Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Сучасні підходи до вивчення пісенного фольклору як синкретичного явища
Огляд наукових студій з філології переконує насамперед у існуванні двох очевидних моментів, які, видається, характерризують сучасну ситуацію в науці. Одне, що це традиційний інтерес істориків літератури до вершинних явищ художньої культури чи то фольклористів - до таких жанрів, як героїчний епос, казка. Адже всі гострі дискусії та значні зрушення і відкриття у фольклористиці, власне, пов'язані з цими ділянками фольклору. Варто лише пригадати ідеї В. Проппа, які пропонували науці цілий комплекс питань у дослідженні народної культури, але не будемо заперечувати, що "революційна" наукова думка вченого обернена була саме до казки. Безперечно, дослідження народної пісні в працях сучасних фольклористів, зокрема О. Дея, Г. Нудьги, О. Правдюка, Ф. Погребенника, О. Мишанича, Н. Шумади, В. Бойка, С. Гри-ци, А. Іваницького, П.Будівського, російських науковців -Н. Колпакової, Т. Акимової, В.Кравцова, С. Лазутіна, Б. Путі-лова, В. Гусєва, І. Земцовського, В.Єрьоміної, Г. Мальцева та інших дещо урівноважують інтерес та висвітлення народної лірики у фольклористиці у порівнянні з народною епікою. Незважаючи на вагомість праць цих дослідників, проблема, що нас цікавить, у них вивчається або лише стосовно до певних текстів, або лише як частина більш загального дослідження, і тому за- лишається нез'ясованою. Одначе фольклористична наука сьогодні поставила ряд нових актуальних питань у вивченні народнопоетичної творчості, спрямованих на вивчення і дослідження навіть не локальних явищ, а проблем, які стоять на перехресті різних концепцій і підходів компаративного аналізу. Передусім у XX столітті відбулась радикальна зміна візії фольклору, протилежно щораз менше вживаній формулі "Фольклор як вид мистецтва"1, що орієнтує на пізнання фольклору лише в сфері естетичної діяльності, і стійкому розмежуванню "фольклору", під яким мались на увазі майже виключно вербальні тексти, "усна поетична художня творчість"2, та "етнографії", головними компонентами якої визнавались "матеріальна" і "духовна" культури. Сьогодні подібні лімітування і розмежування практично втратили свою актуальність - загалом, під впливом зарубіжної науки про фольклор і поглядів, за якими, по-перше, саме поняття "фольклор" є більш широким, а друге - до фольклору відносяться як явища художні, так і чисто функціональні, позахудожні, але які однаково потенційний "матеріал" народної культури3. Звичайно, шукаючи нові відповіді на питання: що таке фольклор? які функції фольклору? у чому специфіка фольклору? ми переконуємося в тому, що, з одного боку, значна частина фольклору є творчістю не більше, як будь-який інший вид людської діяльності4, але, з іншого боку, навіть у тих випадках, коли естетична функція не домінуюча, це не означає, що вона взагалі не фігурує, а тільки зайвий раз нагадує про синкретизм функцій фольклору як синтетичної й цілісної за своєю структурою культури, поділ якої на складові елементи здійснюються, за справедливим зауваженням Б. Путілова, "заради ефективності дослідження"5.
1 Аникин В.П. Теория фольклора. М., 1955. С. 3;Давлетов К.С. Фольклор как 2 Русское народное позтическое творчество // Учебное пособие для филологи- 3 Чистов К.В. Фольклор в культурологическом аспекте // Гуманитарий. Еже- 4 Адоньева Светлана. Прагматика фольклора. СПб., 2004. 5 Путилов Б.Н. Фольклор и народная культура. СПб,, 1994. С. 150. У сучасній фольклористиці все більше відчувається, що вивчення народної пісні не може сьогодні обмежитися на думці естетичної функції пісенності навіть на рівні міжжанрових зв'язків, дослідженні формальної субстанційної чи емпіричної сторони традиційної пісенності, оскільки такий підхід не розкриває істинну роль жанру у поетичній картині світу, не дозволяє виявити глибинні зв'язки пісенного поетичного слова з народною культурою. Ще й досі пошуки єдиної схеми побудови народної ліричної пісні приводили до синхронного опису текстів та їх табуляції. Звідси і вивчення фольклорної пісні не можна обмежити сегментарно, одним аспектом, а підходити до аналізу навіть окремих елементів, скажімо, мотиву (одиниця, якою оперує усна традиція, і елемент художнього мислення) як до складного синкретичного комплексу художніх і нехудожніх утворень, у взаємообумовленості всіх складових елементів народної культури. Проте слід визнати, що робіт, які б дійсно підходили до аналізу фольклору як синкретичного явища, а не тільки б декларували цю ідею, поки що мало.
