Структура адміністративного процесу

Види адміністративних проваджень. Адміністративний процес ста­новить системне утворення зі складною і не до кінця дослідженою струк­турою. Первинним компонентом структури адміністративного процесу виступає окремо взяте адміністративне провадження. Адміністративний процес і адміністративне провадження співвідносяться між собою як за­гальне і часткове, як ціле та частина цілого. Між адміністративним про­цесом (цілим) і будь-яким з адміністративних проваджень (частиною цього цілого) існують нерозривні взаємозумовлюючі та системоутворюю­чі зв'язки і відносини.

Під адміністративним провадженням розуміють адміністративно-процесуальну діяльність (сукупність процесуальних дій) компетентного суб'єкта, що здійснюється у межах конкретної адміністративної справи для її вирішення. Адміністративне провадження детермінується в адмі­ністративному процесі завдяки наявності виключно йому належних: а) процесуальних правовідносин; б) доказів; в) процесуальних докумен­тів.

Однопорядкові групи проваджень утворюють види адміністративних проваджень. Таким чином, виділяються: адміністративні провадження за зверненнями громадян; провадження у справах про адміністративні пра­вопорушення; провадження з видачі ліцензій; провадження з надання громадянам пільг, виконавче провадження та інші.

Усі адміністративні провадження органічно пов'язані між собою, пе­ребувають у постійній взаємодії та взаємопроникненні, наділені багатьма загальними ознаками, а їх сукупність має інтегративні якості та власти­вості цілісної системи.

Кількість конкретних адміністративних проваджень надзвичайно ве­лика, що зумовлено характером самого державного управління, яке все­бічно охоплює суспільне життя, і різноманітністю управлінських відно­син.

Внаслідок цього, повний перелік проваджень практично неможли­вий. Більше того, практика управлінської діяльності викликає до життя їх нові види. Тільки за останні роки з'явилися провадження з одержання громадянами субсидій, ліцензування діяльності підприємств, оформлен­ня спеціальних економічних зон, приватизації громадянами житла, реєст­рації цінніх паперів та інші. Кожне з них має специфічні риси або озна­ки. Ці ознаки зумовлені характером справи, що вирішується, правовим статусом суб'єктів, які беруть участь у процесі, особливостями правовід­носин, що виникають, цілями, що ставляться, тощо.

Тому на нинішньому етапі розвитку адміністративно-правової науки найважливішою проблемою є класифікація адміністративних прова­джень на види та підвиди за найбільш характерними і значущими для юридичної практики ознаками. Першочергове завдання такої класифіка-

278_____________________________________________________ Глава 8

ції полягає у тому, щоб визначити місце кожного адміністративного про­вадження в адміністративному процесі та досліджувати у межах однопо-рядкових типологічних груп.

З огляду на теоретичні дослідження структури юридичного процесу в адміністративному процесі виділяють чотири блоки адміністративних проваджень: нормотворчі провадження, установчі провадження, право-застосовні провадження, контрольно-наглядові провадження.

Нормотворчі провадження становлять специфічну діяльність упов­новажених суб'єктів щодо підготовки, затвердження, офіційного оголо­шення нормативно-правових актів. У цьому блоці виділяють:

а) провадження з упорядкування нормотворчості;

б) провадження з упорядкування нормативного матеріалу;

в) провадження із внесення змін до нормативного матеріалу тощо.

Установчі провадження — це специфічна діяльність уповноваже­них суб'єктів з реалізації! норм матеріального адміністративного права щодо створення, реоганізації, ліквідації організаційних структур і ком­плектуванню їх персоналом. У цьому блоці виділяють:

а) провадження щодо створення організаційних структур;

б) провадження щодо реорганізації організаційних структур;

в) провадження щодо ліквідації організаційних структур;

г) провадження щодо комплектування організаційних структур пер­
соналом.

Правозастосовні провадження становлять специфічну діяльність уповноважених суб'єктів із застосування норм матеріального адміністра­тивного права щодо розгляду та вирішення індівідуальніх управлінських справ. Серед них виділяють кілька груп проваджень, що у свою чергу складаються з конкретних видів проваджень.

По-перше, це група проваджень із застосування заходів адміністра­тивного примусу. До неї належать:

а) дисциплінарні провадження;

б) провадження у справах щодо адміністративних правопорушень;

в) виконавчі провадження,

г) провадження із вжиття заходів адміністративного примусу до юри­
дичних осіб.

