Управління охороною здоров'я

Охорона здоров'я — це система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини за максимальної біоло­гічно можливої індивідуальної тривалості життя.

Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охоро­ну здоров'я.

Суспільство і держава відповідальні перед нинішнім і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, по­ліпшення умов праці, навчання, побуту та відпочинку населення, роз­в'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і за­провадження здорового способу життя.

Стаття 3 Конституції України наголошує, що здоров'я людини є од­нією з найвищих соціальних цінностей, забезпечення якої — один з го­ловних обов'язків держави.

Подальші її норми визначають, що кожен має право на охорону здо­ров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Вона встановлює, що охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного та доступного для всіх громадян медичного обслуговування, а у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно.

Конституційними нормами також закріплено, що існуюча мережа лі­кувальних закладів не може бути скорочена і держава сприяє їх розвит­кові незалежно від форми власності.

Виходячи з Конституції України держава гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у галузі охорони здоров'я шляхом:

а) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров'я;

б) організації та проведення системи державних і громадських захо­
дів щодо охорони та зміцнення здоров'я;

в) подання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної
допомоги в обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;

Управління соціально-культурною сферою______________________ 439

г) здійснення державного і по можливості громадського контролю та
нагляду в галузі охорони здоров'я;

д) організації державної системи збирання, обробки й аналізу соці­
альної, екологічної та спеціальної медичної статистичної інформації;

е) встановлення відповідальності за порушення прав і законних інте­
ресів громадян у галузі охорони здоров'я.

Основними принципами, на яких базується діяльність державних та недержавних організацій і установ щодо охорони здоров'я в Україні, є:

· визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності сус­
пільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку
народу України;

· додержання прав і свобод людини та громадянина в галузі охорони
здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;

 

· гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загально­
людських цінностей над класовими, національними, груповими або інди­
відуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист най­
більш вразливих верств населення;

· рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність ме­
дичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я;

· відповідність завданням і рівню соціально-економічного та куль­
турного розвитку суспільства, наукова обгрунтованість, матеріально-тех­
нічна і фінансова забезпеченість;

· орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, по­
єднання вітчизняних традицій і досягнень зі світовим досвідом у галузі
охорони здоров'я;

— запобіжно-профілактичний характер, комплексний соціальний,
екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;

· багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її
фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та зао­
хоченням підприємництва і конкуренції;

· децентралізація державного управління, розвиток самоврядування
закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і до­
говірній основі.

Основи законодавства України про охорону здоров'я, конкретизуючи норми Конституції України, встановлюють, що право громадян на охоро­ну здоров'я передбачає:

а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та
соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтри­
мання здоров'я людини;

б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

в) санітарно-епідемічне благополуччя території та населеного пункту,
де громадянин проживає;

г) безпечні та здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

440____________________________________________________ Глава 11

д) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний ви­
бір лікаря і закладу охорони здоров'я;

е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здо­
ров'я населення, включаючи існуючі й можливі фактори ризику та їх сту­
пінь;

є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення про­позицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров'я;

ж) участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської
експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;

з) можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння
охороні здоров'я;

й) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних зі станом здоров'я;

і) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;

ї) оскарження неправомірних рішень і дій працівників закладів та ор­ганів охорони здоров'я;

й) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, за­стосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, якщо діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загаль­новизнані права людини і громадянина.

Основу державної політики охорони здоров'я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охо­рони здоров'я, визначення її мети, головних завдань, напрямів, принци­пів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінан­сування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податко­вих, митних та інших регуляторів, затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм охорони здоров'я.

Для вирішення питань формування державної політики охорони здо­ров'я при Верховній Раді України можуть створюватися дорадчі та екс­пертні органи з провідних фахівців у галузі охорони здоров'я та пред­ставників громадськості. Порядок створення та діяльності цих органів визначається Верховною Радою України.

