Курс лекцій Психологія управління

Соціально-психологочні методи вивчення організації в структурі управління.

Методи впливу. Оскільки управлінська діяльність не існує поза спілкуванням і взаємодією, то головною детермінантою взаємовпливу людей є її змістова характеристика. Методи впливу спрямовані на те, щоб виявити зміну поведінки і діяльності партнера по спілкуванню. Серед методів впливу розрізняють:

- переконання (вплив на свідомість особистості через звернення до її критичного судження);

- навіювання (процес впливу на психічну сферу людини, пов'язаний із зниженням свідомості та критичності сприймання інформації);

- наслідування (вплив на психічну сферу людини з метою свідомого чи несвідомого повторення нею чиїхось вчинків, жестів, манер, стилю життя тощо);

- зараження (вплив на емоційну сферу людини).

Метод соціометрії. Розроблений Дж. Морено метод застосовується під час дослідження емоційно-психологічних взаємин у групі (організації). Соціометрична методика має на меті вивчення групової диференціації. Кожному пропонують дати відповіді, приміром, на такі запитання: Кого б Ви хотіли обрати керівником? З ким би Ви хотіли розв’язати групове завдання? Метод дає змогу виявити реальне місце особистості у групі за її діловими якостями, популярністю, міжособистісними стосунками.

Метод групового оцінювання особистості. Цей метод базується на феномені групових уявлень про кожного як результат взаємопізнання в процесі спільної діяльності, спілкування і дає змогу отримати характеристики особистості через взаємо оцінювання.

Лекція 2 «Історичний розвиток психології управління»

1. Розвиток психології управління в філософсько-соціологічних науках.

Перші спостереження за організованою діяльністю людей, об’єднаних загальними цілями, завданнями й інтересами, за їхньою поведінкою з’явилися ще в країнах давнього сходу, античності у працях Конфуція, Мен-Цзи, Платона, Арістотеля, Поліція, Цицерона та інших філософів того часу.

Зародження і розвиток психології праці і психології управління

(20-30 рр. ХХст.)

У 20 рр. ХХ ст. першим напрямом дослідження була психотехніка, в межах якої розробляли проблеми професійного добору і консультування, професійного навчання, створення психологічно-обгрунтованих конструкцій машин, створення соціально-психологічної атмосфери колективу, стилю керівництва.

Другим напрямом стала проблема колективу, його впливу на особистість. Багато проблем над якими працювала школа наукового управління стосується компетенції психології праці та організаційної психології. Розвиток психології управління у 20 рр. ХХ ст. в нашій країні відбувався з урахуванням провідних західних тенденцій в цьому напрямі. Про це свідчить і те, що книга Г. Мюнстер Берга «Психологія та промислова ефективність» 1913 р. була видана у нас уже в 1914 році. На цей період припадає застосування терміну «психологія управління» (А. Свенцицький). Разом з тим недостатній рівень розроблення проблем психології управління не дав змоги виокремити її як самостійну галузь психологічної науки.

Курс лекцій Психологія управління

1. Психологія управління як галузь психологічної науки.

Психологія управління є відносно молодою галуззю наукових знань. ЇЇ зародження припало на початок ХХ ст. і засвідчило зрілість суспільних (передусім психології) та економічних наук.

Психологія управління – галузь психології, яка продукує психологічні знання про управлінську діяльність.

Зародившись на перехресті психологічних дисциплін, психологія управління функціонує і розвивається у нерозривному зв’язку як із багатьма суспільними науками (філософія, соціологія, педагогіка та ін.), так і з тим, що сфокусовані на проблемах управління виробництвом, підприємницькою та бізнесовою діяльністю. Особливим є її взаємозв’язки з психологічними дисциплінами: вона послуговується знаннями й багатьма методологічними прийомами загальної психології, психології особистості, психології творчості, соціальної психології, практичної психології, акмеології, вікової і педагогічної психології, психології кар’єри, психології праці, інженерної психології, економічної психології і психології бізнесу, етнопсихології, збагачуючи водночас їх своїми спостереженнями та узагальненнями.

Багато засадних принципів цієї галузі знань перейнято від загальної психології –психологічного напряму, що вивчає загальні, універсальні принципи для всіх об’єктів дослідження, а також акумулює в собі базові теорії.

