Лаврін знав парубоцький звичай і повів усю парубочу ватагу в шинок. Він поставив їм могорича і вже в згоді з ними вернувся на вулицю.

 

 

Мелашка незаб`аром в`ибігла на в`улицю (Мелашка вскоре выбежала на улицу). Лаврін пізн`ав ї`ї й одрізн`ився з н`ею од ч`еляді (Лаврин узнал её и отделился с нею от девушек; “ ч `елядь” — женщины). Вон`и ст`али `осторонь (они встали в стороне), під верб`ою к`оло т`ину (под ивой у плетня), з-за котр`ого вигляд`али шир`окі квітк`и с`оняшників (из-за которого выглядывали широкие цветы подсолнухов). Лаврін прикр`ив Мел`ашчині пл`ечі сво`єю св`итою і обн`яв ї`ї за стан (Лаврин прикрыл Мелашкины плечи своей свитой и обнял её за талию).

З`орі в`исипали на н`ебі (звёзды высыпали на небе). Сел`о засн`уло (село уснуло). Дівч`ата спів`али та жартув`али з хл`опцями (девчата пели и шутили с хлопцами). А Мелашка, як г`орлиця, горн`улась до Лавріна (а Мелашка, как горлица, жалась к Лаврину). Вже в`улиця розб`іглась (уже гулянка разбежалась). На н`ебі зійшл`а зор`я (на небе взошла заря), а Лаврін ус`е сто`яв з Мел`ашкою і не мав с`или одійт`и од н`еї (а Лаврин всё стоял с Мелашкой и не имел силы отойти от неё).

— Кол`и ж ти пр`ийдеш до м`ене (когда ж ты придёшь ко мне)? — спит`ала Мелашка (спросила Мелашка).

— Я до т`ебе л`аден щон`очі ход`ить (я к тебе готов каждую ночь ходить). Прощ`ай, чорнобр`ива (прощай, чернобровая)! Прощ`ай, мо`є `ясне с`онечко (прощай, моё ясное солнышко)! Десь ти, моя м`ила, з р`ожі та з барв`інку зв`ита (где-то = видимо, ты, моя милая, из розы и из барвинка свита), що дод`ержала мен`е до с`амого св`іту (раз удержала меня до самого рассвета), — сказ`ав Лаврін.

 

Мелашка незабаром вибігла на вулицю. Лаврін пізнав її й одрізнився з нею од челяді. Вони стали осторонь, під вербою коло тину, з-за котрого виглядали широкі квітки соняшників. Лаврін прикрив Мелашчині плечі своєю свитою і обняв її за стан.

Зорі висипали на небі. Село заснуло. Дівчата співали та жартували з хлопцями. А Мелашка, як горлиця, горнулась до Лавріна. Вже вулиця розбіглась. На небі зійшла зоря, а Лаврін усе стояв з Мелашкою і не мав сили одійти од неї.

— Коли ж ти прийдеш до мене? — спитала Мелашка.

— Я до тебе ладен щоночі ходить. Прощай, чорнобрива! Прощай, моє ясне сонечко! Десь ти, моя мила, з рожі та з барвінку звита, що додержала мене до самого світу, — сказав Лаврін.

 

 

— Кол`и я твій г`олос к`оло двор`а поч`ую (когда я твой голос у двора услышу), я з`араз в`илину до т`ебе (я сразу вылечу к тебе), — сказ`ала Мелашка (сказала Мелашка).

— Як я теб`е за с`ебе візьм`у (если я тебя за себя возьму), чи не буд`еш н`удитись в Семиг`орах (не будешь ли скучать в Семигорах)? — спит`ав Лаврін (спросил Лаврин).

