень окремих адміністративних територій і галузей). На цьому рівні соціально-трудові відносини носять переважно груповий характер (об'єднання працівників – об'єднання роботодавців), однак можливі й відносини комбінованого характеру (наприклад, окремий працівник або роботодавець – органи місцевої влади);

4) макроекономічний (національний) рівень, на якому, крім держави (її представляє уряд), діють об'єднання найманих робітників й об'єднання роботодавців. І на цьому рівні можливі відносини комбінованого характеру (окремий працівник або роботодавець – органи центральної влади), але виникають вони тоді, коли певна проблема не вирішується на нижчих рівнях;

5) мегаекономічний (глобальний, міжнародний) рівень, значення якого зростає у зв'язку із глобалізацією економіки й громадського життя в цілому. Однак відносини на цьому рівні ще лише формуються, зокрема, під егідою Організації Об'єднаних Націй й її спеціалізованої установи – Міжнародної організації праці.

Для кожного рівня СТВ характерні свої специфічні предмети цих відносин і взаємозв'язку між ними.

Предмети СТВ на різних рівнях представлені на рис. 3.3.

Таким чином, кожному рівні СТВ відповідають свою предмети, тобто певні соціально-трудові процеси і явища.

 

Типи й принципи СТВ

Соціально-трудові відносини залежно від способів їх регулювання й методів вирішення проблем, які виникають, класифікують за типами.

Тип соціально трудових відносин визначається їх характером, а саме яким конкретно чином приймаються й здійснюються рішення в соціально-трудовій сфері (рис. 3.4).

 

Рис. 3.4. Типи СТВ

Монопольна роль держави в соціально-трудових відносинах, практично повна їхня державна регламентація формує тип соціально-трудових відносин, що називається державним патерналізмом.

 

 

                                                                       

 

 

Рис. 3.3. Предмети СТВ на різних рівнях

Патерналізм як тип соціально-трудових відносин може формуватися й на мікроекономічному рівні, якщо адміністрація жорстко й одноосібно регламентує ці відносини. Ефективність цього типу соціально-трудових відносин залежить від того, наскільки правильні управлінські рішення приймаються керівництвом.

Позитивним і високоефективним прикладом є досвід внутріфірмових СТВ на підприємствах Японії. Разом з тим відомі і якісно інші слідства цього типу СТВ: пасивність трудової поведінки; мінімізація домагань до якості життя в цілому і якості трудового життя зокрема тощо.

При певних складних умовах (війна, криза тощо) цей тип соціально-трудових відносин буває необхідним. Однак, як і всяка монополія, монополія на владу на практиці рідко дає ефективні результати протягом тривалого часу.

Соціальне партнерство – це такий тип соціально-трудових відносин, що орієнтуються не на конфронтацію сторін, а на пошук і досягнення спільних нтерес і вирішення конфліктів, на забезпечення оптимального балансу в реалізації різних, специфічних інтересів суб'єктів соціального партнерства, при якому підприємець може забезпечити собі стабільне одержання відповідного прибутку, а найманий робітник – гідні (за мірками свого суспільства) умови життя. Саме в таких відносинах об'єктивно зацікавлені всі соціальні групи, держава й суспільство в цілому, оскільки завдяки їм досягається соціальна стабільність суспільства, його прогресивний соціально-економічний розвиток.

Дискримінація як тип соціально-трудових відносин – це свавільне, необґрунтоване, невиправдане обмеження прав і можливостей суб'єктів цих відносин, що зменшує для них можливості в трудовій сфері.

Звичайно дискримінуються певні категорії працівників (жінки, молодь, люди пенсійного віку, представники національних меншостей), однак в аспекті соціально-трудових відносин можна говорити й про дискримінації всіх представників однієї сторони (найманих робітників або роботодавців). Для нашої країни особливо актуальним є питання подолання дискримінації по ознаці статі (у тому числі дискримінації жінок-роботодавців) і по ознаці віку.