Складовою державної політики охорони здоров'я в Україні є місцеві та регіональні комплексні та цільові програми, що формуються Верхов­ною Радою Автономної Республіки Крим, органами місцевого й регіо­нального самоврядування та відображають специфічні потреби охорони здоров'я населення, яке проживає на відповідних територіях.

Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на ор­гани державної виконавчої влади.

Особливу роль у цьому процесі відіграє Президент України. Його щорічна доповідь Верховній Раді передбачає звіт про стан реалізації дер­жавної політики в галузі охорони здоров'я.

Управління соціально-культурною сферою______________________ 441

Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконання законодавства щодо охорони здоров'я че­рез систему органів державної виконавчої влади, проводить у життя дер­жавну політику охорони здоров'я та здійснює інші повноваження, перед­бачені Конституцією України.

Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення комп­лексних і цільових загальнодержавних програм, створює економічні, пра­вові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність у галузі охорони здоров'я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробіт­ництво з питань охорони здоров'я, а також у межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охо­рони здоров'я, визначають єдині науково обгрунтовані державні стандар­ти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров'я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-тех­нічного забезпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність у галузі охорони здоров'я.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адмі­ністрації, органи місцевого самоврядування реалізують державну політи­ку охорони здоров'я в межах своїх повноважень, передбачених законо­давством.

Головним (провідним) органом у системі центральних органів вико­навчої влади в галузі охорони здоров'я є Міністерство охорони здо­ров'я України, яке забезпечує реалізацію державної політики у сферах охорони здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення.

Основними завданнями Міністерства охорони здоров'я України є:

· забезпечення реалізації державної політики у сферах охорони здо­
ров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення,
виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів
медичного призначення;

· розроблення, координація та контроль за виконанням державних
програм розвитку охорони здоров'я, зокрема профілактики захворювань,
подання медичної допомоги, розвитку медичної та мікробіологічної про­
мисловості;

· організація подання державними та комунальними закладами охо­
рони здоров'я безплатної медичної допомоги населенню;

· організація подання медичної допомоги в невідкладних та екстре­
мальних ситуаціях, здійснення в межах своєї компетенції заходів, пов'я­
заних з подоланням наслідків Чорнобильської катастрофи;

442_____________________________________________ Глава 11

· розроблення заходів щодо профілактики та зниження захворюва­
ності, інвалідності та смертності населення;

· організація разом з Національною академією наук України, Акаде­
мією медичних наук України наукових досліджень з пріоритетних на­
прямів розвитку медичної науки.

Міністерство охорони здоров'я України відповідно до покладених на нього завдань:

1) забезпечує в межах своєї компетенції додержання закладами охо­
рони здоров'я, установами і закладами державної санітарно-епідеміоло­
гічної служби Міністерства, іншими підприємствами, установами та ор­
ганізаціями права громадян на охорону здоров'я;

2) готує пропозиції стосовно визначення пріоритетних напрямів роз­
витку охорони здоров'я, розробляє та організовує реалізацію державних
комплексних та цільових програм охорони здоров'я;

3) бере участь у формуванні та реалізації інвестиційної політики у
сфері охорони здоров'я;

4) здійснює міжвідомчу координацію щодо боротьби із захворюван­
ням на СНІД;

5) бере участь у формуванні та реалізації антимонопольної політики
у сфері охорони здоров'я;

6) організовує та здійснює відповідно до законодавства державну ак­
редитацію закладів охорони здоров'я;

7) здійснює координацію діяльності закладів охорони здоров'я, орга­
нів, установ і закладів державної санітарно-епідеміологічної служби, нау­
ково-дослідних установ незалежно від їх підпорядкування і форми влас­
ності щодо питань діагностики, лікування і профілактики захворювань,
формування здорового способу життя;

8) здійснює заходи щодо розвитку підприємництва у сфері охорони
здоров'я;

9) здійснює контроль і нагляд за додержанням санітарного законо­
давства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забез­
печення санітарного та епідемічного благополуччя населення;

