Удосконалення професійно-педагогічних умінь майстра виробничого навчання

Формування педагогічних умінь — це безперервний процес, який триває від первинного ознайомлення з ни­ми до оволодіння уміннями на рівні педагогічної май­стерності. Найчастіше він відбувається в два етапи. Перший спрямовується на засвоєння теоретичних та практичних основ уміння, другий — на вдосконалення умінь до набуття рівня педагогічної майстерності. Пер­ший етап проходить в умовах педагогічних навчальних закладів, де здійснюється підготовка майбутніх майстрів виробничого навчання. До таких закладів належать ін­дустріально-педагогічні технікуми, коледжі, інженерно-педагогічні інститути та факультети при інженерних та сільськогосподарських вузах. Щодо другого етапу, то він проходить під час безпосередньої роботи майстра у профтехучилищі та в різних закладах підвищення квалі­фікації.

Розвиток педагогічних умінь на кожному етапі здійс­нюється різноманітними формами і методами. Проте практичний досвід показує, що ці форми і методи по­винні відповідати певному процесові, структура якого не відрізнялася б від структури самого вміння. У психо­логічній науці прийнято в структурі уміння вбачатгГоб-раз дії, її уявну модель і метод здійснення цієї моделі. Процес формування вмінь має двокомпонентний харак­тер, а саме: складається з формування образу дії та оволодіння засобом її виконання.

Розгляньмо, як застосовується це теоретичне поло­ження в практиці формування і вдосконалення педаго­гічних умінь майстра виробничого навчання як в умовах навчального педагогічного закладу, так і під час роботи в профтехучилищі, а також визначимо методи, що дають можливість підвищити ефективність цього процесу.

Формування основ педагогічної майстерності

Встановлено, що між знаннями і вміннями з будь-якого навчального предмета однозначної залежності не існує. Це пояснюється тим, що теоретичним знанням при-124

таманна своя, лише їм властива структура. Вона відпо­відає внутрішній логіці навчального предмета і має уза­гальнений і абстрагований характер. Педагогічні вміння, які є засвоєним засобом розв'язання певних педагогіч­них задач, що виникають у конкретних практичних си­туаціях, потребують знань іншої логічної структури. Ця структура випливає не з логіки навчального предмета, а з конкретних педагогічних ситуацій.

Щоб стати засобом розв'язання реальних практичних завдань і таким чином впливати на формування вмінь, теоретичні знання повинні бути відповідним чином пере-тво'рені. їх перетворення здійснюється в процесі оволо­діння образом дії (її уявною моделлю).

Найефективнішими методами формування уявних мо­делей, як свідчить практика, є метод розв'язання педаго­гічних задач. Функціональні можливості цього методу дозволяють формувати образ тих педагогічних дій, за до­помогою яких відбувається розвиток необхідних педаго­гічних умінь. Для реалізації цього методу існують відпо­відні збірники задач. У процесі розв'язання педагогічних задач використовуються теоретичні знання для аналізу конкретних практичних ситуацій і знаходження (або об­грунтування) відповідних способів дії. Крім того, педаго­гічні задачі дають можливість створювати уявлення про ті навчально-виховні ситуації, з якими майстер стикаєть­ся в практиці, і оволодівати засобами їх раціонального розв'язання.

Найраціональніші задачі для формування педагогіч­них умінь майстра включені в збірник «Задачі з профе­сійної педагогіки» '. Задачі цього збірника мають ситуа­тивний характер. У них відображено різноманітні педа­гогічні ситуації з реальної практики, причому в одних задачах ситуації задаються діями (поведінкою) учнів і способами (методами) впливу на них майстрів або ви­кладачів, а в других — діями тільки майстрів, у тре­тіх — діями тільки учнів.

При розв'язанні задач треба проаналізувати метод впливу на учнів, обраний викладачем або майстром, встановити, чи є він ефективним.

Під час формування уміння вибору методів навчання ефективним буде розв'язання таких педагогічних задач,

¹ Маленко А. Т. Задачи по профессиональной педагогике.—■ М., 1982.

у яких зміст не відображає результат дій, а створює пе­редумови для пошукових дій майстра.