По-друге, це група проваджень із вжиття в адміністративному по­рядку заходів заохочення і стимулювання. До неї належать:

а) провадження у справах щодо нагородження державними нагорода­
ми, відзнаками Президента, грамотами тощо;

б) провадження у справах щодо присвоєння почесних та інших звань;

в) провадження у справах щодо преміювання;

г) провадження у справах щодо зняття стягнення тощо.
По-третє, це група проваджень з реалізації громадянами своїх прав та

обов'язків. До неї належать:

а) провадження за зверненням громадян;

Адміністративно-процесуальне право__________________________ 279

б) провадження з одержання громадянами дипломів, авторських сві­
доцтв, патентів і т. ін.;

в) провадження з виконання громадянами військового обов'язку;

г) провадження з виконання громадянами обов'язку мати паспорт;

д) провадження з надання громадянам спеціальних прав тощо.
По-четверте, це група проваджень з реалізації юридичними особами

своїх прав та обов'язків. До неї належать:

а) провадження з легалізації юридичних осіб;

б) провадження з оформлення та видачі юридичним особам ліцензії;

в) провадження з надання юридичним особам пільг тощо.
Контрольно-надзорні провадження становлять специфічну діяльність

уповноважених суб'єктів щодо здійснення моніторингу, отримання ін­формації та перевірки відповідності діяльності органів управління, а та­кож фізичних осіб вимогам нормативних актів і режиму законності. У цій групі виділяють:

а) провадження з контролю за виконавчо-розпорядчою діяльністю
органів управління;

б) провадження з контролю за правоохоронною діяльністю;

в) провадження з контролю за установчою дяльністю органів управ­
ління;

в) провадження з контролю за нормотворчою діяльністю органів
управління;

г) провадження щодо прокурорського нагляду;

д) провадження щодо адміністративного нагляду тощо.

Стадії адміністративних проваджень. Будь-яке провадження з адмі­ністративних справ складається з низки окремих операцій, наприклад, складання протоколу; прийом заяви; опитування свідків; вивчення доку­ментів; прийняття рішення; винесення постанови; оскарження дій поса­дових осіб; опублікування акта управління тощо.

Уважне вивчення таких операцій у різних видах адміністративних проваджень свідчить, принаймні, про чотири ознаки, які вони мають.

По-перше, вони здійснюються послідовно, тобто одна операція змі­нює другу, утворюючи своєрідний ланцюг дій.

По-друге, розташування операцій у цьому ланцюгу має не випадко­вий характер, їх послідовність логічно визначена. Так, винесення поста­нови у справі не може передувати такій операції, як складання протоколу про адміністративні правопорушення.

По-третє, різним видам адміністративних проваджень притаманні різні за характером і призначенням операції. Відрізняються вони і за сту­пенем врегульованості адміністративно-процесуальними нормами.

По-четверте, здійснення тієї чи іншої операції у тому чи іншому про­вадженні визначається адміністративно-процесуальними нормами і ви­ступає як момент реалізації матеріальних норм адміністративного права.

280______________________________________________ Глава 8

Ці логічні та послідовно змінюючі одна одну операції прийнято нази­вати стадіями адміністративного провадження.

Стадії існують у будь-якому адміністративному провадженні. Кожно­му виду адміністративних проваджень притаманні свої стадії, зміст яких не повторюється в інших видах. Саме тому через стадії, їх аналіз харак­теризується адміністративне провадження. Тобто розглянути або дати характеристику тому чи іншому адміністративному провадженню зде­більшого означає проаналізувати кожну з його стадій.

Слід зазначити, що стадії одних видів проваджень зафіксовані в нор­мативному порядку, інших — не зафіксовані, але становлять специфіч­ний результат узагальнення чинних у тій чи іншій сфері правил. У дру­гому випадку вирішення цієї проблеми залежить не лише від характеру адміністративного провадження і ступеня його врегульованості адмініст­ративно-процесуальними нормами, а й від позиції того чи іншого дослід­ника.