 

10) забезпечує відповідно до законодавства проведення державної са­
нітарно-гігієнічної експертизи;

11) вивчає, аналізує і прогнозує показники стану здоров'я населення
залежно від стану середовища життєдіяльності людини; бере участь у
розробці заходів, спрямованих на недопущення шкідливого впливу фак­
торів довкілля на здоров'я людини;

12) бере участь у визначенні заходів та проведенні разом з централь­
ними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого само­
врядування роботи із запобігання хворобам, а також зниження захворю­
ваності, інвалідності та смертності населення;

13) готує пропозиції щодо забезпечення санітарного та епідемічного
благополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню на тери-

Управління соціально-культурною сферою______________________ 443

торії України особливо небезпечних (у тому числі карантинних) інфек­ційних хвороб;

14) здійснює контроль за усуненням причин і умов виникнення та
поширення інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань,
отруєнь та радіаційних уражень людей;

15) бере участь у розробленні державних соціальних нормативів у
сфері охорони здоров'я, затверджує відповідні норми та нормативи у цій
сфері;

16) затверджує відповідно до законодавства державні санітарні нор­
ми, правила, гігієнічні нормативи; встановлює в межах своєї компетенції
державні стандарти якості лікарських засобів, імунобіологічних препара­
тів, питної води, медичної техніки та виробів медичного призначення; бе­
ре участь у розробці та введенні в дію екологічних нормативів та норм
радіаційної безпеки;

17) погоджує у встановленому законодавством порядку всі державні
стандарти, технічні умови, промислові зразки, іншу нормативно-технічну
документацію об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я на­
селення;

18) затверджує переліки важких робіт, робіт із шкідливими і небез­
печними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок
та неповнолітніх, а також підіймання і переміщення ними важких речей;

19) забезпечує проведення медико-соціальної експертизи втрати пра­
цездатності та надання реабілітаційної допомоги населенню;

20) здійснює організаційно-методичне керівництво та координацію
роботи державної служби медицини катастроф;

21) у межах своєї компетенції регулює діяльність, пов'язану з транс­
плантацією органів та інших анатомічних матеріалів людині;

22) організовує визначення рівня доз опромінення осіб, які постраж­
дали внаслідок Чорнобильської катастрофи; розробляє рекомендації що­
до встановлення для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобиль­
ської катастрофи, додаткових норм раціонального харчування у спеціалі­
зованих лікувальних, лікувально-санаторних і курортних закладах;

23) бере участь разом з відповідними центральними і місцевими ор­
ганами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування у здій­
сненні державного регулювання радіаційної безпеки, у складанні екс­
пертних висновків щодо визначення категорій зон радіоактивного за­
бруднення територій;

24) організовує науково-методичне забезпечення судово-медичної та
судово-психіатричної експертної діяльності закладів охорони здоров'я;

25) забезпечує здійснення реєстрації та контролю за виробництвом,
належним режимом зберігання і реалізації, якістю лікарських засобів,
імунобіологічних препаратів, медичної техніки та виробів медичного
призначення, підтримує обов'язковий їх асортимент, у тому числі необ-

444_____________________________________________ Глава 11

хідний запас на випадок стихійного лиха, катастроф, епідемічних захво­рювань;

26) організовує забезпечення населення лікарськими засобами, ін­
формує працівників закладів охорони здоров'я і населення про лікарські
засоби та імунобіологічні препарати, дозволені до застосування;

27) визначає вимоги до професійної підготовки, перепідготовки та
підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників, за­
тверджує номенклатуру медичних та фармацевтичних спеціальностей і
посад тощо.

Рішення МОЗ України, прийняті в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами ви­конавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами.

МОЗ України очолює Міністр, якого призначає на посаду та звільняє з посади у встановленому законодавством порядку Президент України.

Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне, матері­ально-технічне та інше забезпечення діяльності МОЗ України здійсню­ється Державним секретарем.