Розгляньмо одну з них. Умова задачі: «У підручниках із спецтехнології токарної справи та в процесі викладан­ня цього навчального матеріалу приділяється багато уваги ознайомленню учнів з різними типами токарних верстатів. При цьому докладно розглядаються їх кон­структивні особливості й умови експлуатації. Але, засво­ївши знання про конкретний верстат, учні не уявляють собі чітко того загального, що покладено в основу кон­структивних особливостей та принципу дії всіх верста­тів». У задачі запитується: «Які методи викладання мож­на використати, щоб учні зрозуміли закономірності, спільні для всіх верстатів?»

Щоб відповісти на це запитання, треба в усій розмаї­тості відомих методів навчання знайти такі, які б серед одиничних технічних елементів кожного токарного вер­стата допомогли виявити політехнічні (властиві всім токарним верстатам) елементи. Які ж пошукові дії необ­хідно здійснити? Насамперед треба активізувати свої знання методів навчання, особливо знання їх прикладного аспекту, тобто знання про призначення кожного методу навчання, його функціональних можливостей і критеріїв вибору. Потім слід використати знання для розв'язання цієї задачі і виділити ті методи, назва і функціональні можливості якіихі відповідають вимогам задачі, тобто дозволяють аналізувати конструктивні елементи верста­тів, виділяти головні, абстрагуватися від другорядних, порівнювати з елементами інших верстатів, встановлю­вати загальні, типові елементи інших верстатів, визна­чати загальні, типові політехнічні елементи, робити вис­новок. Методів з таким призначенням та можливостями може бути кілька (роз'яснення, проблемне викладання та ін.). Кожний з них застосовується у сукупності з від­повідними методами наочності. Тому наступною дією бу­де здійснення вибору. Ця дія досить трудомістка і, як свідчить практика, викликає значні труднощі.

Щоб встановити, який з можливих методів є опти­мальним, слід знати: типовий характер пізнавальної ді­яльності учнів (репродуктивний, репродуктивно-пошуко­вий, евристичний, пошуковий); домінуючий рівень їхньої освітньої підготовки (високий, середній, низький); сту­пінь складності навчального матеріалу для даної групи учнів (високий, середній, низький); ставлення учнів до навчання (позитивне, байдуже, негативне); типовий темп

навчальної роботи (швидкий, середній, повільний); наяв­ність потрібного обладнання, ТЗН. Без цих знань немож­ливо визначити оптимальні методи, тому що кожний з них по-різному детермінується вказаними особливостя­ми учнів і можливостями майстра.

Існують і різні форми організації розв'язання таких задач. Це може бути індивідуальна робота майстра із самовдосконалення умінь або групова форма. Остання найчастіше використовується у процесі підвищення ква­ліфікації незалежно від того, де воно буде здійснювати­ся: безпосередньо в профтехучилищі, на курсах підви­щення кваліфікації чи в педагогічних навчальних закла­дах. При груповій формі кожна з груп (2—3 особи) одержує однакову задачу, але особливості учнів, ле-редбачені умовою задачі, та можливості майстра різні.

Наприклад, для вибору оптимального методу розв'я­зання задачі першій групі повідомлялися такі характерні особливості учнів та можливості майстра: по­зитивне ставлення учнів до навчання, репродуктивно-по­шуковий характер їхньої пізнавальної діяльності, серед­ній рівень загальноосвітньої підготовки, середній темп навчальної роботи, наявність у майстра необхідного об­ладнання та устаткування, ТЗН. Розв'язуючи цю задачу, група встановлює, що для учнів з такими особливостями та для майстра з певними можливостями, в тому числі і з конкретним рівнем матеріального забезпечення, оп­тимальним методом реалізації принципу політехнізму у вивченні токарних верстатів буде метод бесіди з обо­в'язковим використанням наочних посібників та демонст­рацією токарного верстата.

Другій групі давалася дещо інша характерис­тика особливостей учнів та можливостей майстра: став­лення учнів до навчання — творче; типовий характер пізнавальної діяльності — пошуковий; домінуючий рі­вень загальноосвітньої підготовки — високий; темп на­вчальної роботи —• швидкий; устаткування та обладнан­ня, наочні посібники, ТЗН — наявні в повній мірі. Виходячи з таких особливостей учнів та можливостей майстра, обирають оптимальну сукупність методів розпо­віді і роз'яснення з обов'язковою демонстрацією роботи верстата.