Так, результатом узагальнення чинних правил є висновок про п'ять стадій провадження з видання нормативних актів управління. Ними є:

· встановлення потреби видання нормативного акта. На цій стадії зби­
рається інформація про стан справ, виявляються ситуації, що потре­
бують нормативного врегулювання;

· підготовка проекту акта. На цій стадії готується проект. Підготовка
включає такі дії: визначення виконавців, узгодження (візування) про­
екту, його створення, якщо це потрібно; визначення строків розробки
та ін.;

· винесення проекту на обговорення органу управління. На цій стадії
проект оцінюється органом управління, обирається оптимальний ва­
ріант рішення;

· прийняття рішення щодо проекту. На цій стадії проект визнається
прийнятним або неприйнятним. Саме тут проект перетворюється на
юридичний документ;

· опублікування акта. На цій стадії здійснюється опублікування акта,
тобто доведення його до відома посадових осіб.

Провадження зі створення, реорганізації та ліквідації організаційних структур у сфері державного управління, як правило, має такі стадії:

· збір та первинне вивчення інформації про потребу організаційних
змін;

· обгрунтування потреби змін;

· вибір та аналіз норм, що піддягають застосуванню;

· розгляд справи компетентним органом;

· винесення рішення.

У провадженні з комплектування організаційних структур у сфері державного управління персоналом здебільшого йдеться про такі стадії:

· вивчення інформації;

· узгодження умов трудового договору;

Адміністративно-процесуальне право__________________________ 281

· вжиття необхідних організаційних заходів;

· вибір норм, які слід застосовувати;

· розгляд справи;

· прийняття рішення.

Нормативне закріплені стадії дисциплінарного провадження у Вищій раді юстиції. Стаття 39 Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 р.¹, що має назву «Стадії дисциплінарного провадження», подає їх перелік:

· перевірка даних про дисциплінарний проступок;

· відкриття дисциплінарного провадження;

· розгляд дисциплінарної справи;

· прийняття рішення.

Фактично зафіксованими є стадії провадження у справах про адмі­ністративні проступки у КУпАП² і Митному кодексі України³, хоч та­кого терміна як «стадія», вони не вживають. Аналіз нормативного мате­ріалу з урахуванням юридичної практики і наукових досліджень дає змогу зробити обгрунтований висновок щодо поділу провадження у справах про адміністративні проступки на такі стадії:

· порушення справи;

· адміністративне розслідування;

· розгляд справи та її вирішення;

· перегляд постанови;

· виконання постанови.

Слід зазначити, що в літературних джерелах трапляються й інші ва­ріанти вирішення питання про стадії провадження у справах про адмі­ністративні проступки.

Так, В. Юсупов виділяє в ньому сім стадій: 1) порушення справи; 2) збір і вивчення потрібної інформації; 3) попереднє вивчення матеріа­лів справи; 4) вибір норм права, що підлягають застосуванню; 5) розгляд справи органами, що правомочні приймати рішення; 6) розгляд скарг і прийняття кінцевого рішення; 7) виконання рішення у справі.

А. Коренєв вважає, що у цьому виді провадження п'ять стадій: 1) по­рушення справи; 2) з'ясування фактичних обставин; 3) розгляд справи; 4) винесення рішення у справі; 5) виконання рішення у справі.

Д. Бахрах пропонує чотири стадії: 1) адміністративне розслідування; 2) розгляд справи; 3) перегляд постанови; 4) виконання постанови.

Л. Коваль виділяв такі стадії: 1) адміністративне розслідування; 2) порушення справи; 3) розгляд та вирішення справи; 4) оскарження або перегляд; 5) виконання постанови.

Офіційний вісник України. — 1998. — № 6. — С. 13.

² ВВР. - 1984. - Додаток до № 51. - Ст. 1122.

³ ВВР. - 2002. - № 38-39. - С. 288.

282_____________________________________________________ Глава 8

Якщо уважно проаналізувати зазначене, то можна зробити висновок, що відмінності у поглядах на стадії адміністративного процесу не мають принципового характеру, їх можна збільшувати, можна подрібнити на окремі дії, визначати основними чи допоміжними, по-різному називати тощо. Принципово важливим є те, що стадії мають повно і точно відоб­ражати саму процедуру провадження, ті окремі дії чи операції, що здій­снюються у процесі реалізації адміністративно-правових норм. Аналогіч­не становище є характерним не лише для провадження у справах про ад­міністративні правопорушення, а й для інших видів адміністративних проваджень.

