Еволюційний розвиток системи регулювання конкуренції

Основним завданням конкурентної політики є максимальна підтримка вільної конкуренції та вільного ціноутворення, створення умов, за яких антиконкурентні дії стають економічно невигідними.

Інше завдання конкуренції – це захист споживача та виробника від влади монополій або підприємств, які співпрацюють у напрямку укладання антиконкурентних угод і зловживання домінуючим положенням. Укладання монополіями та картелями антиконкурентних угод про розподіл ринку, використання домінуючого ринкового положення для встановлення невиправдано високих цін або збуту неякісної продукції – все це призводить до обмеження вільного руху товарів і послуг, диспропорцій в діяльності як виробника, так і споживача. Нарешті, не менш важливе завдання – підтримувати стабільність як на національному, так і світовому ринках, запобігаючи при цьому надмірній концентрації влади та капіталу в рамках однієї компанії або їх об’єднань.

Конкурентне законодавство (антимонопольне, антитрастове законодавство) є тим комплексом законодавчих актів, який сприяє і підтримує конкуренцію на ринку шляхом регулювання антиконкурентної поведінки компаній.

Історія законодавства про конкуренцію сходить до часів Римської Імперії. Одним з перших прикладів регулювання конкуренції є закон Юлія Августа щодо регулювання цін на продукти першої необхідності, зокрема зерна, що був прийнятий за часів Римської республіки близько 50 р. до н.е. Даний закон лімітував можливість землевласників покращувати свої справи шляхом підвищення цін на с/г продукти і передбачав високі штрафи за такі дії.

На перетині часів пізнього Середньовіччя і Нового часу в Англії у 1414 р. з’явився загальний закон щодо обмеження свободи торгівлі. Він став прямим попередником сучасного закону про конкуренцію, який пізніше був розроблений в США.

Часи Реформації (16 ст.) значно змінили базові підвалини у регулюванні конкуренції з боку держави. Ділова практика торговців, ремісників, лихварів, а потім формованих ними гільдій в період становлення капіталістичних відносин була під пильним контролем держави за часів панування економічних доктрин меркантилізму та фізіократії до кінця 18 – поч. 19 ст.

Відкриття Нового світу, колонізація і бурхливий розвиток зовнішньої торгівлі привнесли недобросовісні схеми у процес нагромадження багатства та відносини між підприємцями. У 1561 році в Англії вводиться система промислових ліцензій для монополій, схожих на сучасні патенти.

Процес формування повноцінного законодавства по конкуренції в Англії і в континентальній Європі почав відбуватись з поширенням ідей Адама Сміта, який першим сформулював концепцію ринкової економіки та вільного від держави ринку. Індустріалізація почала витісняти індивідуальних майстрів-ремісників та їхні гільдії, натомість відбувалось становлення крупних корпорацій, а згодом наприкінці 19 ст. поширення картелів та синдикатів.

Відповідно до поглядів представників школи класичної політекономії антимонопольне законодавство є непотрібним. Конкуренція розглядається як довгостроковий динамічний процес, в якому фірми конкурують одна з одною за домінування на ринку. На деяких ринках фірма може успішно домінувати, але це тому, що вона має гнучкість, майстерність і новаторство. Процес творчого руйнування монопольної системи відбувається на основі конкуренції. Таким чином, уряд не повинен намагатися руйнувати монополії, а повинен дозволити ринку працювати.

Протягом 18-го і 19-го ст. домінування ідеї, що приватні компанії або юридичні монополії можуть надмірно обмежувати торгівлю, отримали подальшого розвитку у Європі. Наприкінці 19 ст. по Європі прокотилась хвиля першої економічної депресії, відомої як паніка 1873 р. або як «Довга депресія». Причинами «Довгої депресії» (1873-1896 рр.) була проблема перегріву економічної системи капіталом монополій. Ідеї чистої конкуренції втратили прихильність і була висловлена думка, що компанії і банки для свого спасіння повинні були формувати картелі та синдикати для того, щоб, використовуючи зростаючий ефект від масштабу через економію на постійних витратах, витримувати величезні тиск на ціни і прибуток. Внаслідок розпочатих процесів масштабного укрупнення капіталу починається епоха недосконалої конкуренції і перегляд ролі держави у її регулюванні. Держава в таких умовах вимушена була направити усі свої зусилля на відновлення конкуренції, забезпечення недискримінації ведення бізнесу, попередження і придушення свавілля по відношенню до споживачів, клієнтів та конкурентів і досягнення на цій основі суспільної справедливості. Цей принцип став основою сучасного конкурентного права розвинутих індустріальних країн та був спроектований на конкурентні відносини у глобальному економічному просторі.

Закон про попередження та заборону об’єднань, сформованих з метою обмеження торгівлі було прийнято у Канаді в 1889 р. Згідно з цим законом винними вважаються ті суб’єкти, які чинять змову, об’єднуються, домовляються або спонукають до змови з приводу обмеження чи попередження конкуренції в виробництві, постачанні, збуті, обміні, торгівлі, транспортуванні певного товару.

У 1890 р. у США було прийнято Акт Шермана – перший антитрастовий (антимонопольний) закон, що проголосив злочином перешкоджання свободі торгівлі шляхом створенням трастів (монополій) і вступ у змову з такою метою. Замість того, щоб дозволити уряду втручатись у функціонування недобросовісних ринків, Конгрес США закріпив принцип, що конкурентний ринок сам повинен бути головним регулятором цін, виробництва, процентних ставок і прибутку.

Протягом десятиліття закон не працював, поки президент Теодор Рузвельт не почав активно використовувати його у своїй антитрастівській кампанії. Акт Шермана був спрямований не проти трастів (монополій) як таких, але проти явних обмежень свободи торгівлі.

Початок 20 ст. з приходом ідей неокласиків ознаменувався епохою формування дійсно теоретичного фундаменту у розвитку конкурентного права. Проста неокласична модель «конкурентних вільних ринків» описала стан, за якого виробництво і розподіл товарів і послуг на вільних конкурентних ринках максимізує суспільний добробут.

З кінця 20-го століття законодавство про конкуренцію стає глобальним. Дві фундаментальні і найбільш впливові системи регулювання конкуренції є антимонопольне (антитрастове) законодавство США та конкурентне законодавство ЄС. Національні і міжнародні регіональні органи з питань конкуренції по всьому світу сформували міжнародні мережі забезпечення глобальної КС національних економік та суб’єктів бізнесу, а також сформулювали принципи регулювання міжнародної конкуренції.

Більшість країн з ринковою економікою дозволили екстратериторіальну юрисдикцію у прояві міжнародної конкуренції, що базується на міжнародних двосторонніх та багатосторонніх торговельних угодах, а також угодах про більш глибоку міжнародну регіональну економічну інтеграцію. У 1945 р. протягом переговорів країни домовились про прийняття Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ), яка вступила у силу в 1948 р. Ситуація змінилась лише у 1994 р. в рамках багатосторонніх переговорів Уругвайського раунду, коли була створена Світова організація торгівлі. В тексті угоди про її заснування було включено низку обмежених процедур регулювання різних питань з приводу транскордонної конкуренції на секторальній основі.