■ Для третьої групи про ставлення учнів до навчання вказано, що воно часто буває байдужим; домі­нуючий рівень їх загальноосвітньої підготовки — серед-

 

ній; характер пізнавальної діяльності — репродуктив­ний; темп навчальної роботи — середній; забезпеченість наочними засобами навчання — задовільна. Виходячи з таких даних, оптимальним методом вивчення токарних верстатів обирають проблемне викладання з викорис­танням відповідного устаткування і наочності.

Порівнюючи модифікаційні умови задачі і відповідні методи навчання між собою, неважко переконатися в то­му, що добір методів навчання залежить не тільки від специфіки навчального матеріалу, а й від навчально-пізнавальних особливостей учнів, можливостей майстра. Зрозуміло, що із зміною цих факторів необхідно міняти і методи навчання.

Розглянута методика значно ефективніша за інші. Вона дає змогу швидше розв'язувати задачі, забезпечує можливість колективного обговорення всіх індивідуаль­них рішень, відпрацювання кожною групою оптималь­них розв'язань та їх порівняння між собою. В процесі та­кого порівняння чітко виявляються основні фактори, які детермінують пошук і відбір того чи іншого оптималь­ного рішення, знання яких докорінно впливає на форму­вання педагогічних умінь.

Формування умінь, як уже зазначалося, не обмежуєть­ся тільки оволодінням образом дії, її уявною моделлю. Потрібний ще один компонент, орієнтований на безпосе­реднє оволодіння способами виконання дій. Найефек­тивнішими методами для цього є різноманітні вправи (імітаційні, операційні, ігрові). Останнім часом вони на­були широкого розповсюдження. В процесі імітаційних, операційних та інших вправ набуті знання відповідним чином перетворюються у професійно-педагогічні уміння.

Інтерес до імітаційних методів зумовлений їх значно вищою, ніж у традиційних методик, ефективністю. Ці методи дозволяють при стислому бюджеті часу задавати контекст професійно-педагогічної діяльності і відтворю­вати найтиповіші й узагальнені професійно-педагогічні ситуації. Умови і динаміка в імітаційному моделюван­ні не просто макетуються, а за допомогою відповід­них засобів «заміщуються». Як відтворення контексту професійної діяльності в її предметному і соціальному аспектах імітаційне моделювання є процесом педагогіч­ним, спрямованим на досягнення цілей навчання і вихо­вання.

Розгляньмо організацію імітаційних вправ на при­кладі формування та вдосконалення умінь підготовки

майстра до уроку виробничого навчання в умовах педа­гогічного навчального закладу або в інститутах підви­щення кваліфікації. У підготовчий до виконання вправ період дається завдання повторити матеріал з навчаль­ної документації, розробити поопераційну систему ді­яльності за перспективно-тематичним плануванням, а та­кож скласти перелік навчально-виробничих робіт і план уроку виробничого навчання. Потім, використавши ком­плект навчальної документації, підручники, методичні посібники і рекомендації, потрібно визначити мету і за­вдання заняття, спланувати систему завдань, розробити ' комплекс методів навчання з конкретної теми, контроль-но-перевіркові запитання і завдання додому. В процесі складання плану перелік дій коригується.

Під час проведення заняття з виконання вправ на основі використання складених планів відбувається де­монстрація дій майстра, вносяться корективи у розроб­лені плани і показується, як ці корективи впливатимуть на хід занять.

Далі відбуваються взаємоперевірка виконаних зав­дань, ознайомлення із зробленими зауваженнями, вислов­люється ставлення до них, вносяться потрібні виправ­лення і доповнення. Все це дає можливість ще раз повторити і закріпити первинно набуті дидактичні умі­ння.

Відкориговані таким чином виконані завдання переві­ряються й оцінюються. Після цього здійснюється аналіз виконаної роботи. Такі заняття значно підвищують ак­тивність, сприяють формуванню та вдосконаленню про­фесійно-педагогічних умінь.

