Запорізький педагогічний коледж

Запорізький педагогічний коледж

О.М.Мельник

 

Формування

Культури здоров’я

Молодших школярів

Запоріжжя

Р.

Зміст

Поняття про здоров’я, його складові 3

Культура здоров’я. 7

Психічне здоров’я. 9

Соціальне здоров’я. 32

Духовне здоров’я. 50

Фізичне здоров’я. 66

 

Культура здоров’я

В усіх ланках системи освіти шляхом використання засобів фізичного виховання та фізкультурно-оздоровчої роботи закладати основи для забезпечення і розвитку фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я кожного члена суспільства.

Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити:

- комплексно-системний підхід до гармонійного формування всіх складових здоров’я;

- удосконалення фізичної, психологічної та емоційної працездатності підготовки учнів до активного життя і професійної діяльності на принципах, що забезпечують диференційовану оздоровчу спрямованість та індивідуальність підходів;

- використання різноманітних форм рухової активності та інших засобів фізичного удосконалення.

Вирішення поставлених завдань потребує теоретичного обґрунтування моделі формування культури здоров’я учасників навчально - виховного процесу на засадах системного підходу:

а) наявність певних компонентів (елементів), кожен з яких у системі формування культури здоров’я виступає в ролі підсистеми, а розглядуваний окремо – є, в свою чергу сам системою;

б) взаємозв’язок між елементами системи, який виявляється через взаємодію, взаємовплив підсистем (компонентів), тобто в динаміці, прямий і зворотній зв'язок;

в) системна якість, породжена системою із формування культури здоров’я – результат взаємозв’язку та взаємодії, а не просто сума якостей всіх елементів;

г) із втратою хоча б одного елемента – система починає утворювати нову, якісно іншу характеристику: змінюється, перетворюється на іншу систему.

Проаналізуємо зміст та особливості компонентів системи формування культури здоров’я учасників навчально - виховного процесу.

Перш за все, метою функціонування системи є формування культури здоров’я учасників навчально – виховного процесу, що знаходить свій вияв у завданнях формування, збереження, зміцнення, реабілітації та передачі здоров’я. Кожне із завдань має свій зміст, передбачає спеціально сплановану діяльність учасників.

Культура здоров’я – це сукупність духовних та метеріальних цінностей, в якій суспільство визнає за людиною стан фізичного, психічного та духовного благополуччя як вищу цінність.

Культура здоров’я – гуманізована, заснована на формуванні, збереженні, зміцненні, відновленні та передачі фізичного, психічного, духовного та соціального здоров’я.

Системний підхід до аналізу поняття „культура здоров’я дає змогу трактувати його як:

- систему цінностей, пріоритетів власного здоров’я і здоров’я навколишніх;

- як спосіб діяльності із формування, збереження, зміцнення, відновлення та передачі фізичного, психічного, духовного та соціального здоров’я;

- сукупність світоглядних ідей про духовні цінності (земля, людина, природа, життя, мир, батьки) і матеріальні цінності, на сутність, особливості, самоцінність здоров’я особистості;

- історичну цілісність, ставлення суспільства до здоров’я громадян;

- інтегральний фактор соціалізації особистості, культуротворчий процес формування, збереження, зміцнення, відновлення та передачі фізичного, психічного, духовного та соціального здоров’я.

Культура здоров’я знаходить свій вияв у:

- сукупності знань про особливості власного здоров’я (фізичного, психічного, духовного та соціального) та догляду за ним;

- оволодіння системою цінностей, пріоритетів власного здоров’я та здоров’я навколишніх;

- принципах, правилах усвідомлення побудови власного життя, що сприятимуть формуванню, збереженню, зміцненню, відновленню та передачі здоров’я;

- способах поведінки та діяльності, спрямованих на формування, зміцнення, збереження, відновлення, та передачу фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я, приязнених культурних стосунках між вихованцями та дітей з дорослими; виробленні в дітей активної життєвої позиції.

