Тема № 6 : Загальне поняття про діяльність.

План.

1. Поняття про діяльність.

2. Структура діяльності.

3.Поняття про вміння, навички, звички. Процес утворення вмінь та навичок. Виховання позитивних звичок.

4. Характеристика видів діяльності людини.

Ключові поняття: діяльність, дія, вміння, навички, звички, вправа, інтерференція, перенесення навички, спілкування, ігрова, навчальна, трудова діяльність, стиль діяльності.

 

Діяльність – внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, яка регулюється усвідомленою метою.

       Діяльність – у людини, а у тварин – поведінка.

       Складова частина діяльності, її окремий акт – дія. Дії бувають практичні і розумові.

       Свідомість формується і проявляється лише в діяльності.

       Будь-яка діяльність керується свідомістю.

       Процес переходу від внутрішньої діяльності до зовнішньої – екстеріоризація ( наприклад, розвиток усного мовлення), а перехід зовнішньої діяльності у внутрішній план – інтеріоризація ( наприклад, формування моральної поведінки).

       Психологічну теорію діяльності розробляли психологи: Л.С.Виготський висунув ідею про вирішальну роль діяльності в психічному розвитку дитини. Згідно з уявленнями О.М.Леонтьєва, до структури діяльності входять компоненти: потреби, мотиви, задачі, дії, операції. С.Л.Рубінштейн розробляв принцип єдності свідомості і діяльності – психіка людини не тільки проявляється, а й формується в діяльності.

Структура діяльності

1. Усвідомлення мотивів, мети і цілей діяльності;

Мета – те, заради чого діє людина (кінцевий результат), мотив – те, чому діє людина (причина).

1. Планування роботи – вибір найраціональнішого способу дії;
2. Виконання діяльності (супроводжується поточним контролем і перебудовою діяльності в разі необхідності);
3. Перевірка результатів, виправлення помилок, якщо були, співставлення одержаних результатів із запланованими;
4. Підведення підсумків роботи, її оцінка.

       В результаті діяльності формуються уміння і навички.

       Уміння – здатність усвідомлено виконувати певні дії. Вони формуються на основі знань, але не завжди.

       Навички – автоматизовані або частково автоматизовані дії.

       Уміння і навички формуються шляхом виконання вправ. Вправа – багаторазове повторення дій для їх усвідомленого удосконалення. В основі формування умінь та навичок лежить динамічний стереотип.

       Навички між собою взаємодіють. Позитивний вплив раніше сформованої навички на формування наступної – перенесення навички.( робота на друкарській машинці полегшує формування навички роботи на комп’ютері). Негативний вплив навички на формування наступної – інтерференція ( переучуватися важче, ніж вчитися).

       Звичка – потреба людини виконувати певну дію. Звички бувають корисні і шкідливі.

       Для формування навички необхідна поставлена мета, а звичка може формуватися ненавмисно. В основі формування звичок лежить теж динамічний стереотип.

 

Види діяльності

1. Навчальна діяльність – вид діяльності, спрямований на засвоєння знань, формування умінь та навичок. Є провідним видом діяльності для школярів.
2. Трудова діяльність – вид діяльності, спрямований на створення матеріальних і духовних цінностей. Є провідним видом діяльності для дорослих.
3. Ігрова діяльність – вид діяльності, спрямований на процес гри, а не на кінцевий результат, в якій відтворюється праця, навчання та суспільний досвід. Є провідним видом діяльності для дошкільників.
4. Спілкування – особливий вид діяльності, яким супроводжуються попередні види діяльності. Є провідним видом діяльності для дітей першого року життя.

 

Тема № 7: Увага.

План.

1. Поняття про увагу та її фізіологічні основи.

2.  Значення уваги в житті та діяльності людини.

3. Види уваги.

4. Властивості уваги.

5. Причини нестійкості уваги. Неуважність та її види.

Ключові поняття: увага, зовнішня, внутрішня увага, мимовільна, довільна, післядовільна увага, стійкість, розподіл, обсяг, переключення, неуважність, нестійкість уваги.

 

       Регуляція будь-якої діяльності здійснюється завдяки увазі. Увага є запорукою успішного виконання діяльності.

       Увага – властивість нервової системи спрямовувати свідомість на певних об’єктах чи діяльності при відволіканні від всього іншого.

       Фізіологічні основи уваги (за І.Павловим) – закон взаємної індукції – в корі великих півкуль виникає збудження, при цьому всі інші центри гальмуються.

Види уваги:

1. Мимовільна – зосередженість на об’єкті без свідомо поставленої мети і вольових зусиль, а лише через зацікавленість.
2. Довільна – зосередженість на об’єкті, яка регулюється свідомо поставленою метою і супроводжується вольовим зусиллям.
3. Післядовільна – вид уваги, який виникає як довільна, а потім стає мимовільною, тобто регулюється свідомо поставленою метою, але без вольового зусилля (наявний пізнавальний інтерес).

Форми уваги:

1. Зовнішня – спрямованість на навколишній світ.
2. Внутрішня – спрямована на власний організм.

Властивості уваги:

1. Концентрація – виділення певних об’єктів, зосередженість на них і виключення з поля зору всіх інших об’єктів.
2. Стійкість – тривале утримання уваги на певному об’єкті.
3. Розподіл – можливість утримувати в полі уваги одночасно декілька об’єктів.
4. Обсяг (об’єм) – кількість об’єктів, яку людина може сприйняти за одиницю часу.
5. Переключення – перехід уваги з одного об’єкта на інший.
6. Коливання – зміни, які відбуваються в силі уваги.

       Персеверація – явище, пов’язане з труднощами переключення уваги.

       Нестійкість уваги – коротке утримання уваги на певному об’єкті чи виді діяльності.

Причини нестійкості уваги:

1. Вікові особливості (дошкільники та першокласники).
2. Відволікаючі фактори.
3. Непосильна, нецікава, невмотивована діяльність.
4. Індивідуальні особливості (невихованість, недисциплінованість).

       Неуважність – психічний стан, який характеризується нестійкістю уваги, поверховою зосередженістю. Неуважність може перейти в якість особистості.

Види неуважності:

1. „Клейка” увага – надзвичайна концентрація та важке переключення (зосередилась на одному і неуважна до всього іншого).
2. „Порхаюча” увага – невелика концентрація і швидке переключення – є характерною для людей похилого віку.
3. Дитяча неуважність – легке переключення і невеликий обсяг.
4. Фізіологічна неуважність – перевтомлення, кисневе голодування, шоковий стан.

Розвиток уваги у дітей.

1. Розвиток вольових зусиль.
2. Чітка організація діяльності, уроку.
3. Підтриманні зацікавленості (таємничий голос, цікаві завдання, наочність).
4. Розвиток спостережливості.
5. Врахування індивідуальних особливостей дітей.
6. Використання спеціальних вправ.