Історія зарубіжної художньої культури

­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­

ЛЕКЦІЯ №3 (2 год.)

Ренесанс і бароко

 

План

І. Ренесанс.

ІІ. Бароко.

Література

1. Масол Л.М. Художня культура: підруч. для 9 кл. загальноосвіт. навч. закл. / Л.М.Масол. – К.: Генеза, 2009. – С.179-194.

2. Історія світової і вітчизняної культури: Курс лекцій. − Тернопіль, 2005.- 164.

3. Греченко В. А., Чорний І. В., Кушнерук В. А., Режко В. А. Історія світової та української культури Навчальний посібник. - К.: Літера, 2000.- 464 c.

4. Культурологія: Навчальний посібник / За ред. Т.Б. Гриценко. – Київ: Центр навчальної літератури, 2008. − 268 с.

І. Ренесанс

Перехід від середніх віків до Нового часу дістав назву Відродження, або Ренесанс (XIV-XVI ст.). Ренесансна культура розквітла у містах, де створювались умови для звільнення суспільства від середньовічних приписів. Тогочасний містянин був людиною нового типу мислення, яка вірила у власні сили, дивилася на світ без трагізму і пафосу страждання, притаманних середньовічному світосприйняттю.

У духовному житті відбувався процес витіснення релігійного світським. Відродження зорієнтувало науку не на підтвердження божественної сутності речей, а на дослідження створеного людиною. У громадській свідомості з’являється нове світорозуміння: поряд із Богом поставлено людину, яка урівнялася з ним. Виникло поняття «гуманізм» - усвідомлення величі й безмежних можливостей людини, визнання її особистісної цінності, права на вільний розвиток і виявлення здібностей. Ідеалом стала універсальна людина.

Ренесанс відродив чуттєву красу світу, поєднав традиції християнства з відродженими принципами античного мистецтва (звідси й термін «Ренесанс», який першим застосував італієць Джорджіо Вазарі).

Рух Ренесансу розпочався в Італії, де античні традиції, власне, й не зникли остаточно, і поширилися на країни Західної Європи. Митці Ренесансу ретельно вивчали грецьку й римську архітектурну спадщину, зокрема було відроджено античні колони й пілястри, інші декоративні деталі.

Характерні ознаки архітектури Ренесансу: простий і чіткий ритм, візуально відокремлені один від одного поверхи будівель (завдяки застосуванню різних матеріалів чи декору), декоративна обробка зовнішньої поверхні стін, організація простору за центричним принципом.

У мистецтві Ренесансу відбувається розквіт реалістично-піднесеного живопису, що спирався на ідею зв’язку між досконалістю людини і красою природи. Скульптура і живопис активно розвиваються спочатку в італійських містах, а згодом – у багатьох європейських країнах (так зване «Північне Відродження»). Митці свідомо уникають канонів готичного мистецтва, звертаючись до античних, візантійських та арабських традицій, які творчо переосмислюють. Кредо художника тих часів: бути творцем, передавати особисте ставлення до зображуваного й отримувати відповідну оцінку свого бачення.

У мистецтві на перший план вийшли питання громадянського обов’язку, високих моральних якостей, подвигу, образ гармонійно розвинутої, сильної духом і тілом людини-героя. Земне існування людини набуло самодостатності. Відкриття прямої перспективи, глибинний зміст якої полягає саме у визнанні людино центризму, засвідчило утвердження нового світогляду. Творчість уже не вважалася безіменною, вона належала художникам-професіоналам.

Провідним стало мистецтво портрета (літературного, живописного, музичного тощо) як відображення цінності людини у світі.

Для художників доби Відродження головним залишається релігійний зміст картин, але тепер і Мадонну, й Ісуса, і святих уособлюють люди з плоті й крові: їхні рухи, вирази облич відтворюють цілком зрозумілі кожному прагнення, почуття.

Музична культура епохи Відродження також звернулася до цінностей античної культури.

Захоплення слуханням музичних творів удома сприяло розвитку камерної музики, призначеної для звучання в невеликих залах перед нечисленною аудиторією. Переважно це були вокальні виступи, оскільки гуманісти стверджували, що на слухачів найбільший вплив справляє «дивовижний сплав» двох мистецтв – музики й поезії. Так, у Франції виник жанр шансон (багатоголоса пісня) а в Італії – мадригал.

ІІ. Бароко

На зміну гуманістичній добі Ренесансу прийшло інше світобачення. Відчуття плинності, мінливості стало характерним для Нового часу, в якому утвердилася механістична картина світу. Наукові досягнення 17 століття зумовили поворот у свідомості, коли людина сприймала себе немовби розчиненою в природному і суспільному довкіллі, усвідомлювала минущість життя порівняно з безмежністю Космосу. Це й склало духовний зміст нової культурної епохи бароко.

Стиль барокко сформувався в Італії, де митці були тісніше пов’язані з центрами духовної і світської влади, яка активно цікавилася мистецтвом, адже воно могло служити ореолом її могутності. Цим пояснюється урочистість і піднесеність італійського бароко – виразника спротиву релігійним перетворенням, руху за відновлення культу католицької церкви.

У перекладі з італійської бароко означає «примхливий», «вибагливий», «дивний»Мистецтво бароко втілювало уявлення про вічну мінливість Всесвіту. В побуті утвердився годинник як символ плину часу. Відповідно, часові види мистецтва посіли пріоритетне місце в культурі. У літературі поширюється жанр роману, в музиці – фуги з її неперервністю руху, сюїти й концерту – завдяки змаганню контрастних тем, опери з ідеєю музичної драматургії.

Бароковий живопис орієнтувався на зразки Високого Відродження, вивищуючи класичні сюжети й теми на новий щабель. Проте якщо ренесансні твори тяжіли до емоційної рівноваги й гармонії, то у барокових – навпаки: митці прагнули людських потрясінь, емоційного захоплення і душевної бентежності. Видатний італійський живописець доби бароко Караваджо (1569-1609) першим відмовився від властивих релігійному живопису символічних елементів, ідеалізації своїх персонажів, помістивши їх у буденні обставини.

Архітектура бароко, запозичивши елементи античного класицизму – трикутні фронтони, арки, колони, стає асиметричною. З’являються вигнуті лінії й овали, фасади потопають у декоративних деталях, за якими інколи годі роздивитися саму конструкцію. Значну роль у зовнішньому оформленні архітектурних творів відіграють скульптури, пластичний орнамент і монументальний живопис. Хвилясті лінії, вигини поверхонь, надмірний декор в архітектурі породжували ілюзію просторового руху, неспокійного динамізму. Пишно оздоблені екстер’єри й інтер’єри будівель, сади з каскадами фонтанів – усе це підкреслювало вибагливу розкіш палаців і храмів.

Різнобічно обдарованим генієм бароко вважають скульптора, архітектора, живописця й поета Лоренцо Берніні (1598-1680).

 

ЛЕКЦІЯ №4