Психологія особистості як наука, що досліджує психологічну

(інтелектуальну, вольову, емоційну) структуру особистості, загальні й специфічні закономірності її психіки, забезпечує психологію управління своїми знаннями, конкретними спостереженнями, узагальненнями й міркуваннями щодо таких функціональних характеристик особистості, як самосвідомість, самооцінка, образ «Я», життєвий шлях.

Важливі для психології управління принципи, методологія, наукові придбання психології творчості, сферою інтересів якої є творчі здібності особистості й особливості їх реалізації, активізації творчого потенціалу, а також умови формування і розвитку творчих здібностей в організації.

Соціальна психологія, будучи сконцентрованою на різноманітних аспектах поведінки особистості як суб’єкта соціуму (людської спільноти), збагачує психологію управління своїми знаннями про відносини особистості в соціальній групі, з іншими соціальними групами, соціальними інститутами, суспільством загалом, а також конкретними методиками дослідження цих феноменів і процесів.

Широкою є сфера взаємодії психології управління з практичною психологією, яка своїм завданням убачає вироблення конкретних методик і методичних прийомів, спрямованих на розвиток умінь і навичок ділового спілкування, взаємодії спеціалістів, керівників.

Акмеологія – (грец. аkme – вершина чогось)- галузь психологічних знань, зосереджена на проблемах удосконалення професійної діяльності, ділової взаємодії, професійного спілкування, методів запобігання професійної деформації, досягнення професійних вершин спеціалістами різних сфер життєдіяльності суспільства.

Вікова психологія, будучи зосередженою на дослідженні психологічних особливостей особистості на різних етапах формування, розвитку і зрілості, живить психологію управління конкретними спостереженнями, рекомендаціями, прогнозами щодо можливостей особистості у різні періоди свого віку, що є важливим при виборі форм і методів управлінської діяльності.

Педагогічна психологія, як наука про психічні закономірності, принципи і внутрішню сутність навчання і виховання особистості є особливою ціною для психології управління у вироблені, використанні й коригуванні оптимальних управлінських методик, прогнозуванні їх наслідків.

З позиції психології кар’єри, для якої важливим є розроблення психологічних основ особистісної динаміки спеціаліста, психологія управління виявляє психологічні чинники безперервного розвитку керівників, що передбачає аналіз психологічних особливостей їх прогресу, професійної управлінської деформації, регресу: аналізує психологічні детермінанти і механізми розвитку особистості керівників; створює вікову та внутріпосадову періодизації управлінського розвитку та ін.

Пізнавальні можливості психології праці як галузі, для якої важливі особливості трудової діяльності і підготовки людини до праці, значною мірою сприяють психології управління в оптимізації управлінських процесів і відносин в організації.

Завдяки досягненням в інженерній психології, яка вивчає інформаційну взаємодію людини з технічними засобами, психологія управління виробляє конкретні методики виявлення стійких індивідуальних властивостей, інтенсифікації діяльності керівника у процесі прийняття управлінських рішень, оптимізації функціонального змісту управлінської діяльності.

Економічна психологія, маючи предметом своїх досліджень психологічні установки, стереотипи економічного мислення людини, груп, верств населення, забезпечує психологію управління конкретними висновками як щодо їх ставлення до економічної діяльності загалом, так і стосовно конкретної економічної ситуації, що є важливим чинником у виборі управлінських засобів впливу на їх економічну поведінку.

Тісно пов’язана з економічною психологією психологія бізнесу, підприємництва, що зосереджує увагу на закономірностях та особливостях, функціонування особистості у підприємницькій сфері, яка передбачає ініціативність, самостійність, відповідальність, зокрема майнову, здатність на ризик тощо.

Неоціненною є взаємодія психології управління з етнопсихологією (грец. ethnos - плем’я, народ) – наукою про психічні можливості, ментальність (особливість світосприйняття) народу, властивості національного характеру. Адже у представників різних етносів існують свої усталені норми відносин, ділової поведінки, обміну інформацією тощо.

Цим далеко не вичерпується багатогранна взаємодія психології управління з іншими галузями психологічного знання у процесі якої вона розширює, урізноманітнює свої пізнавальні й прикладні можливості, відповідно збагачуючи суміжні науки.