Адміністративна юрисдикція

Сутність поняття адміністративної юрисдикції. Необхідність визна­чення сутності поняття «юрисдикція» випливає із наявності інших, аль­тернативних поглядів на структуру адміністративного процесу. Найпо­ширенішим з них є поділ всього масиву адміністративних проваджень на адміністративно-юрисдикційні та адміністративно-регулятивні.

У першому випадку йдеться стосовно провадження у справах про ад­міністративні проступки, виконавче провадження, провадження щодо вжиття в адміністративному порядку заходів примусу, дисциплінарне провадження, провадження за скаргами і т. ін. Усі ці провадження є про­вадженнями з вирішення спору про право, їх результат — накладення стягнення і встановлення порушених правовідносин.

У другому — про провадження у справах розпорядчого, регулятивно­го характеру. Це провадження за пропозиціями і заявами, дозвільне про­вадження, реєстраційне провадження, установче провадження, кадрове провадження, адміністративно-договірне провадження і т. ін. За цих про­ваджень спір щодо права відсутній. Результатом таких проваджень є формування, реорганізація, припинення управлінських відносин.

Не може бути сумніву щодо доцільності таких класифікацій. Вини­кає лише запитання про коректність використання термінів «юрисдик-ційні» чи «неюрисдикційні» провадження.

Саме ця обставина змушує з'ясувати сутність поняття «адміністра­тивна юрисдикція» і його кореляцію із законодавством України.

Під «юрисдикцією» розуміється компетентність відповідних органів, посадових осіб розглядати юридичне значущі справи і приймати щодо їх вирішення юридичне обов'язкові рішення.

Традиційно склалося так, що в суспільній свідомості термін «юрис­дикція» частіше ототожнюється з кримінальним судочинством, із судо­вою підвідомчістю кримінальних справ або підсудністю.

Такому ототожненню сприяв неточний переклад у літературі загаль­ного користування з латинської на російську слова іигізсіісїіо (юрисдик-

Адміністративно-процесуальне право__________________________ 283

дія) як судочинство¹. Водночас у юридичній літературі цей термін пере­кладається інакше. На думку І. С. Перетерського він утворений від сло­восполучення зиз+сіісеге і перекладається як вирішення конфлікту шля­хом застосування встановлених правил².

Юридичні словники, видані за часів існування СРСР, під «юрисдик­цією» розуміють установлену законом (чи іншим нормативним актом) сукупність повноважень відповідних державних органів вирішувати пра­вові спори і справи про правопорушення, тобто оцінювати дії фізичної особи або іншого суб'єкта права стосовно їх правомірності, застосовувати юридичні санкції до правопорушників³.

Таким чином, на певному етапі розвитку юридичної науки поняття юрисдикції вийшло за рамки кримінально-судочинного трактування і по­ширилося на інші правові сфери, у яких вирішуються правові спори. Перш за все це сфера адміністративно-деліктного права. Орієнтуючись з цього приводу на Конституцію України (п. 22 ст. 92) слід розрізняти юрисдикцію цивільно-правову, кримінально-правову, адміністративно-деліктну і дисциплінарну.

Подальший розвиток уявлень щодо поняття «юрисдикція» має пов'я­зуватись із законодавством України після 1990 р. Саме воно дає підстави наситити термін «юрисдикція» більш широким розумінням і визначити його як юридичне оформлене право уповноважених органів (посадових осіб) здійснювати свої функції щодо встановлених об'єктів, структур, сфер.

У такому розумінні цей термін використано у Постанові Верховної Ради Української РСР «Про перехід у юрисдикцію Української РСР дер­жавних підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташова­них на території республіки» від 6 червня 1991 р. і Положенні про поря­док переходу в юрисдикцію Української РСР державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території рес­публіки (затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 3 липня 1991 р. № 66).

Закон України «Про виключну (морську) економічну зону України» від 16 травня 1995 р. неодноразово користується цим терміном у значен­ні права на вирішення будь-яких питань, а не лише спорів, у морській економічній зоні.