Державного секретаря призначає на посаду за поданням Прем'єр-мі­ністра України та звільняє з посади Президент України. Державний сек­ретар підзвітний і підконтрольний Міністрові. Державний секретар має першого заступника та заступників, яких призначає на посади за подан­ням Прем'єр-міністра України та звільняє з посад Президент України. Державний секретар, його перший заступник і заступники призначають­ся на посади на строк повноважень Президента України. Державний сек­ретар розподіляє за погодженням з Міністром обов'язки між першим за­ступником і заступниками Державного секретаря, визначає ступінь їх відповідальності.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції МОЗ України, обговорення найважливіших напрямів його діяльності та питань розвитку галузі у Міністерстві утворюється колегія у складі Мі­ністра (голова колегії), Державного секретаря, його першого заступника та заступників (за посадою), а також керівних працівників структурних підрозділів МОЗ України.

До складу колегії можуть входити керівники інших центральних ор­ганів виконавчої влади, а також закладів охорони здоров'я, установ і за­кладів державної санітарно-епідеміологічної служби, інших підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління МОЗ України.

Члени колегії затверджуються та звільняються від обов'язків Кабіне­том Міністрів України за поданням Міністра.

У складі МОЗ України Кабінетом Міністрів України можуть бути утворені урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції).

Управління соціально-культурною сферою______________________ 445

Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо головних напрямів розвитку медичної науки, обговорення найважливіших програм з питань охорони здоров'я в Міністерстві можуть утворюватися вчена медична рада, інші консультативні та дорадчі органи. Склад цих органів і положення про них затверджує Міністр.

МОЗ України здійснює свої повноваження безпосередньо, а також через управління охорони здоров'я місцевих державних адміністрацій.

При Міністерстві охорони здоров'я можуть утворюватись і діяти ор­гани виконавчої влади. Таким органом, наприклад, є Комітет з контро­лю за наркотиками.

Основними завданнями Комітету є:

· участь у формуванні державної політики у сфері обігу в Україні
наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів;

· здійснення контролю за порядком обігу наркотичних засобів, пси­
хотропних речовин і прекурсорів;

· взаємодія з Міжнародним комітетом з контролю за наркотиками,
Радою і Комісією з наркотичних засобів ООН, які займаються проблема­
ми обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

У ході виконання покладених на нього завдань Комітет:

· взаємодіє з МВС, СБУ, Генеральною прокуратурою, Міністер­
ством юстиції, іншими центральними органами державної виконавчої
влади, органами Автономної Республіки Крим, місцевими органами дер­
жавної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також
з відповідними органами інших держав;

· готує матеріали до проекту щорічної доповіді Уряду України про
додержання міжнародних угод та Конвенцій ООН з питань обігу нарко­
тичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

· інформує відповідні міністерства і відомства про заяви урядів ін­
ших країн, які відповідно до міжнародних Конвенцій ООН забороняють
ввезення на свою територію наркотичних засобів і психотропних речо­
вин;

· консультує відповідні міністерства та відомства, на запити судово-
слідчих органів робить висновки з питань судово-фармацевтичної екс­
пертизи наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

· готує та подає Міжнародному комітетові з контролю за наркотика­
ми статистичні звіти про обіг в Україні наркотичних, психотропних ре­
човин і прекурсорів;

· дає оцінку новим методам експертизи наркотичних засобів і пси­
хотропних речовин, погоджує офіційні інструкції та методичні вказівки з
цих питань;

 

· розглядає номенклатуру нових лікарських засобів і забезпечує
контроль за тими, які можуть бути небезпечними з точки зору патологіч­
ного звикання та можливості виникнення наркоманії;

· на основі даних наркологічної служби МОЗ, правоохоронних ор-

446_____________________________________________ Глава 11

ганів виявляє, здійснює експертизу, реєструє, заносить у відповідні кла­сифікаційні таблиці переліку психотропні лікарські засоби, їх аналоги чи кустарне виготовлені препарати, що стали об'єктом зловживання окре­мими громадянами;

