Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Створення реєстрового козацького війська
еодноразово місцева влада намагалася підкорити козацькі загони. Вона хотіла створити на південних кордонах Литви і Польщі регулярне козацьке військо, яке було б підконтрольне уряду. У 1524 р. король Сигізмунд І Старий доручив київському старості Сеньку Полозовичу і чорнобильському державцю Кшиштофу Кми- тичу навербувати двотисячний загін козаків. Вони мали нести службу на Дніпрі «для осторожності й оборони». Але проект з різних причин не вдалося здійснити. У 1533 р. канівський і черкаський староста Євстафій Дашкевич на Сеймі знову порушує це питання. Регіональна шляхта закликала Сейм організувати козаків як «напіввійськову касту для охорони східних небезпечним. Але питання вирішилось ніби саме собою, коли під час війни (1558—1583 рр.) виникла необхідність поповнити збройні сили Литви. Київський воєвода Костянтин Острозький і черкаський староста Олександр Вишневецький стали набирати козаків на службу «за даток і живність». Але набір найманців не вирішував «козацького питання», тому в другій половині 60-х рр. XVI ст. уряд повернувся до старого проекту організації козацьких сил. У 1568 р. на Запорожжя була передана грамота Сигізмунда II Августа, в якій козакам пропонувалося вступити на королівську службу. Вперше їх офіційно запрошували на державну службу за гроші в прикордонні фортеці, а не для участі у якійсь військовій операції. (Королівська грамота не дійшла до наших часів, тому її можна реконструювати тільки ретроспективно, аналізуючи пізніші документи). Мова йде про так звану реформу великого коронного гетьмана Єжі Язловецького, який віддав наказ про набір 300 козаків на державну службу. 5 червня 1572 р. Сигізмунд II Август своїм наказом підтвердив дозвіл гетьмана. Цих козаків записали до реєстру і звідси і'х назва «реєстрові».
М. Грушевський писав, що «реформа Язловецького мала величезне значення для організації козаччини, для сформування козацтва як осібної напівпривілейованої суспільної верстви, яка згодом здобуває собі провідну ролю в відносинах східноукраїнських». Верхівка козацтва отримала свого керівника — «старшого» — з чітко визначеними прерогативами влади. У листі короля Сигізмунда II Августа до Єжі Язновецького читаємо: «Тому що козаки скаржилися на великі кривди йутиски воєвод, старост окраїнних і інших урядів, його вельможність (Язловецький) вилучив їх з власти і присуду всяких урядів і взяв їх під свою гетьманську власть. А запобігаючи тому, щоб наслідком цього не було якихось свавільств з боку козаків, і щоб кождому була вчинена без проволікання справедливість, коли б козак кому щось завинив, він поставив старшим і суддею над усіма козаками низовими шляхетного Яна Бадовського». Згідно з грамотою короля від 5 червня 1572 р. старший був підлеглим лише королеві й коронному гетьману, адміністративна влада і судо
Встановлення особливого адміністративного і судового підпорядкування для реєстровців мало на меті організацію всього козацтва для здійснення над ним контролю. Зокрема, Ян Бадовський з допомогою прийнятих на службу повинен був стримувати решту козаків від дій, які б суперечили державним інтересам. У той же час козацтво отримувало ряд прав і привілеїв, що сприяло перетворенню його в особливий соціальний стан. (Але перша спроба зробити реєстрове козацтво не вдалася, загін проіснував недовго й незабаром розпався). У 1576 р. була спроба відновити реєстр. До Кракова прибуло козацьке посольство і зустрілося з новим польським королем Стефаном Баторієм. Але небажання його конфліктувати з Туреччиною, скарги на козаків з боку Кримського ханства і втручання запорожців у молдавські справи утримали короля від підтримки козацтва. Крім того, навесні 1578 р. Стефан Баторій видав чотири універсали, які безпосередньо стосувались запорожців. В одному з них король наказував провести слідство і покарати організаторів походу на Молдавію. У другому йшлося про попередження прикордонних старост «не переховувати козаків у шляхетських маєтках і не постачати їм порох, олово та живність». Третім універсалом київському воєводі К. Острозькому наказувалося провести каральну експедицію проти «свавільних запорожців». А в четвертому були виписані накази польському послу в Кримському ханстві М. Броневському про спільні дії поляків і кримських татар проти запорожців.
