Основні засади готичного костюма. Вплив військового обладунку та геральдики.

У готичному костюмі, як у архітектурі і меблях, велику роль відігравала філігранна реміснича техніка. Кравець стає одним з активних учасників створення нового стилю в костюмі. Крім сталевої голки, ножиць та ниток, входить у дію професійний крій. Сучасні прийоми комбінованої зшивки, виточок і прасування швів вперше використовують готичні кравці. Це в свою чергу приводить до створення нових типів одягу. Одним з таких типів чоловічого одягу були штани, які зшивались по формі тіла з двох шматків і служили одночасно панчохами. Сорочка-каміза стала короткою і заправлялась у штани, поверх неї одягались коротка курточка по фігурі з розрізом посередині — «колет», який мав відрізну частину нижче талії і рукави розширені у верхній частині. Поверх колета одягався короткий плащ або шуба, опоряджена хутром. На голові шкіряний капелюх з полями або берет. ЖІНОЧИЙ костюм городянки складався з натільної сорочки, роби, викроєної і зшитої по фігурі. Роба була довгою, цілком закривала обриси тіла і закінчувалась шлейфом. На голові носили різного роду пов’язки, які закривали волосся.Новаторами готичних мод були люди нижчих станів, городяни, які вперше навчились по-новому шити свій одяг, в ньому виявлявся своєрідний протест городян проти моди феодалів. Церква ставилася не досить схвально до нових мод, які підкреслювали обриси тіла, що вважалось непристойним. Одяг церковнослужителів, як відомо, залишився на довгі роки таким, яким був створений ще на початку нашої ери. Але феодальна аристократія підхопила моди городян. Бажаючи підкреслити своє панівне становище, вони, взявши за основу конструкцію костюма, зробили його більш екстравагантним завдяки застосуванню яскравих кольорів. Правий рукав і ліва штанина робились одного кольору, а права штанина і лівий рукав — іншого. Такий костюм називався «міпартитум». Жінки одягали на голову шкіряні ковпаки довжиною до 75 см поверх хустки, що закривала обидві щоки; замість ковпака застосовувались і маленькі капелюхи, з-під ковпака часом звисала довга легка тканина. Декольте було великим.Черевики мали довгі носи, до 20 — 30 см. Кожен з цих елементів одягу неначе подовжував фігуру, відповідно до витягнутості архітектурних форм, характерних для готичного стилю.Одяг набрав у цей час настільки нерозумних форм, що міська влада неодноразово вимушена була регламентувати розмір шлейфів, довжину рукавів. В окремих містах еталони довжини шлейфів були висічені на камені. А власники численних прикрас обкладались спеціальними податками. «Головна вада розкішного одягу, — пише в одному з оповідань Д. Чосер,— не тільки у величезній кількості вишивок, фестонів, оборок, нашитих смуг і інших геральдичних знаків... а також і в непомірній довжині цього убрання, яке волочиться в багні і, гною не тільки під час ходи, але й при верховій їзді...». Той же Чосер наводить слова священика про міпартитум, якому здавалося, немов «половина людини була уражена антоновим вогнем, або раком, або іншою якою хворобою».Так у костюмі городян періоду готики, який почався з раціоналізації швейної техніки, з підвищення утилітарної зручності, був художньо відтворений протест проти християнської етики, яка проголошувала грішність людського тіла. В цьому, можливо, і відбились паростки новонародженого стилю доби Відродження з його вільною, реалістичною мораллю, далекою від святенництва християнської церкви.

