Порядок розташування елементів видань при верстанні

Порядок розташування окремих елементів видання при верстанні:

1. Авантитул — на першій сторінці.

2. Контртитул чи фронтиспис — на другій сторінці.

3. Титул — на третій сторінці (при відсутності авантитула і колонтитула чи фронтисписа — на першій сторінці).

4. Анотація, випускні дані, індекси УДК, ББК, ISВN — на четвертій сторінці (зворот титула).

5. Посвята чи епіграф до книги — на п'ятій сторінці.

6. На наступній, непарній, сторінці може бути розміщений зміст.

7. На наступній, знову непарній, сторінці — вступна стаття.

8. На непарній сторінці, після вступної статті, — передмова.

9. Після всіх передмов з непарної сторінки починається основний текст.

10. Після закінчення тексту, в кінці видання, як правило, заверстують післямову або заключну статтю, які бажано починати з непарної сторінки.

11. Затекстові примітки і коментарі розміщують після післямови з непарної сторінки зі спуском, іноді з шмуцтитулом.

12. Додатки завжди з непарної сторінки зі спуском, а при наявності шмуцтитула — без спуску.

13. Списки літератури — на окремій сторінці зі спуском.

14. Покажчики — з нової сторінки зі спуском.

15. Зміст — з нової сторінки зі спуском.

16. Випускні дані — на окремій сторінці на оптичній середині, інколи внизу сторінки змісту на повний формат.

17. На окремих вільних сторінках, що залишаються при неможливості приведення верстки, поміщають рекламу, но­татки, книжкові оголошення.

Цим переліком користуються тоді, коли нема інших вказівок від видавництва, видавничої організації чи особи, яка має дозвіл на видання.

 

Авантитул (від французького аvапt — перед і латинського tіtиs — напис, заголовок) — це перша сторінка книжкового блока, один з композиційно-декоративних елементів книги. Авантитул розміщується у виданні при наявності в ньому контртитула чи фронтисписа. На авантитулі поміщають прізвище автора, назву видання або видавничу марку, інколи назву видавництва чи декоративний малюнок або надзаголовкові дані однієї чи декількох органі­зацій, які видають книгу, а також дані про серію.

Контртитул (від латинських сопtrа — проти і titulis— напис, заголовок) — додатковий титул, як правило, в багатотомних чи перекладних виданнях. Розміщується на лівій стороні титульного розвороту. В багатотом­них виданнях на контртитулі поміщають дані, які належать до всього видання, а на титулі — дані, які відносяться лише до окремого тому. В перекладних творах на контртитулі дають ті ж дані, що й на титулі, мовою оригіналу. В розкішних та подарункових виданнях контртитул роблять «дзеркальним», тобто він повторює титульний аркуш. Верстають контртитул згідно з композиційним задумом видання, узгоджуючи з титулом. Колонцифру на контртитулі не ставлять.

Фронтиспис (від французького frontisрісе) — як правило, ілюстрація в книзі на лівій стороні розвороту титульного аркуша. На фронтисписі розміщують відтворений в різних техніках портрет автора або особи, про яку йде мова в творі. Інколи на фронтисписі поміщають ілюстрацію, яка відображає головну ідею твору або вузловий епізод. В наукових виданнях на фронтисписі можуть бути поміщені фотографії, карти, схеми.

Титульний аркуш (від латинського titulis— напис, заголовок) — заголовний лист видання, основний титульний елемент книги, на якому даються головні відомості про неї — прізвище автора, назву, жанр, місце і час видання, видавництво, марку видавництва, марку серії, номер тому і т. п. Як правило, титул розміщують на першій сторінці видання і він займає всю сторінку.

Титул за своєю структурою може бути одинарним, тобто перша сторінка книжкового блока зі зворотом; розворотним, коли частина відомостей чи зображення подається на другій сторінці блока, а частина — на третій без переходу з сторінки на сторінку; двійчастим, коли текст чи зображення починаються на лівій сторінці розвороту, а закінчуються на правій.

При верстці титульного аркуша особливу увагу слід звернути на:

1. Надзаголовкові дані, в які можуть входити назва організації чи декількох організацій, від імені яких видається видання, або заголовок серії, ініціали і прізвище редактора всієї серії, номер випуску серії, заголовок підсерії, порядковий номер випуску підсерії.

2. Відомості про авторів, тобто ім'я і прізвище подаються в тій формі і повноті, які встановлені автором.

3. Підзаголовкові дані — відомості, які пояснюють заголовок, літературний жанр, вказують читацьке призначення книги, на вікові особливості читача, про перевидання і переробку.

