Криштофа косинського (1591 - 1593 рр. )

Козацька реформа 70-х років була спробою Речі Посполитої по­слабити соціальну напругу в суспільстві. Уряд пішов на це, щоб вкот­ре спробувати прибрати козацтво до рук і отримати дешеве військо для війни з Росією. Головним же здобутком козацтва було визнання його як окремого суспільного стану з відповідними правами і привілеями. Тим­часово залучившись лояльністю козацтва, уряд сам створив можливості для його швидкого зростання і організаційного оформлення.

Коли у 1590 р. виникла загроза нападу Туреччини на Річ Поспо­литу. На весняному сеймі було схвалено план мобілізації стотисячно­го війська, зокрема, 20 тисяч козаків.

Однак влітку загроза війни минула. Річ Посполита почала пере­говори з Османською імперією. Угода між ними була досягнута за ра­хунок козацтва. Поляки обіцяли туркам вивести козаків з дніпровсь­кого низу і розправитися з усіма непокірними. Кількість реєстровців зменшилась до 1 тисячі чоловік. Переважна більшість людей, що вва­жала себе козаками, потрапила у становище невизначеної маси і тим самим була поставлена поза законом. Крім того, належало ввести си­стему покарань за будь-які спроби походів на сусідні держави та на­гляд місцевих урядів за населенням і реєстровцями, заборонити по­стачання реєстровців зброєю, порохом, продовольством тощо.

Такий стан речей аж ніяк не задовольняв козацтво. Постійні об­меження реєстру обурювали тих козаків, які опинялись поза ним. Несвоєчасне надання платні, порушення самоврядування та майно­вих прав спричинили невдоволення реєстровців, а утиски нереєст- ровців — протести запорожців. Крім того, до загострення відносин між урядом Речі Посполитої і запорожцями призвела ухвала Сейму (1590 р.), за якою король отримував право роздавати шляхті і магна­там «українські пустки» за Білою Церквою, з-поміж яких і землі, яки­ми здавна користувались козаки.

Внутрішньополітична напруженість в Україні була зумовлена й поширенням фільваркової системи господарства. Узаконення Литовсь­ким статутом 1588 р. на території Брацлавського та Канівського воє­водств кріпацтва зумовило посилення відступів селян на Запорожжя.

У країні виникла вибухонебезпечна ситуація. Далекоглядніші польські діячі розуміли необхідність зняти напруження у відносинах з козацтвом хоча б виплатою йому грошей. Були прийняті відповідні рішення, але в першій половині 1591 р. грошей козаки так і не поба­чили.

В другій половині 1591 р. починається повстання реєстрових ко­заків під проводом Криштофа Косинського. Приводом послужила, як це часто буває, особиста образа Косинського на князів Костянтина Острозького (київського воєводу) та його сина Януша (волинського воєводу і білоцерківського старосту), які відібрали у нього маєток. Однак особисті проблеми цих людей були лише відображенням за­гальної соціальної атмосфери суспільства.

У серпні 1591 р. з містечка Пикова на Поділлі Косинський розіс­лав листи до різних козацьких загонів із пропозиціями приєднувати­ся до нього, аби добитися справедливості. У жовтні козаки зайняли міста і містечка Переяслав, Білогородку, Білу Церкву, Трипілля, Київ. На зайнятій території Косинський, обраний козаками гетьманом, звелів населенню присягнути козацтву. Зокрема, присягнули на по­слух козакам жителі Черкас, Канева, Богуслава і Корсуня. У Білій Церкві за наказом Косинського розстріляли «п'ятьох шлях­тичів, які відмовилися визнати козацький присуд».

З початком активних дій козацтва розгортається процес різкого збільшення втеч і приєднання до козаків селян і міщан. Для майбут­нього посилення козацтва це мало вирішальне значення.