Формування культури здоров’я - цілеспрямований процес взаємодії учасників навчально – виховного процесу (студентів, викладачів, батьків) у здоров’язберігаючому середовищі (навчального закладу, сім’ї, соціального оточення), метою якого формування, збереження, зміцнення, відновлення та передача здоров’я.

Культура здоров’я містить такі компоненти:

· Мотиваційний (потреби та мотиви формування, збереження, зміцнення, відновлення та передачі здоров’я; цінності та пріоритети власного здоров’я та здоров’я навколишніх);

· Змістовий (принципи, правила їх реалізації, відомості, знання про особливості власного здоров’я, шляхи, умови, технології його формування, збереження, зміцнення, відновлення, передачі);

· Операційний (способи поведінки та діяльності, спрямовані на формування, збереження, зміцнення, відновлення та передачу здоров’я).

Психічне здоров’я

Психічне здоров’я – стан духовного благополуччя, який характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів і забезпечує адекватну умовам навколишньої дійсності регуляцію поведінки і діяльності.

Зміст психічного здоров’я не вичерпується медичними і психологічними критеріями. В ньому завжди відображені суспільні і групові норми і цінності, що регламентують духовне життя людини.

Поскільки здоров’я розглядаємо як стан динамічної рівноваги організму з оточуючою природою і соціальним середовищем, при якій людина повноцінно виконує соціальні функції, то психічне здоров’я як елемент здоров’я в цілому слід розглядати як сукупність психічних характеристик, що забезпечують динамічну рівновагу і можливість виконання соціальних функцій. Мається на увазі, що психічно здорова людина буде в цілому адаптована до соціуму і може успішно функціонувати в ньому.

Основу психічного здоров’я складає повноцінний розвиток на різних етапах онтогенезу.

Психічне здоров’я – динамічна сукупність психічних властивостей, що забезпечує:

а) гармонію між різними аспектами всередині людини і між людиною і суспільством;

б) можливість повноцінного функціонування і розвитку в процесі життєдіяльності.

І.В.Дубровіна в книзі «Психическое здоровье детей и подростков» визначає психічне здоров”я як нормальну роботу окремих психічних процесів і механізмів, а термін «психічне здоров’я» відносить до особистості в цілому, до проявів людського духу і дозволяє відділити психологічний аспект від медичного, соціологічного, філософського. Саме психічне здоров’я робить особистість самодостатньою.

Р.Ассаджолі описав психічне здоров’я як баланс між різними аспектами особистості людини; С.Фрайнберг – між потребами індивіда і суспільства; Н.Г.Гаранян, А.Б.Холмогоров – як процес життя особистості, в якому збалансовані рефлекторні, рефлексивні, емоційні, інтелектуальні, комунікативні, поведінкові аспекти.

В основному, всі дослідження сходяться в таких ключових позиціях, що психічне здоров’я містить стресостійкість, гармонію та духовність.

Наведемо модель психічного здоров’я особистості:

· Акіологічний компонент – цінності «Я» самої людини і «Я» інших людей. Передбачає усвідомлення людиною цінності, унікальності себе, навколишніх, ідентифікацію як із живими, так і не живими об’єктами, єдність зі всією повнотою світу. Із цього витікає наявність позитивного образу «Я», тобто абсолютне прийняття людиною самої себе і інших людей поза залежністю від статі, віку, культурних особливостей. Переконання про цінність людського життя як свого, так і чужого. Безумовною передумовою цього є особистісна цілісність, а також уміння прийняти своє «темне начало» і вступити з ним в діалог. Необхідною якістю є вміння розглянути в кожному з навколишніх «світле начало», навіть якщо воно не зразу помітно, по можливості взаємодіяти з цим «світлим началом» і дати право на існування «темного начала», як в іншому так же, як і в собі.

· Інструментальний компонент – передбачає володіння людиною рефлексією як засобом самопізнання, здатністю концентрувати свідомість на самому собі, внутрішньому світі і своєму місці у взаємовідносинах з іншими людьми. Цьому відповідає вміння людини розуміти і описувати свої емоційні стани і стани інших людей, можливість вільного і відкритого прояву почуттів без причинення шкоди іншим, усвідомлення причин і наслідків як своєї поведінки, так і поведінки навколишніх.

