Економічні підходи до змісту конкурентоспроможності регіону

Розкрити сутність регіональної конкурентоспроможності дозволяють результати досліджень американського професора Е. Маркузен. Її теорія ґрунтується на тому, що у кожного регіону є свої переваги та недоліки, які не можуть бути автоматично відтворені в іншій місцевості. Вірний ви­бір місця розміщення виробництва може мати визначальне значення для успіху підприємства. Інакше кажучи, навіть коли немає формальних обмежень у географічній мобільності, капітал має тенденцію концентруватися на визначених те­риторіях, тобто там, де його виробнича функція може бути реалізована повною мірою. При цьому, ці території варіюються від галузі до галузі. Так, комп’ютерна компанія може діяти по всьому світу, розміщувати у різних країнах свої інвестиції, технології та менеджерів. Але вибір того, яким виробництвом фірма буде займатися у той чи іншій країні, є набагато вузьким. Наприклад, якщо необхідно розробляти мікросхеми, то інвестувати краще у Силіконову долину США, розробляти програмне забезпечення - також Силіконову долину або Індію, налагодити масовий випуск комп’ютерів - у Тайвань, Малайзію або Сінгапур. Таким чином, конкуренто­спроможність регіону визначається не тільки конкурентоспроможністю розташованих на його території підприємств, а й можливістю залучати мобільний капітал, тобто інвестиції.

Останнім часом великої популярності набула теорія конкуренто­спроможності американського професора М. Портера, який застосував створену ним теорію корпоративної стратегії до національного рівня.

М. Портер доказував, що переваги (а відповідно і конкурентоспро­можність) країни виникають не з інтенсивності використання галуззю специфічних факторів, якими у відносному надлишку наділена краї­на, вони є результатом інновацій. Такі інновації можуть виникнути у будь-якій галузі, у якій існують умови, що спрямовують та стимулю­ють інноваційні зусилля. Ці умови створюються чотирма елементами «ромбу конкурентоспроможності»: умовами для факторів, умовами для попиту, взаємопов’язаними та підтримуючими галузями, формуванням фірмової стратегії та суперництва. Конкурентний потеціал будь-якої економічної системи складається з інноваційних умов та сформованих стратегій, тому країни повинні переміщатися від базових або простих факторів (дешевої робочої сили, природних ресурсів) до інноваційних разом із зміною корпоративної стратегії.

Хоча М. Портер не сформулював чіткого уявлення щодо конкуренто­спроможності територій, він надав інструмент для аналізу цієї категорії. Запропонована ним модель «національного ромбу» використовується у дослідженнях конкурентоспроможності регіону українськими вченими. Зокрема Л. Яремко запропоновано джерела конкурентних переваг регіону представляти у вигляді «регіонального ромбу», який складається з таких елементів:

• факторне забезпечення та характер його використання. Конкурентні переваги залежіть від забезпеченості регіону чинниками вироб­ництва. Обмеженість успадкованих ресурсів може компенсуватися створенням штучних. За умов поширення та посилення у світі «нової економіки» домінуючими чинниками конкурентних пере­ваг стають продуктивність та інноваційність;

• параметри попиту. Значення цих параметрів фактично формують обсяги, структуру та якісні характеристики пропозиції. Значний і вибагливий попит сприяє вдосконаленню виробництва і виготов­ленню якісної та оновленої продукції;

• виробнича та соціальна інфраструктура. У її складі першочергове значення мають стан енергопостачання, зв’язку та транспортної мережі. Останнім часом особливо наголошується на інформаційній складовій. Неможна також недооцінювати значення соціальної інфраструктури Це створює значні проблеми для населення та забезпечення підприємств кваліфікованою робочою силою;

• структура й організація бізнесу. В основі мотивації представ­лення цього детермінанта лежить твердження про неоднаковий конкурентний потенціал різних за розмірами та організаційними формами підприємств.

На дію цих основних детермінантів безпосередньо впливає бізнес середовище, посилюючи або послабляючи їх. Тому його стан є дуже важливим для досягнення конкурентоспроможності регіону. Він характеризується цілою низкою параметрів, які поділяються на три групи: склад учасників господарської діяльності, умови ведення бізнесу, соціально-економічна ситуація в регіоні. Важливе значення для досягнен­ня конкурентоспроможності регіону має і культурно-соціальне довкілля.

Вирішення проблем формування конкурентних переваг регіону вимагає державного регулювання. З цією метою держава використовує такі важелі: грошово-кредитна політика; бюджетно-податкова політика; зовнішньоекономічна політика; структурна політика; регіональна політика.

