Для підготовки до Державного екзамену

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

Для підготовки до Державного екзамену

 з дисципліни «Економіка і нормування праці»

 

 

для студентів спеціальності 5.03050401 «Економіка підприємства»

 

 

Автор-укладач

Данилюк Є.Є.

 

 

Розглянуто  та   схвалено цикловою        комісією  «Економіка підприємства»

Протокол №___ від_________ 20__ р.

Голова комісії __________ М.Г. Повійчук

 

2012
Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………….……3

І. Організація Державного екзамену……………………………………….…….4

ІІ. Перелік питань до Державного екзамену……………………………….…….5

ІІІ.Методичні вказівки для вивчення питань Державного екзамену ………….6

1. Трудові ресурси: сутність та зміст……………………………………………..…6

2. Поняття, зміст основні показники трудового потенціалу…………………..…..8

3. Відтворення ресурсів для праці…………………………………………….…….9

4. Соціально-економічна сутність зайнятості………………………………..……10

5. Сутність, основні показники і види безробіття…………………………..……13

6. Сутність і значення нормування праці для ефективної роботи

підприємства………………………………………………………………….…..….15

7. Об’єкти нормування праці……………………………………………….………16

8. Класифікація витрат робочого часу ……………………………………….……19

9. Норми затрат праці………………………………………………………….……23

10. Встановлення основних видів норм праці: норм часу і норм виробітку, норм обслуговування і норм чисельності……………………………………….….…24

11. Сутність і методика проведення фотографії і хронометражу …………….…..27

12. Сутність і значення продуктивності праці. ………………………………….…31

13. Основні показники продуктивності праці………………………………..….….32

14. Планування потреби в робочій силі……………………………………….….…35

15. Планування і аналіз продуктивності праці………………………………….….37

16. Економічна сутність і значення зарплати………………………………………40

17. Форми і системи заробітної плати………………………………………………42

18. Державне регулювання оплати праці. Мінімальна заробітна плата в

 Україні………………………………………………………………………..………46

19. Тарифна система та її призначення. Тарифні ставки працівників ……………48

20.  Організація діяльності міжнародної організації праці………………………...49

ІV.Перелік літературних джерел для підготовки до Державного екзамену…....52

Вступ

 

Дисципліна «Економіка і нормування праці» є однією із п’яти дисциплін для студентів спеціальності 5.03050401 «Економіка підприємства» денного і заочного відділень а також післядипломної освіти, що винесені на Державний екзамен. Дисципліна вивчається студентами денного віділення на протязі двох семестрів, по закінченню першого семестру студентами пишеться обов’язкова контрольна робота, по закінченню другого - сдається екзамен. Кількість годин, що відводиться на вивчення дисципліни для студентів денного відділення – 162 години, із них 82 години аудиторних занять, і 80 годин відводиться на самостійну роботу студентів.

Студенти заочної форми навчання вивчають дисципліну в обсязі 162 години, із них 48годин аудиторних занять, і 114 годин відводиться на самостійну роботу студента.

Для студентів післядипломної форми навчання на вивчення дисципліни відводиться 162 години, із них аудиторних занять 32 години, самостійної роботи студента 130 годин.

Під час вивчення курсу дисципліни „Економіка і нормування праці" студентами вивчено основні положення щодо сутності і характеру праці, відносин зайнятості і безробіття, внутрішнього ринку праці організації, розвитку і використання трудового і творчого потенціалу працівників, вдосконалення нормування праці на підприємстві, підвищення ефективності, продуктивності праці та рівня оплати праці. Досліджено також як проводиться аналіз і аудит у сфері праці на підприємстві, які форми звітності у сфері праці подає підприємство, також розглянуто основні завдання і напрямки роботи Міжнародної організації праці.

В умовах функціонування ринкової економіки, набуває також великого значення вивчення проблем продуктивності, удосконалення оплати праці, організації і нормування, поліпшення планування трудових показників.

Питання, які включені в Програму комплексного Державного екзамену від дисципліни «Економіка і нормування праці» є основою знань з дисципліни, її фундаментом і підгрунтям.

Створення даних Методичних рекомендацій зумовлено необхідністю студентів в отриманні повної, достовірної інформації з питань дисципліни  «Економіка і нормування праці», які винесені на Державний екзамен, що забезпечать на екзамені вищий рівень підготовки студентів, меншу напругу і скованість у відповідях.

