Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Футуризм і творчість Володимира Маяковського.
Якщо акмеїзм, до певної міри, усвідомлював себе продовжувачем культурних традицій, закладених в російську поезію символізмом, то футуризм, який з’являється одночасно з акмеїзмом, рішуче розриває ці традиції і вже протиставляє себе поетиці символізму. Футуризм (від лат. futurum — майбутнє) — авангардистська течія в літературі й мистецтві 10—30-х років XX століття. Батьківщиною футуризму була Італія. У 1909 році італійський поет Філіппо Томмазо Марінетті друкує в паризькій газеті “Фігаро” перший маніфест футуризму. Сформований напрям швидко зажив популярності у Європі, а на початку 1910-х років футуризм виник і в Росії. Появу російського футуризму — незалежно від італійського угруповання — знаменують “Пролог егофутуризму” (1911) І. Сєверяніна та збірка “Ляпас громадському смаку” (1913 р.) поетів-кубофутуристів. Народження футуризму в Росії зумовила криза російського символізму і водночас бажання молодих, радикально налаштованих поетів відмежуватися від акмеїзму (якщо перших вони знаважливо називали “символятиною”, то других — “зграєю Адамів”). У російському футуризмі співіснувало декілька груп, що постійно ворогували між собою, вели літературні баталії. Футуризм у Росії складався з чотирьох угруповань: “Гілеї”, або кубофутуристів, — В. Хлєбников, Д. і М. Бурлюки, В. Маяковський та ін.; “Асоціації егофутуристів”; “Мезоніну поезії”; “Центрифуги” — Б. Пастернак, М. Асєєв та ін. Обличчя російського футуризму визначали поети-кубофутуристи — найбільш радикальна та продуктивна група (назва запозичена від т. зв. художників-кубістів, що намагалися епатувати глядача, розкладаючи зображуване в найпростіші геометричні фігури — куби (звідки й назва), лінії, циліндри, прямокутники тощо. Саме діяльність кубофутуристів нерідко ототожнюється взагалі з футуристами в Росії. “Будетляни”, як і митці групи Марінетті, оголосили війну традиції: у знаменитому маніфесті “Ляпас громадському смаку” вони вимагають “скинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого... з Пароплава сучасності”. Пориваючи з минулим, яке уявляється їм тісним (“Академія та Пушкін незрозуміліші за ієрогліфи”), кубофутуристи визнали себе “обличчям нашого Часу”. Висувають вони й “нові принципи творчості”. Так, поети-кубофутуристи відкидають правопис, пунктуацію, “розхитують” синтаксис. Вони розробили нові типи рим (фонетична рима), опрацювали нові ритми (“Ми перестали шукати розміри в підручниках — кожний рух народжує новий вільний ритм поетові”), експериментували у галузі віршової графіки (фігурні вірші, візуальна поезія, автографічна книга). Футуристи наголошували на “словотворчості і словоноваціях” без обмежень. Одним з головних принципів футуристів було “слово як таке”, або “самовите” слово, що видозмінює реальну мову. Таким чином, створювалася мова “зарозуміла”, яка, за висловом Веліміра Хлєбникова, є “майбутньою світовою мовою в зародку. Тільки вона може з’єднати людей”. Слово, звільняючись від змісту, стає самоцінним.
Творчість Володимира Маяковського (1893-1930) і по сьогоднішній день залишається визначним художнім набутком російської поезії початку ХХ ст. Вона не позбавлена ідеологічних “перекосів” і пропагандистської риторики, але вони не можуть перекреслити об’єктивної значимості і масштабу художнього таланту поета, реформаторської суті його поетичних експериментів, які для сучасників, та й для нащадків поета асоціювалися з революцією у мистецтві. Як і А. Ахматова, Маяковський став об’єднуючою ланкою між “срібним століттям” російської поезії та радянською епохою її розвитку, але його життєва доля з самого початку складалася інакше. Поетична творчість В.Маяковського розпочинається у 10-х роках ХХ ст. Як поет він формувався під впливом футуристів. В 1912 р. разом з ними він видає альманах “Ляпас суспільним смакам”, що містив у собі маніфест російського футуризму. Разом з іншими поетами-футуристами Маяковський закликав до революції у мистецтві, пророкував загибель старої культури і розквіт нової, “машинної”, цивілізації, брав активну участь у публічних виступах футуристів, які епатували слухачів свідомо акцентованою грубістю, нігілізмом, антиестетизмом і майже завжди закінчувалися скандалом, а інколи й бійкою або втручанням поліції. “Маяковський почав зі з’яви себе світу: з показухи, громоголосся… У Маяковського один читач — Росія… Маяковського потрібно читати усім разом, мало що не хором…, принаймні вголос, і якомога голосніше… Усім залом, усім століттям… Перший в світі поет мас… Перший російський поет-оратор”, — так охарактеризувала поезію Маяковського М. Цвєтаєва у статті “Епос і лірика сучасної Росії”.
