Робера де кларі “завоювання константинополя”, який не стільки дбав про

“згладження” вини, скільки про передачу власних вражень про події.

Новим явищем в історіографії ХІІІ-ХІV ст. стала поява “лицарської хроніки”,

Що зродилася при дворах європейських монархів. Вона припала на період занепаду

Лицарства, коли треба було реабілітувати його перед громадською думкою. Чимало

Таких хронік були створені у Франції та Фландрії, де при дворах крупних феодалів,

Зокрема ґерцогів Бурґундських, згромаджувались прихильники консервації старих

Порядків. Виникла “бурґундська школа” в літературі й історіографії. Серед авторів

Цієї школи відзначався Жан Лебель (1290-1370) — канонік з Льєжа, поет і

Авантюрист. На схилі життя він створив “Правдиві хроніки”, подавши опис

анґлійсько-французьких війн, в яких лицарство обох сторін чинило “славні подвиги”

в інтересах своїх сюзеренів і... прекрасних дам. До “бурґундської школи” належали

Також Жорж Шателен, Ангерран де Монтрелле, Жан Лефевр, Жан Моліне та інші

Автори, котрі у своїх творах прославляли лицарський спосіб життя, високі моральні

Якості дворянства, війни, турніри тощо. Вони спричинили виникнення міфу

“лицарської Європи середньовіччя”.

Проте праця Лебеля незабаром була забута, оскільки з’явились 25 томів

“Хроніки” Жана Фруассара (бл.1337-бл.1404) — оригінального літератора й

Історика, одного з останніх представників лицарської літератури. У своєму творі він

Подав загальний образ політичних і військових подій у декількох європейських

Країнах від Іспанії до Шотландії. З тим, щоб накреслити “правдиву” картину він

Багато подорожував, збирав найдокладніші подробиці подій, шукаючи їх причини і

Наслідки у діяльності конкретних особистостей. Проте це не перешкодило йому не

Раз вносити “правки” і “виправлення” у текст праці, в залежності від політичних

Поглядів своїх монархічних покровителів (тричі змінював свою політичну орієнтацію

з профранцузької на проанґлійську!).

Популярність праці Фруассара принесли блискучий літературний стиль,

Ерудиція і обізнаність з багатьма подробицями придворного життя. Причини подій

Він шукав не у Святому Письмі, як того вимагала теологічна догматика, а у мотивах

Діянь видатних осіб — вірності, честі, жадобі чи хоробрості. Уже ці мотиви етичного

Характеру він співвідносив з моральними постулатами християнства, повертаючись

До античних понять вільної волі людини. Паралелі з античною літературою не

Залишали сумніву й принесли історику прозвище “Геродота середньовічної Європи”.

Однак у докладності опису й достовірності історичної інформації Фруассар

Поступається багатьом своїм сучасникам.

Зміни світобачення у пізньосередньовічній Європі, що відбувались під

Впливом зростання міжлюдських контактів, ускладнення суспільно-державної

Організації і виникнення нових соціальних верств, які прагнули посісти відповідне

Місце і здобути впливи у громаді, штовхали кращих мислителів до перегляду

Співвідношення між божественим провидінням і свободою людської волі.

Збереження і “відкриття” античної традиції, що приховувалась під “плащем”

Теологічної риторики, неминуче провадили до спроб пересунення “тягара” історії з

Неба на землю, а відповідальності за нього — з Бога на Людину. Елементи такого

Переносу спостерігалися вже у літературі ХІІ-ХІІІ ст. Бракувало рішучого кроку,

Який би уґрунтував нове світобачення. Цей крок, вкрай важливий і плідний для

Розвитку європейської цивілізації, був зроблений у час Ренесансу — Відродження

Представниками Гуманізму.

Перед тим як розглянути гуманістичну історіографію слід перенести погляд

На Схід Європи, де також визрівали ті елементи культурно-духовного життя, яке

Вчинило помітний вплив на формування новочасного світогляду європейців.

Візантійська історична думка та її впливи