Поняття системи віршування, її природа, історичні різновиди.

Найдавніший праіндоєвропейський народний вірш мав довгі та короткі склади, які розташовувалися довільно, але в кінці рядків виявляв себе постійний акцент (ікт), що становило зародки силабізму.

Загальнослов’янський вірш успадкував силабізм, поширився в основних двох різновидах – короткий (8-складник), довгий (10–12-складник із симетричною (в ліричних піснях) і несиметричною (в епосі) цезурою).

В античності за рахунок вирівнювання кількості міжіктових слабких складів та кількості самих іктів під впливом мелосу сформувалася метрична система.

У народному віршуванні східних слов’ян сформувалися три основні форми віршування:

1) речитативний вірш, який в основному використовувався в епічних жанрах і в якому словесний ритм перебував із пісенним у відносній рівновазі;

2) пісенний вірш, який використовувався переважно в ліричних жанрах і в якому мелодія підпорядковувала собі словесний ритм;

3) говірний вірш, яким складалися приказки, прислів’я тощо і в якому словесний ритм повністю відмежовувався від музичного.

Після втрати зредукованих формується нова природа вірша:

· речитативний вірш метризується завдяки розквантизації клаузули (билини) або ж ще більше тонізується (думи);

· пісенний вірш тонізується (в рос.), силабізується (в укр.: 7–14 складів, зрідка –15–19);

· говірний вірш набуває силабо-тонічних ознак, традиційно римується; *він став основою для перших літературно-книжних поетичних творів.

У цілому ж у віршуванні в ХУІІ–ХУІІІ сс. Переважають силабічні вірші, з кінця ХУІІІ-го їх витісняє силабо-тонічний вірш, у ХХ ст. особливого поширення набуває тонічний вірш. *Щоправда, нема однозначної думки щодо динаміки віршування від силабізму до тонізму чи навпаки. **Вірші силабо-тонічної системи традиційно вважають у науці класичними, інші – некласичними.

 

Віршування, або версифікація – це:

1) мистецтво виражати думки у віршовій формі;

2) сукупність норм і принципів віршотвірної майстерності, розбудована навколо певного ритмічного критерію;

3) система організації поетичного мовлення, в основі якої – закономірне повторення певних мовних елементів, що складаються на підставі культурно-історичної традиції національної мови.

Система віршування – це спосіб (закон) ритмотворення вірша, котрий передбачає вияв (дію) тих чи інших ритмічних елементів. Є різні системи віршування, і відрізняються вони виявом чинників ритмотворення.

Відомо два типи віршування:

1) якісне (квалітативне) – тип віршування, у якому основою ритмотворення є специфічна ознака рядків: складоподіл (силабічна система), наголошення (тонічна система), складоподіл і наголошення (силабо-тонічна система);

2) кількісне (квантитативне) – тип віршування, у якому основою ритмотворення є часова тривалість звучання віршового рядка, котрий містить довгі і короткі склади (антична, або метрична, система).

 

Антична (метрична) система віршування – різновид віршотворення, що склався в еллінську та римську добу і навіть досі існує в окремих тюркських народів; характеризується наявністю в мові довгих і коротких голосних, а отже, чергуванням у рядку складів із довгими і короткими голосними – довгих і коротких складів, які формують різного роду стопи. У давнину рядки і стопи мали часову міру (тривалість), оскільки призначалися для співу. Одиницею довготи була мора, короткий склад звучав 1 мору, довгий – 2 мори; довгий і один або кілька коротких складів формували стопу. Антична система віршування виробила всі відомі нині різновиди стоп та основні розміри силабо-тонічної системи.

 

Типи стоп МСВ:

3-морні: U- (ямб), -U (хорей(трохей)), UUU (трибрахій);

4-морні: -- (спондей), - UU (дактиль), UU- (анапест);

5-морні: U-- (бакхій), U-- (палімбахкій), -U- (амфімакр), пеони.

6-морні: - - - (молос), - UU- (хоріямб), U--U (антиспаст), -- UU, UU--(іоніки).

7-морні: U --- та ін. (епітрити).

 

Основні розміри МСВ:

Дактилічний гекзаметр (6-мірник): - UU - UU - // UU - UU - UU - х

Дактилічний пентаметр: - UU - UU - // - UU - UU

Ямбічний триметр (3-мірник): 6-ст. ямб

Ямбічний диметр: 4-ст. ямб

Хореїчний тетраметр: 7-ст. хорей

 

Силабічна система віршування – різновид віршотворення, заснований на рівноскладовості рядків у строфі за невпорядкованого розташування наголошених і ненаголошених складів (у рядках, які римуються, однакова кількість складів, дуже різна – наголосів). Міра силабічного вірша – кількість складів у рядку (наприклад, одинадцятискладник, дванадцятискладник), чинники ритмотворення – парне римування, постійна клаузула, цезура.

 

Тонічна система віршування – різновид віршотворення, заснований на ізотонізмі – сумірності наголосів у рядках (у рядках, які римуються, однакова кількість наголосів або акцентів, різна – складів). Міра тонічного вірша – кількість наголосів або долей у рядку (наприклад, тринаголосник, дводольник), чинники ритмотворення – мелодика, рима.