 

2. Предмет об’єкт і завдання психології соціального управління.

Розгляд процесу формулювання предмету психології управління не тільки в хронологічному, а й у хронологічно-концептуальному аспекті дає змогу дослідити його і в часі, і в межах різних наукових підходів. На різних етапах до її предмета належали такі аспекти:

- соціально-психологічні питання виробничих груп і колективів, психологічні особливості діяльності керівника, психологічні проблеми добору керівників кадрів, психолого-педагогічні особливості їх підготовки і перепідготовки;

- функціонально-структурний аналіз управлінської діяльності, соціально-психологічний аналіз виробничих і управлінських колективів, психологічні проблеми взаємин у колективі;

- сукупність психічних явищ і відносин в організації (психологічні чинники ефективної діяльності керівників, психологічні особливості прийняття індивідуальних і групових рішень, психологічні проблеми лідерства тощо) та ін.

Таке розуміння предмета психології управління зумовлене різними підходами до його тлумачення, а також тим, що він є явищем змінним, яке постійно перебуває під впливом конкретних наукових, історичних, соціально-економічних, соціально-психологічних процесів, пов’язаних із інтелектуалізацією праці, підвищенням професійного і освітнього рівня працівників, зростанням матеріальних і духовних потреб тощо.

Були створені конкретні умови, що сприяють ефективному функціонуванню будь-якої системи управління:

- здатність переходити в різні стани, змінювати свої властивості;

- реальна можливість змінювати стан об’єкта управління;

- цілеспрямованість, тобто необхідність заздалегідь передбачити бажаний стан керованої системи;

- можливість вибору одного варіанта рішення із кількох;

- наявність реальних (матеріальних, трудових, інтелектуальних

та ін.) ресурсів;

- забезпеченість інформацією про поточний стан виробничих справ в організації (зворотні зв’язки);

- систематичне оцінювання якості управління.

Управління, під час якого відбувається регулювання різних відносин між спільнотами людей, почали розглядати в технічному (управління технічними системами – машинами, виробництвом), економічному, соціальному аспектах.

Підвищення уваги до психології управління, попиту на її наукову та прикладну продукцію зумовили динамічний розвиток цієї галузі знання, різноманітні спроби розглядати її як феномен під різними кутами зору і в різних площинах, що спричинилося до формування наукових підходів, шкіл..

Інженерно-психологічний підхід. Його представники розглядали психологію управління у межах предмета інженерної психології, розширеного за рахунок соціотехнічних систем, стверджували відсутність принципових відмінностей між діяльністю оператора і керівника, а отже ігнорували якісну своєрідність особистості та групи людей як об’єктів управління.

Соціально - психологічний підхід. Предметом психології управління вважають соціально-психологічні особливості діяльності керівника, який взаємодіє із соціальним оточенням, пошук стійких рис керівників, що виявляються у способах взаємодії з підлеглими і визначають ефективність керівника.

Суб’єкт - об’єктивний підхід. У межах цього підходу стверджують, що психологія управління має зосереджуватися:

1) на вивченні психіки людини, психологічних характеристик управлінської діяльності керівника, аналіз якостей, необхідних для його успішної діяльності;

2) на дослідженні психологічних закономірностей становлення, функціонування та розвитку системи «людина (група) – людина (група)», у яких основними є управлінські зв’язки та управлінські відносини.

Управлінські відносини – відносини між суб’єктом і об’єктом управління, між керівником і підлеглим.

Організаційно-психологічний підхід. Його прибічники вважають, що сфера наукової компетенції психології управління розширюється завдяки дослідженню не лише психологічних основ управління персоналом, а й психологічних основ управління організацією у науковому та практичному напрямках.

Предмет психології управління - психологічні закономірностіуправлінської діяльності, сукупність психічних явищ і відносин в організації.

Об’єкт психології управління – організована (індивідуальна і спільна) діяльність об’єднаних спільним інтересами і цілями, симпатіями і цінностями людей, підпорядкованих правилам і нормам організації.