· Потребнісно-мотиваційний компонент визначає наявність у людини потреби в саморозвитку, само зміні і особистісному зростанні. Це означає, що людина стає суб’єктом своєї життєдіяльності, має внутрішнє джерело активності, виступає двигуном його розвитку. Вона повністю приймає відповідальність за власне життя і стає «автором власної біографії» (В.І.Слободчиков).

 

Здоров’я – не самоціль, а умова само здійснення людини на Землі, виконання своєї необхідної місії.

Потреби в оцінці й повазі.

Кожен учень повинен змагатись за престиж, статус у колективі, визнання, повагу.

По відношенню до кожної дитини повинно бути сформовано доброзичливе оціночне відношення дитячого колективу. На початку шкільного життя дитину часто може супроводжувати невдача. Її характер і особливості залежать в першу чергу від самого навчального процесу, від того, наскільки він досконалий, сучасний, відповідає можливостям дітей, їх тенденції до розвитку, а також від індивідуальних особливостей і можливостей. Дітей слід спрямовувати на те, щоб вони шукали один в одного позитивне, добре, бачили успіхи товариша і раділи їм, допомагали один одному досягнути більшого. Ярлик слабкого, відстаючого, нездатного, лінивця в жодному випадку не повинен бути приклеєним до дитини. Однак, це не означає, що діти не повинні критикувати один одного, висловлювати зауваження і поради. Пропонувати дітям алгоритм оцінки, демонструвати власний приклад такої оцінки. Використовуючи форми колективної оцінки, вчитель допомагає учням побачити успіх товариша, оптимістично налагодитись по відношенню до його можливостей, і на цій основі надавати поради і робити зауваження. При цьому кожен учень повинен відчувати повагу колективу.

Не менш важливе значення відіграє відношення самого вчителя до дитини. Вчитель повинен бачити в кожній дитині неповторну особистість, поважати її інтереси, нахили, запити, потреби і враховувати в будь-яких видах діяльності.

Оцінка вчителя не менш значуща для дитини. Свою оцінку вчитель може виражати в різних формах: у формі захоплення тим, що дитина добре виконала завдання, спів радості, що старання дитини привели до успіху, співпереживання та оптимізму. Свої оціночні відношення вчитель може виразити учневі особисто або перед дітьми. Це буде залежати від конкретних обставин.

Доброзичлива посмішка, спокійний, підкреслюючий згоду кивок головою – все це підбадьорує дитину, вселяє в неї надію і бажання вчитись.

Естетичні потреби.

Передбачають прагнення дитини до краси, гармонії, всього прекрасного, що є в навколишній дійсності. Для цих потреб вчитель повинен провести перед чітку межу між добром і злом, прекрасним і потворним, гармонією і дисгармонією. Великі виховні можливості для формування цих потреб відкриваються під час аналізу казок, оповідань, створення виховних ситуацій. Також вчитель повинен постійно акцентувати увагу учнів не на негативних сторонах життя, діяльності, взаємовідносинах між людьми, а на позитивних проявах навколишньої дійсності.

Самодіагностика вихованців.

Корекція дидактогеній.

1.Корінні зміни у ставленні вчителя до учнів. Школяр повинен відчувати любов і турботу до нього з боку вчителя.

2. Навчання дітей саморегуляції (психічній). Під час навчання діти мають:

- засвоїти чітко і конкретно мету своєї діяльності;

- створити в себе правильний настрій, не чекати швидких і негайних результатів;

- вірити в кінцевий позитивний результат;

- пам’ятати, що успіх залежить від власних зусиль, налагодження взаємодії.

Профілактична робота.

1. Підвищення психологічної культури вчителя, знання причин виникнення дидактогеній, уміння аналізувати свою поведінку, знаходити правильний стиль спілкування.

2. Створення сприятливого мікроклімату в педагогічній діяльності, виключення конфліктних ситуацій.

