Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Основні напрями державного регулювання економіки
Головною метою державного регулювання економіки є реалізація конституційного положення про те, що держава забезпечує її соціальну спрямованість (ст. 13). Виходячи з цього, найважливіші завдання суб'єктів, що реалізують свої управлінські повноваження у сфері економіки, полягають у забезпеченні економічної стабільності, гармонійного розвитку виробництва і соціальної сфери, зміцненні наукового потенціалу, створенні сприятливих умов для ефективного господарювання й оптимальної реалізації як суспільних, так і приватних інтересів. При цьому не можна не враховувати, що в перехідний період держава виконує низку функцій, що не характерні для ринкових умов. Адміністративно-правове регулювання у сфері економіки________ 347 Так, вона залишається найбільшим суб'єктом ринку й регулює діяльність інших його суб'єктів, зберігає значний обсяг розподільчих функцій, активно впливає на розвиток самої людини, розглядаючи особистість як головний фактор суспільного прогресу і культури в широкому розумінні слова. Державне регулювання зачіпає інтереси, з одного боку, підприємств, установ, організацій, а з другого — безпосередньо конкретних громадян. Держава активно пропонує їм різноманітні форми економічної взаємодії, а також визначає міру відповідальності за порушення правових установлень. В основі адміністративно-правового впливу держави на економічну систему лежать відомі методи і форми державного управління, що подані відповідно до специфіки цієї сфери. Це різноманітні сполучення прямих і непрямих регуляторів, що дають змогу зосередити ресурси на розвиткові базових галузей, забезпечити швидку окупність засобів, мобільність виробництва, запобігти диспропорціям і стимулювати попит на товари та послуги. Найхарактернішими з них є: · демонополізація економіки; · утворення вільних економічних зон; · створення промислово-фінансових груп; · залучення інвестицій (інвестування економіки); · роздержавлення власності (приватизація). Демонополізація економіки. Демонополізація — це здійснювана державою та її органами політика, спрямована на стримування монополізму (переважання на ринку одноосібного виробника, постачальника, продавця) й водночас на розвиток конкуренції, шляхом сприяння створенню та існуванню конкуруючих підприємств, фірм, компаній тощо.
Захист конкурентного середовища і суб'єктів, що господарюють, від монополізму здійснюється на основі Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 р. Цей Закон визначає правові основи обмеження та попередження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за додержанням норм антимонопольного законодавства. Крім того, він застосовується до відносин, у яких беруть участь підприємці, та не поширюється на відносини, що випливають з прав на об'єкти інтелектуальної власності (за винятком випадків, ним передбачених); у разі якщо міжнародним договором, у якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить цей Закон, застосовуються правила міжнародного договору. Він містить визначення основних понять у сфері антимонопольної політики, зокрема в ньому вказується, що: — товар — це продукт діяльності (включаючи роботи, послуги, а та Глава 9 · ринок товару (товарний ринок) — сфера обороту товару однієї · конкуренція — змагальність підприємців, коли їх самостійні дії об · монопольне становище — домінуюче становище підприємця, яке
· монопольна ціна — ціна, яка встановлюється підприємцем, що зай · монопольна діяльність — дії (бездіяльність) підприємця (підпри — монопольне утворення — підприємство, об'єднання чи господар господарюючий суб'єкт (підприємець) — юридична особа незалежно від форми власності, що займається діяльністю з виробництва, реалізації, придбання товарів (робіт, послуг), громадянин, який здійснює самостійну підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, група зазначених юридичних та (або) фізичних осіб, якщо одна або кілька з них здійснює контроль над іншими, тобто має вирішальний вплив на їх господарську діяльність, у тому числі на прийняття управлінських рішень на підставі: володіння їх акціями (паями, частками); володіння або права використання їх активів; прав, зафіксованих в установчих документах або угодах (контрактах); збігу більше ніж чверті складу органів управління та (або) спостережних рад тощо. До найбільш небезпечних порушень антимонопольного законодавства належать: а) зловживання монопольним становищем на ринку; б) неправомірні угоди між господарюючими суб'єктами; в) дискримінація підприємців органами влади та управління; Адміністративно-правове регулювання у сфері економіки_________ 349 г) недобросовісна конкуренція. Зловживаннями монопольним становищем вважаються: · нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у не · обмеження або припинення виробництва, а також вилучення з обо · часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару за · інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з · встановлення монопольне високих цін (тарифів, розцінок) на свої · встановлення монопольно низьких цін (тарифів, розцінок) на свої Неправомірними угодами між підприємцями визнаються угоди (погоджені дії), спрямовані на: встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок; розподіл ринків за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи за іншими ознаками з метою їх монополізації; усунення з ринку або обмеження доступу на нього продавців, покупців, інших підприємців.
