Іі. Специфіка об’єкта мистецтва

Отже, законам науки притаманне не особистісне, а соціальне значення. Мистецтво ж завжди особистісне та безпосереднє.

Суспільство, людина суть об’єктами і філософії, і наукового пізнання.

В якості вихідного пункту для з’ясування специфічного об’єкта мистецтва можна взяти положення М.Г.Чернишевського: «…сфера мистецтва охоплює собою все, що у дійсності (у природі та житті) цікавить людину − не як науковця, а просто як людину» (Чернышевский Н.Г. там же. С.446). Правда положення це доволі абстрактне, але воно вміщує важливе раціональне зерно про людський характер об’єкта художнього відображення й ставить проблему відмінності об’єкта («сфери») мистецтва від об’єкта науки.

- У чому ж різниця? Де й як розходяться шляхи відображення дійсності наукою та мистецтвом? Що у реальній дійсності є «сферою мистецтва»?

Розходження шляхів науки і мистецтва починається вже у тому, що якщо теоретичне пізнання визначається переходом від безпосереднього буття до сутності, то для мистецтва характерне відтворення дійсності у живій безпосередності, тобто у почуттєвій реальності, органічній єдності необхідного й випадкового, одиничного й загального, з’являючого й сутнісного. Ця єдність сутності й явища у філософії прийнято визначати категорією «існування». Гегель визначає існування як «невідмінну єдність сутності зі своєю безпосередністю − існування або «річ» (Гегль Г. Там же. − С. 112). Власне безпосереднє буття або існування являється вихідним об’єктом мистецтва, відтворення якого можливе лише художнім способом. Тому саме мистецтво стає своєрідним аналогом, «подвоєнням» життя, живим як життя.

Відтворювати життя у мистецтві − не означає описувати усе існуюче у ньому або копію його. Інакше мистецтво, художні твори не потрібні були б зовсім. Отже, виникає антиномія: з одного боку, мистецтву підвласно все, а з іншого − щоб залишатись мистецтвом воно не може відтворювати буквально все існуюче. Рішення цієї антиномії можливе на основі з’ясування принципу конкретизації загального об’єкту мистецтва, критерію відбору з безпосереднього буття того, що підлягає власне художньому відображенню та визначає його глибинну специфіку й незамінну соціальну необхідність. Важливо також зазначити, що об’єктивні дійсність цікавить людину не як науковця, а просто як людину у тому випадку, якщо вона стає буттям самої людини.

Відповідно, до об’єкту художнього відображення входить не загалом дійсність, а власне «олюднена», коли, за словами К.Маркса, «.. усі предмети стають для неї (людини) опредметненням самої себе, ствердженням й здійсненням її індивідуальності, її предметами і означає те, що предметом стає сама вона» (Маркс К., Энгельс Ф. Соч.Т.42. − С. 121). Предметний світ, безпосереднє буття виступає об’єктом мистецтва, лише включаючись до життя людини.

Звідси стає зрозумілим, що та як входить до об’єкту мистецтва з оточуючої природи, соціального та побутового життя. І соціальні, і побутові події, і явища у всьому їх різнобарв’ї знаходять відображення у мистецтві, становлячись утвердженням та здійсненням індивідуальності людини, які пройшли крізь її переживання. Сутність людини як соціальної істоти, як відомо, характеризується сукупністю тих суспільних відношень, в які вона вступає, у той же час «сутність особистості людини знаходить своє завершальне вираження у тому, що вона не лише розвивається як всілякий організм, але й має свою історію (Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. − М., 1946. − С.682).

- Як позначити ту реальність, у якій особистістю здійснюється «олюднення» дійсності в процесі «своєї історії»? Яке поняття, термін були б найбільш підходящим для цього специфічного об’єкту мистецтва?

Особисте життя людини та соціальні відносини, у які вона вступає, інтимні переживання та події всенародного значення, усе, з чим стикається людина, та що стає їй небайдужим, її життя, прожите та пережите, пам’ять та почуття, роздуми та хвилювання − все це входить до ємного поняття людської долі та входить власне особистісно.