3. Проведення психологічних тренінгів спілкування.

4. Особистісно орієнтована система навчання (не акцентувати увагу тільки на технологічних аспектах педагогічного процесу, центром педагогічного процесу повинна бути особистість дитини).

Комунікативні ігри

Мені в тобі подобається: ведучий задумує якусь якість, яка йому подобається у дитини, доторкається до неї, стараючись передати задуману якість, дитина старається пригадати, що задумано (можна залучити всіх дітей).

Чарівне дзеркало: в класі з’явилось чарівне дзеркало, в якому всі раніші досягнення стають більш яскравими. Подивись в дзеркало, постарайся бачити по черзі кожного учасника і побачити в дзеркалі всі сильні сторони, за які його поважають батьки, друзі, вчителі.

Хто може бути другом: кожен учасник записує три якості, якими повинен володіти друг, потім записують на великий лист, визначають найбільш значущу якість. Проаналізуйте, що є в кожного.

«Крутий підліток»: малюнок «Крутий підліток», потім обговорюють:

- що значить бути «крутим»?

- чому багатьом підліткам подобається бути «крутими»?

- чи можна бути «крутим», якщо не п’єш і не палиш?

-

 

Соціальне здоров’я

ЗАВДАННЯ ВИХОВНОЇ РОБОТИ

1. Враховувати бажання дити­ни, її наміри.

2. Створювати позитивний морально-психологічний клімат у класному колективі: атмосферу дружби, взаєморозуміння та підтримку.

3. Органiзовувати соціальний захист дітей iз малозабезпечених та багатодітних сімей.

4. Організовувати змістовне дозвілля учн1в, проводити свята, пізнавально-розважальі програ ми, залучати до шкільних гуртків, клубів, товариств.

5. Правильно організовувати учнівське самоврядування.

6. Сприяти відродженню традицій, звичаїв, обрядів, створюва­ти нові цікаві форми їх проведення.

7. Залучати до виховної роботи у класі талановитих батьків, односельців.

8. Використовувати правові норми захисту прав та інтересів особистості.

9. Розвивати пізнавальні інтереси учнів, творчі можливості.

10. Виховувати естетичну культуру, почуття обов'язку та відповідальності.

11. Формувати навички здоро­вого способу життя, трудові на­вички.

12. Формувати єдиний колектив з учнів, батьків, педагогічних працівників.

ФОРМИ ВИХОВНОЇ РОБОТИ

1. Iнфopмaцiйнo-мacoвi (дискycii, диспути, конференції, «круглий стіл», інтелектуальні аукціони, ринги, вечори, подорожі до джерел piдної культури, icтopii, держави і права, створення альманахів).

2. Діяльнісно-практичні (творчі групи, осередки, екскурсії, свята, ігри-драматизації ярмарки, народні ігри, огляди-конкурси, олімпіади).

3. Інтегровані шкільні клуби, КВК, фестивалі, ансамблі з проблем традицій, культури, політики i права, гуртки).

4. Діалогічні (бесіда, міжрольове спілкування).

5. Індивідуальні (доручення, творчі завдання, звіти, індивідуальна робота).

6. Наочні (шкільні музеї, кімнати й зали, галереї, виставки дитячої творчості, книжкові вис­тавки, тематичні стенди).

ТРАДИЦІЙНІ ФОРМИ РОБОТИ

1. Збори учнівського колективу.

2. Обговорення політичних подій у державі, світі.

3. Випуск класної газети.

4. Уроки-екскурсії, уроки- зустрічі з цікавими людьми, уроки-концерти, диспути, зустрічі з випускниками.

5. Читацькі конференції.

6. Консультації: юридичні, психологічні, медичні.

7. Засідання творчих гуртків, клубів за інтересами, студій, віталень.

8. Вечори відпочинку, дискоте­ки, літературні зустрічі, карнавали, українські вечорниці, спортивні ігри, змагання, гуртки, секці, козацькі забави; огляди художньої самодіяльності, фестивалі.