 

15. Костюм Романського періоду: силует, матеріали, основні компоненти. Романський стиль сформувався на основі з-ьох тенденцій візантійських вливівпізньоримського мистецтва і мистецтва європейських племен.Це перший стиль в європейському мистецтві.Костюм,як і архітектура,відзначилась монументальнітю,приземністю,доволі простий за елементами.Шиється з простих домотканих тканин:льон,вовна,шкіра.Силует прямий,або трапецієвидний.Ідеал:крави-оспівувалась сила і мужність у чоловіках;тендітністьі заспокійливість у жінки.Ідеал:блондинка з розпущеним волоссям опущеним поглядом із світлими очима голубими або зеленими і м»якою посмішкою.Романський костюм багато успадкував від римського і візантійського:мав дві сорочки з верхньої ат нижньої тунікоподібного крою.Нижня сорочка могла бути довгою-камізія.Верхня-шенс,котта.Штани носили тільки чоловіки.Чоловічий костюм.спочатку був коротким до колін,до XII ст..подовжився.Крім того верхнім одягом чол.. і жін.. була котта.ЇЇ особливістю були розрізи по бокам або зверху.Розширювалася до низу завдяки трикутним клинами,котта могла мати довгі рукава,а також могла бути без рукавів.Плащ у вигляді пелерини,застібали збоку.Штани вважалися варварськими.Бре-незшиті штани,які підв»язувались на ногах і закріплювались поясом.Шоси-штани-панчохи.Браєр-пояс,кріпилася зброя,гроші,прикраси.Головні убори-ковпак,шапер.Жіночий одяг складався з 2 сорочок:камізія,шенсу або котти.Жіноча котта могла мати довгі рукава.ДоXIIст.жін. котта більш прилягає верхню частину тіла.Бліо-типовий вид одягу.Довге,тісно облягало зверху,а від талії розширювалось завдяки складкам по бока.Часто мало вирізи по боках які шнуруваоися,довгі рукава вузькі вверху і розширені внизу.Могла бути і з короткими рукавами.Сюркот-З»явилося в XII ст..(над коттою)-має великі довгі процми.Незаміжні дівчата носили незаплетене волосся,або запліталося в коси.до12ст.було модно тісно обвивати шию.Оміус-чепчик,туго охоплює підборіддя,а зверху ще одягається покривало.Взуття на вузькій підошві,типу черевиків,іноді шнурувалося.

 

16. Костюм Італійського Відродження. Ідеал краси. Тканини. Флорентійська та венеційська моди. Дальшим розвитком бургундських мод був розвиток в XV столітті флорентійських мод, які швидко поширились по всій Європі. Слід відзначити, що Флоренція в той час була центром літератури та мистецтва Італії. В основу нової моди було покладено уявлення греків про красу і силу тіла людини, яке не треба ховати. Чоловічий костюм складався з штанів-трико щільно прилягаючої до тіла форми, камізи з невеликим комірцем і пишними рукавами і короткого колета. Краса костюма залежала від краси і стрункості фігури. Волосся коротко стригли і підгортали навколо голови, обличчя голили. Тканини для одягу вироблялись різноманітних кольорів. Поверх цього одягу носили плащі різної довжини і фасону.

Жіночий костюм складався з легкої роби з прилягаючою гладкою кокеткою. Найбільш поширеною зачіскою для жінок було волосся, розчесане на прямий пробор, зібране позаду в жмуток, а на скронях — в трубчасті локони.

Модним було вищипувати брови, фарбувати волосся в золотистий колір. Прикрашали голову та шию ланцюжками, сітками. В середніх верствах суспільства улюбленим елементом жіночого одягу на довгі часи встановився корсет — ліф без рукавів, зашнурований посередині. В середині XV ст. склалися більш пишні й декоративні венеціанські моди, які виникли в колах купців і відтворили їхні смаки. Одним з елементів верхнього чоловічого одягу був колет з величезними рукавами. Ці моди вплинули на костюм російських бояр XVI ст. Цікаво, що в Росії уже в XIV — XVI ст., раніше, ніж в Європі, носили чоботи. При цьому російські модниці шили чоботи з високими тонкими підборами, про які існувала приказка: «З-під носка, соловейко, пролети, а навколо п’яти яєчко коти».

