Модерністська проза в зарубіжній літературі на початку хх ст.

 

Одним із визначальних літературних і мистецьких явищ ХХ століття є модернізм. На відміну від класицизму чи сентименталізму, романтизму чи реалізму, модернізм не є окремим літературним напрямом.

Модернізм (фр. moderne — новітній, сучасний) — це сумарний термін, що позначає сукупність літературних напрямів та шкіл кінця ХІХ — першої половини XX століття, яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість.

У модернізмі розрізняють ранній та зрілий періоди. Ранній модер­нізм — це умовна назва модерністських течій, що виникли в останній третині XIX ст., сприяючи становленню нового мистецького напряму. Модернізм уперше відмовився від зображення “життя у формах життя”, пориваючи з традиціями реалізму. Головними модерністськими течіями цього періоду були імпресіонізм і символізм. Зрілий модернізм склався на початку XX ст. У ньому простежуються нові підходи до освоєння дійсності, пошуки різних форм її одухотворення, що яскраво виявилося у поетичній творчості Р.М. Рільке, Г. Аполлінера, Т.С. Еліота. До зрілого модернізму належать такі течії, як імажизм та імажинізм, експресіонізм та унанімізм, акмеїзм і екзистенціалізм.

Своєрідним відгалуженням модернізму вважають авангардизм (фр. аvant-garde — передовий загін) як сукупність найбільш радикальних і своєрідних бунтарських напрямків та шкіл мистецтва (футуризм, дадаїзм, сюрреалізм). Заперечення канонів традиційної естетики представниками цих напрямів реалізується у найбільш безкомпромісній і викличній формі. Найсуттєвішим у авангарді є його незвичайність. Авангардисти роблять основний акцент на позаестетичний вплив, коли вражає і шокує не мистецтво, а його відсутність.

Засновниками модер­ніст­ської прози, трьома її “батьками” є французький письменник Марсель Пруст, ірландець Джеймс Джойс і празький єврей Франц Кафка.

Марсель Пруст (1871–1922) знаменитий насамперед своїм романом-епопеєю “У пошуках утраченого часу”, над яким він працював упродовж 14 років. Твір складається з семи книг: “На Сваннову сторону” (1913), “У затінку дівчат-квіток” (1918), “На бік Германтів” (1921), “Содом і Гоморра” (1921), “Полонянка” (1923), “Зникла Альбертіна” (1925), “Віднайдений час” (1927) (три останні частини опубліковані після смерті Пруста).

Усі сім книг об’єднує образ героя-розповідача Марселя. Він прокидається серед ночі й пригадує своє життя: дитинство і юність, батьків і знайомих, коханих і друзів, подорожі та світське життя, розповідає про маленьке провінційне містечко Комбре, де в родинному маєтку минали кращі роки його життя, про світську атмосферу Парижа, в яку він занурився ще юнаком, і, врешті, про Францію, частиною історії якої був він та його товариство, а також про світ, де все це відбувалося. Пруст створює цілу портретну галерею живих і переконливих образів, які проходять через усі його твори: служниця Франсуаза, тітонька Леонія, бабуся і дідусь, Сванн і Жільберта, Одетта і ще десятки людей, котрі й представляли тогочасне французьке суспільство.

Однак роман Пруста — не автобіографія і не мемуари. Автор вбачав своє завдання у підведенні підсумків прожитого. Йому було важливо навіяти читачеві певний емоційний настрій, відкрити істину, знайдену ним самим у процесі написання роману.

Пруст вважав, що все наше реальне життя — це втрачений час. Життя ж справжнє — “тільки у світі уяви”, в сновидіннях, мареннях, естетичній відстороненості від життя. Сам письменник жив усамітнено, відчужено від світу. Як відомо, він віддалився від людей, спав удень і творив уночі, а починаючи з січня 1909 року майже не виходив з дому. Пруст наказав оббити стіни свого будинку корою коркового дуба, що не пропускає звук, а вікна закрити тяжкими віконницями. Сам же хазяїн закутувався у теплі куфайки, які постійно грів біля вогню. Важко хворий з самого дитинства на астму та алергію, Пруст знав, що повільно вмирає, та відчайдушно боров­ся з неміччю та самотністю. Величезна творча уява давала змогу переноситися з буденної реальності в інші світи.

Геніальний витвір Пруста може сприйматися передусім як форма існування його творця. У романі чітко виражена думка про переваги мистецтва над життям (“справжнє життя, єдине життя — це література”, “справжнє мистецтво — це мистецтво, яке вловлює реальність життя, що від нас віддаляється”). Головний герой твору — пам’ять, яка зберігає час. Воскресити пам’ять спроможна найменша дрібничка, пов’язана з минулим.