9. Конкурси на кращу українську пісню, українську вишивку, малюнок тощо; культпохід до лісу, музеїв, екскурсії в міста України, туристичні походи та iнші
форми роботи.

ЗАПОВІДІ ПЕДАГОГАМ

1. Не втрачайте довіри дітей, будьте компетентним, чесним педагогом.

2. Умійте тримати «у co6i» дитячі таемниці.

3. Добре знайте можливості кожного учня.

4. Не дивіться на учня «зверху».

5. Успіх справи залежить від спільних колективних дій учителя та учня (педагогіка співпраці).

6. Підлеглість дуже рідко буває приємною. Тому примус слід використовувати лише тоді, коли вci інші засоби виявилися марними.

7. Якомога більше ставте вимог до учня i більше виявляйте поваги до нього.

8. Сліпа згода, що не грунтується на особистому переконанні, не має сили.

9. Будь ворогом керівництва за принципом: кого хочу — милую, кого хочу — караю.

10. Умій керувати своїми почуттями. Не порушуй педагогічної етики.

11. Умій побачити й оцінити ситуацію очима дітей.

Закономірності спілкування

Кожен з нас знає, що є спілкування і не спілкування. «Не можу дійти з ним згоди», - говоримо ми. Або навпаки: «Оце так поспілкувалися!».

Одним з найтяжчих покарань у стародавній Греції був остракізм, який передбачав, крім позбавлення громадських прав, ще й заборону спілкування з винним. Дефіцит спілкування дружніх стосунків викликає труднощі і навіть напруженість, конфлікти між людьми, а часто й захворювання, часто у взаєминах спілкування з людьми ми пізнаємо себе. Але чи існують якісь індивідуальні властивості людини, важливі для її позиції у спілкуванні для самого спілкування? Психологічна наука говорить про особливості темпераменту і характеру, основні норми ділових та особистих стосунків, що дає змогу зберігати стабільні особистісні контакти, підняти на вищий рівень ефективність і культуру ділових взаємин.

У сучасній психології є напрям, який називається інтеракціонізм – взаємодія. Суть його полягає в тому, що всі соціально-психологічні дії та явища можна безпосередньо або опосередковано звести до взаємодії людей, перетину їх впливів один на одного. На прикладі байки «Лебідь, Щука і Рак» можна простежити, до чого призводить неефективна стратегія міжособистісної взаємодії та розуміння.

Зіставляючи класифікації рівнів спілкування, можна звести їх до трьох основних «ліній спілкування»:

1. Маніпулювання (від грубого до розумного).

2.Конкуренція, змагання, суперництво (від жорстокого «Людина людині вовк» до конструктивних форм).

3.Співпраця (від безкорисної уваги й сердечності до глибоких, на все життя, взаємин: дружби, любові, суперництва).

У світі людських взаємин стосунки, як правило розвиваються не лише за однією лінією, а реалізуються у взаємодії. Так, у сім’ї є управління дітьми і спроби дорослих керувати одне одним, є суперництво між братами й сестрами, між дорослими (за домінування).

У школі можна командувати колективом, учнями, стимулюючи боротьбу за першість, і співпрацювати, чого так не вистачає нам. Недарма з’явилася педагогіка співпраці.

Спілкування часто вважають діалогом або обміном інформації. У процесі спілкування люди реалізують свою людяність, індивідуальність і неповторність. Широке філософське розуміння дає змогу висунути формулювання: спілкування є основою, і змістом виховання.

Спілкуючись з учителем, з батьками, психологом учень засвоює вміння жити серед людей, розуміти інших. Чим сильніший дух гуманного педагогічного спілкування, тим менше конфліктів виникає з вихованцями, тим легше їх розв’язати.

Позитивне, емоційне забарвлення між особистісних взаємин, яке викликає симпатію, почуття наближеності до іншої людини називається атракцією.

Духовне здоров’я

Перш, ніж говорити про духовне здоров’я, слід спочатку вияснити, що ж таке духовність. Духовність – це складне гармонійне поєднання певних психічних та особистісних якостей.

