Розділ І. Загальна характеристика середньовічної філософії

Розділ ІІ. Основні проблеми філософії в працях мислителів середньовіччя

Вчення Августина Блаженного

Фома Аквінський - систематизатор схоластики

Висновки

Список використаних джерел

Розділ 1. Загальна характеристика середньовічної філософії

На руїнах рабовласницького ладу в Західній Європі виникло феодальне суспільство. Його історичний розвиток проходив дуже повільними темпами. І тому виникають думки, що це період застою і навіть регресу. Але все ж наукові і філософські знання, які накопичились в епоху рабовласницького ладу, були збережені і продовжували свій розвиток в нових умовах феодалізму.

Початок епохи середньовіччя - це бурхливий і важкий час, який часто називають "темними віками", саме у цей період знижується рівень освіти. Економічне становище теж погіршилося з часів розквіту. Все важче було стримувати натиск варварів - готів, вандалів, гуннів.

Великі зміни відбулися також і у духовному житті середньовічного суспільства. Людська думка, зокрема філософська корениться у релігіях монотеїзму (однобожжя). Середньовічне мислення за своєю суттю геоцентричне. Найдосконалішим втіленням і виразом духовності мислиться Бог. Найголовнішим знанням, яке дає вичерпні відповіді на всі загадки буття, є теологія.

В основі філософської парадигми середньовіччя лежать два найважливіших принципи: ідея творення та ідея одкровення. Ідея творення модифікує предмет філософствування, переміщує центр уваги з природного на надприродне начало. Бог створив світ з нічого, актом своєї волі і своєю всемогутністю кожну мить зберігає, підтримує буття світу. Такий світогляд має назву креаціонізм. Таким чином є лише одне абсолютне начало - Бог, все інше — його творіння.

Християнський Бог - творець, хоч сам і неприступний для пізнання, все ж відкриває себе людині - ідея одкровення. І це одкровення дається в священних текстах Біблії. І лише надприродним шляхом і з допомогою віри можна отримати знання про божественне буття.

У середньовічній філософії стояло актуально питання про онтологічну природу зла. Вважалося, що Бог є найвищим буттям та найвищим благом, то все ним створене теж має бути благим і довершеним, і невідомо звідки береться зло.

Також у цей час по-новому бачиться і людина. Тогочасна християнська думка проголошує неістотними тілесні характеристики людського індивіда, а істотними духовні. Антропологічні аспекти християнського світогляду свідчать про його гуманістичну спрямованість.

Розвиток релігійно-християнського світогляду проходить кілька етапів. Близько середини 11 ст. н.е. починається період апологетики. Апологети - це богослови -полемісти, які захищали християнство в період боротьби з язичницьким політеїзмом. Вони розробляли та обґрунтовували засади (догмати) християнського віровчення. Християн у цей час переслідувала офіційна влада за те, що вони ставили церкву вище держави. Вони відмовлялися поклонятися як божеству і дотримуватись державної міфології, оскільки вона суперечила християнським цінностям. Негативно ставились до християнства і більшість філософів - неоплатоніки, стоїки, епікурейці та інші. Вони з презирством вбачали у християнському мучеництві непотрібну і беззмістовну впертість. Але негативне ставлення з боку античних філософів викликало відповідну реакцію апологетів християнства.

Звичайно, багато апологій не збереглося, або залишились лише уривки. Першим християнським апологетом, чиї твори вижили, був Флавій Юстін (бл. 100-166). Після його творів збереглися праці Татіана (бл. 125-175), Урінея (бл. 130-202), Климента Олександрійського (бл. 150-217), Тертуліана (бл.160-220), Орігена (бл. 185-254). Така нам доступна донікейська теологія, тобто

Теологія християн до Нікейського собору в 325 p н.е., на якому був сформульований Нікейський символ віри. Донікейська теологія утворює першу частину патристики.

Флавій Юстін або Юстін Мученик, був одним із перших захисників нового віровчення, який прийняв хрещення в 40 роки 11 ст,. вів проповідницьку діяльність у Римі, де й був страчений за відмову принести жертви язичницьким богам. Захищаючи основи християнського світогляду не тільки від кініків і від стоїків, але і від гностиків, Юстин намагається знайти подібність між християнським світоглядом і вченням античних філософів. Він говорить, що філософи говорили неточно, неясно, приблизно і суперечливо. Істинний голос - це Христос.

У Юстина ще немає концепції створення світу Богом із нічого. Він стверджує, що світ був створений Богом силою його слова. Вища мета людини - спасіння його душі. Він вірив в тілесне воскресіння; за вільно вибраним добром іде нагорода, а за вільно вибраним злом - покарання.

На відміну від Юстина Т-^атіан був ворогом античної культури і античної філософії. У його апологетичній "Речі проти еллінів" християнський світогляд і антична філософія непримиримі.

ТУатіан відкидає медицину, протиставляє їй лікування вірою в Бога. Критикує також і античне мистецтво, особливо скульптуру, яка увіковічує в мармурі непотрібне. Він піднімається на більш високе розуміння Бога, ніж це було можливо язичницькій міфології. Для християнства Бог - це Дух. Продовжуючи вчення Юстина про створення світу Бо^^ГУатіан говорить вже не тільки про створення світу як "благоустроєного" цілого з заданої речовини, але і створення Богом самої цієї речовини. Отже, без начала тільки Бог, він начало всього. З Богом існувало, як розумна сила, і саме Слово, яке було в ньому. Воно... є начало світу. Це слово створило ангелів і людей. Один з ангелів повстав (проти закону Бога і став демоном, за ним пішла частина ангелів, ставши демонами. В результаті цього стало в світі погано жити.