Самовдосконалення педагогічних умінь

Подальше оволодіння педагогічними вміннями від­бувається безпосередньо в процесі практичної діяльно­сті в профтехучилищі методами самоформування і само­вдосконалення. Характерною особливістю цього процесу є те, що на відміну від формування умінь в умовах пе­дагогічного закладу, де воно здійснюється на основі моделювання педагогічних ситуацій, оволодіння педаго­гічною майстерністю проходить в умовах реального на­вчально-виховного процесу.

Основу самовдосконалення вмінь становить такий са­мий двокомпонентний процес, як і їх первинне форму­вання, тобто перший компонент містить оволодіння об-

5 376 129

разом (уявною моделлю) дії чи його збагачення, а дру­гий, основний,— безпосереднє вдосконалення засобу її виконання. Цей процес істотно відрізняється від первин­ного тільки методами, за допомогою яких реалізуються ці компоненти. Розгляньмо організацію роботи майстра виробничого навчання по кожному з цих компонентів.

Головна мета першого етапу — це вдосконалення об­разу дії шляхом доповнення, розширення та переосмис­лення психолого-педагогічних знань. Якщо образ дії досить повний і узагальнений, то і діяльність щодо са­мовдосконалення умінь буде проходити цілеспрямова­ніше, без помилок, отже, продуктивніше. Неповний образ породжує помилки, непродуктивні результати, потребує постійних вказівок чи наявних зразків.

Самовдосконалення умінь за певними вказівками або зразками буде швидше наслідуванням, ніж самостій­ною роботою над собою, своїми уміннями. Образ дії, який відрізняється чіткістю, повнотою і високим ступе­нем узагальнення,,дозволяє майстру діяти навіть в умо­вах, що змінюються, самостійно і правильно. Основними методами самоформування та самовдосконалення обра­зу дії можуть бути методи аналізу науково-методичної та психолого-педагогічної літератури, узагальнення пе­редового педагогічного досвіду, спостереження за робо­тою колег-майстрів та інших інженерио-педагогічних працівників. Розширення психолого-педагогічних знань та їх ДОПОГ.НЄІШЯ при цьому повинне проходити шляхом не загального ознайомлення з ними, а рочгляду їх з точ­ки зору конкретної педагогічної ситуації, тобто для розв'язання кожного практичного питання майстер по­винен спочатку знайти теоретичне обгрунтування май­бутніх дій, визначити вимоги, яким вони повинні відпо­відати. Це й буде сприяти перетворенню структури педа­гогічних знань від абстрактних уявлень до конкретних способів розв'язання педагогічних задач.

Розгляньмо роботу майстра щодо вдосконалення уміння обирати оптимальні методи на&чання.

Насамперед майстру потрібно визначити основні фак­тори, що впливають на вибір того чи іншого методу на­вчання. Для цього слід проаналізувати теоретичні поло­ження психолого-педагогічної та методичної літератури з питань методів навчання. Такий аналіз дає змогу визначити фактори, що безпосередньо впливають на ви­бір методів навчання. До цих факторів належать: прин­ципи навчання; мета та завдання виробничого навчання;

зміст предмета, його складність для вивчення учнями; навчальні можливості учнів: вікозі (фізіологічні, психіч­ні, фізичні), рівень підготовки, особливості колективу учнів; особливості зовнішніх умов (промислова зона, сільськогосподарська та ін.); можливості самого майст­ра (досвід, рівень професійної та педагогічної підготов­ки, особисті якості тощо). Проте цього не досить для визначення методів, які потрібні для вивчення конкретної теми, бо не розкрита технологія, за допомогою якої мож­на було б визначити метод з урахуванням перерахова­них факторів. Подальша робота майстра спрямована на розробку цих технологій.