Об’єкти нормування праці.

Є такі основні об’єкти нормування праці:

Трудовий елемент

У масовому виробництві на процесах з великою питомою вагою ручних трудових прийомів продуктивність праці значною мірою залежить від вправності робітника, його тренованості, знання найраціональніших трудових прийомів та їх оптимального поєднання й послідовності. Для цього, насамперед, аналізують трудову структуру виробничої операції (рис. 7.1), вдосконалюють її, а вже потім опановують найвигідніші методи виконання кожної окремої структурної частини та всієї операції в цілому.

Операція

Комплекси трудових прийомів

 

Трудові прийоми

Трудові дії

Трудові рухи

 

Рис. 7.1. Схема трудової структури виробничої операції

 

Елементарною часткою операції є трудовий рух, тобто просте переміщення будь-якої частини людського тіла: пальців, руки, ноги, голови тощо.

Сукупність кількох безперервних послідовних рухів, що мають часткове цільове призначення, становить трудову дію. Наприклад, дія "взяти предмет" складається з таких елементарних рухів: а) простягти руку; б) обхопити предмет пальцями.

Закінчена сукупність дій робітника, яка має певне цільове призначення, називається трудовим прийомом. Трудові прийоми можуть бути основними і допоміжними. Основні спрямовані на зміну форми і розмірів предмета праці. Допоміжні служать для створення сприятливих умов для виконання основних прийомів. Так, при токарній обробці можна виділити такі допоміжні прийоми: встановити заготовку в патрон і закріпити, підвести супорт, увімкнути верстат, увімкнути подачу інструмента.

Окремі взаємопов'язані трудові прийоми (основні й допоміжні) можуть складатися з комплексу прийомів, утворюючи, зрештою, виробничу операцію.

 

Обсяг роботи

У господарській практиці зустрічається багато таких видів робіт, сфер діяльності людини, де недоцільно нормувати кожну операцію або її дрібніші частки. Вигідніше за відповідними нормативами обчислювати плановий обсяг роботи на певний період: годину, зміну, місяць.

Так, на видобувних та апаратурних процесах встановлюють норми виробітку продукції в натуральному виразі. Так як, наприклад, педагогічним працівникам нормується обсяг аудиторної роботи в годинах, працівникам торгівлі — у карбованцях денної або місячної виручки.

На промислових підприємствах є велика кількість допоміжних робітників, яким обсяг роботи встановлюється у вигляді змінного або на інший строк нормованого завдання, як правило, у натуральних показниках.

Отже, обсяг роботи поряд з виробничою операцією є одним із найпоширеніших об'єктів нормування праці.

 

Зона обслуговування

Досить поширеним об'єктом нормування праці у промисловості є зона обслуговування. З нею мають справу як основні, так і допоміжні робітники.

Насамперед, зона обслуговування характерна для роботи багатоверстатників у текстильній промисловості, на обробних процесах з багатоверстатним обслуговуванням у машинобудуванні. На подібних виробничих процесах зона обслуговування вимірюється кількістю машин, ефективну роботу яких може забезпечити один робітник або бригада. При цьому багатоверстатним (багатоагрегатним) вважається такий варіант обслуговування, коли кількість машин переважає чисельність обслуговуючого персоналу. У ткацькому виробництві, наприклад, одна ткаля обслуговує десятки сучасних верстатів.

На допоміжних процесах зони обслуговування визначають для наладчиків устаткування, ремонтного персоналу, прибиральників приміщень і території, машиністів мостових кранів тощо.

Чисельність персоналу

В усіх без винятку галузях народного господарства існують такі види трудової діяльності, де об'єктом нормування праці виступає чисельність персоналу.

У сфері матеріального виробництва це стосується, насамперед, обслуговування потужних технологічних, енергетичних, транспортних систем, установок, агрегатів, машин, доменних печей, прокатних станів, електростанцій, теплоходів, літаків тощо.

Оптимальна чисельність обслуговуючого персоналу для таких складних технічних систем визначається виходячи з рівня їх технічної досконалості, вимог безпеки і надійності функціонування, режиму роботи і т. под.

 

Норми затрат праці

Значення нормування зростає у зв’язку з необхідністю виживання підприємства (організації) в умовах ринку, коли завищення обсягів робіт, витрат на робочу силу, і, зрештою, ціни продукції просто недопустиме.