Відповідно до об’єкту мистецтва слід видалити з поняття долі різного роду релігійні, астрологічні її толкування. Під долею у даному випадку розуміється сукупність і процес зціплення безпосередніх та неопосередкованих фактів та подій у життєдіяльності людини, вся повнота її відношень і переживань, роздумів і почуттів, з яких складається життєвий шлях, зміст та форма життя людини. Чим ширше та глибше відношення людини до життя, тим багатше її доля. Власне доля людини та переживання складають унікальний об’єкт мистецтва.

У зв’язку з цим виникає проблема співвідношення долі та характеру людини, оскільки нерідко зустрічаються ствердження, ніби лише характери, а не доля людей є об’єктом мистецтва. Характер можна визначити як форму, тип відношення людини до оточуючих явищ. Але виявляються, реалізуються ці відношення лише в самих життєвих обставинах. Інакше кажучи, характер може розкритися, виявитися і взагалі бути тільки крізь долю людини, тільки у долі. У той же час життєвий характер − це своєрідний колорит людської долі. Типи, типічні характери є відображенням долі людини або навіть однієї людини, доля якої може стати прототипом художнього персонажу.

Значну роль у долі людини відіграють такі явища, як кохання та сім’я. Кохання, може бути, як ніщо інше з долі, є конкретно-історичним соціальним проявом і у той же час сугубо індивідуальне й неповторне. І лише мистецтво спроможне відтворити кохання у всій соціальній та індивідуальній складності.

У людській долі своєрідно зливаються загальне, одиничне й особливе, необхідність і випадковість. Мистецтво може через випадкове виявити необхідне, через явище викрити сутність. Часто те, що у соціальному аспекті є дрібною випадковістю, в індивідуальній долі стає важливим, визначальним подальшим спрямуванням долі.

У людській долі «життєві дрібниці», до яких наука у своєму стремлінні до сутності не може «зійти», залишається надто значимим для індивіда та мистецтва. Однак було б помилковим вважати, що «життєві дрібниці» мають абсолютний характер для мистецтва. Захоплення ними приводить до зниження рівня художності. Справжня художність передбачає діалектику конкретної індивідуалізації та типізації, розкриття загального через одиничне та особливе. Для мистецтва важливим є не просто одиничний момент долі сам по собі, а його людська значимість, співвіднесення з усім життям людини, її суттю та соціальним змістом.

Так ми підійшли ще до одного важливого питання конкретизації специфічного об’єкта мистецтва. Якщо ним є долі, переживання, то чи можливо написати роман, у якому відтворилася уся доля хоча б однієї людини (у всіх випадках, деталях, хвилинах життєвого шляху? Такий роман потребував би тисячі томів і був би нудним й непотрібним. З долі людини відбирається лише те, що має певну соціально-особистісну суть. Завдяки цьому митець, не порушуючи життєвої правди, виділяючи з долі, переживань саме цікаве, важливе, достойне відображення. Сутність різних фрагментів долі може бути різна в залежності від її соціальної значимості, цінності, масштабності.

У масштабі 1:1 суть існує − суть для індивіда, для інших людей ця сутність може бути незначна або навіть несуттєва.

Відображення у мистецтві життєвих явищ або переживань такої сутності робить твір цікавішим, може бути для самого автору та окремих естетсвуючих снобів.

Більш широкий масштаб соціально-особистісної суті фрагментів людської долі та переживань може бути представлений як 1:Н, де Н означає певні значні групи людей, соціальні рівні, для яких ця сутність більш або менш важлива та цікава. Твори, що відображають життєві явища такої суті можуть створюватись для задоволення художніх потреб національних, вікових, професійних та інших груп людей.

У долі людей містяться більш або менш широко події, поступки, переживання вселюдської суті, які можна позначити як 1:? (до безкінечності).

Вселюдська сутність вічна у долі людей, але кожне покоління рахує його своїм. Тому художня класика минулого, у якій художньо відображені явища вселюдської суті у конкретних обставинах − гуманізм, чесність, вірність, кохання, − хвилює сьогоднішніх людей; всезагальна суть фрагментів долі людей вічна, оскільки може варіюватись, не повторюючись, жити у різні часи, відображатися у шедеврах та сучасному мистецтві.