Зразком комплексного підходу до вивчення українського фольклору залишаються праці видатних збирачів і дослідників народнопоетичної творчості XIX століття М. Максимовича, П. Куліша, О. Бодянського, А.Метлинського, Б. Грінченка, В. Гнатюка, М. Мошинського. Нагадаємо, що такий інтегральний підхід не новий у фольклористиці і був започаткований ще в кінці XIX - на початку XX століття працями М.Драгоманова, І. Франка, М. Грушевського, Ф. Колесси, К. Квітки1. Саме комплексний підхід, відсутність штучних лімітувань на предметній царині обумовили широчінь і цілісність праць етно- Ррагоманов М. Розвідки про українську народню словесність і письменство: У 4 т. // Збірник філологічної секції Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1899. Т. П; 1900. Т. ПІ; 1906. Т.УІІ; 1907. Т.ГХ; Франко І. Студії над українськими народними піснями // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. К, 1984. Т. 43; Франко І. Як виникають народні пісні // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. К, 1980. Т. 27. С. 57-65; Франко І. Із секретів поетичної творчості // Франко І. Зібр. творів: У 50-ти т. К, 1981. Т. 31. С. 45-119; Грушевський М. Історія української літератури: У 6-ти т., 9-ти кн. К., 1993. Т. 1; Грушевський М. Початки громадянства: (Генетична соціологія). \¥іеп, 1921; Колесса Ф. Фольклористичні праці. К., 1970; Колесса Ф. Про генезу українських народних дум: (Українські народні думи у відношенні до пісень, віршів і похоронних голосінь). Львів, 1921. графів-фольклористів 20-х рр.1, які стверджували наставлення до усної культури як до складного і неоднозначного явища і, головне, робили можливим творчу співпрацю з модерними науковими течіями Заходу, представленими іменами Дж. Фрезера, Б. Маліновського, А. ван Геннепа, Л. Леві-Брюля та ін. Втім, у науці відбувся поворот від досить глибокого розуміння традиційної культури до звужування предметного поля і обмеження фольклору категоріями літературного роду. Результати незабаром позначилися. При деякому удосконаленні знань в окремих галузях у фольклористиці можна виявити три виразні тенденції у дослідженні народної пісні. Це насамперед цінність усної поезії тільки як об'єкта прекрасного, замикання на вивченні слова художнього, поетичного - тоді як сама категорія фольклорної художності розцінювалась і визнавалась головно в рамках літературної естетики. Нерідко ж найбільша увага відводилась переказу змісту пісень, виявленню суто структурних прикмет, що не віддзеркалює справжньої сутності пісенності, виявляючи обмеженість у дослідженнях, але може призвести до перекручення реальної картини генези і динаміки українського народнопоетичного мислення або до неспроможності її побудувати. Передумови такої ситуації у вивченні народної ліричної пісні, що характерна для сучасної фольклористики, мають свої особливості і чітку еволюційну послідовність, пов'язані з тим, що первісно фольклористика формувалась у надрах філології і перейняла від неї і предмет дослідження, і методи дослідження, інструментарій. І не буде надто ризикованим узагальненням, коли скажемо, що це виявилось у тому, що у багатьох наукових студіях фольклорне слово втратило свій природний смисл, а дорівнене до слова літературного, воно, до того ж, часом і позбавлялось властивої йому змістовної і поетичної сили.