Натуральний.

Вартісний.

Трудовий.

При натуральному методі розрахунку продуктивності праці обсяг виготовленої підприємством продукції обчислюють в натуральних вимірниках (в одиницях ваги, об'єму, кількості, довжини). А сам показник має два прояви: часовий і персоніфікований. Часовий прояв продуктивності праці (ПТ_нат1) відтворює кількість виготовленої підприємством продукції (робіт, послуг) в натуральному вимірі (Q) за одиницю часу, витраченого на її виробництво (Т_еф) і визначається за формулою:

                              (13.1)

Персоніфікований прояв (ПТ_нат2) продуктивності праці відтворює кількість виготовленої підприємством продукції (здійснених робіт, наданих послуг) в натуральному вимірі (Q) одним працівником підприємства (Чпвп) і визначається за формулою:

                              (13.2)

Переваги методу:

- зрозумілий і наочний розрахунок продуктивності праці;

- можливість визначення продуктивності за кількістю виготовленої продукції;

Недоліки методу:

- не враховується якість продукції;

- неможливо порівняти продуктивність праці, якщо в цеху (на підприємстві) виробляється неоднорідна продукція.

Для усунення останнього недоліку застосовують умовно-натуральний метод, в основі якого лежить визначення продуктивності праці (ПТум-нат) з урахуванням коефіцієнтів якості (перевідних коефіцієнтів) (к_і).

Продуктивність праці за умовно-натуральним методом визначається за формулою:

                           (13.3)

Сфера застосування методу: в однономенклатурних виробництвах, коли підприємство (цех) виготовляє однорідну чи порівнювану продукцію.

В цехах (на підприємствах), де виробляється декілька (багато) видів продукції, яку неможливо порівняти за допомогою коефіцієнтів якості (перевідних коефіцієнтів), застосовують вартісний метод обчислення продуктивності праці.

При вартісному методі розрахунку продуктивності праці обсяг виготовленої підприємством продукції обчислюють у вартісних вимірниках. Показник має також два прояви: часовий і персоніфікований. Часовий прояв продуктивності праці (ПТварт₁) відтворює обсяг виготовленої підприємством продукції (здійснених робіт, наданих послуг) у вартісному вимірі у вигляді валової (ВП) чи товарної (ТП) продукції за одиницю часу, витраченого на її виробництво (Т_еф) і визначається за формулою:

                           (13.4.)

Персоніфікований прояв (ПТварт₂) продуктивності праці відтворює обсяг виготовленої підприємством продукції (здійснених робіт, наданих послуг) у вартісному вимірі у вигляді валової (ВП) чи товарної (ТП) продукції одним працівником підприємства (Чпвп) і визначається за формулою:

                            (13.5.)

Переваги методу:

- можливість застосування за умов багатономенклатурного виробництва з широким асортиментом виготовлюваної продукції;

- можливість визначення і характеристики динаміки і рівня продуктивності за асортиментом виготовленої продукції по підприємству і в цілому по галузі промисловості з обчисленням темпів зростання за будь-які проміжки часу.

Недоліки методу:

- за умови зміни асортименту вироблюваної продукції, а також в умовах спеціалізації і кооперування підприємств спотворюється дійсний показник продуктивності праці;

- запропонований показник продуктивності праці залежить від встановлених на продукцію цін, тобто якщо в плановому періоді в порівнянні зі звітним зростає частка продукції, на яку встановлено високі ціни, обсяг валової (товарної) продукції, а відтак і виробіток на одного працівника теж зростають, навіть коли обсяги продукції в натуральному відтворенні та її трудомісткість залишились незмінними;

При трудовому методі обчислення продуктивності праці трудомісткість одиниці продукції (Т_м) визначається як відношення фонду витраченого робочого часу (Т_еф) до кількості виготовленої продукції в натуральному відтворенні (Q). Отже, фактична трудомісткість (Тм), або витрати робочого часу на одиницю продукції, визначається за формулою:

                                     (13.6)

Трудомісткість (Тм) також може бути визначена як кількість праці, витраченої працівниками для виробництва визначеної продукції, шляхом ділення кількості відпрацьованих ними людино-годин (Чпвп х Теф) на.кількість виробленої продукції в натуральному відтворенні (Q) за формулою:

                            (13.7)

Переваги методу:

- можливість вимірювання будь-яких витрат праці за умов багатономенклатур-ного виробництва з широким асортиментом виготовлюваної продукції;

- об'єктивне і точне визначення динаміки і рівня продуктивності праці;

- зміна асортименту продукції чи організаційної структури підприємства не спотворює показників продуктивності праці.