Для визначення методів відповідно до мети та зав­дань уроку може бути використана схема «Порівняльні можливості різноманітних методів навчання», розробле­на академіком Ю. К- Бабанським на основі узагальнен­ня та систематизації результатів наукових досліджень за оцінкою порівняльної ефективності різних методів. її використання дає можливість визначити методи, що найефективніше сприяють розв'язанню певних завдань навчання і розвитку, а також раціональному їх поєд­нанню. Ця схема складається з об'єднаних у підгрупи методів та з основних видів завдань навчання і розвитку учнів. Використовуючи цю таблицю, слід дотримувати певних вимог. По-перше, потрібно порівнювати тільки ті методи, які входять до однієї підгрупи; по-друге, до­цільно розглядати не ефективність методів взагалі, а їх можливий ефекг у розв'язанні конкретного навчального завдання. При розв'язанні певних задач один з методів виявляється ефективнішим за інший. Маючи схему ефек­тивності різних методів навчання, майстер може при­ступити до виконання вправ з відбору конкретних поєд­нань цих методів для відповідної навчально-виховної си­туації.

Щоб визначити залежність методів від змісту навчан­ня, слід насамперед розробити класифікацію навчально­го матеріалу. Для матеріалу, який стосується вивчення різноманітних машин і механізмів, таку класифікацію розроблено на основі досвіду інженерно-педагогічних працівників та апробування численних прийомів навчан­ня і результатів наукових досліджень '.

¹ Дьомін А. І. Розвиток пізнавальної діяльності учнів.— К., 1978.

5* 131

Основою цієї класифікації є дидактичні умови, Які характеризують машинні вузли і механізми за рівнем трудності пізнавальної діяльності учнів. З допомогою цих дидактичних умов майстер має можливість встанови­ти ступінь трудності вивчення вузла, механізму чи при­строю машини і відповідно визначити систему методів та засобів навчання.

Визначивши за кожним фактором найефективніші ме­тоди, майстер поєднує їх у систему, яка зумовлює його діяльність і роботу учнів з конкретної теми.

Таким чином, роботу щодо вдосконалення умінь (особливо з підготовки до проведення навчання) найдо­цільніше будувати в такій послідовності: теоретичне об­грунтування дій; визначення факторів, що зумовлюють дану дію; розробка технології розкриття цих факторів. Такий підхід дає можливість сформувати повний образ дії, чіткі орієнтири, вдосконалити певне педагогічне уміння в цілому.

Контрольні запитання і завдання

1. Розкрийте сутність операційно-комплексної системи виробни­
чого навчання.

2. Назвіть типи уроків виробничого навчання.

3. Які види вправ застосовують на уроках виробничого на­
вчання?

4. Перелічіть критерії оцінювання виконаних учнями навчально-
виробничих завдань.

5. Схарактеризуйте уроки контролю й оцінки набутих учнями
навичок і умінь.

6. Складіть план уроку виробничого навчання за поданим на
с. 108—110 зразком (тема довільна).

7. Розкрийте вимоги до переліку навчально-виробничих робіт
з професії.

8. Які загальні вимоги ставляться до організації робочих місць
майстра виробничого навчання та учнів?

9. Як майстер виробничого навчання здійснює комплексне ме­
тодичне забезпечення' кожної теми програми?

 

10. Опишіть своє робоче місце. Як би ви вдосконалили його
обладнання, якби для цього були відповідні умови?

11. Яким вимогам повинні відповідати навчальні майстерні?

12. Опишіть обладнання майстерні. Накресліть схему її устат­
кування.

13. Як ураховано особливості професії, що її набувають ваші
учні, в обладнанні робочих місць?

14. На матеріалі професійної підготовки ваших учнів запропо­
нуйте кілька занять, які можна провести у вигляді ділової гри.

Розділ іу. виховна дальність

МАЙСТРА ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ

Ключові слова: виховна діяльність, гуманізація, де­мократизація, духовна культура особистості, екологіч­не виховання, загальнолюдські цінності, культура між­національних відносин, національна система виховання, народознавство, охорона природи, педагогічна взаємо­дія, педагогічне керівництво, правове виховання, пра­восвідомість, самовиховання.

§ 1. ВИХОВНІ ЗАВДАННЯ МАЙСТРА

Декларацією про державний суверенітет України проголошено виняткову важливість забезпечення націо­нально-культурного відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етно­графічних особливостей, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя.