Ставлення Баторія до козаків різко змінилося влітку 1578 р. Прагнучи не допустити їх переход на бік Росії, король пропонує козакам воювати проти московського царя: «це принесло б більше слави, кращі пожитки, ніж походи в Молдову і Волощину». У вересні 1578 р. король підписав універсал, у якому йшлося про те, що реєстр збільшується за рахунок «кращихкозаків», що мешкають у королівських маєтностях. Реєстрове військо отримало назву «Низового», або Запорозького. Реєстрові козаки підкорялися черкаському старості князю Михайлу Вишневецькому; їх безпосереднім начальником був «старший реєстру» Ян Орішовський. Запорозькому козацтву призначалося грошове утримання.
Встановлюючи реєстрове козацьке військо, Баторій хотів при його допомозі, перш за все, придушувати свавілля в Україні. Згідно з універсалом 1578 р. реєстрові повинні були «всіх непокірних присмиряти, Реєстру передавалися у володіння м. Трахтемирів (на правому березі Дніпра поблизу Канева, тепер село Каневського району Черкаської області) і Зарубський монастир. У місті розміщувався арсенал, а в монастриі — шпиталь для поранених. Реєстрове Військо розміщувалося на території від Трахтемирова до Чигирина. Як символ приналежності до королівської армії, реєстрові козаки отримали клейноди (кіеіпої): хоругву (прапор), бунчук, печатку, труби, литаври та інші атрибути влади, а також кілька гармат. (На червоній хоругві було зображено білого орла — герб Польщі, а на печатці — козака з мушкетом на лівому плечі і з шаблею на боці).
Вступаючи до реєстру, козаки отримували ряд привілеїв. Вони виходили з-під юрисдикції місцевих магнатів, а також власників, якщо були їх підданими, і старост, якщо жили в королівських маєтках, та переходили під юрисдикцію реєстрового війська, якому надавалося право мати свій суд. Козаки звільнялися від податків і повинностей (з 1582 р.), крім обов'язку нести службу за свій рахунок. Вони також отримували право власності на землю (з 1590 р.) і свободу займатися промислами і торгівлею. За службу козаки отримували з королівської скарбниці платню (жолд), а також сукно, порох, свинець. Кірм того, король дав православним ремісникам привілей постачати козакам шаблі. Юридично козаки посіли проміжне становище між селянами і шляхтою. Як і шляхтич, козак відбував військову службу, не платив податків і був особисто вільним, але він не мав права мати підданих. Він, як і селянин, сам працював у своєму господарстві або наймав працівників за свій рахунок.
У перше десятиліття XVII ст. внутрішній устрій реєстрового війська, за словами королівського комісара реєстру Яна Собеського, виглядав так: на чолі реєстру стояв старший або гетьман, знаком його влади була булава. Він, як і вся старшина, обирався на козацькій раді. До старшини відносилися: писар, чотири осавули, заступник гетьмана — наказний гетьман (його обирали під час війни), обозний (начальник артилерії), полковники і сотники. Козаки реєстрові повинні були нести «залогу» на Південному Подніпров'ї нижче порогів. Тому у польських документах вони називались «Військо його королівської милості Запорозьке», або Низовим. Проте їх володіння, визначені грамотою Стефана Баторія, були на Середньому Подніпров'ї. Ці володіння територіально поділялися на полки: Київський, Черкаський, Переяславський, Чигиринський, Білоцерківський, Корсунський, а полки — на сотні. їх відповідно очолювали полковники і сотники. Кількість реєстрових козаків не була стабільною, вона коливалась залежно від обставин. Так, коли польському урядові була потрібна допомога під час війни, він збільшував реєстр до кількох тисяч, а потім зменшував. Утворювалась значна частина викреслених з реєстру козаків — «випищиків». Крім того, уряд намагався використати реєстрове військо не тільки для строкової служби, але й для приборкання Запорозької Січі. У той же час наївно було розраховувати, що 300—600 чоловік зможуть протистояти Січі, де нараховувалося кілька тисяч досвідчених козаків. Та й ніхто не ставив питання про ліквідацію Запорізької Січі. Вона була необхідна як прикордонним магнатам, так і польському уряду. Крім того, і реєстрові, і запорозькі козаки називали себе Військом Запорозьким або Низовим. М. Грушевський з цього приводу писав, що «привілеї призначалися тільки для козаків, вписаних в урядовий реєстр, в дійсності на них претендують усі, хто зараховував себе до козаків». Формально реєстровому козацтву підкорялася і Запорізька Січ. До 1628р. старший реєстрових козаків (гетьман) був одночасно і начальником над запорожцями (після 1628р. запорожці стали обирати собі окремого гетьмана).