Недоліки методу:

- запропонований показник продуктивності праці не залежить від встановлених на продукцію цін, він не орієнтований на цінові детермінанти. Сфера застосування методу: в будь-яких виробництвах.

Зростання продуктивності праці при заданих обсягах виробництва має наслідком економію чисельності промислово-виробничого персоналу.

рівень зростання продуктивності праці (Іпт) за формулою:

                             (13.8)

Динаміка продуктивності праці визначається шляхом співставлення рівнів продуктивності праці за різні періоди. При її оцінці обчислюють такі показники:

- індекс зростання продуктивності праці (Іпт) визначається як відношення значення продуктивності праці планового періоду (ПТплан) до значення продуктивності праці базового періоду (ПТбаз) за формулою:

                         (13.9)

- відсоток зростання продуктивності праці (Іпт) показує, як змінилась продуктивність праці в порівнянні з базовим періодом, або, іншими словами, скільки відсотків складає сьогоднішня продуктивність праці.

                                (13.10)

- абсолютний приріст продуктивності праці (ΔПТ) розраховується як різниця між плановим (ПТплан) та базовим (ПТ_БАЗ) показниками продуктивності праці за формулою:

                    (13.11)

- темп приросту продуктивності праці (Δпт) показує, на скільки відсотків зросла (зменшилась) продуктивність праці в плановому періоді порівняно з базовим періодом, і визначається за формулою:

                                 (13.12)

Планування потреби в робочій силі

Метою внутрішньозаводського планування є визначення планової чисельності працівників підприємства. Воно спрямоване на забезпечення пропорційного і динамічного розвитку персоналу та передбачає визначення загальної й додаткової потреби працівників у плановому періоді, а також розрахунок їх кваліфікаційної структури.

Планування чисельності персоналу охоплює:

— прогнозування перспективних потреб підприємства в персоналі;

— вивчення ринку праці (ринку кваліфікованої робочої сили);

— аналіз стану робочих місць підприємства;

— розроблення програм та заходів щодо розвитку персоналу.

Планування чисельності працівників усіх категорій має важливе значення для раціонального використання ресурсів праці, підвищення продуктивності праці та ефективності виробництва. Найважливішим завданням планування чисельності працівників є визначення обґрунтованої потреби в кадрах для забезпечення ритмічного виробничого процесу та виконання виробничих завдань.

Чисельність працівників планується за окремими категоріями персоналу. Для розрахунку планової чисельності основних робітників застосовують такі методи:

За трудомісткістю виробничої програми:

,                                              (14.1)

Тм _сум – сумарна трудомісткість виробничої програми, нормо- годин.

ФРЧ_д – Фонд робочого часу (дійсний).

К _в.н. – Коефіцієнт виконання норм.

За нормами обслуговування:

,                                           (14.2)

 

n – загальна кількість одиниць устаткування.

К _я/о – коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову.

З_{м –} добова кількість змін роботи устаткування.

Н_обсл – норма обслуговування устаткування.

Коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову можна розрахувати так:

,                                         (14.3)

f – відсоток невиходів на роботу.

За нормами виробітку

,                                    (14.4)

Н_вир – норма виробітку на одного працівника в натур одн.

Планову чисельність працівників допоміжного виробництва можна розрахувати за такими методами:

— структурних співвідношень;

— нормативним.

Загальна потреба в керівниках, спеціалістах і службовцях може визначатися відповідно до трудомісткості закріплених функцій, норм керованості, рівня механізації праці управлінського персоналу з урахуванням типових штатних розписів.

Для планування чисельності працівників загалом для підприємства можна використовувати також традиційні методи:

— факторно-аналітичний:

,                                       (14.5)

де ВП — обсяг виробництва;

Виробіток — запланований виробіток на одного працюючого;

— дослідно-статистичний:

Ч_пл =Ч_звіт+Ч;                                            (14.6)

 

— балансовий (баланс трудового персоналу):

Чпоч + Пр = 3 + Чкін.,                                 (14.7)

де Пр — чисельність працівників, прийнятих на роботу;

3 — чисельність звільнених працівників.