Небезпеку такого союзу чудово розуміли в Польщі. У січні 1592 р. король Сигізмунд II видав універсал про необхідність покарати по­встанців. «Усі місцеві урядовці повинні шукати й карати людей свавіль­них, нам у праві непослушних, і складати чорні списки всіх відсутніх удо­ма господарів». Крім того, була створена спеціальна комісія для розсл­ідування дій козацтва. Головою комісії був призначений Микола Язловецький — офіційний патрон реєстрового козацтва. Переговори призвели до формальної угоди — козаки обіцяли, що не будуть бунту­вати і знімуть Косинського з гетьманування, але не видаючи його. З тим комісія і відбула, фактично нічого не добившись.

У цей час польський уряд уникав безпосереднього втручання у конфлікт, вважаючи, що козацькі виступи — це лише міжусобна бороть­ба козаків і князів Острозьких, тому це приватна справа магнатів. Такою була думка канцлера і великого коронного гетьмана Яна Замойського і польного коронного гетьмана Станіслава Жолкевського. їм було навіть вигідно, що козаки потрясуть впливових, на їх погляд, православних магнатів. Уряд не поспішав висилати проти повсталих регулярні війська, тому козаки і не думали припиняти своїх дій. На опанованих територіях козаки намагалися встановити свій порядок. У новому королівському універсалі з цього приводу вказувалося, що «козаки не тільки «способом неприятельським» здобувають міста і маєтки, а що важливіше, як шля­хетського, так і міщанського стану людей до віддавання собі присяги і по­слушенства примушують». Тобто на визволеній території вводилися фор­ми козацького устрою на противагу державному устрою Речі Посполи­тої. Крім того козаки пропонували свої послуги російському царю. До Бориса Годунова було направлене посольство. Подібне посольство спо­рядили козаки і до австрійського імператора.

Поширення повстання на землі Волинського воєводства та особ­ливо самостійна міжнародна діяльність занепокоїли уряд Речі Поспо­литої. 16 січня 1593 р. король Сигі­змунд II видав наказ про скликан­ня посполитого рушення (ополчення) трьох воєводств — Во­линського, Київського і Брацлавсь- кого. Це рішення підтвердив Сейм, який у своїй постанові вказав, що «сваволя козаків чим далі, тим більше шкодить Речі Посполитій, через це Сейм 1593 р. постановляє назвати козаків ворогами Вітчизни. Гетьманові війська нашого доручає­мо тих свавільників знищити».

23 — 31 січня 1593 р. шляхетсь­ке військо на чолі з К. Острозьким, під містечком П'яткою на Жито­мирщині розбило повстанців. 10 лютого 1593 р. була укладена угода, за якою повстання припинилося козаки зобов'язалися визнати вла­ду короля, а Косинського зняти з гетьманування. Серед інших пунктів угоди були обіцянки не хо­дити на інші держави, не чіпати маєтків Острозьких і їхніх друзів, не приховувати втікачів від князя, повернути побрану на замках зброю та інше майно і «о всем їх милості служити».

Перемігши козаків у бою, князь Острозький вважав це достатнім покаранням свавільців. I після присяги всі козаки були вільно відпу­щені. Чому так сталося? Та тому, що Острозькому було невигідно руй­нувати козацтво, воно було потрібне для захисту від татар і для міжу­собної боротьби, для резерву власних збройних сил.

Рис. 10.3. Польська шляхта

Після відпочинку на Запорожжі козаки сподівалися повернути втрачені під П'яткою позиції. Косинський (дотримуючись головного пункту угоди з К. Острозьким — не чіпати його особистих інтересів, забезпечив собі нейтралітет всесильного магната) у травні 1593 р. ру­шив на Черкаси. Тоді похід козацького війська виявився трагічним: невдовзі Косинського було підступно вбито. Однак, це не спинило повстання, облога Черкас тривала. Наляканий черкаський староста Олександр Вишневецький у серпні 1593 р. уклав з козаками угоду. Документ підтверджував та істотно розширював козацькі привілеї. По тому козаки здійснили похід на Київ, де також домоглися зручної для себе угоди з київським урядом. Фактично, козаки узаконили своє пану­
вання на Подніпров'ї, домовившись з місцевими урядовцями про більш- менш прийнятні умови співіснування обох сторін. Так завершилось пер­ше козацьке повстання в Україні, яке дістало назву «повстання Ко- синського».