Відомий мандрівник Адам Олеа-рій писав з цього приводу: «У жінок, особливо у дівчат, черевики з дуже високими каблуками — у інших в чверть ліктя» (10 — 11 см). Таке «стилязство» викликало протест у церковних сановників, проти нього виступав сам митрополит Даниїл.

Довгі рукави в костюмі московських бояр привели до появи відомого прислів’я «працювати, спустивши рукави», що фактично було неможливо, бо, щоб працювати, треба було їх підкочувати. Російський довгий кафтан мав багато спільного з венеціанською шубкою. Нагадує ренесансні плащі російський «опашень».

У Західній Європі венеціанські моди тримались майже 50 років. У середині XVI ст. першість завоювали французькі моди, які часто називають шекспірівськими, тому що саме так одягались герої Шекспіра.

Ініціаторами нових мод були протестантські кола, які виступали проти офіційної католицької релігії і одночасно проти вільності, відвертості флорентійського костюма.

Чоловічий костюм епохи Відродження. Нижня одяг італійців складалася з каллічі - сорочки, Кальцоне – вузьких рознімних штанів-панчоха.
Кальсонес (грец.) - широкі штани до колін або вище колін. Вони були покриті окремими вишитими або парчевими смужками тканини, внизу зібрані за обсягом ноги на вузьку обшивку. 16 в.
Кальцій - починаючи з 16 в. - Панчохи.
Кальцоне - всі види штанів до колін.
Соттовесте - вузька безрукавка, до якої прив'язували шнурками Кальцоне.
Основний верхнім одягом чоловіків залишався плащ, м'яко покриває тіло.
Плащ-Джорно складався з ліфа, щільно облягає фігуру і відкидних рукавів найхимерніших фасонів.
Джорно являє собою італійський варіант європейського плаща середньої довжини, який носили молоді люди. Джорно являє собою поєднання вільно падаючої тканини рукавів, закладених складками по проймі або викроєних у формі кола, окремих понизу кольоровою смужкою тканини. створювало Багаті живописні ефекти прикраси країв одягу дрібно вирізаними фестонами - е кревіссамі («рак», «ракова шийка»), яке з'явилося на початку 15 ст. при бургундському дворі, а також пір'ям або дорогим хутром.
Поряд з Джорно молодих людей, існували і довгі Джорно літніх італійців. Довгу одяг носили посадові особи, вчені, духовенство.
Все-таки в період епохи Відродження в костюмі італійців домінують довгі одягу, тому що широкі довгі верхні одягу з важких тканин створюють враження масивності фігури, твердо і міцно стоїть на Землі. Це враження посилюється низьким головним убором - «Беретта» і взуттям з широким квадратним носком, яку прозвали сучасниками «ведмежий лапою».
Поряд з такою широкою верхнім одягом, що називалася «робою» існувала і широко поширювалася інша верхній одяг, яку можна уподібнити піджака. Вона називалася джуббоне.
Джуббоне роблять дуже відкритим з квадратним коміром і поєднують із закритим коміром сорочки. Жіночий костюм Італії. Жіночий костюм епохи проторенессанса простий і конструктивний. У ньому позначається вплив далеких античних традицій. Більш складним стає костюм 15 ст., Особливо коли в північні райони країни проникло вплив Франції, Бургундії та Німеччини.
До жіночого виду одягу відноситься упелянд - верхній одяг, широка і довга з широкими колокообразнимі рукавами. Упелянд призначений для урочистостей. Жіночий упелянд - був завжди довгий зі шлейфом. В Італії упелянд отримав своєрідні форми і перетворився на суто жіночу італійський одяг, яка звалася Сімара.
Новий венеціанський костюм склався під впливом іспанського костюма, тому що і той і інший робився на "каркасі". Але іспанський каркас жіночого костюма - металевий корсет і спідниця вердугос з металевими обручами - були іншої форми. Іспанська корсет здавлював фігуру, робив її плоскою. Венеціанський - був вільним і створював враження великого тіла. Форма спідниці у іспанок - правильної воронкоподібної форми. Спідниці венеціанок - мали збірки і вільно лежали на нижній одязі.
Але найважливішим і переконливим була полярність образного рішення костюма венеціанок і іспанок.
Венеціанський жіночий костюм - це своєрідний гімн квітучою, земний жіночої краси. Низький виріз ліфа, мережива, найтонше полотно сорочки, що відкривала шию і груди - все пристало тонку шкіру або створювало враження такої.
Краса вважається таким же благом, як здоров'я і сила. Її основні ознаки і значення докладно розбираються в трактатах італійських гуманістів-філософів і художників Лоренцо Білги, Луки Пачолі, Аньоло Фіренцуола та ін Теорію прекрасних пропорцій людського тіла, його пластику, колорит, форму вивчають і оспівують у своєму мистецтві Леонардо да Вінчі, Тіціан, Дюрер і багато хто інші великі художники епохи.