· створює та забезпечує ефективне функціонування комп'ютерної
системи нагляду за переміщенням наркотичних засобів, психотропних
речовин, прекурсорів у межах України;

· бере участь у проведенні загальнодержавних науково-практичних
проектів та координує науково-дослідну діяльність у галузі контролю за
обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекур­
сорів;

· вивчає досвід зарубіжних країн у здійсненні контролю за нарко­
тичними засобами, психотропними речовинами і прекурсорами, бере
участь в організації та проведенні міжнародних симпозіумів, конферен­
цій, семінарів тощо;

· забезпечує професійну підготовку працівників і спеціалістів комі­
тету;

· здійснює обстеження виробничих, складських, торговельних та ін­
ших приміщень підприємств, установ та організацій, які використову­
ються для виготовлення, зберігання, реалізації, використання наркотич­
них засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що перебувають під
контролем;

· зобов'язує керівників та інших посадових осіб підприємств, уста­
нов і організацій усувати виявлені порушення законодавства про поря­
док обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і пре­
курсорів, здійснювати контроль за їх виконанням.

Комітет має право:

· перевіряти не менше ніж один раз на рік підприємства, установи і
організації, які здійснюють діяльність у сфері обігу наркотичних засобів,
психотропних речовин і прекурсорів;

· зупиняти дію або приймати рішення про анулювання ліцензії чи
сертифіката, виданих Комітетом, або порушувати питання перед іншими
державними органами, що видали ліцензію, про зупинення дії або анулю­
вання ліцензії на здійснення діяльності у сфері обігу наркотичних засо­
бів, психотропних речовин і прекурсорів у разі повторного чи грубого по­
рушення порядку її здійснення;

· безперешкодно використовувати у службових цілях засоби зв'язку,
що належать підприємствам, установам і організаціям, зайнятим у сфері
обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і пре­
курсорів;

— вимагати від керівників підприємств, установ і організацій, що
здійснюють діяльність у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних
речовин і прекурсорів, проведення щоквартальної інвентаризації нарко-

Управління соціально-культурною сферою______________________ 447

тичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які є у їх розпоря­дженні, і подання Комітетові відповідних звітів;

· залучати фахівців підприємств, установ і організацій (за погоджен­
ням з їх керівниками) до розгляду питань, пов'язаних з обігом наркотич­
них засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

· скликати у встановленому порядку наради, проводити конференції
та семінари з питань, що належать до компетенції Комітету;

· представляти інтереси України у Міжнародному комітеті з контро­
лю за наркотиками та інших спеціалізованих міжнародних організаціях у
межах повноважень, наданих йому МОЗ;

· самостійно встановлювати прямі зв'язки з іноземними організація­
ми, відряджати за кордон своїх працівників, залучати до співробітництва
іноземних громадян.

Якщо під час контролю за обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у діях осіб виявлено ознаки адміністративного правопорушення чи злочину, Комітет надсилає інформацію або подає матеріали до відповідних правоохоронних органів, що проводять бороть­бу з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Комітет у межах своїх повноважень на основі та на виконання зако­нодавства України видає накази, організує і контролює їх виконання.

У випадках, передбачених законодавством України, рішення Коміте­ту є обов'язковими для виконання міністерствами, Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими органами державної виконавчої влади і ор­ганами місцевого самоврядування, підприємствами, організаціями та гро­мадянами.

Комітет очолює голова, який призначається Міністром охорони здо­ров'я. Він діє у межах своїх повноважень і представляє інтереси Комітету у державних органах, установах і організаціях, а також у відносинах з ук­раїнськими та іноземними фізичними і юридичними особами. Голова розпоряджається майном і коштами Комітету в межах повноважень, на­даних йому МОЗ.