Ораторський тон, публіцистична підкресленість змісту, зверненість до широкої читацької аудиторії, а не до вибраного кола однодумців, — це ті риси, які в повній мірі характеризують вже ранню поезію (до 1917 р.) В. Маяковського. Пафос ранньої поезії Маяковського переважно критичний. В його основі — самоствердження і самовияв ліричного “Я” поета, яке вступає у конфлікт із своїм оточенням, виявленим переважно в образах “старого світу” з його типово міщанським, самозадоволеним ставленням до життя (“А ви змогли б?”, “Нате!”, “Вам!”, “Нічого не розуміють ” ). Мотиви соціального і поетичного бунтарства найчіткіше прослідковуються в поемі “Хмарина в штанах” (1915), у якій Маяковський проголошує і в образній формі конкретизує чотири гасла: “Геть ваше кохання”, “геть ваш лад”, “геть ваше мистецтво”, “геть вашу релігію”. Наскрізним образом поеми є образ людини, яка страждає від неповноти буття та лицемірного оточення, що її оточує, яка протестує і прагне до справжнього людського щастя. Для ранніх віршів поета характерні мотиви егоцентризму і богоборництва, засудження війни та бюрократичного апарату царської Росії, сатиричного висміювання загальноприйнятих суспільних смаків. Тогочасний образ поета асоціюється з пророком, месією, який, наче новітній Христос, несе світло нової істини, прагне до оновлення і перетворення морально здеградованого старого світу. Ліричний герой раннього Маяковського почувається надзвичайно незатишно в буржуазно-міщанському середовищі. Він ненавидить і з презирством ставиться до кожного, хто заважає Людині з великої літери жити по-людськи. Проблема гуманізму — одна із центральних проблем раннього Маяковського”. Водночас цей герой не обмежується хрестоматійним образом “агитатора, горлана-главаря”, у нього є й інша іпостась — більш лірична і страдницька, пов’язана переважно з любовною лірикою. Подальша доля Маяковського склалася трагічно. Незважаючи на свій статус пролетарського поета, членство в ЛЕФі (Лівий Фронт Мистецтв), а потім і в найрадикальнішому літературному угрупованні РАПП (Російська асоціація пролетарських поетів), Маяковський поступово потрапляє в літературну, а далі й ідеологічну ізоляцію. Його сатира (“Клоп”, “Баня”) визнана ідеологічно хибною, його не визнають ні колишні колеги по ЛЕФу, ні нові по РАППу, а його виставку “20 років роботи” ігнорують своїм відвудуванням і високі партійні чини, і впливові літератори. Драматизм положення Маяковського ще більше ускладнили його стосунки з Веронікою Полонською, яка, кохаючи поета, відмовлялася залишити заради нього чоловіка. Все це спричинило глибоку душевну кризу, наслідком якої стало самогубство Маяковського. Він застрелився, залишивши знамениту передсмертну записку: Как говорят — “инцидент исперчен”, любовная лодка разбилась о быт. Я с жизнью в расчете и не к чему перечень взаимных болей, бед и обид. Його смерть сколихнула країну і спричинила значний суспільний резонанс, але впродовж п’яти наступних років ім’я поета було практично викреслено з літератури. І лише в 1935 р., після ініційованої листом Л. Брік резолюції Сталіна: “Маяковський був і залишається кращим, найталановитішим поетом нашої радянської епохи…” поета реабілітували, а надалі й канонізували як найвизначнішого з радянських поетів.
4. Шляхи, методи і прийоми аналізу художнього твору. Значення і місце вивчення синтаксису в шкільному курсі укр.мови. ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 24
|
||||||
Последнее изменение этой страницы: 2017-01-23; просмотров: 360; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.138.200.66 (0.02 с.) |