— Чог`о мен`і н`удитися з тоб`ою (что мне скучать с тобой)? Як л`яжу сп`ати, тво`я тінь н`іби в голов`ах сто`їть у м`ене (как лягу спать, твоя тень словно в головах стоит у меня). Я б прикр`ила твій слід л`истом (я бы прикрыла твой след листьями), щоб йог`о в`ітер не зав`іяв (чтобы его ветер не завеял), піск`ом не зам`ів (песком не замёл), — сказ`ала Мелашка (сказала Мелашка). — А м`оже, ти оц`е п`ідеш за ту дібр`ову (а может, ты вот уйдёшь за ту дубраву) та й занес`еш нав`іки сво`ю л`юбу розм`ову (да и унесёшь навеки свой милый разговор)?

Не б`ійся, Мелашко, я теб`е не пок`ину (не бойся, Мелашка, я тебя не оставлю)! Післяз`автра вих`одь на в`улицю (послезавтра выходи на гулянье). Я прийд`у, хоч м`аю проп`асти (я приду, хоть бы пришлось погибнуть; “ пропад ` ати ” — / одно из значений/ гибнуть от несчастного случая, убийства, умирать от болезни, пыток). Прощ`ай, мо`я м`ила, кр`аща од з`олота, кр`аща од с`онця (прощай, моя милая, краше золота, краше солнца), — сказ`ав Лавр`ін і поцілув`ав Мел`ашку (сказал Лаврин и поцеловал Мелашку), н`аче впік ї`ї д`ушу сво`їми гар`ячими уст`ами (словно обжёг её душу своими горячими устами).

 

— Коли я твій голос коло двора почую, я зараз вилину до тебе, — сказала Мелашка.

— Як я тебе за себе візьму, чи не будеш нудитись в Семигорах? — спитав Лаврін.

— Чого мені нудитися з тобою? Як ляжу спати, твоя тінь ніби в головах стоїть у мене. Я б прикрила твій слід листом, щоб його вітер не завіяв, піском не замів, — сказала Мелашка. — А може, ти оце підеш за ту діброву та й занесеш навіки свою любу розмову?

Не бійся, Мелашко, я тебе не покину! Післязавтра виходь на вулицю. Я прийду, хоч маю пропасти. Прощай, моя мила, краща од золота, краща од сонця, — сказав Лаврін і поцілував Мелашку, наче впік її душу своїми гарячими устами.

 

 

Лаврін прийш`ов дод`ому вже св`ітом і ліг сп`ати в пов`ітці (Лаврин пришёл домой уже на рассвете и лёг спать в сарае). Вже всі повстав`али (все уже поднялись), а Лавр`іна не бул`о в`идно (а Лаврина не было видно). Вже с`онце в`исоко підб`илось уг`ору (уже солнце высоко поднялось вверх). Б`атько знайш`ов Лавріна в пов`ітці і не міг добуд`итися (отец нашёл Лаврина в сарае и не мог добудиться).

— Десь Лаврін блук`ав ц`ілу ніч (где-то Лаврин бродил всю ночь), — сказ`ав Кайдаш ж`інці (сказал Кайдаш жене). — Х`одить к`оло роб`оти (ходит около работы), мов п'`яний (как пьяный), і п`оходя спить (и на ходу спит).

— На в`улиці гул`яв (на улице гулял), — сказ`ала Кайдашиха (сказала Кайдашиха). Мин`ув день, мин`ула ніч (прошёл день, прошла ночь), а на др`угу ніч Лаврін знов майн`ув у Бі`євці т`емної н`очі при `ясних з`орях (на вторую ночь Лаврин снова махнул в Биевцы тёмной ночью при ярких звёздах). Мелашка знов до й`ого в`ийшла (Мелашка снова к нему вышла), і знов він верн`увся св`ітом дод`ому (и снова он вернулся на рассвете домой), знов не в`испався і так ізнем`ігся (снова не выспался и так занемог), що, без с`орому к`азка (что, без стыда сказка = стыдно сказать), п`ішов по об`іді в кл`уню (пошёл после обеда в клуню; “ кл ` уня ” — рига, постройка для хранения сена, соломы и для молотьбы, может быть соединена с хлевом), ліг у застор`онку на сол`омі (лёг в закутке на соломе; “застор`онок” — боковая часть риги, куда набивают сено) й спав до с`амого в`ечора (и спал до самого вечера).