Так, ст. 4 «Суверенні права та юрисдикція України у виключній (морській) економічній зоні України» наголошує, що Україна у своїй ви-

Див.: Латинско-русский словарь. — 2-е изд. — М., 1961. — С. 381; Словарь иностранньїх

слов. - 15-е изд. - М., 1988. - С. 597. 2 Див.: Перетерский Й. С. Всеобщая история государства й права. — М., 1945. — Ч. 1:

Древний Мир., вьіп. II: Древний Рим. — С. 74. З Див.: Юридический знциклопедический словарь. — М., 1984. — С. 414.

284_____________________________________________________ Глава 8

ключній (морській) економічній зоні має юрисдикцію щодо створення і використання штучних островів, установок і споруд, здійснення мор­ських наукових досліджень, захисту та збереження морського середови­ща; у ст. 11 «Юрисдикція України щодо штучних островів, установок і споруд» йдеться про юрисдикційні дії у виключній (морській) економіч­ній зоні, якими є встановлення навколо штучних островів, установок і споруд зон безпеки і здійснення у цих зонах відповідних заходів для га­рантування безпеки як судноплавства, так і штучних островів, установок та споруд, встановлення митних, податкових, санітарних, імміграційних правил та інших; у ст. 13 чітко виписані регулятивна і дозвільна функції юрисдикції: «Україна, здійснюючи свою юрисдикцію, має право регулю­вати і дозволяти проводити морські наукові дослідження у своїй виключ­ній (морській) економічній зоні. Спеціально уповноважені органи Украї­ни дають свою згоду на проведення морських наукових досліджень у ви­ключній (морській) економічній зоні за умови, що ці дослідження прово­дяться лише у мирних цілях, для розширення знань про морське середо­вище на благо людства і не несуть загрози навколишньому природному середовищу».

З аналогічним змістом термін «юрисдикція» застосовано у Кодексі торговельного мореплавства України. Стаття 32 «Національна належ­ність судна. Право плавання під Державним прапором України» фіксує: «Поняття «українське судно» або «судно України» означає національну належність судна, на яке поширюється юрисдикція України».

Таким чином, «юрисдикцію» можно розуміти:

а) як компетентність судових органів щодо вирішення кримінальних
справ;

б) як компетентність судових органів щодо вирішення не тільки кри­
мінальних, а й будь-яких інших справ;

в) як компетентність будь-яких (включаючи судові) органів (посадо­
вих осіб) щодо вирішення спорів про право;

г) як юридичне оформлене право уповноважених органів (посадових
осіб) здійснювати свої функції щодо встановлених об'єктів, структур,
сфер.

Співвідношення вищезазначених трактувань полягає у тому, що вони розміщені за принципом «від часткового до загального». Кожна поперед­ня є часткою наступної, а остання поглинає всі інші.

Використовуючи цей підхід, можна конструювати різні види юрис­дикцій. Наприклад: юрисдикцію як компетентність щодо розгляду справ про правопорушення, за здійснення яких передбачене застосування кри­мінальних покарань, адміністративних і дисциплінарних стягнень, а та­кож вжиття примусових заходів, пов'язаних з правопорушеннями. Це юрисдикція кримінально-правова, адміністративно-деліктна, як частина адміністративно-правової і дисциплінарна (такою є компетентність у ви­рішенні адміністративних справ щодо дрібного хуліганства); юрисдикцію

 

Адміністративно-процесуальне право__________________________ 285

як компетентність щодо розгляду справ, не пов'язаних із правопорушен­нями, а також справ про правопорушення, за вчинення яких не передба­чене вжиття примусових заходів покарання. Це юрисдикція цивільно-правова й адміністративно-правова, виключаючи адміністративно-делікт­ну. Такою є компетентність у вирішенні адміністративних справ про ви­дачу ліцензій, компетентність у вирішенні в цивільному порядку справ про захист честі, достоїнства, ділової репутації (вжиття в такому разі примусового заходу є відновлювальною чи компенсаційною мірою).

Адміністративна юрисдикція (на відміну від цивільно-правової, кри­мінально-правової і дисциплінарної) поділяється на три види:

а) адміністративно-регулятивну, тобто компетентність вирішування
адміністративних справ, що виникають за іншими, крім виникнення спо­
ру про право і здійснення адміністративного правопорушення, підстава­
ми (справи про видачу ліцензій, державну реєстрацію автотранспортних
засобів тощо);

б) адміністративно-судочинну, тобто компетентність адміністратив­
них судів щодо вирішення відповідних справ;

в) адміністративно-деліктну, тобто компетентність вирішення справ
про адміністративні правопорушення, за здійснення яких передбачається
накладення адміністративних стягнень.