Дуже показово опис ідеальної жіночої краси, дане в трактаті Аньоло Фіренцуола «Про красу жінок»: «... волосся жінок повинні бути ніжним, густим, довгим і хвилястим, кольором вони повинні уподібнюватися золоту або ж меду, або ж палаючим сонячним променям. Статура повинно бути велике, міцне, але при цьому шляхетних форм. Надмірно росле тіло не може подобатися, так само як невелике і худе. Білий колір шкіри не прекрасний, бо це означає, що вона занадто бліда, шкіра повинна бути злегка червонуватою від кровообігу... Плечі повинні бути широкими... На грудях не повинна проступати жодна кістка. Досконала груди підвищуються плавно, непомітно для ока. Найкрасивіші ноги - це довгі, стрункі, унизу тонкі із сильними сніжно-білими литками, які кінчаються маленькою, вузькою, але не сухорлявої ступень. Передпліччя повинні бути білими, м'язистими...»

Тканини, колір, орнамент

У виробництві тканин, так само як в інших галузях ремісничого виробництва і прикладного мистецтва Європи, спостерігається потужний підйом. Центром розвитку ремесел була Італія. У розвинених містах Італії-Генуї, Мілані, Флоренції, Венеції-широко розвивається шовкове ткацтво, виготовлення набивних тканин. По фактурі, щільності і зовнішньому вигляду італійські шовкові тканини були надзвичайно різноманітні. Особливо ефектні були італійські алтабаси і Аксамитов. На алтабасе золотом по золотому фону або сріблом по срібному ткали візерунок. Його контури підкреслювали кольоровим атласним або оксамитовим кантом. На золотом або срібному тлі Аксамитов складний петельчатий візерунок з різновисокими рівнем петель грав світлотіньові відблисками. В орнаменті переважали стилізовані форми ананаса, тюльпана, виноградної лози, аканта на тлі рослинних завитків і візерунків. Особливим успіхом користувалися гранатовий візерунок і «павині пера». Крім квіткових візерунків, на тканинах зображувалися фігури тварин, птахів. Кольорова гама тканин італійського Відродження відрізнялася яскравістю колориту, барвисті, насиченістю, кольоровими контрастами. Улюбленими кольорами були холодний червоний, синьо-блакитний, смарагдово-зелений, золотистий. Для траурних костюмів використовували не чорний, а коричневий фіолетовий, темно-малиновий кольори. Тканини виготовлялися і в інших європейських країнах: Нідерландах, Німеччині, Іспанії, Франції. Великими центрами ткацтва були нідерландські міста Брюгге, Утрехт, які славилися набивними лляними тканинами і витисненими оксамитом. Крім тканого візерунка й набивання в оздобленні оксамитових та шовкових тканин широко застосовувалася вишивка малюнків у вигляді золотих листочків, кілець, гуртків з рельєфним зображенням левів, драконів, птахів, вишивка перлами і дорогоцінними каменями. Маса костюма, розшиту таким чином, могла досягати 25-40 кг.