Іншим видатним письменником-модерністом був Джеймс Джойс (1882–1941).

“Біблією модернізму” називають роман Джойса “Улісс”, над яким письменник працював з 1914 по 1922 рік. Багато сучасних письменників назвали “Улісс” найвизначнішою книгою ХХ століття.

Дія роману розгортається протягом єдиного дня — 16 червня 1904 року (саме тоді відбулася перша зустріч Джойса з його майбутньою дружиною). Місце дії — Дублін. Головними героями твору є відомий за попереднім романом Стівен Дедал та 38-річний дублінський єврей Леопольд Блум. Але назва твору приховує другий план: “Улісс” (латинський варіант імені Одіссей) пов’язаний з епічною поемою Гомера “Одіссея”. Кожен з 18 епізодів Джойсового роману співвіднесений з певним епізодом “Одіссеї” і має назву, що відсилає до неї (“Калліпсо”, “Циклоп”, “Ітака” і т.д.), а дублінські герої мають своїх міфологічних прототипів. Блум — це сучасний Одіссей, що мандрує Дубліном у пошуках втраченого сина, Стівен — Телемах, який сумує за своїм справжнім батьком і мріє про батька духовного, дружина Блума Меріон (Моллі) — Пенелопа, котра очікує вдома чоловіка. Проте зв’язок Джойса з Гомером — доволі вільний. Набагато тіснішим і детальнішим є зв’язок “Улісса” з Дубліном. “Якщо місто зникне з лиця землі, — говорив Джойс, — його можна буде реставрувати за моєю книгою”.

Дія “Улісса” розпочинається о 8 ранку і завершується в 3 годині ночі. Вісімнадцять епізодів роману Джойс розділив на три частини. Перша з них має назву “Телемахіда” і охоплює три перші епізоди: “Телемах”, “Нестор” і “Протей”. У цій частині письменник і за стилістикою, і за ідейним змістом ніби продовжує свій “Портрет митця...”: читач зустрічається зі Стівеном, який викладає історію в дублінській гімназії. Друга частина роману — “Одіссея” — вміщує епізоди 4–15; вони всі пов’язані з мандрами по Дубліну Леопольда Блума (з ним ми зустрічаємось уперше в четвертому епізоді). Разом з його зовнішнім рухом, Джойс передає роботу його думки, все його життя постає у “потоці свідомості”, асоціацій, спогадів. Епізоди другої частини співвіднесені з піснями гомерівської “Одіссеї”: “Калліпсо”, “Лотофаги”, “Аїд”, “Печера Еола”, “Лестрігони”, “Сцілла і Харібда”, “Блукаючі скелі”, “Сирени”, “Циклоп”, “Навзікая”, “Бики Сонця” і “Цірцея”. Три останні епізоди роману (“Евмей”, “Ітака” і “Пенелопа”) об’єднані Джойсом у третю частину — “Повернення”. У двох перших зображена зустріч і розлучення Одіссея-Блума і Телемаха-Стівена, а останній являє собою “потік свідомості” Пенелопи-Меріон.

Франц Кафка (1883-1924) — видатний австрійський письменник-модерніст, який належав до т. зв. празької німецької літератури. Франц Кафка створив незвичайний художній світ — абсурдний, жахливий, незрозумілий. Цей світ вражає дивним поєднанням буденного і фантастичного, трагічного й іронічного, абсурдного і закономірного. Все, що відбувається в ньому, не має логічного пояснення, але дає можливість відчути порушення духовних зв’язків: руйнацію моралі, поширення суспільного хаосу в світі.

Один з найвідоміших його творів – новела «Перевтілення»(1912). В центрі твору – коммівояжер Грегор Замза, з яким трапляється чудернацька метаморфоза – він перетворюється на комаху. Символічне значення новели полягає у тому, що Кафка вболіває за нещасну маленьку й нікчемну людину, яка, проте, не заслуговує на зневагу, жорстоке, бездушне й байдуже ставлення. " Перевтілення ” – це безперечне вираження драми самого Кафки, котрий відчував себе чужим у власній сім’ї, розгорнена метафора його комплексу провини перед батьком і родиною. Але цей образ має також глибокий узагальнюючий зміст, адже він виражає трагічне світосприйняття людини XX ст., що відчуває на собі тиск зовнішніх обставин - ворожих, абсурдних і сповнених зла.

 

 

4. Уроки аналізу учнівських творів.

Шкільна методична комісія. Кабінет української літератури.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 26