У дослідженнях зазначених видів адміністративної юрисдикції спо­стерігається помітна диспропорція. Основні зусилля вчених виявилися сконцентрованими у сфері деліктної адміністративної юрисдикції. Вка­зуючи на цю диспропорцію, слід зазначити, що для її існування є відпо­відні причини. Адміністративні правопорушення належать до найпоши­ренішого виду порушень чинного законодавства. Вони вносять значну дезорганізацію в систему діючих суспільних відносин і зумовлюють не­обхідність «включення» механізму державного примусу, застосування до правопорушників стягнень. Тому і дослідження «відхилилися» у бік де­ліктної адміністративної юрисдикції, тим більше, що основні з них про­ведені вченими правоохоронної системи.

Розвиток адміністративного права на сучасному етапі, визнання важ­ливості його регулюючої ролі у процесі поглиблення реформ, подолання штучного протиставлення держави та ринку, реалізація потреби в істот­ному посиленні дієздатності держави, особливо у соціальній сфері, про­цесах, пов'язаних зі змінами соціальної структури суспільства, вимагають відповідної переорієнтації наукових досліджень, у тому числі й дослі­джень адміністративно-процесуальної сфери.

Вищезазначене дозволяє цілком обгрунтовано запропонувати, крім розглянутого попередньо, поділ адміністративних проваджень на: а) ад­міністративно-регулятивні; б) адміністративно-судочинні; в) адміністра-тивно-деліктні.

Суб'єкти адміністративно-деліктної юрисдикції. Суб'єкти адмініст­ративно-деліктної юрисдикції — це органи (посадові особи), уповноваже-

286______________________________________________ Глава б

ні державою вирішувати справи про адміністративні правопорушення (проступки).

Конституційне положення про те, що виключно законами України визначаються діяння, які належать до адміністративних правопорушень, і відповідальність за них (п. 22 ст.92 Конституції), щодо суб'єктів адмі­ністративно-деліктної юрисдикції, реалізовано в КУпАП.

У розділі III «Органи, уповноважені розглядати справи про адмініст­ративні правопорушення» (гл. 17) подано їх перелік.

Сукупність суб'єктів адміністративно-деліктної юрисдикції стано­вить єдину систему, за допомогою якої будь-які справи про адміністра­тивні правопорушення вирішуються за загальними правилами, що вста­новлені державою. Специфіка (особливості) цієї системи зумовлена різ­номаніттям адміністративних правопорушень.

Ці особливості такі:

по-перше, множинність суб'єктів, що наділені компетенцією з вирі­шення цих справ;

по-друге, швидкість реагування на правопорушення. Стаття 277 КУпАП встановлює загальний 15-денний термін від дня одержання ком­петентним органом протоколу й інших матеріалів. При цьому для окре­мих складів установлені терміни — доба, 3 дні, 5 днів, 7 днів;

по-третє, профілактична спрямованість адміністративно-деліктної юрисдикції. Згідно зі ст. 23 КУпАП метою адміністративного стягнення є виховання особи в дусі додержання правових установлень і запобігання правопорушенням;

по-четверте, неоднорідність суб'єктів адміністративно-деліктної юрисдикції. Вони різняться за: а) правовою природою утворення; б) ці­лями утворення; в) структурою повноважень; г) порядком ухвалення рі­шення у справі; д) безпосередньою компетенцією.

За правовою природою утворення вони поділяються на органи:

· що стосуються сфери виконавчої влади (ст. 222 — органи внутрішніх
справ, ст. 222^і — прикордонні війська, ст. 230^і — органи Міністерства
праці і соціальної політики);

· що стосуються сфери судової влади (ст. 221 — суди);

· що стосуються сфери місцевого самоврядування (ст. 219 — виконавчі
комітети селищних і сільських рад).

За цілями утворення вони поділяються на органи:

· утворені виключно для здійснення юрисдикційних функцій (наприк­
лад, ст. 218 — адміністративні комісії);

· утворені для здійснення як юрисдикційних, так і інших функцій
(наприклад, ст. 219 — виконавчі комітети селищних і сільських рад,
ст. 222^і — прикордонні війська, ст. 235 — військові комісаріати).

