Класифікація, структура, облік та оцінка основних фондів

 

У процесі виробництва продукції беруть участь різні групи основних фондів. Для правильного обліку й планування відтворення основних фондів запроваджено їхню класифікацію (рис. 2.1).

Рис.2.1 Видова класифікація основних фондів

1. Будівлі — архітектурно-будівельні об'єкти, які створю­ють умови для виконання виробничих процесів, процесів управ­ління, а також для зберігання матеріальних цінностей та інших аналогічних цілей.

2. Споруди — інженерно-будівельні об'єкти, які створюють умови для процесу виробництва і виконання технічних функ­цій, не пов'язаних зі зміною предметів праці (галереї, естака­ди, резервуари, мости, димові труби, огорожі та ін.).

3. Передавальні пристрої — пристрої, за допомогою яких здійснюється передача електричної, теплової або механічної енергії від машин-двигунів до робочих машин, а також переда­ча рідких і газоподібних речовин (електромережі, трубопрово­ди, трансмісії та ін.).

4. Машини та устаткування, які своєю чергою поділяють на такі групи:

— силові машини й устаткування;

— робочі машини й устаткування;

— вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, лабора­торне устаткування;

— обчислювальна техніка.

До групи "Силові машини та устаткування" належать машини-генератори, які використовують для виробництва електричної та теплової енергії, а також всі машини-двигуни, які використову­ють для перетворення різних видів енергії (енергії вітру, тепла, води, електричного струму та ін.) на енергію руху, тобто в механіч­ну енергію. До цієї групи належать також парові котли, всі види турбін, атомні реактори, електродвигуни й електрогенератори, двигуни внутрішнього згорання, силові трансформатори та ін.

До групи "Робочі машини та устаткування" належать усі види робочих машин і устаткування, призначені: для механіч­ної, хімічної та термічної дії на предмети праці при виготов­ленні продукції або при виконанні послуг виробничого харак­теру; для переміщення предметів праці.

До групи "Вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, лабораторне устаткування" належать (електричні, гідравліч­ні, пневматичні); регулюючі пристрої; обладнання заводських науково-дослідних лабораторій та ін.

До групи "Обчислювальна техніка" належать комп'ютери, а також різноманітні електронно-обчислювальні машини та периферійне устаткування до них, яке слугує для фіксації, передачі та тиражування інформації.

5. Транспортні засоби. До цього виду основних фондів нале­жать рухомий склад усіх видів транспорту, що використовуєть­ся на підприємстві, окрім конвеєрів, транспортерів та інших
засобів, включених до складу машин та устаткування. До скла­ду транспортних засобів входять також магістральні трубопро­води і відводи від них, призначені для переміщення рідких і газоподібних речовин на великі відстані.

6. Інструмент, що містить усі види ручних механізованих інструментів, а також різноманітні пристрої для оброблення предметів праці, і які мають термін служби більш як один рік.

7. Виробничий і господарський інвентар, приладдя. До цього виду основних фондів належать різноманітні предмети, при­значені: для полегшення виконання виробничих операцій (ро­бочі столи, верстаки); для виконання процесів управління (меблі); для створення умов безпечної роботи (огорожі, венти­лятори та ін.), для зберігання предметів праці (виробнича тара, стелажі та ін.) з терміном служби більш як один рік.

8. Земельні ділянки, на яких розміщена територія підпри­ємства.

9. Інші виробничі фонди. До складу цього виду основних фондів належать незалежно від вартості бібліотечні фонди, музейні цінності (за винятком експонатів, які є предметами мистецтва та побуту), постільні речі, які враховують у складі основних фондів підприємств.

Відповідно до вимог чинних стандартів бухгалтерського об­ліку рішення щодо віднесення малоцінних засобів праці до складу основних або оборотних фондів підприємства приймають самостійно.

У наведеній класифікації не всі елементи основних фондів відіграють однакову роль у виробничих процесах. Одні з них (машини й устаткування) беруть безпосередню участь у вироб­ничих процесах і тому належать до активної частини основних фондів. Інші основні фонди (виробничі будівлі та споруди) забезпечують нормальне функціонування виробничих процесів і становлять пасивну частину основних фондів.

Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їхньої загальної вартості на підприємстві, визначає видову (технологічну) структуру основних фондів. За інших однакових умов технологічна структура основних фондів прогресивна і ефективніша, чим більша у їхньому складі частка активної частини. Вона змінюється під впливом бага­тьох чинників.

На структуру основних фондів суттєво впливає серійність виробництва продукції. На підприємствах будь-якої галузі, де частка індивідуальної та дрібносерійної продукції велика, част­ка машин і устаткування у вартості основних фондів зменшується, а на підприємствах тієї ж галузі, де переважає середньо- і великосерійне виробництво, ця частка збільшується. У результаті проведених досліджень встановлено, що збільшення частки активної частини основних фондів на 1 % за відповідних умов сприяє зростанню фондовіддачі на 0,3—0,35 %, а це дає змогу підвищити випуск продукції і зменшити її собівартість.

Під час аналізу вікової структури основних фондів прийнято їх вирізняти за такими віковими групами: до 5 років; від 5 до 10 років; від 10 до 15 років; від 15 до 20 років; більш як 20 років. Якщо збільшується частка старого устаткування, це призводить до збільшення витрат на підтримування його в ро­бочому стані і ремонт, погіршення якості продукції та ін.