На зміну збиранню й систематизації вербального матеріалу дедалі частіше приходить намагання до сукупного його охоплювання, до розкриття внутрішніх зв'язків між роз'єднаними на 1 Квитка К. Музикальная зтнография на Украяне в послереволюционньїе годм // Зтнография. 1926. № 1-2; Петров В. Місце фольклору в українознавстві // Етнографічний вісник. 1925. Кн. 1. перший погляд явищами і фактами культури. На цьому шляху останнім часом зроблено чимало. Здійснені до цього фольклористами, етнографами, музикознавцями спроби комплексного дослідження фольклору охоплювали переважно міфоритуальну картину життєвого циклу людини в рамках так званих родинних обрядів, найпаче весільного і поховального (праці російських дослідників А. Байбуріна, В.Єрьоміної). Вивчення ж пісенної традиції мали окремо взятий характер, торкались тільки порізнених фрагментів та аспектів народної культури і як не є, а лишали поза осягненням її бодай трохи цілісну концепцію. Осібне місце у вітчизняній фольклористиці посідають дослідження, які займаються не чистим семантичним аспектом конкретної етнічної культури, жанру ліричної пісні чи літературним контекстом, а самим механізмом функціонування "первісного" (або "міфопоетичного") мисленння в ліричній пісенності, його динамікою і проблемою своєрідності в конкретній культурі. Зрештою, за малим ніхто з вітчизняних фольклористів не змагався до послідовної орієнтації на таку принципово важливу особливість усної культури, як формульність мотивів у пісні. В міжчасі, саме вона відкриває можливість відшукати ті міфопоетичні схеми, котрі здатні бути координатами мислення, і ті вузлові семантичні, психологічні схеми, які є основою прямування поетичної думки. У свою чергу фольклористи, навіть якщо вони зацікавлювалися вербальною стороною фольклору та його етнографічним контекстом, не загадували собі інтегрувати пісенний матеріал у цілісну модель народної культури. Подібна роз'єднаність спеціалістів, що працюють у різних гуманітарних дисциплінах і вивчають фольклор у найширшому розумінні цього слова, була невідверненою й непоборною доти, поки предметом їх досліджень залишалася здебільшого формальна, субстанційна чи емпірична сторона народної культури.
Записані переважно в XIX - на початку XX століття, народні ліричні пісні, безперечно, не можна віднести до архаїчного фольклору, вони еволюціонізувались, але зберегли численні миттєвості свого багатовікового буття, духовну основу національних традицій у багатоваріантних трактовках, які можна і слід прочитати, і прочитати їх поетику саме як синкретичне явище, не відмежовуючи механізми створення поетичного образу, художнього слова від предмета, дії, стану, абстрактного - від реального, мікросвіту - від макросвіту, не надаючи перевагу категоріям мистецтва як визначаючому, інтегруючому фактору. Осягання самосутності традиційної ліричної пісні відбувається досить пізно, переважно у XX столітті. Це викликало надзвичайний інтерес до міфу, культу, обряду та їх відтворення в пісні. Навряд чи є потреба спеціально переконувати, скільки важливо виявлення давньої міфологічної спадщини, дослідження міфоритуа-льної метасхеми для пізнання та оцінювання народної культури. Цей необхідний для історика культури матеріал виявляється надмір потрібний і для інтерпретації літературних явищ не тільки як джерело натхнення і матеріал для відновлення форм мистецтва, однак і як закони психологічної дії. Взявши до уваги думку про відірваність у традиційній ліричній пісні під силою емоцій і засвоюванням побутового матеріалу більшості універсальних понять, мотивів та міфологем від первісної ритуальної нероздільності, забуття початкових міфологічних смислів, бачимо, що, одначе, це не звільнило жанр пісні від міфу і ритуалу. Міф і ритуал - це не тільки метатекст пісенного твору, кліше для створення у свідомості виконавця-слухача ілюзорних уявлень про оточуючий світ, а будь-який пісенний архетип — це вже міф, більше