За структурою повноважень вони поділяються на органи:

• територіальної компетенції, тобто здійснюючі адміністративно-де­
ліктну юрисдикцію в межах адміністративно-територіальної одиниці

Адміністративно-процесуальне право__________________________ 287

(ст. 219 — виконавчі комітети селищних і сільських рад, ст. 218 — ад­міністративні комісії);

• галузевої компетенції, тобто здійснюючі адміністративну юрисдикцію
в межах галузі керування (ст. 222^і — прикордонні війська, ст. 225 —
органи морського транспорту).

За порядком ухвалення рішення у справі вони поділяються на органи:

· колегіальні, до яких за чинним КУпАП належать адміністративні ко­
місії (ст. 218), виконавчі комітети селищних і сільських рад (ст. 219);

· від імені яких рішення приймають уповноважені на те посадові осо­
би, до яких належать, наприклад, органи внутрішніх справ (ст. 222).
За безпосередньою компетенцією органи адміністративно-деліктної

юрисдикції детерміновані законодавцем і зафіксовані у відповідних стат­тях глави 17 «Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення» КУпАП.

Офіційна класифікація органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, представлена в ст. 213 кодексу. Відповідно до неї справи про адміністративні правопорушення розгляда­ються:

а) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах районних,
міських, районних у містах, селищних, сільських рад (п. 1);

б) виконавчими комітетами селищних, сільських рад (п. 2);

в) районними, міськими судами (суддями) (п. 4);

г) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та ін­
шими органами (посадовими особами), уповноваженими на те (п. 5).

Таким чином, законодавець визначає головні види суб'єктів адмініст­ративно-деліктної юрисдикції.

Керуючись п. 1 цієї статті, слід враховувати, що адміністративні ко­місії утворюються: а) у районах областей, районах міст Києва і Севасто­поля згідно зі ст. 25 Закону України «Про місцеві державні адміністра­ції» від 9 квітня 1999 р. — місцевими державними адміністраціями; б) у містах, селах і селищах згідно зі ст. 38 Закону України «Про місцеве са­моврядування в Україні» від 21 березня 1997 р. — виконкомами місцевих рад.

Характерною рисою адміністративних комісій, що відрізняє їх від усіх інших суб'єктів адміністративної юрисдикції, є їх правомочність роз­глядати будь-які справи про адміністративні правопорушення, якщо такі справи не віднесені до ведення інших органів (ст. 214 КУпАП).

Пункт 2 ст. 213 відносить до органів, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, виконавчі комітети селищ і сел. Види складів адміністративних правопорушень, підвідомчих цим ор­ганам, зазначені в ст. 219.

Керуючись цим пунктом ст. 213 слід пам'ятати, що відповідно до ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 березня 1997 р., крім сільських і селищних виконавчих комітетів пра-

288_____________________________________________________ Глава 8

во розглядати справи про адміністративні правопорушення належить і міським виконавчим комітетам. Однак на практиці міські виконавчі ко­мітети справи про адміністративні правопорушення не розглядають — вони передаються для розгляду адміністративних комісій.

Ще одна важлива обставина пов'язана з адміністративною юрисдик­цією виконавчих комітетів:

· відповідно до ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування
в Україні» у сільських радах, що представляють територіальні громади
чисельністю до 500 жителів, виконавчий комітет може не створюватися.
Рішення про це приймається відповідною територіальною громадою чи
сільською радою;

· у разі прийняття такого рішення функції виконкому (крім розпо­
рядження земельними і природними ресурсами) одноосібно здійснює
сільський голова. Таким чином, виникають формальні підстави для одно­
особового розгляду сільським головою справ про адміністративні право­
порушення;

· у випадку, якщо справа підвідомча водночас виконавчому коміте­
тові й адміністративній комісії, то рішення щодо безпосереднього суб'єк­
та юрисдикції приймає виконавчий комітет (статті 141, 142, 152 та ін.).
Постанова у справі про адміністративне правопорушення виконавчим ко­
мітетом сільської, селищної ради приймається у формі рішення.

Наступний вид суб'єктів адміністративної юрисдикції згідно з п. 4 ст. 213 — районні (міські) суди (судді), їхня безпосередня компетенція у цій сфері регламентована ст. 221 КУпАП. Правові основи діяльності су­дів в Україні закріплені Конституцією України, Законом України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р.