4. Прізвище та їм 'я упорядника, повнота і форма якого встановлюється упорядником. Ініціали чи ім'я упорядника повинні передувати його прізвищу.

5. Вихідні дані, які включають місце випуску видання, назву видавництва чи видавничої організації і рік випуску видання, потрібно розташовувати у вказаній послідовності.

 

Зворот титульного аркуша — це місце розміщення цілого ряду вихідних даних. Розташовується на парній сторінці. На звороті титульного аркуша розміщують:

1. бібліотечний шифр (в лівому верхньому куті);

2. відомості про передрук, якщо такі є;

3. імена авторів передмови, вступної статті, післямови, приміток і коментарів та інших елементів апарату видання. Рекомендовано всі прізвища та імена подавати в називному відмінку;

4. макет анотованої каталожної картки, який при необ­хідності може бути перенесений на останню сторінку видання;

5. реферат чи анотацію. Анотацію набирають шрифтом заниженого кегля на зменшений формат і верстають на оптичній середині з двосторонньою втяжкою;

6. комплексний книготорговельний індекс — шифр в лівому нижньому кутку сторінки складання;

7. ISВN (в лівому нижньому кутку сторінки складання під комплексним книготорговим індексом-шифром);

8. копірайт — знак охорони авторського права — в правому нижньому кутку сторінки складання.

Передмова — елемент апарату видання; у ній автор, видавництво чи редактор повідомляють читача про те, що слід мати на увазі, читаючи, продивляючись чи вивчаючи видання. При наявності декількох передмов слід дотримуватися такого порядку їх розміщення:

1) передмова видавництва;

2) передмова редактора;

3) передмова автора до перекладного видання;

4) передмова автора до оригінального видання.

Вступна стаття — частина апарату видання, в якій розкривається значимість книги в цілому, її зв'язок з життям, дається її коротка оцінка, відомості про автора, характеристика основних етапів його творчості, епохи.

Шмуцтитул (від н імецького Schmutztitel, де Schmutz — брудний і Titel — заголовок) — окрема сторінка, де поміщають заголовок частини, розділу чи глави книги, а деколи окремих творів, які входять у збірник. В стародруках — це додатковий титульний аркуш, який розташовували перед основним титулом для охорони останнього від забруднення.

Відділяючи частини чи твори один від одного, вони полегшують пошук і підкреслюють їх відносну самостійність,

Художник, завдяки шмуцтитулові, може зробити оформлення книги виразнішим, багатшим.

Шмуцтитул може бути складеним, мальованим, комбінованим, декоративним і сюжетно-ілюстрованим — залежно від виду видання. Текст шмуцтитулів оформляють аналогічно до оформлення титульного аркуша, шрифтом тієї ж гарнітури, але зменшеного кегля. Композиція рядків шрифту на шмуцтитулі повинна відповідати титульному аркушеві та системі рубрикації всієї книги.

Текстові сторінки видання — це, власне, весь основний текст видання.

Спускова сторінка — перша сторінка книги або її розділу чи частини, яка заверстується із спуском, тобто з відступом у верхній частині сторінки.

Присвята — напис перед основним текстом видання, в якому автор повідомляє про те, кому він присвячує свій твір і часто чому він це робить.

Епіграф (від грецького epigrahe — напис) — напис, поміщений автором перед текстом твору чи його частиною і який є цитатою з загальновідомого тексту, твору художньоїлітератури, народної творчості, прислів'я чи виразу. Епіграф в притаманній йому афористичній, короткій формі висвітлює основну тему, ідею чи настрій твору, тим самим сприяючи сприйняттю його читачем. Епіграфи почали застосовувати в літературі з початку IX століття.

Ілюстрації є важливим елементом художнього і поліграфічного оформлення видань. Для ілюстративного верстання існують технічні та естетичні правила, що вимагає високої кваліфікації верстальника у поєднанні з професіоналізмом і добрим художнім смаком. Існує чотири основних види верстки ілюстрації:

1. Відкрита верстка (а). Ілюстрації розміщують зверху чи знизу сторінки. Стикуються з текстом такі ілюстрації одним (при заверстці врозріз) чи двома (при заверстці воборку) боками.

2. Закрита верстка (б). Ілюстрації розташовують всередині тексту. Стикуються з текстом такі ілюстрації двома (при заверстці врозріз) чи трьома (при заверстці воборку) боками (д).

3. Глуха верстка. Ілюстрації в багатоколонному наборі заверстуються всередину тексту. Стикуються з текстом такі ілюстрації всіма чотирма боками.

4. Верстка ілюстрацій на полях. Ілюстрації малого формату розміщують на полях видання. З текстом такі ілюстрації не стикуються.