Завдання психології управління. Як наука, психологія управління продукує психологічні знання, що застосовуються при розв’язанні проблеми управління діяльністю організації та її працівниками. Вона охоплює такі проблеми та завдання:

· психологічні особливості управлінської діяльності;

· психологічні основи управління персоналом;

· психологічні особливості діяльності керівника;

· психологічні особливості управління організаціями;

· співвідношення «індивідуального» і групового» в управлінні;

· психологія кадрової політики в управлінні;

· психологія розв’язання управлінських завдань;

· соціально-психологічні аспекти управлінської діяльності.

На основі єдності предмета і об’єкта психології управління окреслюють такі її інтегральні завдання:

1) аналіз та вивчення методологічних та теоретичних засад психології управління, розроблення методів і методик теоретико-прикладних досліджень, застосування для потреб психології управління методів і методик інших наук.

2) Виявлення та дослідження її структурних елементів: особистості керівника, його управлінської діяльності; особистості підлеглого та психологічних особливостей управління персоналом.

3) Вивчення акмеологічних, соціокультурних, етнопсихологічних та соціально-психологічних особливостей управлінської діяльності.

4) Аналіз умов, чинників, рушійних сил, детермінантів оптимального розвитку керівника й організації та результативності управлінської діяльності.

5) Розроблення практичних рекомендацій для керівників і організацій з метою поліпшення управлінської діяльності, ділового спілкування, ефективного розв’язання управлінських завдань та ін.

6) Теоретико-методичне забезпечення навчальної дисципліни «психологія управління» та пов’язаних з нею спеціальних курсів, наукових семінарів тощо.

 

3. Структура, функції психології соціального управління

Структура психології управління. Особливості структури психології управління зумовлені завданнями і функціями, які вона здійснює в системі суспільних відносин. Елементами цієї структури є загальна теорія управління та загальні теоретичні засади психології, спеціальні психологічні, управлінські теорії, методи психологічних досліджень. Загальна теорія управління пояснює систему управління, розкриває роль і місце управлінської діяльності в соціально-економічному розвитку держави, в підвищенні ефективності та результативності праці, формулює основні методологічні підходи до психологічного аналізу управлінської діяльності в соціально-економічному розвитку держави, в підвищенні ефективності та результативності праці, формулює основні методологічні підходи до психічного аналізу управлінської діяльності керівника або колективних суб’єктів управління.

Структура психології управління як навчальний курс містить такі розділи:

1. Вступ до психології управління. Передбачає загальну характеристику психології управління, визначення її предмета, завдань, методологічних і методичних параметрів, функцій, категоріального апарату.

2. Історія та сучасний стан розвитку психології управління. Досліджує зародження ідей психології управління в надрах філософії та соціології, у структурі теорії наукового управління, в психології праці та організаційній психології, вивчає розвиток психології управління як самостійної галузі знання.

3. Психологія особистості та організації в управлінні. Аналізує психологічні підходи до вивчення особистості керівника та організації, психологічні показники ефективності управлінського розвитку керівника його психологічні якості й риси, стилі керівництва, типологічні особливості керівника і персоналу, мотиваційну сферу особистості керівника, проблеми лідерства і керівництва.

4. Психологія управлінської діяльності. Вивчає управлінську діяльність як форму професіоналізму, аналізує її функції, виокремлює мотиви управлінської праці, її соціокультурні, етнопсихологічні та акмеологічні особливості; аналізує об’єктивний і суб’єктивний аспекти розв’язання управлінських завдань, типи управлінських завдань, типи управлінських завдань та критерії їх класифікації, мотиваційні чинники прийняття управлінських рішень, методи розв’язання управлінських завдань.

5. Соціально-психологічні особливості управління. Розглядає проблеми ділового спілкування в системі управління, особливості ділових пе6реговорів, етнопсихологічну специфіку суб’єктів ділової взаємодії, причини ділових та емоційних конфліктів в управлінській діяльності, шляхи та методи їх розв’язання.

6. Психологія управління людськими ресурсами. Відображає психологічні проблеми управління людськими ресурсами; розкриває принципи добору кадрів, планування роботи з персоналом, оцінювання діяльності співробітників, психологічного консультування та навчання кадрів в організації, висвітлює роль психологічної служби в процесі вдосконалення системи управління.

7. Психологія управління рекламною діяльністю організації та її структурних підрозділів. Подає психологічні особливості організації рекламної кампанії, створення іміджу організації та керівника.