Дискримінацією підприємців органами влади та управління визнається: · заборона створення нових підприємств чи інших організаційних · примушення підприємців до вступу до асоціацій, концернів, між · прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що при · встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону рес — надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які — обмеження прав підприємців щодо придбання та реалізації товарів; 350______________________________________________ Глава 9 встановлення заборон чи обмежень відносно окремих підприємців або груп підприємців. Дискримінацією підприємців визнається також укладення між органами влади і управління угод, створення структур державного управління або наділення існуючих міністерств, державних комітетів, інших структур державного управління повноваженнями для провадження перелічених вище дій. Законодавчими актами України можуть бути встановлені винятки з цих положень з метою забезпечення національної безпеки, оборони, суспільних інтересів. Недобросовісною конкуренцією визнається: неправомірне використання фірмового найменування, знаку для товарів і послуг або будь-якого маркування товару, а також неправомірне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені; умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця; отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця; замовлення, виготовлення, розміщення чи поширення юридичними або фізичними особами реклами, яка не відповідає вимогам чинного законодавства України і може завдати шкоди громадянам, установам, організаціям або державі.
Державний контроль за додержанням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень, у тому числі від зловживання монопольним становищем та недобросовісної конкуренції, здійснюються Антимонопольним комітетом України. Він діє згідно із Законом України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р. Відповідно до покладених на нього завдань Антимонопольний комітет України контролює додержання антимонопольного законодавства при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб'єктів, при перетворенні органів управління на об'єднання підприємців, придбанні часток (акцій, паїв), активів господарських товариств та підприємств; при здійсненні господарської діяльності підприємцями та при реалізації повноважень центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування щодо підприємців; розглядає справи про порушення антимонопольного законодавства та приймає рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень; звертається до суду чи арбітражного суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням антимонопольного законодавства, надсилає правоохоронним органам матеріали про порушення законодавства, що містять ознаки злочину; дає рекомендації державним органам щодо проведення заходів, спрямованих на розвиток підприємництва і конкуренції; бере участь у розробці та вносить у встановленому порядку проекти актів законодавства, що регулюють пи- Адміністративно-правове регулювання у сфері економіки________ 351 тання розвитку конкуренції, антимонопольної політики та демонополізації економіки; бере участь в укладанні міждержавних угод, розробці та реалізації міжнародних проектів і програм, а також здійснює співробітництво з державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав і міжнародними організаціями з питань, що належать до компетенції Антимонопольного комітету України; узагальнює практику застосування антимонопольного законодавства, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення; розробляє й організує виконання заходів, спрямованих на запобігання порушенням антимонопольного законодавства; систематично інформує населення України про свою діяльність; здійснює інші дії з метою контролю за додержанням антимонопольного законодавства. Антимонопольний комітет України в межах наданої йому компетенції має право: · визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище · давати підприємцям обов'язкові для виконання розпорядження
· давати центральним та місцевим органам державної виконавчої · вносити до відповідних державних органів обов'язкові для розгля · накладати штрафи у випадках, передбачених чинним законодав · розробляти і затверджувати з питань, що належать до його компе Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених. З числа державних уповноважених призначається перший заступник та два заступники Голови Антимонопольного комітету України. Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету. 352______________________________________________ Глава 9 Для розгляду окремих справ щодо порушення антимонопольного законодавства утворюються постійно діючі та тимчасові адміністративні колегії, які формуються з державних уповноважених і голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України у складі не менше трьох осіб. Вони формуються за галузевим, регіональним або іншими принципами. Організаційну, технічну, аналітичну, інформаційно-довідкову та іншу роботу із забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України, його територіального відділення, а також підготовку матеріалів для розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства здійснює апарат відповідно Антимонопольного комітету України або його територіального відділення. З метою координації діяльності у питаннях розвитку конкуренції та демонополізації економіки Антимонопольний комітет України взаємодіє з центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування зобов'язані погоджувати з Антимонопольним комітетом України рішення щодо демонополізації економіки, розвитку конкуренції та антимонопольного регулювання, а також одержувати згоду Комітету у визначеному ним порядку на створення, реорганізацію (злиття, приєднання), ліквідацію господарюючих суб'єктів та господарських товариств, створення асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних та інших об'єднань підприємств, перетворення органів управління на зазначені об'єднання. Для підготовки рекомендацій з питань організації та діяльності Антимонопольного комітету України, методології та методики здійснення контролю за додержанням антимонопольного законодавства, розробки пропозицій щодо його застосування