Конфлікт як зіткнення суб'єктів СТО, викликаний протилежністю цілей й інтересів, позицій і поглядів є таким типом соціально-трудових відносин, що свідчить про граничне загострення протиріч у трудових відносинах. Згідно із сучасними поданнями, конфлікт є однієї з форм соціалізації людини, різновидом соціальної взаємодії. Конфлікт зізнається неминучим, необхідним і конструктивним фактором соціального розвитку, оскільки він відкриває шлях інноваціям, сприяє пошуку взаємоприйнятого рішення, і цим сприяє формуванню нового рівня взаєморозуміння робітників. Однак конфлікт може стати і руйнівним фактором для соціально-трудових відносин, якщо сторони не знайдуть шляхів до примирення. Конфлікт конструктивний лише як тимчасове явище на фоні стабільного соціального партнерства.

Принципом називають керівну ідею, основне правило поведінки, діяльності. Під принципами СТВ необхідно розуміти правила, основні положення й норми поводження, якими керуються суб'єкти, що приймають управлінські рішення в СТВ, а також ті, на кого вони спрямовані (рис. 3.5).

 

 

                               Рис. 3.5. Принципи СТВ

 

Таким чином, основними типами соціально-трудових відносин є патерналізм та соціальне партнерство. Для їх реалізації в Україні потрібно використовувати принципи, які було розглянуто.

Висновки

1. СТВ представляють собою взаємовідносини між такими суб’єктами як найманий працівник, роботодавець, держава. При цьому систему СТВ складають, окрім названих суб’єктів, – рівні, предмети, види, типи, принципи.

2. В практиці виділяють види соціально-трудових відносин за окремими ознаками: за обсягом владних повноважень (відношення за горизонталлю; відношення за вертикаллю); за суб'єктом (міжорганізаційні; внутрішньо організаційні); за змістом діяльності (виробничо-функціональні; професійно-кваліфікаційні; соціально-психологічні; суспільно-організаційні); за ступенем регламентованості (формальні; неформальні); за засобом спілкування (безособові; між особові); за характером розподілу прибутків (у відповідності з трудовим внеском; не відповідно трудовому внеску).

3. Суб’єктами соціально-трудових відносин у ринковій економіці виступають: наймані працівники, об’єднання найманих працівників чи їхні органи; роботодавці, об’єднання роботодавців чи їхні органи; органи законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування від імені держави. Суб’єкт соціально-трудових відносин – це юридична або фізична особа, яка володіє первинними або делегованими первинними носіями правами в соціально-трудових відносинах.

4. Рівень соціально-трудових відносин визначається властивостями соціально-економічного простору, в якому функціонують суб’єкти соціально-трудових відносин. Залежно від кількості учасників та їх цілей, виокремлюють певні рівні (індивідуальний, мікроекономічний, мезоекономічний, макроекономічний, мегаекономічний) та предмети на кожному з них.

5. Тип соціально трудових відносин визначається їх характером, а саме яким конкретно чином приймаються й здійснюються рішення в соціально-трудовій сфері. Виходячи з цього виділяються такі типи СТВ як: патерналізм, соціальне партнерство, дискримінація, конфлікт.

6. Основними принципами, якими керуються суб'єкти, що приймають управлінські рішення в СТВ, а також ті, на кого вони спрямовані є: соціальна орієнтація, наукова обґрунтованість, соціальне партнерство, правова регламентація, рівність прав і можливостей суб'єктів ств, системність, ефективність, солідарність.

 

 

Контрольні запитання

1. Розкрийте сутність соціально-трудових відносин.

2. Охарактеризуйте систему СТВ, її основні елементи.

3. За якими класифікаційними признаками розділяються види СТВ, охарактеризуйте їх.

4. Хто може виступати суб'єктами соціально-трудових відносин?

5. Назвіть рівні соціально-трудових відносин, підкресліть їх особливості.

6. Охарактеризуйте предмет соціально-трудових відносин на кожному з рівнів.

7. Які принципи соціально-трудових відносин ви знаєте?

8. Охарактеризуйте кожен з типів соціально-трудових відносин.