Верстка з виходом на поля буває відкритою (г) або закритою (д).

Для окремих видань такі ілюстрації верстають так, щоб при обрізуванні блока обрізалась частина ілюстрації. Таку верстку називають «під обрізку» (г, ж).

Ілюстрації, що займають усю сторінку видання, називають «сторінковими» (е), а верстку таких ілюстрацій прийнято називати сторінковою.

Якщо при верстанні ілюстрація повністю або частково займає сусідню сторінку, то таку верстку називають розворотною, а коли переходить на наступні сторінки — багаторозворотною. Користуючись різними видами верстки, версталь­ник має великі можливості найбільш виразно розташовувати ілюстративний матеріал, враховуючи його особливості.

Підрисункові підписи або підписи під ілюстраціями. До складу підпису входять:

а) нумераційний заголовок (умовне скорочення назви «Рис.» і номер ілюстрації чи просто номер);

б) основна частина підпису, яка визначає тематичний зміст ілюстрації;

в) експлікація — пояснення деталей ілюстрації і її частин, а також розшифровка умовних скорочень;

г) легенда — відомості про оригінал ілюстрації, техніку виконання,

місце зберігання і т. п.

Колонтитули (від французького colonne — стовпчики та латинського titulus — напис) — текстові рядки, поміщені над основним текстом кожної сторінки. Колонтитули служать для полегшення користування видан­ням, інколи — для покращення оформлення видання.

В сучасних виданнях колонтитули, які мають чисто декоративне значення, так звані «мертві», майже не застосо­вують. Композиційне розміщення колонтитулів може бути різноманітним, хоча переважно їх набирають «окремим ряд­ком», майже завжди одним рядком, шрифтами, які значно відрізняються від основного (курсивом, півжирним курси­вом, капітельними літерами, прописними заниженого кегля).

У багатьох випадках в одному рядку з колонтитулом може бути розміщена колонцифра.

Дуже часто колонтитул закривають знизу тонкою лінійкою на повний формат сторінки складання. Зустрічаються колон­титули, відбиті лінійками зверху та знизу.

Колонтитули з колонцифрами чи без них завжди входять у розмір сторінки складання. Їх відбивають від тексту не менше ніж на кегль основного шрифту чи дещо більше, враховуючи, щоб загальний формат сторінки був кратним кеглю основного шрифту.

Колонтитули не розміщують на всіх титульних сторінках видання, на пустих сторінках, на сторінках, зайнятих пов­ністю ілюстраціями (крім наукової та технічної літератури), а також не спускових (початкових) сторінках видання.

Колонлінійки — лінійки чи прикраси, які ставлять на кожній сторінці складання над основним текстом як елемент художнього оформлення. Композиційне розташування ко-лонлінійок різноманітне. Часто з колонлінійками компону­ють і колонцифри. Колонлінійки, як і колонтитули, завжди входять в розмір сторінки складання.

Колонцифра — порядковий номер сторінок книги. Розміщення колонцифр на сторінках книги може бути різноманітним — згідно з вибором видавництва чи у відповідності з оригінальним макетом, вказівками до верстки.

Найчастіше колонцифри заверстують на зовнішньому краї сторінки (на парних сторінках — в лівому краї, на непарних — в правому). В багатьох виданнях колонцифру розміщують посередині сторінки.

Для колонцифр, як правило, застосовують шрифт тієї ж гарнітури, що і для основного тексту, але кегля зниженого на 2 пункти. Зменшеним кеглем колонцифру набирають при умові складання тексту не менше ніж 10 кеглем. Коли основний текст набирають шрифтом кегля 8 п., тоді колонцифру набирають теж кеглем 8 п. При відповідному художньому задумі колонцифри можна набирати і шрифтом більшого кегля та іншими гарнітурами. Колонцифри можуть розставлятися і в спеціально заготовлених для них декоративних елементах. Колонцифри, розміщені знизу сторінки складання та з боків, у розмір сторінки не входять.

Відбивка колонцифр від тексту не повинна бути меншою, ніж розмір основного шрифту, зменшеного на 2 п.

Колонцифри всіх видів не ставлять:

1. На титульних сторінках видання (титул, контртитул, авантитул, фронтиспис і шмуцтитул).

2. На порожніх сторінках (зворот титула, шмуцтитула, на сторінках для записів).

3. На сторінках з вихідними даними.

4. На сторінках, повністю зайнятих ілюстраціями.

5. На вклейках, які не входять в загальну нумерацію

сторінок.

6. В кінці розділів, не зайнятих повністю текстом.

7. На всіх кінцевих сторінках, за винятком тих, на котрих розміщено матеріал, назва якого включена в зміст видання.