Уряд, надавши привілеї окремій групі козаків, не збирався надавати їх усім. Але необхідність поповнення армії для військових дій, які велися впродовж кінця XVI — початку XVII ст. робила Січ потрібною структурою не тільки для Речі Посполитої, але й для Європи. Тому уряд, ведучи політику «батога і пряника», залишав надію для частини козацтва отримати шляхетське право і знайти своє місце у владних структурах Речі Посполитої. Як ми бачимо, створення регулярного реєстрового війська — не забаганка польських королів, а вимушена необхідність, яка полягала у використанні козаків в інтересах Речі Посполитої. Основним завданням реєстровців було «охороняти кордони і утримувати козаків від походів проти татар та виконувати поліцейські функції в Україні». Польський уряд, сам того не бажаючи, призвів до того, що реєстр став частиною регулярної польської армії і одночасно своєрідним станом, з відповідними, тільки йому притаманними рисами. Сталася легітиміза- ція козацького стану — юридичне визнання його прав, привілеїв і обов'язків. З кінця XVI і впродовж усієї першої половини XVII ст. козацтво, маючи вже свою організацію, визнані права та привілеї, починає відігравати конструктивну роль в історичному процесі. Зрештою, в цей і наступний період козацтво, як слушно зазначає М. Грушевський, «стало представником національних інтересів свого народу і взяло на себе державне будівництво України». Історична довідка ГЕТЬМАН ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО. В. Антонович вважає, що виникнення гетьманства у першій половині XVI ст. — історичний міф. А поява титула "старшого", або "гетьмана козацького" пов 'язана з реєстровим козацтвом. "Задля уряду над козаками, — пише Антонович, — Стефан Баторій установив, щр козаки вибирати можуть собі начальника, якого польський уряд називав старшим запорозького війська; самі ж козаки звичайно називали цих старших "гетьманами". Тобто титул "козацького гетьмана" побутує лише з часу утворення реєстру як неофіційна назва. "Широко, — стверджує Антонович, — титул "гетьман козацький" став вживатися з часів Сагайдачного. Останній домігся від польського уряду, щоб "старшого завжди козаки вибирали з-поміж себе, а уряд мусив його затверджувати". Саме з часів Сагайдачного титул старшого (гетьмана) набуває більш вагомого змісту і звучання. Проте в офіційних актах польський королівський уряд продовжує називати керівника козацького війська старшим. Сам Сагайдачний у своїх листах до коронного гетьмана С. Жолкевського називає себе то "старшим", то "гетьманом його королівської милості Війська Запорізького". Подібна традиція продовжується і в перший рік гетьманування Богдана Хмельницького. У лютому 1649р. уряд Речі Посполитої офіційно визнав за Хмельницьким титул гетьмана війська запорізького. Титул гетьмана за часів Богдана Хмельницького і після нього мав різні значення. О. Лазаревський з цього приводу пише: "гетьман — спочатку поводир (йих) українських козаків, а потім, з часу Хмельницького — правитель (ргае/есіи$) України, яка іменувалась офіційно "Військом Запорізьким", тому і правитель її офіційно підписувався "Гетьман Війська Запорізького", з пізнішим додатком "обох сторін Дніпра".
Отже, до 1648р. "старший" — титул головного воєначальника реєстрових козаків. Від Хмельницького титул "гетьман" має значення правителя України (козацької держави). Гетьман: 1) з кінця ХУ до ХУШ ст. — вищий воєначальник у Великому князівстві Литовському та Польщі; великий (коронний і литовський) гетьман — головнокомандувач військом, польний (коронний і литовський) — його заступник; 2) в Україні в ХУП—ХУШ ст. — воєначальник козацького війська, правитель України; 3) титул глави української держави 1918р. (П. Скоропадський).
|
|||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 410; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.138.174.95 (0.012 с.) |