На структуру основних фондів здійснюють вплив й інші чинники, зокрема:

— обсяги виробництва продукції;

— структура капітальних вкладень у створення нових ос­новних фондів;

— вартість будівництва виробничих об'єктів і рівень цін на технологічне устаткування;

— кліматичні та географічні умови розміщення підприємств.

Щодо всієї сукупності промислових підприємств в Україні, то в загальному обсязі основних фондів частка окремих їх видів упродовж останніх років коливалася в межах: будівель і споруд — 45—47 %; машин і устаткування — 40—42 %, у тому числі робочих — 30—32 %; транспортних засобів — 2,5—3 %. Загальна тенденція динаміки технологічної структури основ­них фондів характеризується поступовим збільшенням їхньої активної частини.

Основні фонди в процесі виробництва можуть мати натуральну і грошову форми. Облік основних фондів у натуральній формі необхідний для визначення технічного стану основних фондів, виробничої потужності підприємства, ступеня використання обладнання та для інших цілей. Цей облік здійснюють у про­цесі інвентаризації основних фондів.

Грошова (вартісна) оцінка основних фондів необхідна для ви­значення їхнього загального обсягу, динаміки, структури, величини вартості, яка переноситься на вартість готової продукції, а також для розрахунків економічної ефективності інвестицій.

Оцінка основних фондів підприємства є грошовим виражен­ням їхньої вартості. Вона необхідна для правильного визначен­ня загального обсягу основних фондів, їхньої динаміки і струк­тури, розрахунків економічних показників господарської діяль­ності підприємства за певний період.

У зв'язку з тривалим функціонуванням і поступовим спрацюванням засобів праці, постійною зміною умов їхнього відтво­рення існує кілька видів оцінки основних фондів. Основні фон­ди підприємства оцінюють:

— залежно від моменту проведення оцінки — за первісною (початковою) чи відновленою вартістю;

— залежно від стану основних фондів — за повною або за­лишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів — це фактична їх вар­тість на момент запровадження чи придбання. Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його будівництва, а первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, крім оптової ціни, вклю­чає витрати на його транспортування, монтаж і налагодження цього устаткування на місці роботи.

Початкова вартість основних фондів (В_п) підприємства формується з фактичних витрат на їх придбання (В_пр), спорудження (В_сп) або виготовлення, включаючи витрати на доставку (В_д), монтаж (В_м) та запуск у дію (В_з.д), виплати комісійних посередникам тощо (В_ін):

 

В_п = В_пр + В_д + В_м +В_з.д. + В_ін;

або

В_п = В_сп + В_обл + В_з + В_ін,

де В_обл – витрати на обладнання, що встановлюється на спорудженому об’єкті, грн..

Протягом року введення та вибуття основних фондів (ОФ) з балансу підприємства відбувається нерівномірно. Це означає, що у різні моменти вартість ОФ підприємства неоднакова. З метою спрощення обліку, економічних розрахунків та аналізу наявності, стану і руху ОФ обчислюється їх середньорічна вартість (В^с.р_о.ф.)

 

В^с.р_о.ф = В^п.р_о.ф. + (В_над.· t_пр)/12 – (В_виб · t_виб)/12,

або

В^с.р_о.ф = (В^п.р_о.ф + В^к..р._о.ф)/2,

 

де В^п.р_о.ф – вартість ОФ на початок року, грн..;

В^к.р._о.ф – вартість ОВ на кінець року, грн.;

В_над – вартість ОФ, що надійшли на баланс підприємства протягом року, грн..;

В_виб – вартість ОФ, що вибули протягом року з балансу підприємства, грн..;

t_пр, t_виб – кількість повних місяців протягом року, коли ОФ, що надійшли перебували на балансу чи вибули з балансу підприємства, відповідно.

Відновлена вартість основних фондів — це вартість їх виготовлення в умовах певного року (в умовах сьогодення). Тобто вона враховує ті витрати, що й первісна вартість, але за сучас­ними цінами. Виокремлення поняття відновленої вартості зу­мовлено тим, що під впливом різних чинників (науково-техніч­ний прогрес, інфляція та ін.) виникає різниця між первісною і відновленою вартістю. Для усунення цієї розбіжності здійсню­ють переоцінку основних фондів. В умовах інфляції в процесі переоцінки збільшується вартість основних фондів за допомо­гою встановлених коефіцієнтів. Підприємства мають право не частіш як раз на рік (на 1 січня кожного звітного року) переоці­нювати повністю або частково основні фонди за відновленою вартістю шляхом індексації (за допомогою індекса-дефлятора) або прямого перерахунку за документально підтвердженими ринковими цінами з віднесенням різниці, що виникла на до­датковий капітал підприємства, а суми уцінки — до складу витрат підприємства.

Залишкова вартість основних фондів (балансова вартість) характеризує їхню реальну вартість, ще не перенесену на вартість виготовленої продукції (виконаної роботи, наданих послуг). Вона є розрахунковою величиною і визначається як різниця між первісною (відновленою) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час їхнього вибуття (спричиненого спрацюванням) має назву ліквідаційної вартості. Тобто ліквідаційна вартість — це сума грошових коштів або вартість інших активів, які підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення терміну їхньої експлуатації за вирахуванням витрат на їхню ліквідацію.