Виховні завдання майстра виробничого навчання ви­значаються, виходячи з положень Декларації про дер­жавний суверенітет України, Закону «Про освіту» та Державної національної програми «Освіта» («Україна XXI століття»). Метою освіти, як зазначено в Законі, є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих- моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого су­спільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуаль­ного, творчого, культурного потенціалу народу, забезпе­чення народного господарства кваліфікованими праців­никами, спеціалістами.

Державною національною програмою «Освіта» визна­чено головну мету національного виховання: набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення ви­сокої культури міжнаціональних відносин, формування в молоді незалежно від національної належності особис-тісних рис громадян Української держави, розвиненої ду­ховності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури.

В основу національного виховання, що є органічним компонентом освіти і охоплює всі складові системи осві­ти, мають бути покладені принципи гуманізму, демокра­тизму, єдності сім'ї і школи, наступності та спадкоємно­сті поколінь.

Визначаючи зміст І форми організації виховної ді­яльності у професійних закладах різного типу, потрібно враховувати пріоритетні напрями:

формування національної свідомості, любові до рід­ної землі, свого народу, бажання працювати задля роз­квіту держави, готовності її захищати;

забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рід­ного народу;

формування мовної культури, оволодіння українсь­кою мовою;

прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну;

виховання духовної культури особистості; створення умов для вільного вибору нею своєї світоглядної позиції;

утвердження принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюб­ності;

формування творчої, працелюбної особистості, вихо­вання цивілізованого господаря;

забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров'я;

виховання поваги до Конституції, законодавства Ук­раїни, державної символіки;

формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадян­ською відповідальністю;

забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості особистості;

формування екологічної культури людини, гармонії її стосунків з природою;

розвиток індивідуальних здібностей і талантів моло­ді, забезпечення умов їх самореалізації;

формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринко­вих відносин.

До основних шляхів реформування виховання Дер­жавною національною програмою «Освіта» віднесено:

реформування змісту виховання, наповнення його культурно-ірторичними надбаннями українського на-роду;

впровадження нових підходів, виховних систем, форм і методів виховання, які б відповідали потребам розвит­ку особистості, сприяли розкриттю її талантів, духовно-емоційних, розумових і фізичних здібностей;

розроблення теоретико-методологічних аспектів на­ціональної системи виховання з урахуванням вітчизня­ного і зарубіжного досвіду;

об'єднання зусиль державних і громадських інститу­цій у вихованні молоді, сприяння діяльності дитячих та юнацьких організацій;

розвиток різноманітних дитячих і молодіжних об'єд­нань за інтересами, позашкільних освітньо-виховних за­кладів (будинків школярів, станцій юних техніків, на­туралістів, мережі дитячо-юнацьких спортивних шкіл, музичних і художніх студій, малих академій народних мистецтв тощо);

організація родинного виховання та освіти як важ­ливої ланки виховного процесу і забезпечення педагогіч­ної підготовки батьків;

активний обмін надбаннями духовної культури між усіма народами, які населяють Україну, а також з укра­їнською діаспорою;

широке використання в навчально-виховному процесі високохудожніх творів літератури та мистецтва;

докорінні зміни в підготовці і перепідготовці педаго­гічних кадрів для національного виховання '.

Навчально-виховний процес у професійній школі має забезпечувати умови для повнішого задоволення націо­нально-культурних потреб особистості. Навчання учнів у ПТУ є важливим фактором оволодіння культурно-істо­ричними і національно-культурними традиціями, збага­чення їх загальнолюдським змістом.

Інженерно-педагогічні працівники професійних на­вчально-виховних закладів повинні глибоко розуміти ви­ховне значення національного компонента змісту освіти, який включає знання рідної мови і літератури, історії свого народу, його традицій, звичаїв, ідеалів, витоків і особливостей рідної культури, народної творчості, знан­ня про суспільний і державний устрій України, її між­народне становище, населення, природні умови і ресурси, економіку, науку, культуру та побут інших народів, що проживають на території України.

Формування громадянської зрілості майбутніх робіт­ників, як зазначено в Концепції професійної освіти Ук­раїни, потребує цілісного підходу до організації навчаль­но-виховного процесу, забезпечення гармонійного поєд-

¹ Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI сто­ліття»).— К-, 1994.—С. 15—17.