того - це своєрідна дійсність. Міф і ритуал входять у пісню як елемент дійсності. А на прикладі поетичного від-юрення міфоритуальної схеми ми маємо можливість ясно бачи-[ способи і шляхи перетворення дійсності, скажімо, в ліричній існі про кохання. Вони як універсальний спосіб мислення ввій-тли у пісенність на рівні певного "метафоризму", естетичних та вітоглядних категорій. Через міфологічну свідомість автор-иконавець спроможний подивитися на себе рефлективно як на об'єкт. Цим він робить свою пісню об'єктивною. Міфологічні образи в пісні по шуканню їх етнографічної й особливо психологічної інформації в усній культурі мають свою власну історію не тільки в світоглядній парадигмі, але і в парадигмі усної творчості як виду мистецтва, і аж ніяк не завжди культурна історія міфологічних концептів однозначна співвідноситься з фольклорною історією міфоритуальних мотивів та
образів та їхньою семантикою. Доповнимо, що як перші, так і другі існують та функціонують у культурі тільки в динамічній формі - у формі пристосування міфопоетичних уявлень до різноманітних виявів дійсності і у формі замкненої системи сюжетів, мотивів, текстоформуючі (чи сюжетоформуючі) ознаки яких безперечно домінують над сакральними уявленнями в змістовній частині текстів.
Розкриття справжнього змісту ліричної пісні неможливо без аналізу основних типів світогляду. Важливе значення для порушуваної теми мають праці Дж. Фрезера, Е. Тайлора, С. Токарева, Д. Чижевського, Б. Рибакова, Ю. Лотмана, М. Поповича, В. Балупіка, О. Курочкіна. До того ж дослідження в ділянці реконструкції архаїчних моделей світу, архетипних рис мислення та поведінки в працях зарубіжних - К. Леві-Строса, К. Юнга, М. Еліаде, Дж. Кемпбелла, російських - В. Топорова, А. Байбу-ріна, Т.Цив'ян, Д. Лихачова, Ю. Лотмана, С. Неклюдова, Т. Бер-нштам, вітчизняних дослідників - В.Давидюка, Л. Дунаєвської, О. Таланчук, Л.Копаниці, О. Киченка дають можливість говорити про такі характерні особливості, як цілісність архаїчної культури, нероздільність знакових систем, присутність єдиної та загальної системи значення для усної культури, так само орієнтація на збереження, а не на розвиток і в двобічних за своїм характером зв'язках між літературою і фольклором. Безперечно, освоєння дійсності - одне з природних і основних завдань історичної поетики. Хоча і тут треба зауважити, що на цій ділянці фольклористики більше за все вивчались джерела й першопричини явищ усної народної культури, тобто це швидше генетична поетика, за визначенням В. Гацака, звернена до передісторії класичних фольклорних жанрів1. Водночас структуральна поетика після В. Проппа деякий час відверто протиставляла себе історико-генетичній. Така тенденція проявляється у вирішенні більшості проблем фольклористики. Тим часом поєднання ідей, які йдуть від різних наукових напрямків (історичної, функціональної, загальної, структуральної поетики), сприятимуть становленню системного підходу як конкретно- 1 Гацак В.М. Историческая позтика и фольклор // Историческая позтика: Итоги и перспективи изучения. М., 1986. С. 293. наукової методології у вивченні фольклору. їх паралелізм методологічно надзвичайно важливий. Певна річ, метою дослідника є повновартісне наукове пізнання. А для цього всебічного аналізу виявляється і то мало. Аналіз - це тільки перший етап осягнення, за яким має йти науковий синтез. Якщо чимало фольклористів XIX століття просто мало на увазі високий рівень художності українських народних пісень, то ще М. Максимович у "Предисловіи" до "Малороссий-ських песен" поставив питання про конкретний аналіз засобів досягнення поетичної краси, зумовлених їх функціональністю й народною естетикою. Пізніше синтетичну інтерпретацію пер-шообразів, символів, їх семантики й типології довершили в своїх студіях в галузі міфології М.