Поняття про трансфертні ціни та їх застосування

 

За умов децентралізованої організації виробництва, коли до підрозділів підприємства ставляться як до центрів відповідальності й оцінюють їх на основі операційного прибутку та рентабельності інвестицій, продукція, що відпускається одним підрозділом іншо­му, є доходом для підрозділу, який продає, і витратами для під­розділу, який купує. Для об’єктивної оцінки діяльності цих підрозділів важливе значення має оптимальний вибір підходу до трансфертного цінотворення.

Трансфертна ціна - це внутрішня ціна, за якою один підрозділ підприємства (цех, відділ тощо) передає іншому про­дукцію чи послуги. Трансфертна ціна повинна: сприяти досяг­ненню підприємством визначеної мети, забезпечувати гармоній­не поєднання мети підрозділу з загальною метою підприємства; бути гнучкою (передбачувати систему знижок) і рівноцінною для менеджерів різних рівнів управління; не мати негативного впливу на ефективність функціонування центру продавця або центру покупця; сприяти забезпеченню автономності центрів відповідальності; швидко реагувати на зміни ринкової ситу­ації; сприяти створенню умов для мотивації діяльності керів­ників центрів відповідальності.

Колектив авторів [13] наголошує, що система трансфертного ціноутворення має задовольняти трьом цілям: точне оцінювання результатів діяльності, узгодженість цілей та збереження авто­номії підрозділу.

Питання про трансфертні ціни виникає у випадку, коли підроз­діли підприємства мають можливість крім використання продук­ції чи послуг усередині підприємства закуповувати їх зовні. В свою чергу, підрозділи постачання мають можливість продавати їх про­дукцію на сторону.

Узгодженість цілей означає, що менеджери підрозділів ви­бирають такі дії, які збільшують загальні прибутки організа­ції. Автономія означає, що центральне керівництво не повинно перешкоджати свободі прийняття рішень менеджерами підроз­ділів.

Одним з принципів трансфертного ціноутворення є підхід альтернативних витрат, який передбачає врахування інтересів як підрозділу, що продає, так і підрозділу, який купує, підхід альтернативних витрат досягає цієї мети за допомогою визна­чення мінімальної ціни, на яку погодиться підрозділ-продавець, і максимальної ціни, яку згоден заплатити підрозділ-покупець. Мінімальна і максимальна ціни відповідають мож­ливим або альтернативним витратам за внутрішнього відпуску продукції. Для кожного з підрозділів вони визначаються таким чином:

 1)Мінімальна трансфертна ціна - це така ціна, котра не збіднюватиме підрозділ, який продає, якщо буде продано продукт або наданопослугу внутрішньому підрозділу порівняно з тими умовами, коли продукт або послуги були б продані зовнішній стороні.

Вона повинна відшкодувати суму змінних витрат на одиницю продукції підрозділу-продавцю і вигоду, яку цей підрозділ втра­чає внаслідок відмови від продажу даної продукції зовнішнім по­купцям.

2) Максимальна трансфертна ціна — це така ціна, яка не збід­нює підрозділ, що купує, при купівлі вхідних ресурсів у внутрі­шнього підрозділу порівняно з умовами, коли той самий про­дукт або послугу було б придбано у зовнішньої сторони.

Тобто цей підхід визначає, за яких умов може відбутися внутрішній відпуск. Зокрема, продукт має бути відпущено або послугу на­дано внутрішньо кожного разу, коли альтернативні витрати (мі­німальна ціна) підрозділу, що продає, менші за альтернативні витрати (максимальну ціну) підрозділу, який купує. Саме таким визначенням цей підхід гарантує, що жоден з менеджерів під­розділів не залишатиметься в програші при внутрішній передачі, тобто загальні прибутки підрозділів не зменшаться через внут­рішній відпуск. Якщо зовні існує ринок досконалої конкуренції, то для продукту, що відпускається, справжньою трансфертною ціною є ринкова ціна.

Проте фактично ринки з досконалою конкуренцією рідко ма­ють місце. Коли існує ринок недосконалої конкуренції для про­дукту або напівфабрикату, ринкова ціна може стати неприйнят­ною. У цьому разі практично альтернативною можуть бути дого­вірні трансфертні ціни. Для визначення меж для цін, що обгово­рюються, можна використовувати альтернативні витрати. Напри­клад, якщо йдеться про продаж продукту на ринку за ціною 22 грн., а у складі змінної собівартості продукту - 2 грн. змінних витрат на збут, яких можна позбутися при внутрішньому відпуску (витрати на транспорт, упаковку тощо), то мінімальною трансфертною ціною може бути 20 грн., а максимальною - 22 грн. Конкретна ціна встановлюється у межах обох цін на підставі пе­реговорів покупця і продавця.

Трансфертне ціноутворення може відбуватися також на основі собівартості. Розрізняють три методи такого ціноутворення:

 - на основі повної собівартості;

 - за повною собівартістю плюс націнка;

 - за змінними витратами плюс фіксована доплата,

У всіх трьох випадках, щоб уникнути передавання неефектив­ності від одного підрозділу до іншого, при визначенні трансферт­ної ціни повинні використовуватися нормативні витрати.

Для центрів витрат більш прийнятною є ціна, основана на повній собівартості, тому що дозволяє відшкодувати всі виробничі витрати, вклю­чаючи постійні.Використання простих ме­тодів, основаних на витратах, може бути вигідніше, ніж гаяти час і ресурси на ведення переговорів [13].

Порівняння трансфертної ціни з ринковими цінами на прид­бання та продаж продукту дозволяє вирішити проблему - вироб­ляти чи купувати.