Верхні колонцифри, як правило, розміщують в одному рядку з колонтитулом з виключкою в зовнішній край. При наявності колонлінійки колонцифру інколи верстають по центру сторінки складання. При будь-якому розташуванні верхня колонцифра обов'язково входить в розміри сторінки складання. В словниках, енциклопедіях верхні колонцифри інколи набирають без колонтитулів, але тоді вони повинні бути заверстані вище заданої висоти сторінки від початку тексту на 4—12 п. для забезпечення привідності верстки.

В двоколонних виданнях інколи нумерують не сторінки, а колонки, тоді на всіх сторінках колонцифра лівої колонки має ліву виключку, а правої — праву.

Верхні колонцифри з колонтитулами, колонлінійкамичибез них не ставлять на всіх спускових початкових сторінках.

Примітки — додаткові тексти,які пояснюють чи уточнюють основний текст. Їх розміщують безпосередньо за пояснюючим текстом під назвою «Примітки».

Примітки, залежно від їх зачення, можуть бути розміщені:

а) безпосередньо в тексті (внутрішнього кетові);

б) на сторінці складання (зноски);

в) в кінці глави, розділу чи книги (виноски).

Ці тексти в більшості випадків не вимагають особливого виділення. Як правило, їх набирають тим же шрифтом, що й основний текст, але зниженим кеглем шрифту.

Внутрішньотекстові примітки бувають двохвидів:

а) включені безпосередньо в основний текст;

б) винесені окремими абзацами.

Зноски — доповнення чи пояснення до основного тексту, які розміщують внизу сторінки чи колонки при наявності в тексті, до якого ці пояснення належать, знаку виноски (зірочки чи цифри).

Зноски завжди набирають шрифтами тієї ж гарнітури, що й текст, але меншим кеглем. Коли основний текст набраний шрифтами кегля 8 і нижче, зноски набирають тим же кеглем. Складання кожної зноски починають з абзацного відступу, який дорівнює абзацному відступові в основному тексті. Від основного тексту зноски відділяють пробілом чи пробілом з тонкою лінійкою довжиною 1 квадрат. Відбивка зносок від тексту — в межах 1—2 кегельних. Вона повинна бути такою, щоб висота зноски разом з відбивкою та лінійкою була кратною кеглю основного шрифту. Зноски, як правило, поміщають на тій сторінці чи в тій колонці, що і фрагмент тексту. Для економії паперу можна використовувати такі засоби:

1. розміщувати всі зноски до двох сторінок розвороту внизу тільки правої сторінки чи останньої колонки правої сторінки при багатоколонному наборі;

2. розставляти зноски упідбір одна до одної через крапку і тире, що роблять при коротких зносках.

На кінцевій сторінці технічні правила верстки вимагають розташування зноски в самому низу сторінки, якщо немає інших вказівок видавництва.

Виноски набирають на формат основного тексту зменше­ним кеглем шрифту, відбиваючи кожну примітку від наступ­ної невеликим пробілом. При оформленні виносок необхідно виділяти текстові елементи, за якими читач міг би легко знайти потрібну йому примітку. Для цього можна застосову­вати як шрифтові, так і композиційні засоби виділень порядкової нумерації приміток, нумерації сторінок, назв розділів, оповідань, віршів, слів чи груп слів, до яких відноситься примітка. Інколи слова чи групи слів, до яких належить примітка, набирають упідбір до тексту приміток, виділяючи їх розрядкою, курсивом, прописним чи напівжир­ним накресленнями шрифту.

 

Таблицею називаютьтекстовий іцифровий матеріал, згрупований у вигляді горизонтальних рядків і вертикальних колонок, розділених лінійками і завершених заголовковими даними.

Виводи — текстовий і цифровий матеріал, згрупований у вигляді рядків і вертикальних колонок за допомогою пробілів, без застосування лінійок. Лінійка може бути лише у підсумку.

Кожна таблиця складається з двох основних частин:

- головки, яка містить заголовкові дані всіх граф. В свою чергу головка може членуватися горизонтальними лінійками на яруси;

- основного текстового і цифрового матеріалу в рядках таблиці, які утворюють хвостову частину — «хвіст» таблиці. У хвостовій частині таблиці міститься підсумкова частина (підсумкова лінійка і підсумковий ря­док), в якій подаються сумарні дані кожної колонки.

Таблиці, які займають усю площу сторінки видання, називають сторінковими, а які займають лише частину сторінки — клаптиковими.

