Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Розроблення ідей психології управління в надрах філософії
Великий китайський філософ Конфуцій (551-479 р до н. е.) розв’язання проблеми управління вбачав в етико-психологічній спрямованості діяльності правителя, який має служити своєму народові й правити за допомогою особистого морального прикладу. А піддані, підлеглі – виявити покірність і повагу до свого правителя. Співвітчизник Конфуція, філософ Мен-Цзи (371-289 р. до н. е.) у своєму вченні про управління підкреслював, що найважливішим чинником будь-якої держави є народ, а не вчитель. В уявленні Мен-Цзи управління повинно ґрунтуватися на природі людини, яка за його переконанням, переважно позитивна, добра. Осмислити систему управління намагалися деякі античні мислителі Платон (428-347 р. до н.е.) і Арістотель (384-322 р. до н. е.). У працях Платона «Держава», «Закони» представлені його концепції ідеального суспільства та ідеального управління. Аристократичний стиль управління вважався найкращим. Управління повинні здійснювати наймудріші і найдостойніші люди в державі. За Платоном, громадяни належать до розрядів, що зумовлено особливою класифікацією частини душі: розумній частині душі відповідає розряд правителів-філософів, афективній (пристрасній) – розряд воїні, жаданій частині душі – розряд ремісників. У своєму проекті ідеальної держави й ідеального управління Платон пропагував відсутність приватної власності для правителів і воїнів. Грецький історик і політичний діяч Полібій (прибл. 200 - прибл. 120 р. до н. е.) вважав, що спосіб управління державою відіграє певну роль у людських взаєминах. За Полібієм, державні форми змінюються внаслідок падіння звичаїв і зміни представників влади. Позитивні форми влади спрямовані на розвиток суспільства, негативні – сприяють пануванню сили неорганізованого натовпу, спричиняють руйнацію встановлених відносин. Відомий римський державний дія, оратор і мислитель Цицерон (106 р. до н. е. – 43 р. до н. е.), був переконаний, що держава є здобутком народу. Надзвичайно цінна для психології управління його думка про народ як об’єднання пов’язаних між собою згодою щодо питань права і спільності інтересів осіб, тому держава – не лише вияв загальних інтересів людей, а одночасно їх правова спільність. В епоху відродження людина з її потребами, інтересами і запитами була проголошена вищою цінністю на землі. Гуманізм XV-XVI ст. сприяв формування нового погляду на людину, особистість стали розглядати як частку суспільства, як індивіда, що впливає на процеси державотворення і управління.
Італійський суспільний діяч, мислитель Ніколо Макіавеллі (1469 – 1527 р.) став одним із перших теоретиків буржуазних, капіталістичних суспільних відносин. Його вчення ґрунтується на твердженні про складну та суперечливу природу людини, основою якої є пригний егоїзм. Устрій держави та її функціонування, за Макіавеллі, слід будувати на знанні і вивченні людської природи, на заснованих на почутті страху або любові відносинах між можновладцем і підданих. Авторитарного типу керівництва, основа якого становить концепція Макіавеллізму, у багатьох державах дотримується й нині. Відомий британський філософ Френціс Бекон (1561 -1629 р.)був переконаний, що управління, управлінські відносини між королем і підлеглими повинні регулюватися законом. Він обстоював сильне централізоване управління, здатне забезпечити розвиток промисловості в країні, захистити інтереси представників торговельно-промислового комплексу. Основа філософських поглядів Вольтера (1694-1778 р.) на соціально-управлінські процеси в державі становить концепція «просвіченого правління», тобто союзу філософів і управителя, за якого перші повинні дбати про справедливі закони, а другі – впроваджувати їх у практику співжиття. Жан Жак Руссо (1712-1778 р.) захищав свободу і рівність, проголошував ідеальною формою управління демократичної державою. Соціально-політичні погляди основоположника німецької класичної філософії Еммануїла Канта (1724-1804 р.) тяжів до принципів республіканського типів управління. У поглядах Георга-Вільгельма –Фрідріха Гегеля (1770-1831 р.) на державу та управлінські процеси в ній важливою є думка про наявність зворотного зв’язку в управлінні, тобто про те, що управління має здійснюватися не лише зверху із центру, а також із низу. Карл Маркс (1818-1883 р.) вважав, що особа в суспільстві відіграє прогресивну роль за умови реалізації життєвих потреб народу. Пріоритетними за Марксом, є не вузько класові, а загальнолюдські інтереси.
В. Ленін (1870-1924 р.) наголошував на ролі суб’єктивного чинника в оновленні суспільства, який повинен компенсувати недостатність для цього матеріальних умов. У реалізації державного будівництва, у зміцненні суспільства потрібно спиратися на думку і творчість мас. М. Ломоносов (1711-1764 р.) прославляв у своїй творчості державний устрій Петра 1, вказував на порядні стосунки з підданими чиї вади потрібно виправляти навчанням, терплячістю і працею. Російський державний і громадський діяч, поет Денис Фонвізін (1744-1792 р.) був переконаний у тому, що тільки освічене правління дасть реальну можливість здійснити необхідні реформи. Проблеми державотворення, управління державою, ролі людини в її розбудові завжди привертали увагу українських мислителів. Сформована Д. Галицьким (1200-1264 р.) модель державного управління в Галицько-Волинському князівстві за своїми параметрами не поступалася кращим європейським взірцям. На думку Г. Сковороди (1722-1794 р.) шлях до ідеального суспільства пролягає через серце людини, її самовиховання, мораль, творчу працю, він палко відстоював рівність між людьми незалежно від соціального становища. Українські філософи в епоху просвітництва вирішальними чинником державно-управлінських відносин вважали закони, метою яких є загальне благо, а суспільний ідеал вбачали у здійснені ідеї свободи, рівності й права на власність. Т. Шевченко (1814-1861 р) розумів державу та її устрій не як абстрактне поняття, а як такий суспільний лад, за якого добро переможе зло, люди стануть вільними, і між ними запанують гуманні відносини. Відомий учений, історик, політичний діяч М. Грушевський (1866-1934 р) вважав, що суспільно-політичний прогрес однаково зумовлюють біологічні, економічні та психічні чинники. Його погляди на державу та форми правління в ній органічно поєднанні з проблемою народу і героя в історії. М. Грушевський обґрунтував ідею демократичної держави як форми правління, що забезпечує свободу особи як складової частини маси. При цьому на перший план ставив народ, а не особу.
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-02-05; просмотров: 136; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.223.32.230 (0.005 с.) |