Для здійснення покладених на Комітет завдань в Автономній Рес­публіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі діють уповноважені Комітету.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Ко­мітету, обговорення найважливіших напрямів його діяльності у Комітеті утворюється рада, у складі голови Комітету (голова ради), заступників голови за посадою, вчених секретарів, голів спеціалізованих експертних комісій, керівників відділів, головних спеціалістів, представників МВС, СБУ, Генеральної прокуратури, Держкомкордону, Держмитслужби і Мі­ністерства юстиції. Персональний склад ради затверджується Міністром охорони здоров'я. Порядок роботи ради встановлюється наказом голови Комітету.

448____________________________________________________ Глава 11

Безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, сана­торно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здо­ров'я.

Заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установа­ми та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфіко­ваних фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцен­зування медичної та фармацевтичної практики визначаються актами за­конодавства України.

Заклад охорони здоров'я здійснює свою діяльність на підставі стату­ту, що затверджується власником або уповноваженим ним органом.

Незалежно від юридичного статусу закладу охорони здоров'я керів­ництво ним може здійснювати тільки особа, яка відповідає встановленим державою єдиним кваліфікаційним вимогам. Керівникові закладу охоро­ни здоров'я має бути забезпечена незалежність у вирішенні всіх питань, пов'язаних з охороною здоров'я.

Кабінет Міністрів України та уповноважені ним органи, а також у межах своїх повноважень органи місцевого самоврядування мають право вирішувати питання щодо припинення діяльності будь-якого закладу охорони здоров'я у разі порушення ним законодавства про охорону здо­ров'я, невиконання державних вимог щодо якості медичної допомоги та іншої діяльності в галузі охорони здоров'я або вчинення дій, що супе­речать його статуту.

Держава сприяє розвитку наукових досліджень у галузі охорони здо­ров'я і впровадженню їх результатів у діяльність закладів і працівників охорони здоров'я. Дослідження, що проводяться академічними наукови­ми установами, навчальними закладами та іншими науковими установа­ми і підрозділами або окремими науковцями, фінансуються на конкурс­ній основі з державного бюджету, а також за рахунок будь-яких інших джерел фінансування, що не суперечать законодавству.

Всі державні програми у галузі охорони здоров'я та найважливіші за­ходи щодо їх здійснення підлягають обов'язковій попередній науковій експертизі у провідних національних і міжнародних установах, визначе­них Кабінетом Міністрів України.

Вищою науковою медичною установою України є Академія медичних наук України.

Органи та заклади охорони здоров'я зобов'язані сприяти реалізації права громадян на участь в управлінні охороною здоров'я і проведенні громадської експертизи з цих питань.

При органах та закладах охорони здоров'я можуть створюватися гро­мадські консультативні або наглядові ради, які сприятимуть їх діяльності

Управління соціально-культурною сферою______________________ 449

та забезпечуватимуть інформованість населення і громадський контроль в галузі охорони здоров'я.

У визначенні змісту та шляхів виконання загальнодержавних та міс­цевих програм охорони здоров'я, здійсненні відповідних конкретних за­ходів, вирішенні кадрових, наукових та інших проблем організації дер­жавної діяльності в цій галузі можуть брати участь фахові громадські ор­ганізації працівників охорони здоров'я та інші об'єднання громадян, в то­му числі міжнародні.

Держава забезпечує життєвий рівень населення, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання його здоров'я.

З цією метою на основі науково обгрунтованих медичних, фізіологіч­них і санітарно-гігієнічних вимог встановлюються єдині мінімальні нор­ми заробітної плати, пенсій, стипендій, соціальної допомоги та інших до­ходів населення, організується натуральне, в тому числі безплатне, забез­печення найуразливіших верств населення продуктами харчування, одя­гом, ліками та іншими предметами першої необхідності, здійснюється комплекс заходів щодо задоволення життєвих потреб біженців, безпри­тульних та інших осіб, які не мають певного місця проживання, безплат­но надаються медична допомога та соціальне обслуговування особам, які перебувають у важкому матеріальному становищі, загрозливому для їх життя і здоров'я.