нання різноманітних напрямів, засобів, форм виховання на основі гуманістичного осмислення внутрішнього світу особистості, взаємозв'язків загальнолюдських цінностей та індивідуальної неповторності, а також урахування вікових, психологічних та фізіологічних особливос­тей.

Майстер виробничого навчання, як і інші інженерно-педагогічні працівники училища, повинен пам'ятати, що виховний процес базується на принципах учнівського са­моврядування, передбачає відносини взаємної довіри і поваги викладача, майстра та учнів, їхню спільну відпо­відальність за справи колективу, за долю кожного його члена. Учнівські самодіяльні організації та об'єднання за інтересами функціонують на демократичних засадах, на основі громадянських прав і свобод, загальнолюд­ських цінностей та моралі.

Відповідно до статті 7 Закону «Про освіту» учні й працівники освіти можуть створювати у навчально-ви­ховних закладах первинні осередки громадсько-політич­них організацій, членами яких вони є. У позанавчальній діяльності можуть використовуватись різноманітні фор­ми роботи, клуби і гуртки художньої, технічної творчості, раціоналізаторів та винахідників, університети народо­знавства, творчі об'єднання дослідників історичної спад­щини тощо. Утвердженню й розвитку національно-куль­турних та професійних традицій сприяють естетичне ви­ховання, багатоаспектна краєзнавча, туристська робота, широка участь вихованців в охороні пам'яток природи, історії та культури, у відродженні народних промислів, фольклору, пісенної і музичної культури різних регіонів України.

Успішне педагогічне керівництво вихованням май­бутніх робітників передбачає поєднання зовнішніх і внутрішніх стимулів. Зовнішні стимули — це вимоги, які виходять від майстра і спонукають учнів до певних дій. До цих стимулів належать також умови й обставини, в яких відбувається педагогічний процес.

Внутрішні стимули виходять від самих учнів, вони містять, зокрема, реакцію вихованців на поради й вка­зівки майстра. Коли зовнішні вимоги приймаються уч­нем і стають його внутрішніми вимогами до себе, тоді застосовувані вихователем засоби і методи виховання набувають неначе подвоєної сили

Проблема стимулів органічно пов'язана із стилем пе­дагогічного керівництва: виховна робота повинна відпо-

13?

відати рівневі розвитку юнаків і дівчат, умовам, в яких вони живуть і працюють. Тому, плануючи виховну робо­ту з учнями, слід передбачити цілком конкретні заходи колективного та індивідуального характеру.

Для того щоб виховна робота за своїми формами і методами відповідала змісту навчально-виховної діяль­ності учнів, слід диференціювати її за періодами навчан­ня: вступний, підготовчий, період освоєння професії та контрольно-заключний.

У кожний з періодів перед учнями ставляться цілком конкретні завдання, адже рівень трудової і моральної вихованості перебуває в постійній динахМіці, змінюються ступінь розвитку колективу, характер виховної роботи.

Різноманітність умов, у яких здійснюється професій­на підготовка учнів, неоднакова її тривалість, специфіка форм навчання, особливості профілів підготовки не доз­воляють сформулювати універсальні вимоги до вихов­ної роботи майстрів виробничого навчання. Разом з тим можна визначити основні з них у формі певних зав­дань.

Виховання в учнів любові й поваги до праці як пер­шої життєвої потреби пов'язане з такою організацією навчального процесу, яка забезпечує свідоме засвоєння учнями знань, формування у них міцних навичок, розви­ток пізнавальних здібностей, вироблення навичок само­освіти.

Велике виховне значення має проведення зборів са­мими учнями. На обговорення загальних зборів слід ви­носити питання підготовки до екзаменів і до подання кваліфікаційних пробних робіт, результати навчальної роботи групи за певний час, стан успішності і дисцип­ліни учнів, звіти про виконання колективних дору­чень.

Важливе завдання полягає в тому, щоб систематично навчати учнів усього нового, передового, що впроваджу­ється у виробництво (організація, норми, технологічні процеси, робочий інструмент, пристрої). З самого почат­ку навчання учні повинні добре уявляти собі свою про­фесію в розвитку, знати, якими знаннями і виробничими уміннями їм доведеться оволодіти для кваліфікованого виконання робіт.