Духовність – це специфічно людська якість, що зумовлює прагнення людини до гармонії свого внутрішнього світу й поведінки на базі прямування до духовних ідеалів. Вибір ідеалів та наслідування їх вимагають здійснення особистістю морального вибору……

Як і будь-яке психічне явище, духовність виявляється у процесі взаємодії людини з довкіллям (природою, іншими людьми…), тобто має певні форми вияву, які можна досліджувати.

Вона виявляється у спрямованості інтересів, нахилів людини на пізнання, засвоєння та створення духовних цінностей.

Духовні цінності містять:

- загальнолюдські цінності (краса, добро, любов, знання) та

- індивідуальні (інтереси, погляди, переконання; духовний ідеал, який є уявленням людини про такі якості особистості, такі особливості її ставлення до природи, людей, світу в цілому, які є гідними наслідування).

У сукупності це духовні ціннісні орієнтації. За умов цілеспрямованого виховання духовні ціннісні орієнтації можуть набувати вищої форми – перетворитись на духовні потреби, тобто внутрішні спонуки до духовної діяльності (пізнавальної, естетичної, комунікативної).

На відміну від інших видів діяльності, духовна визначається не прагматичними цілями, а спрямована на задоволення безкорисливих духовних потреб (у знаннях, спілкуванні, любові, естетичному задоволенні).

Найспецифічними формами прояву духовності є духовні стани та почуття. Духовні стани породжують виникнення духовних почуттів, найвідомішими з яких є совість, провина, каяття, віра, надія, любов. Вони є своєрідними ціннісними орієнтаціями особистості, які визначають її ставлення до навколишнього, з іншого – допомагають людині зберегти власне „Я” за будь-яких обставин. Специфічний почуттєвий прояв духовності – емпатія.

Так, духовна активність є важливою складовою життєвої активності людини, під якою слід розуміти, передусім, готовність людини до свідомого вибору місця в житті, здатність максимально розкрити і реалізувати свої потенційні можливості, закладені природою здібності, схильності, таланти, здатність до власної життєтворчості. В більш вузькому психолого-педагогічному розумінні – це вміння:

- ставити перед собою мету щодо свого самовдосконалення;

- приймати рішення в ситуаціях вибору, що нелегко, оскільки рішення – це вибір, а вибирати означає надавати перевагу одній можливості перед іншою, якою необхідно пожертвувати;

- планувати і складати програму дій, не забуваючи про поставлену мету, не відволікатися від неї, постійно при цьому враховувати конкретну соціальну ситуацію, що визначає можливість або неможливість виконання програми;

- наполегливо виконувати прийняті рішення, творчо використовуючи всі можливості, як внутрішні (рівень фізичного, психічного і духовного розвитку), так і зовнішні (підтримку, допомогу, поради інших).

 

Отже, виходячи з цього всього, можна дати визначення духовного здоров’я дитини (і людини взагалі).

Під духовним здоров’ям особистості розуміють таке поєднання особливостей інтелектуальної, почуттєво-емоційної та вольової сфер людської психіки, які сприяють формуванню потреби у пізнанні світу, себе, інших людей та засвоєнню духовних цінностей (загальнолюдських та індивідуальних).

Слід ще раз згадати, що в поняття здоров’я в наш час вкладається більш широкий смисл, ніж відсутність хвороб. Воно включає також такі форми поведінки людини, які дозволяють покращити своє життя, зробити його більш благополучним, досягти високого ступеня самореалізації. Благополуччя стосується всіх аспектів життя людини, а не тільки її фізичної форми. Душевне благополуччя відноситься до розуму, інтелекту, емоціям. Соціальне благополуччя відображає соціальні зв’язки, матеріальне забезпечення і міжособистісні контакти. Фізичне благополуччя пов’язане з фізичними можливостями людини і зі вдосконаленням її тіла.