Костомаров ("Об историческом значений русской народной поззии", 1843) і О. Потебня ("О не-которьіх символах в славянской народной поззии", 1860). Треба визнати, що сучасний об'єктивний процес виводить на перший план саме функціональну поетику, тому що її мета, наукові принципи досягнення цієї мети близькі засадам системного підходу, адже об'єктом функціональної поетики є "форма твору як цілісного утворення, взятого, по можливості, в усій сукупності його внутрішніх зв'язків"1. Із врахуванням системної природи фольклорних явищ зростає й продуктивність системного підходу у вивченні поетики народної ліричної пісні. Важливою передумовою системного підходу при вивченні будь-якого явища духовної культури, зокрема фольклору, є чітке визначення "групи системотворчих факторів ("детермінант") і вивчення їх організуючих функцій та компонентів, що складають об'єкт, із наступним виявленням системних відношень між ними, що породжують суттєві якості об'єкту"2. А виявлення цього організованого словесного матеріалу в рамках однієї з популярних в наші дні теорій, згідно з якою фольклор аналізується як вторинна моделююча система і свого роду доповнення до міфоритуальної системи, дає можливість розробки метапонятійної моделі ліричної пісні 1Голиков Г.К. Структурная позтика сюжетосложения во Франции // Зарубеж-ное литературоведение 70-х годов: Направлення, тенденции, проблеми. М., 1984. С. 160. 2 Клочек Г.Д. Так що ж таке поетика? // Поетика. К., 1992. С. 13. на основі такого змістовного плану субстанціонально різних форм культури і пов'язаних з ним міфоритуальних функцій, вербальних текстів культури, ментальних структур, певних законів поведінки, певного репертуару мотифем, мотивів, міфологем, що можуть бути об'єднуючою основою, яка уможливлює їх порівняння, і постановки питання ще і про поетику необрядової пісні саме як про поетику імпліцитну, як про сукупність підсвідомо-поетичних, міфопоетич-них правил та засобів створення ліричного пісенного твору, а не як теоретичну рефлексію з приводу пісні. Досягти цього нереально без всебічно випрацьованої схеми аналізу мотифем, мотивів як первісних формул, котрі мають виключну продуктивність і можливість внутрішнього розвитку, нарощування, трансформацій, переосмислення, яка, насамкінець, доводить, що у сукупності вони утворюють художню, побутову і міфологічну картину світу в ліричній пісні, демонструють дію загальних законів художнього мислення. Тож відтворення природних меж функціонування пісенних мотивів і видобуття іманентної ліричному коду змістовності, врешті-решт, визначає напрям застосування ідеї інтегральності культури. Можна увиразнити три домінантні дослідницькі напрями. По-перше, це опис та інтерпретація таких типологічних ознак традиційної культури, як типи ментальних структур, основні способи мислення, певні закони поведінки, типологія та історична трансформація багатомірних семантичних реалій, певного репертуару мотивів, мотифем, міфологем у фольклорі, а також у давніх літературних пам'ятках з корінням у фольклорі. Такий змістовний план порівняння субстанціонально різних форм культури і пов'язаних з ним міфоритуальних функцій, вербальних текстів культури показує, що лірична пісенна традиція становить у змістовному плані не менш струнку систему, яка розробляє ті ж основні мотиви і базується на тих же головних концептах смерть - нове народження, що й ритуал та міф. По-друге, це структурні та стадіальні співзалежності ліричної пісні та інших жанрів усної культури. Нарешті, по-третє, це сюжетна організація фольклорної оповіді та семантична структура мотива. Поєднання вибіркового і сукупного аналізу уможливлюється у разі звертання до методу домінантного аналізу, що здатний відбити єдність і узгоджуваність форми та змісту. Виокремлення основних змістовних домінант дозволяє "прочитати" домінанти стилю і навпаки. Домінанта народної пісні формується на матеріалі мотивів, базових понятійних символів, що зберігають при цьому свого роду "генетичну пам'ять" сакралізованих першооснов. У розгорненій формі домінанта в ліричній