Виховна робота майстра має спрямовуватися на роз­виток в учнів свідомого ставлення до навчання, прагнен­ня до підвищення рівня своїх знань, удосконалення на­вичок, оволодіння передовими методами праці. У нього

завжди є можливість показати учням значення їх загаль­ноосвітньої підготовки. Особливо важливо це для тих вихованців, які недооцінюють теоретичні знання.

Потрібно залучати учнів до активного громадського життя. Важливе виховне значення має їхня участь на заключній стадії навчання у діяльності комплексних бригад робітників.

Важливою умовою ефективності виховних зусиль майстра є його особистий приклад, ділова кваліфікація, глибоке знання справи, моральні якості, сувора вимогли­вість до себе, доброзичливе ставлення до учнів, тактов­ність, невимушеність поведінки. Майстер повинен бути для учнів зразком витримки, принциповості й справедли­вості. Його особистий приклад допомагає і в формуванні в учнів дбайливого ставлення до суспільної власності. Завдання полягає в тому, щоб зробити бережливість по­требою учня, невід'ємним компонентом його виробничої діяльності.

Провідне місце в системі виховної роботи, здійсню­ваної майстром виробничого навчання, належить індиві­дуальному підходу до учнів. Сутність його в тому, що майстер визначає, яких позитивних і негативних впливів' під час навчально-виховної роботи зазнає кожний учень, встановлює шляхи усунення негативних впливів, допома­гає учневі усвідомити допущені помилки і вказує, як їх виправити, створює кожному учневі умови, що сприяють досягненню успіхів у навчанні і праці, враховує громад­ську думку колективу, домагається, щоб вона позитивно впливала на кожного вихованця; проводить індивідуаль­ну роботу з батьками учнів.

Щоб досягти успіху в навчально-виховній роботі, слід враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів, знати їх інтереси, нахили і прагнення, здібності і звич­ки, рівень знань і навичок, набутих раніше.

Однією з принципово важливих умов забезпечення індивідуального підходу майстра до учнів є виховання в них самостійності, а саме:

уміння розбиратись у вимогах, що ставляться до ро­боти, планувати свою діяльність і домагатися виконання накресленого план>;

забезпечення виконання виробничих норм;

уміння долати труднощі в роботі;

застосування нових прийомів праці на основі досвіду передовиків виробництва;

ощадливе витрачання матеріалів та електроенергії;

утримання обладнання, інструменту і пристроїв у зразковому стані;

намагання виготовляти вироби лише відмінної яко­сті.

Проте надавати молодій людині самостійність треба з певною обережністю, враховуючи ступінь її трудової підготовки. Важливо не підказувати учням готових рі­шень, а підводити їх до самостійних висновків і дій.

Позитивним фактором у виховній роботі є правильні взаємовідносини майстра і учнів, що базуються на вза­ємній повазі. Майстер повинен давати учневі можливість висловити свою думку, виявляти довір'я до його знань, утримуватися від поспішних і категоричних заперечень та висновків. Майстер радиться з учнями з виробничих питань, обговорює з ними плани роботи, розкриває перед ними перспективи зростання, тобто створює атмосферу довір'я, викликає учнів на відверту розмову, радиться з ними перед тим, як прийняти певне рішення.

Індивідуальний підхід до учнів вимагає від майстра великого педагогічного такту. Треба приймати лише продумані рішення, особливо при перших спробах нала­годити самостійну роботу учнів. Висновки, що грунтують­ся на поспішних судженнях, можуть призвести до помил­кових рішень і позбавити учня навіть невеликої впевне­ності у своїх силах.

^Глибоке знання своєї справи, педагогіки полегшує майстрам пошук нових шляхів для розв'язання важли­вих завдань, що стоять перед ними як перед вихователя­ми. Отже, кінцева мета їхньої професійної діяльності полягає не тільки в тому, щоб навчити учнів створювати певні матеріальні цінності, а й у тому, щоб виховувати у них потребу в праці.

Проведення цілеспрямованої роботи з профорієнтації школярів на робітничі професії — одне з важливих зав­дань майстрів.