Необхідно відмітити, що благополуччя людини залежить від її духовного і фізичного здоров’я. Не можна отримати цілісного уявлення про здоров’я людини, не беручи до уваги вплив на неї психічних і біологічних процесів, що відбуваються в повсякденному житті. Ніяка хвороба не обмежена лише тілом чи тільки психікою. Людина на відміну від тваринного світу наділена творчим розумом, а значить, володіє біологічним (фізичним) і духовним здоров’ям. При цьому основою людського здоров’я все більше виступає духовна його складова. До цього люди прийшли не сьогодні.

Ось що з цього приводу говорив Ціцерон в трактаті „Про обов’язки”: „Перш за все кожному виду живих організмів природа подарувала бажання захищатися, захищати своє життя, тобто своє тіло, уникати всього того, що здається шкідливим і добувати собі все необхідне для життя: їжу, житло і т.д. Спільне для всіх живих організмів – прагнення об’єднатися заради того, щоб вивести на світ потомство, і турбота про це потомство. Але найбільша відмінність між людиною і тваринами в тому, що тварина пересувається на стільки, на скільки нею керують її почуття, і пристосовується тільки до оточуючих її умов, мало думаючи про минуле і майбутнє. Навпаки, людина, наділена розумом, завдяки якому вона вбачає послідовність між подіями, бачить їх причини, причому наступні передбачувані події не вислизнуть у неї. Вона порівнює схожі явища з теперішнім і майбутнім, з легкістю бачить всю плинність свого життя і готує для себе все необхідне, щоб прожити. Людині властива перш за все схильність вивчати і досліджувати істину”.

Духовне і фізичне здоров’я – це дві невід’ємні частини людського здоров’я, які повинні знаходитися постійно в гармонійній єдності, що й забезпечить високий рівень здоров’я.

Духовне здоров’я – це здоров’я нашого розуму (фізичне - тіла).

Розум – здатність пізнавати навколишній світ і себе, це аналіз подій і явищ, що відбуваються, прогноз найбільш можливих подій, що в основному діють на життя, модель(програма) поведінки, направлена на вирішення поставлених задач, захист своїх інтересів, життя і здоров’я в реальному навколишньому середовищі.

Чим вищий інтелект., тим достовірніший прогноз подій, тим точніша модель поведінки, одним словом, чим стійкіша психіка, тим вищий рівень духовного здоров’я.

Американський дієтолог Поль Брегг в книзі „ Побудова могутньої нервової сили” так розказує історію про двох рицарів, які вбили один одного із-за кольору королівського щиту, який висів в центрі великої зали замку: „Один рицар говорив, що щит червоний, другий – зелений. Після трагічного поєдинку хтось глянув на обидві сторони щиту – одна сторона була червона, інша – зелена.

Є також дві сторони щиту здоров’я – фізична і духовна – і обидві вони важливі. Обидві ці сторони – фізична і духовна – так тісно сплетені, що неможливо розділити їх. Фізичне здоров’я впливає на духовне життя, і духовний контроль дає необхідну дисципліну для підтримання фізичного здоров’я”.

Духовне здоров’я забезпечується системою мислення, пізнанням навколишнього світу і орієнтацією в ньому, тим, як ми визначаємо і відчуваємо своє відношення до навколишнього середовища чи до якоїсь визначеної особи, речі, області знань, принципам.

Досягається духовне здоров’я умінням жити у згоді з собою, з рідними, друзями і суспільством, умінням прогнозувати і моделювати події і складати програму своїх дій. В більшій мірі духовне здоров’я забезпечується вірою. В що вірить і як вірить – це справа совісті кожного.

„ Від Бога не можна відказуватися, навіть якщо йог немає. Тільки в ньому надійна умова моралі. Бог багатозначний. Для одних він тільки запустив небесну механіку і відсторонився, для інших – не дозволяє навіть волоску з голови впасти без його волі. Для нерозумних потрібне пекло і Бог, що карає, для інтелектуалів достатньо вірити, що існує (із якоїсь матерії) носій ідеалу, добра, докоряючий за гріхи самою своєю присутністю”(М.М.Амосов „Про природу людини”).

