Страх, як психологічна проблема

 

Страх - це емоційна реакція, що мобілізує організм на втечу від об'єкта загрози. Страхи виникають у дитини лише тоді, коли у неї формуються неврологічні та психологічні здібності для розрізнювання об'єктів - тобто вміння виділити в оточуючому середовищі фактори, пов'язані з катастрофічною ситуацією.

О.В.Скрипченко, Л.В.Долинська вважають, що страхи не є успадкованими від тварин реакціями. Природженою здатністю є лише катастрофічна реакція - реакція на будь-який інтенсивний, раптовий, несподіваний або незнайомий стимул, із яким організм не може впоратися. Ситуація, у якій організм не знає, як адекватно відреагувати, містить у собі загрозу для його існування [3, С. 205].

На думку С. М. Ольховецького страх, як і будь-яка емоція, дає змогу людині орієнтуватись у предметному та соціальному світі, регулює діяльність, поведінку, охороняє від небезпеки, неприємностей, тобто є необхідною складовою самозбереження особистості. Відсутність страхів, притаманних певному віковому періоду, є ознакою неблагополучного розвитку дитини, її нездатності розрізняти об'єкти, що становлять загрозу в навколишньому світі. Це може спричинятися відставанням її інтелектуального розвитку або серйозним рівнем психологічної дезадаптації, коли сильна психотравма призвела до тимчасового регресу орієнтаційних здібностей особистості [13].

К. Хорні, розвиваючи ідеї А. Адлера, в якості базового явищ виділяє «основну тривогу», яка властива людині і розвивається на базі «основного зла», тобто тих помилкових форм відношень, котрі практикують батьки по відношенню дітей, фруструючи їх потребу у безпеці. В гуманістичній психології проблема страху також пов’язується з фрустрацією потреби у безпеці [17, С. 25].

Існують різноманітні підходи відносно визначення феномена страху та аналізу його джерела. Так, страх розглядається як вроджена особливість людини, котра виконує функцію пристосування (Ч. Дарвін); одна з базисних емоцій, котра може призводити до різних внутрішніх переживань і зовнішніх виявлень (К.Ізард); індивідуальний феномен, котрий відображає особистісні особливості людини та має своїм джерелом невирішені ситуації (Ф.Риман). В більшості сучасних трактувань феномена, страх визначають як негативну емоцію, нестійкий стан, почуття, негативне емоційне переживання [8].

На відміну від попереднього напрямку, представники когнітивного підходу стверджують, що уявлення про страх як наявність загрози та неможливість її уникнути виникає в наслідок інтелектуальних (когнітивних процесів). Вони поглибили розуміння взаємовідносин між емоціями та когнітивними процесами додавши при цьому опис емоційно-специфічних когнітивних процесів - умовивід, який викликає специфічну емоцію. Окрім цього, їх дослідження відіграли позитивну роль у розробці методів подолання страху на основі принципу научіння. Проте, слід зазначити, що у теорії присутнє деяке обмеження, де страх розглядається з позицій усвідомленості.

Представники психоаналітичного підходу припускають, що причини та механізми феномену страху криються у травмуючому минулому індивідуумів. У межах цього підходу, незважаючи на обмеженість у методах дослідження показано, що феноменологічні данні у проблемі страху знаходяться не на поверхні, а у підсвідомій сфері [8].

Представниками синтезуючого підходу була зроблена спроба уявити емоцію страху як синтезуючий образ, який забезпечує можливість цілісного відображення дійсності. Представники цього підходу констатують, що синтез почуттєвого і раціонального в психічному образі, їх відносна дія, обумовлена розходженням функцій півкуль мозку, наявність двох сигнальних систем, надає можливість людині розуміти і відчувати більше, ніж можна побачити в конкретній ситуації.

К.Е. Ізард вважає, що страх - це настільки специфічна емоція, що заслуговує виокремлення її в окрему категорію. Страх складається з певних і цілком специфічних фізіологічних змін, експресивної поведінки і специфічного переживання, що виникає з очікуванням чи погрозою небезпеки [10].

