Загальні закономірності відчуттів.

       Адаптація – зміна чутливості аналізатора під впливом постійно діючого подразника, що проявляється у зниженні або підвищенні порогів чутливості.

       Взаємодія відчуттів – зміна чутливості одних аналізаторів під впливом діяльності інших.

       Сенсибілізація – підвищення чутливості аналізатора в результаті взаємодії відчуттів або при систематичному тренуванні.

       Компенсація – підвищення чутливості одних аналізаторів при втраті чутливості інших.

       Синестезія – поява відчуттів, не характерних для тих аналізаторів, які подразнюються.

       Контраст відчуттів – зміна інтенсивності і якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника.

       Явище післядії в аналізаторі – продовження роботи на деякий час збудженого аналізатора після зникнення подразника.

       Послідовний образ – післядія у зоровому аналізаторі.

Тема № 9: Сприймання.

План.

1. Поняття про сприймання.

2.  Фізіологічні основи сприймань.

3.  Види сприймань.

4.  Властивості сприймань.

5. Значення сприймань у пізнавальній діяльності людини.

Ключові поняття: сприймання, предметність, цілісність і структурність, константність, осмисленість, вибірковість, ілюзії, об’єкт і фон сприймання, види сприймань, перцепція, аперцепція, перцептивні дії.

 

       Відчуття дають нам окремі властивості предметів та явищ, але в навколишньому середовищі існують не окремі властивості, а самі ці предмети та явища, які людина здатна відображати завдяки сприйманню.

       Сприймання – пізнавальний психічний процес відображення в корі головного мозку предметів та явищ, що діють на аналізатори людини.

       Відчуття дають нам окремі властивості предметів та явищ, а сприймання – цілісний образ предмета чи явища. Без відчуттів сприймання неможливе, але сприймання – це не сума окремих відчуттів, а їх взаємодія. Сприймання виникають тільки при безпосередній дії об’єктів на аналізатори. Разом з відчуттями вони є джерелом усіх знань про навколишнє середовище. Сприймання супроводжуються рухами – очей – при розгляді предмету, руки – при обмацуванні предмету, які називаються перцептивними, а сама пізнавальна діяльність – перцепція.

       Фізіологічною основою сприймань є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку, система міжаналізаторних та внутріаналізаторних зв’язків. Також при сприйманні відбувається поновлення деяких раніше вироблених тимчасових зв’язків, так як сприймання нового предмету здійснюється на основі наявних знань та досвіду людини.

Види сприймань.

За провідним аналізатором:

• Зорове
• Слухове
• Дотикове
• Кінестезичне
• Нюхове
• Смакове

За формою існування матерії:

• Сприймання простору – відображення величини, форми, об’ємності, віддаленості предметів;
• Сприймання часу – відображення тривалості, швидкості, послідовності явищ;
• Сприймання руху – відображення зміни положення об’єктів у просторі.

За активністю сприймання:

• Довільне (навмисне)
• Мимовільне (ненавмисне)

Властивості сприймання.

       Предметність – усвідомленість людиною предмету, уміння назвати його словом. Предметний світ відкривається для людини впродовж життя.

       Цілісність та структурність – сприймання об’єкта у сукупності його властивостей та як такого, що має свою структуру. (не три риски, а трикутник, не сукупність звуків, а мелодію, зображення предмету штрихами не заважає сприймати предмет в цілому).

       Константність – відносна постійність образів предмету при зміні умов сприймання. Якби сприймання не було б константним, то при кожному новому русі, повороті, освітленості ми б мали справу з новими предметами, тобто їх не узнавали. Константність має свої кордони і може порушуватися.

       Ілюзія – неадекватне сприймання, яке неправильно, викривлено відображає об’єкти, що діють на аналізатори.

       Осмисленість – усвідомленість людиною предмета з його властивостями та призначенням, який вона сприймає.

       Вибірковість – що сприймають органи чуття як об’єкт, а що як фон сприймання в залежності від нахилів, інтересів, потреб людини. Вчитель допомагає дітям зосереджувати увагу на істотних властивостях предметів і явищ, ставлячи перед ними завдання, забезпечуючи цілеспрямованість сприймання.

       Аперцепція – залежність сприймання від особливостей людини (як вона сприймає предмет чи явище).

 

       Сприймання може перейти у спостереження.

       Спостереження – цілеспрямоване планомірне сприймання об’єктів, в пізнанні яких зацікавлена особистість.

       Спостереження починається з постановки завдання, складання плану його проведення, потім організовується саме спостереження з фіксацією результатів, аналіз та оформлення результатів спостереження.

       Якщо людина постійно вправляється у спостереженні, то у неї формується властивість особистості – спостережливість – вміння вирізняти характерні, але ледь помітні особливості предметів і явищ.

 

       Сприймає предмет не аналізатор, а конкретна людина, тому сприймання і залежить від індивідуальних особливостей людини:

• Від здібностей та нахилів (глибоко чи поверхово сприймає предмет);
• Від роду діяльності людини (один і той же об’єкт – ліс – художник, ботанік, агроном сприйматимуть по різному);
• Від емоційного стану людини – стан емоційного піднесення сприяє загостреному сприйманню, а пригніченість застилає очі і вуха. Емоційна розповідь вчителя викликає гарний настрій і краще сприймається учнями, а монотонність або напружена атмосфера в класі заважають сприйманню навчального матеріалу);
• Від активності сприймання (наявність інтересу, бажання);
• Від специфіки функціонування органів чуття (гострота зору, чутливість слуху).