Духовний фактор являється важливим компонентом здоров’я і благополуччя, це розуміння здоров’я як здатності до створення добра, самовдосконалення, милосердя і безкорисливої взаємодопомоги; створення установки на здоровий спосіб життя. Спонукати людину вести здоровий спосіб життя – важка задача. Знати, що таке здоровий спосіб життя, - це одне, а вести його – зовсім інше.

Людина схильна повторювати ті види поведінки, які приносять задоволення, але часто шкідливі для здоров’я дії можуть дати на короткий час досить приємні відчуття. Вибір в користь здоровому способу життя потребує високого рівня розуміння і зацікавленості. Таким чином, духовний фактор в багато чому залежить від індивідуального способу життя, ступінь його впливу (на загальне здоров’я) становить 50%.

Духовні і фізичні начала в людини нерозривно пов’язані і взаємозалежні, і кожен з нас відповідає за те, щоб бути здоровим і тілом і душею.

Часто в більшості хвороб винна не природа, не суспільство, а тільки сама людина. Найчастіше вона хворіє від лінивості і скупості, але інколи і від нерозумності. „Щоб бути здоровим, потрібні власні зусилля, постійні і значні. Замінити їх неможна нічим. Людина настільки досконала, що повернути здоров’я можна з будь-якої точки його спаду. Тільки необхідні зусилля зростають в міру старіння і поглиблення хворіб”.(ММ.Амосов „Роздуми про здоров’я”)

Духовне здоров’я – головна складова здоров’я людини, єдина основа вищих принципів моралі і духовного життя – це реалізація здоров’я – нашої здатності до самозбереження і саморозвитку.

Фізичне здоров’я

Ознаками фізичного здоров’я, на думку М.С.Корольчука є анатомо-фізіологічна структурна цілісність і функціональна злагода у роботі органів і систем людини, що забезпечує достатній рівень активної адаптованості до соціального і фізичного середовища, що постійно змінюється, оптимальне самопочуття і адекватне усвідомлення себе і оточення[1,10].

Для формування, збереження, зміцнення, та реабілітації фізичного здоров’я учнів у навчально-виховному процесі, на думку вчених Н.Ф.Денисенко, С.С.Волкової, Л.Д.Мельник та нашу власну, пропонується система роботи та дотримання низки вимог:

- відповідності навчального обладнання росту дітей;

- створенні умов на перервах для забезпечення рухової активності учнів;

- доцільне чергування праці і відпочинку, емоційного та інтелектуального навантаження;

- проведення фізхвилинок та фізпауз;

- дотримання повітряного, світлового та питного режимів;

- масаж, самомасаж та лікувальна фізкультура в навчально-виховному процесі;

- раціональне харчування дітей;

- використання аромотерапії, кольоротерапії, вживання фіточаю;

- систематичне ведення разом із батьками індивідуальних карт здоров’я вихованців;

- реалізація індивідуальних програм здоров’я, складених з урахуванням результатів медичного огляду;

- проведення щоденних прогулянок на свіжому повітрі, свят здоров’я, змагань, екскурсій;

- організація роботи спортивних секцій та проведення „годин здоров’я”;

- озброєння учнів валеологічними знаннями, методами самодопомоги, боротьби із хворобами;

- загартовуючи процедури в режимі навчального дня;

- проведення превентивних п’ятихвилинок безпеки, інформування перед вихідними днями, канікулами;

- врахування динаміки працездатності учнів під час уроку та робочого дня;

- охоронний режим організації всіх видів діяльності дітей;

- проведення гімнастики для очей;

- врахування навантаження на хребет дитини (вага портфеля, статичне навантаження);

- систематичне проведення вологого прибирання навчальних приміщень;

- налагодження роботи ігрової кімнати.

 

Запорізький педагогічний коледж

О.М.Мельник

 

Формування

Культури здоров’я

Молодших школярів

Запоріжжя

Р.

Зміст

Поняття про здоров’я, його складові 3

Культура здоров’я. 7

Психічне здоров’я. 9

Соціальне здоров’я. 32

Духовне здоров’я. 50

Фізичне здоров’я. 66