Рух кадрів на підприємстві характеризується за допомо­гою коефіцієнтів:

 

Коефіцієнт плинності персоналу:

,                                               (14.8)

Чзв – чисельність працівників звільнених протягом періоду.

Чсер – середньоспискова чисельність працівників.

Коефіцієнт оновлення персоналу:

,                                               (14.9)

Чпр – чисельність прийнятих на роботу працівників протягом періоду.

 

Коефіцієнт стабільності персоналу:

 ,                               (14.10)

Коефіцієнт обороту:

,                                  (14.11)

Ч зв-в\зд –пр – чисельність звільнених з виробничих або загальнодержавних причин.

Коефіцієнт прийому кадрів:

,                                    (14.12)

Планування і аналіз продуктивності праці.

Інформаційною базою планування продуктивності праці є:

— баланс робочого часу підприємства;

— виробнича програма;

— план організаційно-технічних засобів;

— план капітального будівництва;

— інформація оперативного обліку витрат робочого часу в звітному періоді (табель обліку робочого часу, фотографія, самофотографія).

Метою планування зростання продуктивності є:

- розрахунок основних техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і порівняння варіантів проекту плану;

- аналіз динаміки зростання продуктивності праці. Найпоширенішим методом планування показника підвищення

продуктивності праці є планування за факторами її зростання.

Усі фактори, що впливають на підвищення продуктивності праці, можна поділити на такі:

1) структурні зрушення у виробництві, тобто зміна частки окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва;

2) підвищення технічного рівня виробництва;

3) удосконалення управління організації виробництва і праці;

4) зміна обсягу виробництва продукції;

5) галузеві фактори, наприклад зміна гірничо-геологічних умов, вміст корисних речовин у руді тощо;

6) уведення в дію і освоєння нових об'єктів.

Планове зростання продуктивності праці обчислюють, порівнюючи середній виробіток на одного працівника в плановому періоді з аналогічними показниками базисного періоду.

Існують такі методи планування продуктивності праці:

- метод прямого рахунку – передбачає визначення планового рівня продуктивностіпраці (ППпл) виходячи із запланованого випуску продукції (Qпл) та планової чисельності промислово-виробничого персоналу (Чпл):

                                             (15.1)

— по факторний метод — полягає у розрахунку приросту продуктивності праці за факторами її зростання. Це є найпоширеніший метод планування продуктивності праці.

Планування продуктивності праці передбачає здійснення таких процесів:

— обчислення економії робочої сили під впливом факторів (Езаг);

— визначення вихідної чисельності промислово-виробничого персоналу в плановому періоді (Чвих);

— визначення планової чисельності працюючих (Чпл);

— розрахунок приросту продуктивності праці (ΔППпл) у плановому періоді.

На першому етапі планування продуктивності праці варто визначити фактори, що впливають на економію робочої сили, і підсумувати їх. До основних факторів належать:

· Економія робочої сили за рахунок запровадження технічного заходу.

,                                             (15.2)

Тм₁, Тм₂, - трудомісткість виготовлення одиниці продукції до і після запровадження технічного заходу, нормо-годин.

· Зміни обсягу виробництва продукції

Відносна зміна чисельності працівників призбільшенні обсягу виробництва визначається за формулою:

Ч_Q=                                    (15.3)

Ч_{ум-пост} – базова чисельність умовно-постійного персоналу (ПВП – основні робітники), осіб.

ΔQ- приріст обсягу виробництва, %.

ΔЧ_{ум-пост}- приріст чисельності умовно-постійного персоналу, %.

· Удосконалення управління організації виробництва і праці.

Зміна чисельності працюючих за рахунок вдосконалення управління виробництвом (Ч_упр) визначається за формулою.

                                      (15.4.)

Де ∑Чсб — сумарна чисельність керівників, спеціалістів і службовців у базовому періоді, осіб;∑Чс норм— те саме за прогресивних норм, прийнятих у плановому періоді, осіб.