В психології та педагогіці існують різні класифікації страхів. Їх розділяють на групи, виходячи з того, чого боїться людина, - це так звана класифікація за фабулою страху. Наприклад, відомий психіатр Б. Карвасарський розрізняв вісім основних фабул страху: боязнь простору, соціофобії, нозофобії (страх захворіти будь-яким захворюванням), танатофобія, різні сексуальні страхи, страхи нанести шкоди собі чи близьким, «контрастні» фобії і нарешті фобофобії (страхи боятися чого-небудь) [11].

Інші психіатри, наприклад Б. Дж. Сєдок и Г. І. Каплан, пропонують ділити страхи на конструктивні - природні захисні механізми, котрі допомагають краще пристосуватися до екстремальних ситуацій, та патологічні страхи. Можна розрізняти страхи за критеріями тривалості, частоти, інтенсивності переживань; за образним змістом (реалістичні і фантастичні); за ступенем усвідомлення. Можна ділити страхи на дитячі та дорослі, первині та вторинні, й ще за іншими ознаками, та кожна така класифікація буде мати свої переваги і недоліки [23].

До біологічних передумов виникнення страху можна віднести деякі типологічні властивості вищої нервової діяльності. Перш за все, це емоційна чуттєвість і тісно пов’язана з нею вразливість, яка подібно до емоційної пам’яті, призводить до яскравого, образного запам’ятовування тих чи інших подій життя.

Підвищена чутливість таких людей проявляється у їх емоційній вразливості, коли вони «все близько приймають до серця».

Існують соціокультурні та психологічні передумови виникнення страху. На ранніх стадіях людського розвитку страх мав практично тільки інстинктивний характер. Але з розвитком психіки людини та ускладненням форм її життя, страх набув соціально опосередкованого характеру і почав відображати все більш психологічно тонку гаму моральних почуттів і переживань.

У вікових періодах у дітей у психічному розвитку існує ряд загальних страхів: у дошкільному віці - страх втрати матері, страх тварин, темряви; в шість - вісім років - страх смерті. Це є доказом загальних закономірностей психічного розвитку, коли психічні структури під впливом соціальних факторів стають основою для прояву одних і тих самих страхів. Наскільки проявиться той чи інший страх і чи проявиться він взагалі, залежить від індивідуальних особливостей психічного розвитку і конкретних соціальних умов, в яких відбувається формування особистості дитини [14].

Серед таких соціальних умов можна виділити основні, що найбільш впливають на виникнення страхів у житті та розвитку дитини - це сім’я і школа. Спочатку необхідно відмітити вплив неповної сім’ї. Значне збільшення кількості страхів в таких сім’ях відбувається перш за все у хлопчиків в старшому дошкільному віці. Відсутність батька в сім’ї порушує формування поведінки, відповідної статі і психологічного захисту від зовнішніх загроз. Де в чому це відображається і на дівчатках, оскільки їм також потрібні навички захисту себе від небезпеки, що найбільш розвинуто в філогенезі у представників чоловічої статі.

Хлопчики та дівчатка більш тривожні, якщо вважають головною в сім`ї матір, а не батька. Працююча та домінуюча в сім’ї мати часто нервово-психічно перевантажена, що створює додаткову напругу в її стосунках з дітьми, викликає в них відповідні реакції хвилювання. Особливу вразливість відносно страхів діти відчувають при наявності конфліктів між батьками [21, c. 196].

Отже, проведений аналіз та узагальнення різних підходів, напрямів та теорій щодо вивчення сутності страху особистості дав можливість зробити висновок, що цей феномен змінював свій контекст дослідження залежно від того, в якому ракурсі він розглядався. Багатоплановість страху, вивчення цього явища і як емоцію, і як стан, і як процес, обумовлює виникнення різних підходів до його вивчення. Дослідження літератури останніх років дозволяє зробити висновок про велике значення особливостей переживання страху для життєдіяльності особистості.