Мелашка йшла стежкою й плуталась між високою смілкою та дзвониками. Її чорноволоса голова з маковим вінком здавалась квіткою між високою травою на окопі, між синіми дзвониками та червоною смілкою.

Лаврін не зводив з дівчини очей. Її краса так засліпила йому очі, так разом заманила серце, що вона йому здавалась не дівчиною, а русалкою.

Мелашка заспівала пісні. Пішов гук по лісі і розлився по долині срібною луною.

«Нема в Семигорах ні однієї такої гарної дівчини», — подумав Лаврін. Він скочив з воза, кинув воли й пішов стежкою поруч з Мелашкою. Дівчина липнула на його своїми очима, мов блискавкою, почервоніла й спустила очі вниз.

 

 

Густ`а тінь під зел`еним гілл`ям розлил`а як`ісь ч`ари (густая тень под зелёными ветвями разлила какие-то чары). Мел`ашка здал`ась йом`у теп`ер вдв`оє кр`ащою (Мелашка по казалась ему теперь вдвое прекрасней). Черв`оний мак на голов`і зблід п`еред ї`ї крас`ою (красный мак на голове побледнел перед её красою).

— Скаж`и мен`і, Мел`ашко, де ти жив`еш (скажи мне, Мелашка, где ты живёшь)? Покаж`и мен`і х`ату твог`о б`атька (покажи мне хату твоего отца).

В Мел`ашки так зак`идалось с`ерце (у Мелашки так забилось сердце), як пт`иця тр`іпається кр`илами в густ`ому гілл`і (как птица трепещет крыльями в густых ветвях).

— Н`аша х`ата край сел`а в яр`у, на Зап`адинцях (наша хата на краю села в овраге, на Западинцах), — сказ`ала вон`а д`уже т`ихо й з`овсім спуст`ила в`ії на щ`оки (сказала она очень тихо и совсем опустила ресницы на щёки).

Вол`и пом`алу пл`ентались дор`огою (волы медленно плелись по дороге). Лаврін мовч`ав, і Мел`ашка мовч`ала (Лаврин молчал, и Мелашка молчала).

В л`ісі бул`о т`ихо, як у х`аті (в лесу было тихо, как в хате). Здав`алось, ліс уж`е дрім`ав, засип`ав (казалось, лес уже дремал, засыпал) і т`ільки ч`ерез сон див`ився з гор`и осв`іченими верх`ами на заход`яче над Богусл`авом с`онце (и только сквозь сон смотрел сверху освещёнными вершинами на заходящее над Богуславом солнце). На вис`окому д`убі (на высоком дубе), над с`амими голов`ами п`арубка й д`івчини (над самыми головами парня и девушки), затр`іпала кр`илами як`ась пт`иця (затрепетала крыльями какая-то птица). Вон`а зляк`алась їх об`ох так (она испугалась их обоих так), що вон`и аж к`инулись (что они даже содрогнулись).

 

Густа тінь під зеленим гіллям розлила якісь чари. Мелашка здалась йому тепер вдвоє кращою. Червоний мак на голові зблід перед її красою.

— Скажи мені, Мелашко, де ти живеш? Покажи мені хату твого батька.

В Мелашки так закидалось серце, як птиця тріпається крилами в густому гіллі.

— Наша хата край села в яру, на Западинцях, — сказала вона дуже тихо й зовсім спустила вії на щоки.

Воли помалу плентались дорогою. Лаврін мовчав, і Мелашка мовчала.

В лісі було тихо, як у хаті. Здавалось, ліс уже дрімав, засипав і тільки через сон дивився з гори освіченими верхами на заходяче над Богуславом сонце. На високому дубі, над самими головами парубка й дівчини, затріпала крилами якась птиця. Вона злякалась їх обох так, що вони аж кинулись.

 

 

— Мел`ашко! — пром`овив Лаврін т`ихим г`олосом (произнёс Лаврин тихим голосом). — Як поб`ачив я теб`е над вод`ою (как увидел я тебя над водой), то нен`аче з крин`иці пог`ожої вод`и нап`ився (то словно из колодца чистой воды напился).

Мел`ашка засор`омилась і див`илась в з`емлю (Мелашка смутилась и смотрела в землю). Вон`а мовч`ала (она молчала). Пт`иця на д`ереві зат`ихла (птица на дереве затихла), і знов у л`ісі ст`ало т`ихо, як у х`аті (и снова в лесу стало тихо, словно в хате).

— Тво`я крас`а, тво`ї ч`орні бров`и нен`аче мо`є здор`ов'я (твоя краса, твои чёрные брови будто моё здоровье). Як гл`янув я на т`ебе, то н`аче набр`ався здор`ов’я (как взглянул я на тебя, то будто набрался здоровья)» — знов поч`ав Лаврін (снова начал Лаврин).

По дор`озі пр`оти їх ішл`а як`ась молод`иця, спуск`аючись з гор`и (по дороге навстречу им шла какая-то молодица, спускаясь с горы = сверху), Лаврін зам`овк (Лаврин замолчал).

 

— Мелашко! — промовив Лаврін тихим голосом. — Як побачив я тебе над водою, то неначе з криниці погожої води напився.

Мелашка засоромилась і дивилась в землю. Вона мовчала. Птиця на дереві затихла, і знов у лісі стало тихо, як у хаті.

— Твоя краса, твої чорні брови неначе моє здоров'я. Як глянув я на тебе, то наче набрався здоров’я» — знов почав Лаврін.