Різновиди тонічного вірша:

1) логаед – вірш, обсяг міжіктових інтервалів у рядках якого має змінну величину (1–2 склади), але сталу послідовність, яка чітко повторюється в строфі;

2) дольник, або павзник – вірш, у рядках якого змінний міжіктовий інтервал (1–2 склади) і немає чіткої послідовності таких змін;

3) тактовик – вірш, обсяг міжіктового інтервалу в рядках якого змінний (1–3), закономірності чергування акцентних фрагментів нема;

4) акцентний вірш – довільне розташування іктів у рядку, за якого кількість міжіктових слабких позицій від 0 до 8. *Абсолютний тонічний вірш;

5) *верлібр – вільний вірш без ізотонічних установок, але з обов’язковим ритмічним підкреслення кінця рядка.

Верлібр зародився у німців у 2 пол. ХУІІІ ст. під впливом античної поезії («вільний ритм»). У 2 пол. ХІХ ст. виник в англійській поезії (1885, «Листя трави» В. Вітмена) під впливом релігійної (біблійної) поезії («вільний вірш»). У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. сформувавсь у французів – як відхід від силабіки, а не як ритмізація прози. У час модернізму поширився в Україну.

Формула тонічного вірша, запропонована В.Жирмунським:

Х – Х – Х – Х –…,

де Х ≤ 8 (кількість міжіктових інтервалів, найчастіше Х ≤ 4 ← 1; нульові та 5-скл. – рідко, 7–8 скл. – дуже рідко).

 

Силабо-тонічна система віршування – різновид віршотворення, що ґрунтується на ізосилабізмі й ізотонізмі, на закономірному чергуванні в рядку наголошених і ненаголошених складів. Міра силабо-тонічного вірша – стопа, розмір, чинники ритмотворення – усі наявні в мові. Силабо-тонічна система засвоїла стопи й основний арсенал ритмотворення від античної (метричної) системи, видозмінивши довгі та короткі склади на наголошені та ненаголошені.

 

Білий вірш належить до певної системи віршування, але не має рими.

 

3. Версифікаційний аналіз поезії

Див. Словник 3: Пам’ятка студенту. Порядок версифікаційного аналізу поезії.

ЦЕ ЦІКАВО!

1. ► Ритим дитячої поезії дуже одноманітний: як правило, це хорей із жіночою римою та парним римуванням, не залежно від національності.

2. ► Квалітативний принцип у поезії поступово витіснив квантита-тивний унаслідок відокремлення поезії від музики і переваги писем-ної традиції над усною.

3. ► Передумовою і попередником усіх систем віршування є народний вірш у трьох основних його формах – говірного (приказки, прислів’я, замовляння та ін.), пісенного (народна лірика), речитативного (думи, голосіння, історичні пісні, билини тощо).

4. ► Досі немає чіткої відповіді в науці про характер розвитку віршування – ускладнення чи спрощення (ритму, форми тощо), існують взаємодоповнюючі протилежні погляди.

5. ► Про метричні домінанти тієї чи іншої національною мови роблять висновки, досліджуючи не поезію, а …прозу: укладають спеціальні ритмічні словники прози, в яких обраховують кількісні співвідно-шення не графічних, а фонетичних слів (включаючи енклітики, проклітики) за критерієм кількість складів і місце наголосу. Таким чином встановлюють середню довжину слова (в складах) та його ритмічні конфігурації в потоці прозаїчної мови (за наголосом). Ці показники визначають домінуючі стопи і в поезії. В українців переважають двоскладові слова з обома варіантами наголосів, трискладові (особливо з 2 іктом), часті чотирискладові (з 2 і особливо 3 іктом), п’ятискладові (з 3 і 4 іктами), інші (6–9 складів) у художніх текстах рідкість, інколи фігурують в публіцистичних (див. Таблицю, с.37).

6. ► Специфіка вірша залежить від милозвучності національної мови, співвіднесення в ній голосних і приголосних. В нашій мові це 15,8% – 84,2% (Н. І. Тоцька). Але в народнопоетичному мовленні вона зміщена: 55(54)% – 45(46)%; у літературному мовленні – 58% – 42%. Посилюють милозвучність відкритий характер голосних (а, е), тяжіння до відкритого складу, вокальна гармонія (асиміляція), динамічний наголос, побічний наголос.

7. ► Специфіка української акцентуації (з урахуванням побічного наголосу, 5-скл. слова): формула 1–¾–2–¾–1¼ ( О. Потебні – В. Богородицького), ¾–1–2–¾–1¼ (формула Н. Тоцької); для порівняння – в російській мові: 1–2–3–1–1.

8. ► Класичним вважається вірш силабо-тонічної системи, написаний двоскладниками (ямб, хорей) і трискладниками (дактиль, анапест, амфібрахій). Усі інші форми – некласичні вірші: дольник, тактовик, акцентний вірш, верлібр.