За характером розміщення на сторінці видання можна виділити: клаптикові таблиці, заверстані воборку (й); клап­тикові, заверстані врозріз (б—г); клаптикові поперечні завер­стані воборку (д); клаптикові розворотні заверстані врозріз (е, ж); сторінкові поздовжні (з); поперечні (0; поздовжні з клаптиком (к); поперечні з клаптиком (л); розворотні поздовжні (м); поперечні (я) і поперечні з оборкою на парній сторінці (о). Великі за обсягом таблиці можна поміщати на розвороті чи декількох розворотах з переносом або на окремих вклейках.

 

 

Рубрикація — система взаємопов'яза­них і підпорядкованих один одному заголовків видання. Рубрики (заголовки), в залежності від розміщення 'їх у тексті, можна поділити на п'ять основних видів:

— рубрики шапкою — заголовки на спускових сторінках, які заверстуються зверху сторінки за рахунок спуску (а);

— заголовки, які виключені окремими рядками і роз­міщені відносно тексту в правий чи лівий край (б—г);

— заголовки, поміщені впідбір з текстом (<3), які, фактич­но, є виділеннями всередині тексту;

— рубрики в «віконцях», тобто короткі заголовки, які врі­заються в текст і набираються в цьому випадку з втяжкою (е);

— рубрики, набрані на полях, або так звані боковики чи маргіналії (ж).

В свою чергу, рубрики у виданні поділяються на прості і

складні.

Прості рубрики — це рубрики, які складаються з одного заголовка без наступних за ним інших заголовків.

Складні рубрики — з погляду верстання — це заголовки з наступними за ними підзаголовками. Відбивки рубрик в середині тексту повинні бути такими, щоб заголовок разом з відбивками по висоті був кратним основному кеглю шрифту. Рубрики на початку сторінки відбивки не мають, але при наявності колонтитула, крім своєї відбивки, дістають відбив-ку величиною в один рядок.

Зміст — система заголовків усіх більш чи менш значимих частин книги з вказівкою сторінок, де вони розміщені.

Зміст може бути заверстаний в кінці чи на початку видання. Зміст на початку видання верстають у технічних, довід­кових, навчальних і наукових книгах — відразу за титульним аркушем і його зворотом, епіграфом, посвятою, на окремій сторінці з непарної сторінки. Розташування його залежить від ряду факторів, головними з яких є обсяг і умови користування книжки.

Зміст завжди верстають зі спуску. Інколи він може займати неповну сторінку, тоді його, коли немає інших вказівок видавництва, розміщують на оптичній середині сторінки.

Випускні дані — основні дані про видання. Вони містять в собі дані про осіб, які підготували і видали книгу. Для книжкових видань — це прізвища, імена і по батькові всіх авторів, прізвища редакторів, коректора, дати підписання книги до складання і до друку, кількісні показники видання (формат паперу, частка аркуша, обсяг вдрукованих і обліково-видавничих аркушах, тираж). Окрім того подають також повну назву і адресу видавництва й друкарні, номер замовлення.

Простий суцільний текст — це текст, для складання якого достатньо лише однієї гарнітури шрифту і не треба особливих способів верстання.

Дуже важливим є правильний вибір пробілів між словами (апрошів) і встановлення абзацних відступів. Абзацні відсту­пи повинні визначатися залежно від ширини сторінки скла­дання (довжини рядка), кегля шрифту, його насиченості,

Можна рекомендувати такі розміри абзацних відступів залежно від довжини рядка і кегля шрифту:

Довжина рядка	кегль 8	кегль 10	кегль 12
до 5 кв. від 5 до 7 кв. більше 7 кв.	8п. 12 п. 16 п.	10 п. 15п.(16п.) 20 п.	12 п. 18 п. 24 п.

Віршований текст, на відміну від прозового, організовується в певній ритмічній послідовності, оскільки він складається з окремих віршованих рядків, побудованих на ритмічному чергуванні наголошених і ненаголошених складів.

Драматичні тексти — тексти, напи­сані в формі прямої мови всіх дійових осіб з вказівкою кожного разу імені особи, якій належать дані слова. Текст драматичних творів розчленовано на окремі вислови дійових осіб — репліки. Перед кожною реплікою набирають ім'я дійової особи, яка її виголошує. Завжди в драматичних творах є вказівки до постановки — ремарки, які, в свою чергу, діляться на постановочні (характеризують обстановку на сцені, час і місце дії) і акторські (характеризують дію чи стан).

Формульні тексти є частиною основ­ного тексту книги і тому їх верстають строго у відповідності з вказівками в оригіналі. Складність роботи з цим видом текстів полягає в тому, що окремі елементи формул, залежно від розташування, розміру та накреслення одних і тих самих знаків, можуть набувати різних змістових значень.