· Зміну чисельності робітників у результаті покращення використання робочого часу (ЧФРЧ) можна обчислити:

                              (15.5)

де Дб, Дпл — кількість робочих днів, відпрацьованих у середньому одним робітником відповідно в базовому і плановому періодах; Чпвп — вихідна чисельність ПВП, скоректована з урахуванням впливу структурних зрушень у виробництві, осіб; Проб — питома вага робітників у базовій чисельності ПВП, %.

• Підвищення технічного рівня виробництва. Економія робочої сили за рахунок зростання технічного рівня виробництва (ЧТ) розраховується за формулою:

                                (15.6.)

Де t1, t2 — трудомісткість виготовлення одиниці продукції відповідно до і після впровадження технічного заходу, нормо-годин; Nпл — плановий обсяг випуску продукції, натур, од.; Кч — коефіцієнт часу, який визначається діленням кількості місяців дії заходу в плановому році на 12.

•Введення в дію та освоєння нових об'єктів.

Зміна чисельності робітників (Чосв) визначається як різниця між чисельністю, що планується для нових підприємств (вона встановлюється на основі технічних проектів), і тією чисельністю, яка була б необхідна при базовій продуктивності праці по галузі загалом.

Загальну економію чисельності працівників (Езаг) вираховують як суму економії чисельності (Ч) по кожному з перерахованих факторів.

Езаг = Чстр + Чq + Ч упр + Чфрг + Ч т.р + Чосв,            (15.7)

На другому етапі планування продуктивності праці вихідну чисельність промислово-виробничого персоналу в плановому періоді розраховують за формулою:

                                            (15.8)

де Ко — темпи зростання обсягу виробництва в плановому періоді, %.

Третій етап планування продуктивності праці передбачає здійснення такого розрахунку:

Чпл = Чвих — Езаг,                                     (15.9.)

На завершальному четвертому етапі планування продуктивності праці приріст продуктивності праці (ΔППпл) у плановому періоді обчислюють за формулами:

                              (15.10)

Якщо по підприємству відома зміна трудомісткості виробничої програми загалом, тоді:

                      (15.11)

де ΔТпрогр — процент зменшення або збільшення трудомісткості виробничої програми в плановому році.

                             (15.12)

де Е_{роб. ч} — економія (зростання) затрат робочого часу на виконання виробничої програми в плановому році, нормо-годин;

Т_{прогр.б} — трудомісткість виробничої програми в базовому році, нормо-годин.

Тарифні ставки працівників

Тарифна ставк а визначає розмір заробітку за годину, день або місяць роботи.

Важливою проблемою є встановлення таких розмірів тарифних ставок, які б гарантували безперервне відновлення й підтримування фізичних сил і розумових здібностей людини, а також забезпечення постійного відновлення й підвищення її трудової кваліфікації, зрос­тання загальноосвітнього і професійного рівня працівників.

Ставка 1-го розряду — це мінімальна заробітна плата працівника, визначена в колективному договорі, тобто вона відбиває законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг роботи).

Установлення тарифної ставки 1-го розряду залежить від економічного стану підприємства, його фінансових можливостей на період дії колективного договору, рівня середньої заробітної плати, що склався на підприємстві на кінець поточного року, державної, галузевої і регіональної гарантії мінімальної заробітної плати.

Тарифні ставки наступних розрядів розраховують множенням тарифної ставки 1-го розряду на відповідний тарифний коефіцієнт:

T _n = T₁ · К _n,                                                 (19.1)

де T_{1 —} тарифна ставка 1-го розряду;

К _n — тарифний коефіцієнт даного розряду.

Тарифні ставки на підприємствах диференціюються за складністю праці, кваліфікацією робітників. Вища ставка у робітників вищих розрядів.

Середня тарифна ставка робітників (робіт) визначається як середня арифметична величина із тарифних ставок, зважена на кількість робітників (трудомісткості), котрі мають однакові тарифні ставки:

      (19.2)                            ,   (19.3)

де – загальна чисельність робітників;

 — загальна сума тарифних ставок для всіх робітників;

 — загальна трудомісткість робіт, нормо-год.

Знаючи середній тарифний коефіцієнт або середній тарифний розряд, можна визначити середню тарифну ставку:

Т_с = Т₁ · К_с,                                                (19.4)

де Т₁ — тарифна ставка 1-го розряду для даної групи робітників (робіт);

К_с — середній тарифний коефіцієнт даної групи робітників (робіт).

