Об'єкт нормування праці – операція і її структура

При нормуванні праці виробничий процес поділяється на операції і їх елементи. Це необхідно для аналізу раціональності технології і прийомів праці, вибору їх найбільш ефективних варіантів, визначення необхідних витрат часу на кожен елемент виробничого процесу і на роботу в цілому. Поділ виробничого процесу на операції необхідний також для мети організації, планування, врахування та регулювання виробництва.

Операцією називається частина виробничого процесу, що виконується над певним предметом праці одним робітником або ланкою (бригадою) на одному робочому місці. При цьому під робочим місцем розуміється зона трудової діяльності одного робочого або групи робочих, оснащена знаряддями праці та іншими матеріально-технічними засобами, необхідними для виконання роботи.

Виробнича операція, як і процес в цілому, може аналізуватися в технологічному і трудовому відношеннях.

У технологічному відношенні елементами операції є:

частина технологічної операції, що виконується при незмінному закріпленні заготівки, яка обробляється або одиниці, що збирається обладнанням;

технологічний перехід – закінчена частина технологічної операції, яка характеризується постійністю інструменту, що застосовується, і  поверхонь, що утворяться обробкою, або які з'єднуються при складанні;

допоміжний перехід –- закінчена частина технологічної операції, що складається з дій людини і обладнання, які не супроводжуються зміною форми, розмірів і чистоти поверхні, але необхідні для виконання технологічного переходу. Прикладами допоміжних переходів є встановлення та зняття заготівки, зміна інструменту і под.;

робочий хід – закінчена чистина технологічного переходу, яка складається з одноразового переміщення інструменту відносно заготівки, що супроводжується зміною форми, розмірів, чистоти поверхні або властивостей заготівки;

допоміжний хід – закінчена частина технологічного переходу, яка складається з одноразового переміщення інструменту відносно заготівки і не супроводжується зміною форми, розмірів, чистоти поверхні або властивостей заготівки, необхідних для виконання робочого ходу;

позиція – фіксоване положення, зайняте незмінно закріпленою заготівкою, що обробляється, або одиницею, що збирається складанням спільно з пристосуванням відносно інструменту або непорушної частини обладнання для виконання певної частини операції.

Зараз в складі операцій прийнято виділяти трудові прийоми, дії і рухи.

 

Трудовий елемент

У масовому виробництві на процесах з великою питомою вагою ручних трудових прийомів продуктивність праці значною мірою залежить від вправності робітника, його тренованості, знання найраціональніших трудових прийомів та їх оптимального поєднання й послідовності. Для цього, насамперед, аналізують трудову структуру виробничої операції (рис. 7.1), вдосконалюють її, а вже потім опановують найвигідніші методи виконання кожної окремої структурної частини та всієї операції в цілому.

Операція

Комплекси трудових прийомів

 

Трудові прийоми

Трудові дії

Трудові рухи

 

Рис. 7.1. Схема трудової структури виробничої операції

 

Елементарною часткою операції є трудовий рух, тобто просте переміщення будь-якої частини людського тіла: пальців, руки, ноги, голови тощо.

Сукупність кількох безперервних послідовних рухів, що мають часткове цільове призначення, становить трудову дію. Наприклад, дія "взяти предмет" складається з таких елементарних рухів: а) простягти руку; б) обхопити предмет пальцями.

Закінчена сукупність дій робітника, яка має певне цільове призначення, називається трудовим прийомом. Трудові прийоми можуть бути основними і допоміжними. Основні спрямовані на зміну форми і розмірів предмета праці. Допоміжні служать для створення сприятливих умов для виконання основних прийомів. Так, при токарній обробці можна виділити такі допоміжні прийоми: встановити заготовку в патрон і закріпити, підвести супорт, увімкнути верстат, увімкнути подачу інструмента.

Окремі взаємопов'язані трудові прийоми (основні й допоміжні) можуть складатися з комплексу прийомів, утворюючи, зрештою, виробничу операцію.

 

Обсяг роботи

У господарській практиці зустрічається багато таких видів робіт, сфер діяльності людини, де недоцільно нормувати кожну операцію або її дрібніші частки. Вигідніше за відповідними нормативами обчислювати плановий обсяг роботи на певний період: годину, зміну, місяць.

Так, на видобувних та апаратурних процесах встановлюють норми виробітку продукції в натуральному виразі. Так як, наприклад, педагогічним працівникам нормується обсяг аудиторної роботи в годинах, працівникам торгівлі — у карбованцях денної або місячної виручки.

На промислових підприємствах є велика кількість допоміжних робітників, яким обсяг роботи встановлюється у вигляді змінного або на інший строк нормованого завдання, як правило, у натуральних показниках.

Отже, обсяг роботи поряд з виробничою операцією є одним із найпоширеніших об'єктів нормування праці.

 

Зона обслуговування

Досить поширеним об'єктом нормування праці у промисловості є зона обслуговування. З нею мають справу як основні, так і допоміжні робітники.

Насамперед, зона обслуговування характерна для роботи багатоверстатників у текстильній промисловості, на обробних процесах з багатоверстатним обслуговуванням у машинобудуванні. На подібних виробничих процесах зона обслуговування вимірюється кількістю машин, ефективну роботу яких може забезпечити один робітник або бригада. При цьому багатоверстатним (багатоагрегатним) вважається такий варіант обслуговування, коли кількість машин переважає чисельність обслуговуючого персоналу. У ткацькому виробництві, наприклад, одна ткаля обслуговує десятки сучасних верстатів.

На допоміжних процесах зони обслуговування визначають для наладчиків устаткування, ремонтного персоналу, прибиральників приміщень і території, машиністів мостових кранів тощо.

Чисельність персоналу

В усіх без винятку галузях народного господарства існують такі види трудової діяльності, де об'єктом нормування праці виступає чисельність персоналу.

У сфері матеріального виробництва це стосується, насамперед, обслуговування потужних технологічних, енергетичних, транспортних систем, установок, агрегатів, машин, доменних печей, прокатних станів, електростанцій, теплоходів, літаків тощо.

Оптимальна чисельність обслуговуючого персоналу для таких складних технічних систем визначається виходячи з рівня їх технічної досконалості, вимог безпеки і надійності функціонування, режиму роботи і т. под.