пісні проявляє себе на рівні ідей - це раз. А друге - вона стала умовою "правила пісні": зведення художнього засобу до мінімально можливого об'єкту, що дозволяє приховати засіб від безстороннього погляду і створити поетику, у всьому не схожу на "неумотивовану", покликану виявити фактуру максималізуючи використання засобів. Якщо взяти за вихідну тезу те, що позаобрядова лірична пісня є носієм традиції в межах міфологізованого простору, зорієнтованого на архетипну модель світу, домінантним елементом якої є мотив, визначивши співвідношення між міфологічним рівнем позначення основних моментів у міфоритуальному сценарії і реальним відображенням дійсності, побуту, почуттів і стосунків людини, її естетичних емоцій, то в кінцевому підсумку можемо не лише реконструювати міфологічний рівень, дати пояснення чи уточнення до семантичної моделі світу в народній пісні, а й встановити структурні зв'язки між маркованим та не-маркованим рівнями, архетипами і трансформованими художніми образами в пісні. Тут ми маємо до діла запас стабільних, постійно відтворюваних, наче непідвладних часу форм культури і давніх цінностей, які виявляють свою актуальність на всіх етапах і тільки відтиснуті на задній план, але, приймаючи міркування дослідників1, не зникають цілком і повторюються чи там на підставі законів мистецтва, чи там неусвідомлено. Традиційна пісня в її найко-ЛОритнішому зразку - пісня лірична - існує на рівні свідомості, І не на рівні сюжету, стільки вона ближче до міфології. її тип бачення світу - синкретичний, тотожність і подібність, антоні-м ті їсть - її риси. Ці розрізнення дозволяють нам виділити дві іельми відмінні речі: "ліризм" поезії та первісну міфологічну логіку. Отже, інтерпретацію "ліричного" коду моделі світу в Гуршшич А.Я. Проблеми ередневековой народной культури. М, 1981. С. 154; ІІинчвнко А.М. Топика и культурная дистанция // Историческая поетика: Итоги И гмрспсктивьі изучения. М., 1986. С. 250. народній пісні, її змісту загалом ми можемо дати щонайперше як певну вібрацію змістів у "герметичній" формі, адже зміст пісні ми так чи так сприймаємо через багатоплановість, семантичну необмеженість, що властива творам усної культури. Але немає сумніву: функція ліричної пісні споріднена з первісною міфологічною логікою, тільки перенесеною на вирішення емоційних проблем людини. Обравши такою основою інтерпретації необрядової пісні мотив на основі змісту, а не на основі тематичного критерію, що може сприяти необ'єктивному підходу до фактів, оскільки текст пісні може бути тематично неоднозначним, переконуємося, що мотив як одиниця семантична здатний бути найбільш доступним способом ідентифікації ліричної пісні як жанру. А з уваги на положення, що жанр - це реалізація певної концепції дійсності, стверджується, що мотив - не стільки структуроутворюю-чий елемент сюжетобудови у необрядовій пісні, а її метапоня-тійна модель, яка формує етнопоетичну свідомість загалом. І нарешті, існує зв'язок семантики стереотипних мотивів ліричної пісні з генетичними витоками пісенності, але і з образами, переосмисленими згідно з "філософією" жанру, та міжжан-ровою реалізацією, з установкою на континуальність. А коли так, то мотивний тип - знак жанрової приналежності. Прочитання "тексту" того чи того константного мотиву ліричної пісні з урахуванням значення, семантичного навантаження кожного його фрагмента розкриває його міфопоетичну схему, яка надає і мотиву, і ліричній пісні загалом дещо іншого висвітлення. Апеляція до акціональних та вербальних кодів традиційної культури в інтерпретації цілісної моделі народної ліричної пісні показує той очевидний момент, що пісня акумулює в собі ряд загальних міфологічних понять, незважаючи на втрату зовнішньої (сюжетної) умотивованості тих чи інших змістовних елементів тексту. Другим моментом є те, що, завдяки механізму дії "спонтанної логіки уявлень" (Я. Голосовкер), самі елементи необрядова лірична пісня зберігає