Т_с = Т_м + (Т_б – Т_м) · (Р_с – Р_м),                                     (19.5)

де Т_б, Т_м — тарифні ставки, які відповідають більшому і меншому із двох суміжних розрядів тарифної сітки, між якими знаходиться відомий середній розряд;

Р_с — середній тарифний розряд робітників (робіт);

Р_м — менший із двох суміжних розрядів тарифної сітки, між якими знаходиться відомий середній тарифний розряд.

 

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

для підготовки до Державного екзамену

 з дисципліни «Економіка і нормування праці»

 

 

для студентів спеціальності 5.03050401 «Економіка підприємства»

 

 

Автор-укладач

Данилюк Є.Є.

 

 

Розглянуто  та   схвалено цикловою        комісією  «Економіка підприємства»

Протокол №___ від_________ 20__ р.

Голова комісії __________ М.Г. Повійчук

 

2012
Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………….……3

І. Організація Державного екзамену……………………………………….…….4

ІІ. Перелік питань до Державного екзамену……………………………….…….5

ІІІ.Методичні вказівки для вивчення питань Державного екзамену ………….6

1. Трудові ресурси: сутність та зміст……………………………………………..…6

2. Поняття, зміст основні показники трудового потенціалу…………………..…..8

3. Відтворення ресурсів для праці…………………………………………….…….9

4. Соціально-економічна сутність зайнятості………………………………..……10

5. Сутність, основні показники і види безробіття…………………………..……13

6. Сутність і значення нормування праці для ефективної роботи

підприємства………………………………………………………………….…..….15

7. Об’єкти нормування праці……………………………………………….………16

8. Класифікація витрат робочого часу ……………………………………….……19

9. Норми затрат праці………………………………………………………….……23

10. Встановлення основних видів норм праці: норм часу і норм виробітку, норм обслуговування і норм чисельності……………………………………….….…24

11. Сутність і методика проведення фотографії і хронометражу …………….…..27

12. Сутність і значення продуктивності праці. ………………………………….…31

13. Основні показники продуктивності праці………………………………..….….32

14. Планування потреби в робочій силі……………………………………….….…35

15. Планування і аналіз продуктивності праці………………………………….….37

16. Економічна сутність і значення зарплати………………………………………40

17. Форми і системи заробітної плати………………………………………………42

18. Державне регулювання оплати праці. Мінімальна заробітна плата в

 Україні………………………………………………………………………..………46

19. Тарифна система та її призначення. Тарифні ставки працівників ……………48

20.  Організація діяльності міжнародної організації праці………………………...49

ІV.Перелік літературних джерел для підготовки до Державного екзамену…....52

Вступ

 

Дисципліна «Економіка і нормування праці» є однією із п’яти дисциплін для студентів спеціальності 5.03050401 «Економіка підприємства» денного і заочного відділень а також післядипломної освіти, що винесені на Державний екзамен. Дисципліна вивчається студентами денного віділення на протязі двох семестрів, по закінченню першого семестру студентами пишеться обов’язкова контрольна робота, по закінченню другого - сдається екзамен. Кількість годин, що відводиться на вивчення дисципліни для студентів денного відділення – 162 години, із них 82 години аудиторних занять, і 80 годин відводиться на самостійну роботу студентів.

Студенти заочної форми навчання вивчають дисципліну в обсязі 162 години, із них 48годин аудиторних занять, і 114 годин відводиться на самостійну роботу студента.

Для студентів післядипломної форми навчання на вивчення дисципліни відводиться 162 години, із них аудиторних занять 32 години, самостійної роботи студента 130 годин.

Під час вивчення курсу дисципліни „Економіка і нормування праці" студентами вивчено основні положення щодо сутності і характеру праці, відносин зайнятості і безробіття, внутрішнього ринку праці організації, розвитку і використання трудового і творчого потенціалу працівників, вдосконалення нормування праці на підприємстві, підвищення ефективності, продуктивності праці та рівня оплати праці. Досліджено також як проводиться аналіз і аудит у сфері праці на підприємстві, які форми звітності у сфері праці подає підприємство, також розглянуто основні завдання і напрямки роботи Міжнародної організації праці.

В умовах функціонування ринкової економіки, набуває також великого значення вивчення проблем продуктивності, удосконалення оплати праці, організації і нормування, поліпшення планування трудових показників.