Грошово-кредитна політика у сучасній економіці має бути спрямова­на на створення стимулів для заміщення цінових конкурентних переваг неціновими за одночасного напрацювання інструментів їх реалізації, у тому числі на забезпечення підприємств достатнім обсягом коштів для реалізації технологічного оновлення і посилення системи державного захисту протягом періоду реконструкції. Коригування рівня обмінного курсу шляхом безпосереднього впливу на ціну здатне досить швидко на­дати товаровиробникам цінові конкурентні переваги як на зовнішньому так і на внутрішньому ринку без потреби модернізації виробництва. При цьому передбачається, що отримані прибутки виробники спрямовують на модернізацію виробництва та освоєння високотехнологічних видів продукції. Політика захисту вітчизняних товаровиробників за допомо­гою постійного зниження курсу національної валюти у 2012 - 2013 рр. сприяла формуванню їх цінових конкурентних переваг, але небагато хто з них завдяки цьому активізував інноваційну діяльність.

Бюджетно-податкова політика відіграє важливе значення як для генерування стимулів, спрямованих на підвищення продуктивності ви­робництва та праці, так і для формування економічного середовища, сприятливого для розвитку конкурентних переваг регіону. У довгостро­ковій перспективі забезпечення конкурентоспроможності національної регіональної економік досягається за рахунок активної державної по­літики, що передбачає спрямування бюджетних видатків на розвиток інфраструктури та людського капіталу, податкове стимулювання заоща­джень й внутрішніх інвестицій, заохочення та підтримку інноваційних розробок.

Засобами зовнішньоекономічної політики держава може регулювати відкритість регіональних економік на світовому ринку, стимулювати екс­порт товарів, залучати або обмежувати іноземні інвестиції. Складним завданням, що потребує розв’язання залишається розробка ефективно­го комплексу заходів тарифного і нетарифного регулювання, які було б спрямовано на створення українським виробникам необхідних умов для виробництва продукції, конкурентоспроможної як на національно­му, так і на зовнішньому ринках. Складність вирішення цієї проблеми пояснюється не лише суто практичними труднощами, а й насамперед недостатньою науковою розробкою питань тарифного регулювання в контексті завдань підвищення конкурентоспроможності.

На регіональну конкурентоспроможність значним чином впливає регіональна структурна політика. Це система адміністративних та еко­номічних заходів державного впливу на економіку регіонів, які спільно здійснюються державними й регіональними органами, та націлені на удосконалення структури виробництва та споживання регіонів, ефектив­не використання їх потенціалу, збереження природного середовища та дотримування інтересів країни в цілому. Активна структурна політика передбачає розроблення та реалізацію комплексу заходів, який включає: стимулювання перетікання капіталу у пріоритетні галузі; стимулюван­ня розвитку галузей, які прискорюють запровадження досягнень НТП; захист і надання фінансової допомоги галузям, які перебувають у стані занепаду і потребують докорінної реконструкції виробничого апарату; згортання частини виробництв у депресивних галузях; розроблення на державному рівні довгострокових планів, цільових програм, національ­них проектів для вирішення актуальних проблем структурної перебудови, а також програм підготовки та перепідготовки робочої сили, створення робочих місць.

Напрями та інструменти сучасної державної політики з питань під­вищення конкурентоспроможності регіонів законодавчо закріплено у Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року [1]. Серед пріоритетних напрямів зазначені такі:

• збільшення обсягу інвестицій в основні сфери економіки регіонів, які визначають стратегічні пріоритети їх розвитку;

• підтримка малого та середнього підприємництва;

• сприяння створенню та впровадженню інновацій;

• розвиток туризму та рекреації;

• розвиток виробничої та соціальної інфраструктури загальнодер­жавного і міжнародного значення;

• розвиток великих міст і агломерацій;

• розвиток інфраструктури інформаційного суспільства.

Конкурентоспроможність регіону визначається створени­ми на його території умовами ефективного використання відповідних факторів виробництва та можливістю залучати мобільний капітал, тобто інвестиції. При цьому критеріями, що беруться за основу, є поліпшення показників, які характеризують рівень і якість життя населення регіону. Вирішення проблем формування конкурентних переваг регіону вимагає державного регулювання. Узгодження грошово-кредитної, бюджетно - податкової, зовнішньоекономічної, структурної та регіональної політики є складним завданням, оскільки усі ці напрями тісно пов’язані між со­бою. Регіони України розрізняються за факторами економічного розви­тку, а різні виробництва, залежно від спеціалізації, тяжіють до джерел сировини, кваліфікованих кадрів або до споживачів готової продукції. Тому заходи державної політики у сфері регіональної конкуренції мають сприяти створенню рівних умов для всіх регіонів.