та вдосконалення, а також з інших питань Антимонопольний комітет України створює дорадчі органи, проводить техніко-економічні та наукові дослідження, залучає експертів та консультантів, готує кадри за спеціальними програмами. Важливою складовою антимонопольної політики держави є управління у сфері природних монополій, що регламентовано Законом України «Про природні монополії» від 20 квітня 2000 р. Він містить визначення основних понять у сфері природних монополій, зокрема в ньому вказується, що: — природна монополія — це стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари(послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому Адміністративно-правове регулювання у сфері економіки_________ 353 товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари(послуги); · споживач товарів, що виробляються суб'єктами природних моно · суб'єкт природної монополії — суб'єкт господарювання (юридична · суміжний ринок — товарний ринок, що не перебуває у стані при Цим Законом регулюються відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках за участю суб'єктів природних монополій. Основні умови суб'єктів управління природними монополіями регламентовані відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій» від 19 серпня 1997 р. і мають спрямовуватися на: — вдосконалення системи державного регулювання, включаючи регу · формування його нормативних та організаційних засад, у тому · розмежування компетенції та налагодження взаємодії між органа · формування конкурентних відносин на суміжних ринках, створен · виділення із суб'єктів природних монополій непрофільних вироб · організацію належного контролю за фінансовою діяльністю суб'єк · поступове припинення практики перехресного субсидування різ · поглиблення правового регулювання взаємовідносин між учасни 12 3-51 354______________________________________________ Глава 9 — визначення особливостей реформування відносин власності та — підвищення ефективності управління належними державі майном, — запровадження громадського контролю за діяльністю суб'єктів Спеціальні (вільні) економічні зони. Спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються та діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб. Метою створення спеціальних (вільних) економічних зон є: · залучення іноземних інвестицій та сприяння їм; · активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької ді · залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів гос · поліпшення використання природних і трудових ресурсів, приско Основними нормативними документами, що регламентують створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон в Україні є Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 р. та Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 р. Вони визнають спеціальні (вільні) економічні зони (БЕЗ) як один з інструментів досягнення відкритості економіки України зовнішньому світові та стимулювання міжнародного економічного співробітництва на основі залучення іноземних інвестицій. Згідно з Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» і залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності в Україні можуть створюватися: Ацміністративно-правове регулювання у сфері економіки_________ 355 зовнішньоторговельні зони; комплексні виробничі зони; науково-технічні зони; туристсько-рекреаційні зони; банківсько-страхові (офшорні) зони; зони прикордонної торгівлі. Крім вищезазначених, можуть створюватися БЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів. Зовнішньоторговельні зони — частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита та митних зборів або з її відстроченням. Створюються ці зони з метою активізації зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт, транзит) за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставкової діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакетування товарів тощо. Форми їх організації — це вільні порти (порто-франко), вільні митні зони (зони франко), митні склади. Комплексні виробничі зони — частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальні операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких — розвиток імпортозамінних виробництв. Науково-технічні зони — БЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідних, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів. Туристсько-рекреаційні зони — вільні економічні зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу. Банківсько-страхові (офшорні) зони — це зони, в яких запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових 12* Глава 9 операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшор-ний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України. Зони прикордонної торгівлі — частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетинання кордону та торгівлі. За ознаками відкритості та місця розташування розрізняють інтеграційні БЕЗ (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з позазональ-ною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком); зовнішні (розташовані на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни). Спеціальні (вільні) економічні зони створюються Верховною Радою України за ініціативою Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих рад та місцевої державної адміністрації. У разі створення спеціальної (вільної) економічної зони за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України відповідне рішення може бути прийнято лише після одержання письмової згоди відповідної місцевої ради та місцевої державної адміністрації, на території якої передбачається розташувати спеціальну (вільну) економічну зону. Якщо ініціатива у створенні спеціальної (вільної) економічної зони належить місцевим радам та місцевим державним адміністраціям, вони вносять відповідну пропозицію до Кабінету Міністрів України. Кабінет Міністрів України має розглянути пропозицію про створення спеціальної (вільної) економічної зони у шістдесятиденний строк від дня її надходження і подати висновок з цього питання до Верховної Ради України. Документи про створення спеціальної (вільної) економічної зони мають містити: а) рішення місцевої ради та місцевої державної адміністрації з клопо б) проект положення про її статус