Від того, який і які з сутностей митець відносить до важливих, цінних, залежить цікавість, глибина відображення та ідейна спрямованість його творів, а вміння відібрати з долі людей, їх переживань важливе, соціально-особистісно значиме залежить від глибини й цільності світогляду та таланту митця. Неправомірно визначати суть життєвих явищ лише як суб’єктивну ідейно-емоційну оцінку їх митцем. Об’єктивна значимість явищ життя, долі людини зумовлюють суб’єктивне відношення до них. Нерідко бувають випадки, коли об’єктивна значимість або внутрішня логіка буття та розвитку долі даного персонажу входить у протиріччя з суб’єктивними установками та задумом автора, диктує автору свою поведінку.

У О.С.Пушкіна у «Євгенії Онегіні» Тетяна «несподівано» для автора вийшла заміж. Емма Броварі «несподівано» для Флобера вирішила отруїтись.

Не слід думати, що такі «несподіванки» є правилом для художньої творчості. Напроти, у більшості випадків митці заздалегідь осягають об’єктивну суть відображаючого, наскільки це можливо у певних соціально-історичних умовах та наскільки ця суть відповідає світогляду та методу митця. Але важливішою умовою художньої переконливості є слідування внутрішній логіці людської долі, характеру. Досягти такої переконливості справжній митець рахує вищою метою творчості.

Підводячи підсумок виявлення специфічного об’єкту мистецтва у порівнянні з наукою можна вивести таку схему:

 

НАУКА МИСТЕЦТВО

Об’єктивна дійсність

сутність існування

закономірність (закон) доля людей, переживання

соціальне значення закону особистісна сутність

життєвих явищ

Під час вдумливого осмислення схеми неважко встановити не лише відмінність, але й спів ставити горизонтальні ряди. Співставлення передбачає взаємовключення: мистецтво також може відображати сутність тих або інших боків життя, але крізь олюднене існування; закономірності життя, − але крізь долі людей; загальне соціальне значення явищ, фактів, законів − але крізь особистісну сутність. У зв’язку з цим про мистецтво можна сказати, що воно не лише особливо відображає сутність, але й особливу сутність, дає не просто цінність, але цінність людського відношення до світу, яке знаходить реальність у долях людей та їх переживаннях.

Все це проливає світло на особливості мистецтва, виступає як наслідки його специфіки. Наука тому відображає дійсність у абстрактних поняттях, що вона у своєму стремлінні до сутності абстрагується від одиничного, випадкового. Мистецтво ж має своїм об’єктом безпосередню єдність сутності та явища у живому існуванні, конкретні долі та переживання не може відображати життя інакше ніж крізь конкретно-почуттєві художні образи.

У свою чергу змістовні та формальні особливості об’єкту та його відображення визначають естетичну-художню природу мистецтва.

Явище, яке дається нам безпосередньо, не потребує ні яку іншу опосередкованість, щоб відноситись до нього чуттєво-оцінено, тобто естетично. Чуттєвий процес можливий при наявності феномену безпосереднього, незалежно від того, чи буде такий феномен реальним або ідеальним. Це пояснює, чому мистецтво володіє «емоційним зараженням».

Соціальні події − не просто фон, а зміст доль; відношення до цих подій визначає зміст або беззмістовність людського життя. Відтворення людських доль та переживань, сповнених глибокою соціально-особистісною суттю, − ось чим визначається межа та безмежність художньої творчості.

Зв’язку з цим варто замислитись над тим, що, очевидно, багато видів діяльності, які мають відношення до мистецтва, − цілий ряд жанрів циркового мистецтва, спортивно-видовищних виступів, прикладного мистецтва та ін.. − мають сугубо естетичну, а не художню природу. Вони швидше виробляють враження, аніж осмислене переживання.

Два питання повинні заставити вас замислитись:

- чому, скажімо, давньогрецьке мистецтво, мистецтво епохи Відродження, класика минулих віків та справді художні твори сучасності доставляють нам велику насолоду й

- чому авангардизм ХХ століття, який так багатий новаціями, що виникають й лопають як мильні кульки, залишають часом після себе людське непорозуміння?