Медичні, фізіологічні та санітарно-гігієнічні вимоги щодо життєвого рівня населення затверджуються Верховною Радою України.

Санітарно-епідемічне благополуччя територій і населених пунктів за­безпечується системою державних стимулів і регуляторів, спрямованих на суворе додержання санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідеміч­них правил та норм, комплексом спеціальних санітарно-гігієнічних і са­нітарно-протиепідемічних заходів та організацією державного санітарно­го нагляду.

В Україні встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до пла­нування і забудови населених пунктів; будівництва і експлуатації про­мислових та інших об'єктів; очистки та знешкодження промислових і ко­мунально-побутових викидів, відходів і покидьків; утримання та вико­ристання жилих, виробничих і службових приміщень та територій, на яких вони розташовані; організації харчування та водопостачання насе­лення; виробництва, застосування, зберігання, транспортування та захо-ронення радіоактивних, отруйних і сильнодіючих речовин; утримання і забою свійських та диких тварин, а також до іншої діяльності, що може загрожувати санітарно-епідемічному благополуччю територій і населе­них пунктів.

З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, навчан­ня, побуту та відпочинку, високого рівня працездатності, профілактики травматизму та професійних захворювань, отруєнь і відвернення іншої

15 3-51

450____________________________________________________ Глава 11

можливої шкоди для здоров'я встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих та інших процесів, пов'язаних з діяль­ністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови та промислові зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоров'я в порядку, встановленому за­конодавством.

Власники й керівники підприємств, установ і організацій зобов'язані забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки безпеки, виробни­чої санітарії та інших вимог щодо охорони праці, передбачених законо­давством про працю, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей та навколишнє середовище.

Держава забезпечує нагляд і контроль за створенням сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту і відпочинку, сприяє громад­ському контролю з цих питань.

Медичні працівники зобов'язані подавати першу невідкладну допо­могу при нещасних випадках і гострих захворюваннях. Медична допомо­га забезпечується службою швидкої медичної допомоги або найближчи­ми лікувально-профілактичними закладами незалежно від відомчої під­порядкованості та форм власності з подальшим відшкодуванням витрат.

У невідкладних випадках, якщо подання медичної допомоги через відсутність медичних працівників на місці неможливе, підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані надавати транспорт для перевезення хворого до лікувально-профілактичного закладу. В цих ви­падках першу невідкладну допомогу також повинні надавати співробіт­ники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, водії транспортних за­собів і представники інших професій, на яких цей обов'язок покладено законодавством і службовими інструкціями.

У разі загрози життю хворого медичні працівники та інші громадяни мають право використати будь-який наявний транспортний засіб для проїзду до місця перебування хворого з метою надання невідкладної до­помоги або транспортування його в найближчий лікувально-профілак­тичний заклад.

Надання безплатної допомоги громадянам в екстремальних ситуаці­ях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо) покладається на­самперед на спеціалізовані бригади постійної готовності служби екстре­ної медичної допомоги з відшкодуванням необхідних витрат місцевих за­кладів охорони здоров'я у повному обсязі за рахунок централізованих фондів.

Громадянам, які під час невідкладної або екстремальної ситуації бра­ли участь у рятуванні людей і сприяли наданню медичної допомоги, га­рантується у разі потреби в порядку, встановленому законодавством, без-

Управління соціально-культурною сферою______________________ 451

платне лікування та матеріальна компенсація шкоди, заподіяної їх здо­ров'ю та майну.

Відповідальність за несвоєчасне та неякісне забезпечення надання медичної допомоги, що призвело до тяжких наслідків, несуть органи вла­ди і спеціальні заклади, які обслуговують лікувальні заклади.

На заклади охорони здоров'я покладено виконання експертних функ­цій щодо: а)експертизи тимчасової непрацездатності громадян; б) вій­ськово-лікарської експертизи; в) судово-медичної і судово-психіатричної експертизи; г) патологоанатомічних розтинів трупів.