та систему управління, офіційну в) точний опис кордонів спеціальної (вільної) економічної зони та г) техніко-економічне обгрунтування доцільності створення і функці д) проект Закону про створення конкретної спеціальної (вільної) Адміністративно-правове регулювання у сфері економіки_________ 357 Органами управління спеціальних (вільних) економічних зон незалежно від їх типу є: · місцеві ради та місцеві державні адміністрації у межах своїх пов · орган господарського розвитку і управління спеціальної (вільної) Функції цього органу можуть бути покладеш на одного із суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони. Функціонування спеціальних (вільних) економічних зон та органів їх господарського розвитку й управління регламентується відповідними положеннями та статутами. Державне регулювання діяльності спеціальної (вільної) економічної зони здійснюють органи державної виконавчої влади України, до компетенції яких входить контроль за додержанням вимог законодавства України на території, де створено спеціальну (вільну) економічну зону. Судові, господарські та інші правоохоронні органи, а також органи контролю за додержанням екологічних, санітарних та інших норм при здійсненні своїх функцій керуються чинним законодавством України, за винятками, передбаченими законодавчим актом щодо конкретної спеціальної (вільної) економічної зони. Орган господарського розвитку й управління та суб'єкти економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони є самостійними у здійсненні своєї діяльності стосовно органів державного управління України, за винятками, передбаченими законодавчими актами України. Органи державного управління України не несуть відповідальності за дії органу господарського розвитку й управління та суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони, якщо інше не передбачено законодавчим актом про створення спеціальної (вільної) економічної зони або договором між ними. Орган господарського розвитку й управління спеціальної (вільної) економічної зони та зазначені суб'єкти не несуть відповідальності за дії органів державного управління України. Органи господарського розвитку й управління спеціальної (вільної) економічної зони не несуть відповідальності за дії місцевих рад та місцевих державних адміністрацій. Місцеві ради та місцеві державні адміністрації не несуть відповідальності за дії органу господарського розвитку й управління спеціальної (вільної) економічної зони та суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони, якщо інше не передбачено законом про створення спеціальної (вільної) економічної зони або договором між ними. Промислово-фінансові групи (ПФГ). Під промислово-фінансовою групою слід розуміти об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові та про- 358______________________________________________ Глава 9 ектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку. ПФГ не має статусу юридичної особи. Таке об'єднання створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції. Забороняється створення ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг. Основним нормативним документом, що регламентує діяльність ПФГ є Закон України «Про промислово-фінансові групи в Україні» від 21 листопада 1995 р. У складі промислово-фінансових груп виділяють два типи підприємств: а) головне підприємство і б) підприємство — учасник ПФГ. Головне підприємство ПФГ — підприємство, створене відповідно до законодавства України, яке виробляє кінцеву продукцію ПФГ, тобто продукцію, включаючи науково-технічну документацію та інші об'єкти права інтелектуальної власності, з метою виробництва якої створюється ПФГ, здійснює П збут, сплачує податки в Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ в Україні та за її межами. Головне підприємство ПФГ втрачає право на будь-які пільги з питань оподаткування, яке воно мало або може мати згідно з чинним законодавством України. У складі ПФГ може бути тільки одне головне підприємство, яке має право діяти від імені ПФГ. Керівник головного підприємства є президентом ПФГ. Головним підприємством ПФГ не можуть бути торговельне підприємство, транспортне підприємство, підприємство у сфері громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банк, фінансово-кредитна установа. Учасник ПФГ — підприємство, банк або інша наукова чи проектна установа, організація, створена згідно з законодавством України, або іноземна юридична особа, що входить до складу ПФГ, виробляє проміжну продукцію ПФГ. (Проміжна продукція ПФГ — продукція, включаючи науково-технічну документацію та інші об'єкти інтелектуальної власності, яка виробляється учасником ПФГ, використовується для виробництва кінцевої продукції ПФГ і реалізується виключно іншому учаснику або головному підприємству ПФГ. При реалізації такої продукції за межами ПФГ ця продукція проміжною не вважається) або надає банківські та інші послуги учасникам і головному підприємству ПФГ і має на меті отримання прибутку. Головне підприємство та учасники ПФГ укладають Генеральну угоду про спільну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ. Генеральна угода про спільну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції включає: назву ПФГ; перелік затверджених у встановленому Адміністративно-правове регулювання у сфері економіки________ 359 законодавством порядку державних програм, з метою реалізації яких створюється ПФГ; визначення головного підприємства ПФГ; кандидатуру президента ПФГ, його права та обов'язки, порядок звільнення з посади; перелік учасників ПФГ; перелік кінцевої продукції ПФГ; термін дії угоди; інші умови, передбачені законодавством, та ті, які визнають необхідними ініціатори створення ПФГ. Угода набирає чинності з дня прийняття Кабінетом Міністрів України постанови про створення (реєстрацію) ПФГ. Як головне підприємство, так і учасники ПФГ, зберігають статус юридичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, господарської та фінансової діяльності відповідно до законодавства про промислово-фінансові групи та укладеної Генеральної угоди щодо спільної діяльності.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2021-01-14; просмотров: 80; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.220.160.216 (0.083 с.) |