Пошуки, а головне, знахідки у художній творчості можуть стати соціально цінними не тоді, коли вони базуються на суб’єктивізмі, беззмістовному фантазуванні, епатажності, а коли враховуються закономірності й специфіка мистецтва як виду духовної діяльності.

Об’єкт, що володіє певною соціально-особистісною значимістю мистецтва, осмислений митцем на основі естетичних ідеалів, установок, смаків переходить у предмет художнього відображення, який характеризується єдністю об’єктивного й суб’єктивного. Основною відмінністю об’єкта від предмету є те, що перший існує поза художньої творчості й не володіє завершеною естетично художньою визначеністю, а інший, хоча й обумовлюється першим, але виникає, стає, розгортається лише у творчому процесі. Очевидно, є необхідність чітко розрізняти поняття: об’єкт відображення та предмет відображення у мистецтві.

__________________________________________________________________

ІІІ. Предмет мистецтва

Під предметом мистецтва розуміється те, що втілюється у творчому процесі в образну структуру та зміст художнього твору. Він не може розглядатись у відриві від специфічного об’єкту мистецтва, який обумовлює змістовність предмету.

Структура предмету є складною:

- об’єктивним компонентом його виявляються не самі по собі природа, людина та суспільство, а більш або менш адекватне відображення їх у свідомості митця; с

- суб’єктивний компонент − певні соціально-особистісні установки, мотиви, пристрасті, ідеали.

Предмет мистецтва не зводиться ні до об’єкту відображення, ні до апріорної суті душі митця, − він є результатом, продуктом взаємодії об’єктивного та суб’єктивного у свідомості, переживаннях самого митця. Зрозумілий таким чином предмет мистецтва сповнений естетичною сутністю.

Перебільшення, абсолютизація одного з компонентів предмету мистецтва призводить до однобічного розуміння процесу художньої творчості.

Самовираження у художній творчості не може зводитися лише до «чистої» суб’єктивності митця, оскільки він, як і люба людина, знаходить «ідеальний» план життєдіяльності лише виключно в процесі прилучення до і форм суспільного життя, які історично розвиваються, лише разом з соціальним планом існування, разом з культурою.

Завдання, відповідно, полягає не у запереченні об’єктивних основ предмета мистецтва, а у виявленні справжньої специфіки його, у розумінні складної структури переживань митця як сплаву знань (включаючи ірраціональні) та емоційно-естетичні оцінки. Таке розуміння надає можливість пояснити єдність специфічного пізнання та творчості, раціонального й емоційного, відображення та самовираження.

Становлення предмету мистецтва у тому чи іншому змісті визначається такими якостями, як світогляд, талант та майстерність. Світогляд − це цілісна система знань про світ, місце та значення людини у ньому, про цінності та норми життя; про сукупність філософських, моральних, релігійних, естетичних ідей, які входять до загальної культури митця. Для того, щоб переживання та світогляд не протистояли один одному, необхідно, щоб світогляд для митця не залишався лише теорією, а був конкретною життєвою позицією, що пронизує всі сфери психіки, аж до емоційної.

Світогляд визначає смисли життєвих явищ, які знайдуть відображення у його творчості. Наскільки глибокий та гуманний світогляд мистця, настільки змістовними й повчальними стануть його твори. Якщо світогляд має безумовно соціально-культурний характер, то талант скоріше виражає «природнє», вроджене початок у митця, його індивідуально-неповторні здібності, схильність до творчості, загострена продуктивна уява, володіння своїм стилем художнього втілення предмету творчості. Це не означає, що талант звільнений від соціальної детермінації, оскільки він, по-перше, тісно пов’язаний зі світоглядом та життєвим досвідом митця, по-друге, може бути затребуваним та реалізованим у певних соціальних умовах. Талант не мислимий без майстерності, яка є продуктом володіння тими чи іншими засобами, прийомами, методами творчості, накопиченими розвитком художньої культури суспільства. Художній талант є одночасно й індивідуальною якістю митця, й у вищій мірі соціальною цінністю.