з особливою дбайливістю. Це вказує і на особливе значення їх у світоглядному комплексі та когерентність пісні з іншими жанрами фольклору, говорить про пісню як творчий акт, який не може обмежитись тільки підсвідомою творчістю. Однак для реконструкції значення й функцій мотивів у ліричній пісні не досить інтерпретувати тільки акціональний код чи предметний код, чи вербальний код. Уповні вони можуть бути витлумачені тільки беручи до уваги прагматичну структуру мотивів. Йдеться, отже, не просто про те, що заведено називати етнографічним контекстом фольклорного тексту (його значення для вивчення вербального фольклору можна вважати всюди визнаним), а про принципово новий, додатковий вимір, нову систему категорій, поза якими культурний текст стає збіднілим, сплощеним, позбавленим семантичної глибини й просто не досить зрозумілим. У вивченні джерела семантичної реконструкції жанру головну роль грають не тільки "внутрішні" характеристики пісенного матеріалу (його структура, форма, іманентний зміст), а його "зовнішні" параметри, записувані до комунікативної сторони ритуальної діяльності, до рефлексії автора-виконавця відносно ритуального метатексту. А репрезентації домінантних елементів у мотивах ліричної пісні актуалізує не тільки семантично важливі деталі мотивів, однак і елементи чисто художньої мови української пісенної лірики, її прагматику, комунікативні, пси-холого-рефлективні та артистично-ігрові параметри пісні, без яких саме формування мотиву як артефакту, вписаного в образну систему, було б неможливе. У результаті зацікавлення прагматикою народної лірики відкривається суттєва роль у функціонуванні жанру необрядової ліричної пісні комунікативних параметрів тексту, зокрема ритуалу, магічних дій, правил поведінки, які взаємодіють і корелю-ються з семантичною стороною пісенних текстів, утворюють вербальними методами, поетичним словом психологічний комфорт, уявний бажаний світ, що в дійсності не існує, а виникає у фантазії виконавця-слухача ліричного твору. Отож шляхом тлумачення необрядової ліричної пісні як категорії "порядку" та "безладу" ми вийшли до висновку, що пісню слід розуміти дуже широко - не тільки як визначення жанру, але і як зразок сугестивного тексту, що виходить за межі раціонального стару людини, як настрій особливого захвату, натхнення, співтворчості, близький до специфіки модерністичного типу творчості, який, вважає Т. Гундорова, сприяв складанню "комунікативної утопії"1, а для пісні міфоритуальний зразок є не тільки джерелом генези поетичної традиції, але й синонімом структури. Вивчення прагматики народної пісні, що донедавна систематично не вивчалось ні етнографами, ні фольклористами, використання прагматичної структури пісенної лірики як джерела семантичної реконструкції вербального матеріалу, структури, форми, іманентного змісту пісні показує, як багато важать у функціонуванні різних форм і жанрів народної культури комунікативні параметри культурних текстів, а саме - характер їх реальних (ритуальних) чи міфологічних адресатів, причини і наміри ритуальних дій (у тому числі й співів) не у формі принагідних коментарів, а як ціла система прагматичних характеристик, що якнайтісніше взаємодіють і корелюють з семантичною стороною текстів культури. Сучасні наукові результати переконливіше говорять про те, що фольклор у всіх жанрах і на всіх стадіях розвитку зберігає реальне та спільне світоглядне підґрунтя у вигляді різних пісенних відлунь. Саме лірична пісня, стадіально більш пізній жанр фольклору, з її відчутною тенденцією до поглиблення емоційного змісту і реально-побутових явищ життя людини внесла найбільше змін до сюжетної та образної структури фольклору, є останнім за часом великим окресленням народнопоетичного мислення. Минуле й сьогодення науки про народну культуру:
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 192; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.141.8.247 (0.035 с.) |