Повноваження з розгляду справ про адміністративні правопорушен­ня мають судді районних і міських судів. У колегіальному складі справи про накладення адміністративних стягнень суди не розглядають. У коле­гіальному складі суди розглядають у порядку цивільного судочинства (глава 31 ГПК України) справи щодо оскарження дій органів і посадових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень.

До компетенції суддів законодавець відніс: а) справи, які на його думку є найскладнішими щодо кваліфікації дій правопорушника і вста­новлення його винуватості; б) справи, у яких може виникнути доціль­ність накладення суворішого адміністративного стягнення; в) усі катего­рії справ про проступки, вчинені неповнолітніми¹.

Вік повноліття — 18 років — чітко визначено Законом України «Про сприяння соціаль­ному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р. // ВВР. — 1993. — № 16. — Ст. 167. (В редакції Закону України від 23 березня 2000 р. № 1613 // Урядовий кур'єр. — 2000. — 26 квітня); непрямі вказівки на це є в ст. 13 «Відповідальність неповноліт­ніх» КУпАП.

Адміністративно-процесуальне право__________________________ 289

У наступну групу суб'єктів адміністративною юрисдикцією Јп. 5 ст. 213) зведені органи зі сфери функціонування виконавчої влади, їх ад-міністративно-юрисдикційна компетенція закріплена в статтях КУпАП, кожна з яких присвячена конкретному суб'єктові. Примітко, що законо­давець не дає їх вичерпного переліку. Це зумовлено динамізмом усієї системи суб'єктів адміністративної юрисдикції, необхідністю оперативно й адекватно реагувати на зміни в суспільному і державному житті.

Особливості адміністративної юрисдикції органів внутрішніх справ. Адміністративно-деліктна юрисдикція органів внутрішніх справ регла­ментована ст. 222 КУпАП. Відповідно до неї вони розглядають адмініст­ративні справи щодо таких 9 видів правопорушень:

· порушення громадського порядку;

· порушення правил про валютні операції;

· порушення правил паспортної системи;

· правил перебування в Україні та транзитного проїзду через тери­
торію України іноземців і осіб без громадянства;

· правил дорожнього руху;

· правил, що забезпечують безпеку руху транспорту;

· правил користування засобами транспорту;

 

· правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на
транспорті;

· незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших па­
ливно-мастильних матеріалів.

У КУпАП вони визначені в 114 складах і розміщені у 62 статтях (6 з 11 глав Особливої частини):

глава 5 «Адміністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров'я населення» — 1 склад;

глава 9 «Адміністративні правопорушення у сільському господарстві. Порушення ветеринарно-санітарних правил» — 2 склади;

глава 10 «Адміністративні правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку» — 70 складів;

глава 12 «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громад­ського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій ді­яльності» — 4 склади;

глава 14 «Адміністративні правопорушення, що посягають на громад­ський порядок і громадську безпеку» — 9 складів;

глава 15 «Адміністративні правопорушення, що посягають на вста­новлений порядок управління» — 28 складів.

Право розглядати справи про адміністративні правопорушення від імені органів внутрішніх справ (міліції) надано посадовим особам цих органів, що зведені законодавцем у 8 груп:

· начальники органів внутрішніх справ і їх заступники;

· начальники чи заступники начальників відділів (управлінь) внут­
рішніх справ;

10 3-51

Глава 8

· начальники лінійних пунктів міліції;

· працівники міліції, на яких покладено нагляд за додержанням пра­
вил з охорони порядку та безпеки руху на залізничному транспорті
(ст. 109), а також правил користування засобами залізничного транспор-
ту(ст.ИО);

· начальники чи заступники начальників органів внутрішніх справ
на транспорті та інших органів внутрішніх справ, прирівняних до район­
них і міських відділів (управлінь) внутрішніх справ, начальники відді­
лень міліції, що є в системі органів внутрішніх справ;

· дільничні інспектори (старші дільничні інспектори) міліції;

· начальники чи заступники начальників відділень (відділів, управ­
лінь, Головного управління) ДАІ, дорожньої міліції, командири чи за­
ступники командирів окремих підрозділів дорожньо-патрульної служби;

· працівники Державної автомобільної інспекції, що мають спеціаль­
ні звання.